ЕВГРАФ ДУЛУМАН

ПОЧЕМУ Я ПЕРЕСТАЛ ВЕРИТЬ В БОГА

Рассказ бывшего кандидата богословия

Автор этой книги Евграф Дулуман прежде был глубоко религиозным человеком. Его брошюра  – это рассказ о том, как постепенно, после мучительных сомнений и поисков, он разочаровался в религии, перестал верить в бога, стал убежденным атеистом.

...

ЛЕКЦИЯ В КОЛХОЗЕ

Года два назад в летнюю пору я выступал с лекцией в колхозе имени Татарбунарского восстания на Одессщине. В обеденный перерыв колхозники собрались у силосорезки. Слушатели устроились поудобнее на сваленных у самых силосных ям кучах зеленой массы.

Среди присутствующих было много верующих: баптистов и православных христиан. И, конечно, название лекции – «В чем вред религии» – не очень обрадовало их, Начало лекции они встретили настороженно, а через несколько минут послышались язвительные замечания в мой адрес: «Еще молокосос, чтобы учить нас!», «А видел ли он библию хоть издалека?», «Да он не сможет отличить богородицу от святой троицы.,.»

Скрепя сердце приходилось эти реплики пропускать мимо ушей. Но они произносились все громче. Мог вспыхнуть ненужный спор. Разговоры, появившиеся как незаметный журчащий ручеек, ширились и могли превратиться в бурный поток, отгораживающий лектора от слушателей. Надо было искать выход.

Неподалеку от меня лежала большая ветка клена» Я поднял ее и обратился к колхозникам с вопросом;

– Что это такое, товарищи?

– Клен, – нехотя ответили голоса.

– Да, клен, дерево, – подтвердил я. – А это? – Я поднял лежащий у ног кустик сурепки.

– Бурьян, сурепка, – последовал ответ,

– Среди вас, – продолжал я, – много верующих,

3

Думаю, что все они легко отличают сурепку от клена, кустик однолетнего растения от дерева. Многие из вас вчера были в церкви...

Недовольная часть слушателей, рассеянно внимавшая моему повествованию, подняла головы. «Куда это ты гнешь?» – так и читал я по их недоуменным, но уже заинтересованным лицам.

– Как вы помните, – увереннее заговорил я снова, – в церкви читали из евангелия известную каждому верующему притчу о зерне горчичном, в которой Христос уподобляет царство божие горчичному зерну.

– Вроде бы вы там были, товарищ лектор, – не то с ехидством, не то с одобрением бросил реплику сидящий ближе всех старичок с лукавыми смеющимися глазами. На него зашикали. А я, приободренный, продолжал:

– Для верующих библия, евангелие – святые книги; все, что сказано там, якобы является несомненной правдой, глубокой мудростью. Христос, по их убеждению, – всеведущий и всезнающий бог. Но если бы они поближе познакомились с Христом, – пусть даже с таким, каким его описывает библия, то они легко увидели бы, что сплошь и рядом верующие в непогрешимость Христа оказываются намного умнее своего бога.

Теперь я видел, что присутствующие хотя и с недоверием, но внимательно слушали меня.

– Можно не сомневаться, что все из вас, – продолжал я, – безошибочно отличают дерево от сорной травы. А вот Христу это было не под силу. В самом деле: ведь в притче о горчичном зерне он умудряется в одном предложении сделать три грубейшие ошибки. Христос говорит, вы это слышали вчера в церкви: «Зерно горчичное есть меньшее из всех семян на земле, но когда вырастет, становится деревом, так что прилетают птицы и укрываются в ветвях его» *. Давайте разберем ошибки Христа. Первая ошибка Иисуса: зерно горчицы не является самым маленьким на земле.

* Евангелие от Марка, гл. 4, стих 30 – 31; Евангелие от Матфея, гл. 13, стих 31 – 32.

Даже зерно мака в несколько раз меньше зерна горчицы. А зерна таких растений, как повилика, омела, и того меньше. Вторая ошибка Христа: горчица совсем не дерево, а однолетнее растение. Она, как известная здесь всем сурепка, принадлежит к семейству крестоцветных. И, наконец, третья ошибка «сына божьего»: горчица совсем маленькое растение (до 50 см) и, конечно, укрыться в «ветвях его» никакие птицы не могут. Вот какими нелепостями засоряет сознание верующих так называемое священное писание!

– Почему же в евангелиях так много подобных несообразностей? – продолжал я. – Да только потому, что Иисуса Христа никогда не было. Он – вымышленная личность. Евангельские рассказы, так много раз повторяемые церковниками, настолько же доказывают существование Христа, насколько сказки доказывают существование жар-птицы, конька-горбунка или ковра-самолета. Много нелепостей в евангелиях встречается еще и потому, что сочинители сказок о Христе, – а таковых было очень много, – сами были невежественными людьми. Какие сочинители, такие и сочинения!

Я привел еще ряд подобных примеров из учения религии. Колхозники задавали множество волновавших их вопросов. Постепенно лекция перешла в беседу, а затем в открытый задушевный разговор. "Я превращался то в слушателя, то в рассказчика. И если бы не хозяйский глаз председателя колхоза Василия Захаровича Тура, наш разговор, возможно, продолжался бы до вечера.

И все же после лекции колхозники не расходились. Снова посыпались вопросы, только уже в иной, дружеской форме. Всех интересовало: кто я? где живу? кто мои родители?

– Откуда вы, товарищ лектор, так хорошо знаете религию, библию? – спрашивали они. – Почему вы читаете лекции именно о религии, а не о чем-нибудь другом?

Подобные вопросы часто задают мне там, где я читаю лекции. В марте 1957 года в «Комсомольской правде» была опубликована моя статья «Как я стал

атеистом». Много я получил от читателей писем. Письма шли со всех концов страны, писали их разные люди: атеисты и верующие, друзья-единомышленники и идейные противники. Больше всего писем было от молодых людей, комсомольцев, от настоящих и верных моих друзей.

Пусть же эта маленькая книжечка – моя исповедь – будет ответом на многочисленные письма друзей и недругов.

Євграф Дулуман

ЧОМУ Я ПЕРЕСТАВ ВІРИТИ В БОГА

Розповідь колишнього кандидата богослов’я

1957

Сімнадцятилітній хлопець, який закінчив вісім класів середньої школи, потрапляє в духовну семінарію. Він вірить в бога, старанно читає релігійні книги і стає одним з перших учнів. Успішно закінчивши семінарію, а згодом і духовну академію, юнак стає церковником.

Але минає час, і цей самий юнак виступає завзятим борцем проти релігії.

Як трапилася ця зміна? Чому так склався життєвий шлях цього юнака? Що примусило його спочатку увірувати в бога, а потім стати безвірником, порвати з церквою, виступити на боротьбу з нею?

Про все це ви дізнаєтесь, прочитавши автобіографічну книжку колишнього кандидата богослов’я Є. Дулу-мана “Чому я перестав вірити в бога”.

Відзиви про цю книжку просимо надсилати на адресу; Київ, Ворошилова, 3. Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, масовий відділ.

Проф. Дулуман Є.К. -

      доктор філософських наук,

           кандидат богослов’я

Лекція з курсу Релігієзнавства

Християнство   як світова релігія

План лекції:

1.Місце християнства в курсі релігієзнавства   ..........................    2

2.Загальна характеристика християнства:          ..........................   2-3

          а. За кількістю своїх послідовників

          б. Теоретично найбільш розвинена релігія

          в. Християнство - традиційна релігія

      українців та преважної більшості народів

 України

3.Особливості християнського світогляду:              ......................   4 -14

           1.Багатоконфесійність християнства

2.Історія становлення та розгалуження

           християнських конфесій

3.Спроби загального опису християнства

4.Вихідні посилки та серцевина християнського світогляду

5. Образ і подоба Бога в християнстві

6.Біблія - святе письмо християнства

7.Християнська есхатологія

8.Складові частини душі: дух, душа, тіло

9.Хрещення

4.Євангельский Ісус Христос: джерела і функції      .................... 14 - 24

1.Життєпис Ісуса Христа

2.“Христос” – «Помазаник»

3.“Христос” і похідні слова

4.Христос помазаний   на служіння

         як Цар, Пророк і Священик

5.Від Ісуса до Христа чи від Христа до Ісуса

Проф. Дулуман Е.К.

[ Обращение к студентам .   С 1 сентября начинаются занятия в вузах. Приказом Министерства Образования и Науки Украины в 2009 – 210 учебном году во всех вузах будет читаться/изучаться новый и по-новому цикл философских дисциплин: Философия, Этика, Эстетика, Логика и Религиоведение. Половина учебного времени будет отведена на самостоятельное изучение студентами   указанных предметов. Нами по всем указанным курсам будут предложены студентам Национально-технического университета Украины «Киевский политехнический институт» (НТУУ – КПИ) конспекты лекционных курсов   и материалы для самостоятельной работы студентов. На   тех факультетах, где курсы ведёт профессор Дулуман Евграф Каленьевич и старший преподаватель Анацкая Наталия Васильевна студентам групп будут вручены электронные записи конспектов лекций и тексты для самостоятельной работы. Преподаватели и студенты, которые   имеют доступ к интернетовским сайтам:

www.ateism . ru

и

www.sotref.com

могут знакомиться с указанными новыми и уже имеющими там материалами сами.

Для начала предлагаем вашему вниманию дискуссию богословия и атеизма по вопросам меры достоверности мировоззрения религиозного и мировоззрения научно-атеистического. ]

Атеизм глазами богослова Худиева

и

богослов Худиев глазами атеизма ^{[1] [1]}

                СОДЕРЖАНИЕ:

  1. К истории публикации полемики . 1

  2. Атеизм глазами христианина . 1

  3. Сергей Худиев глазами атеиста. 4

  1. Мне попалась на глаза и под руку… ... 5

  2.Чуть-чуть плагиатства . 7

  3. Вера и веры .. 7

  4. Вера   в мировоззрении атеистическом и религиозном .. 8

  5. В какой же религии находится вера Истинная? . 8

  6. Безрезультатные поиски истины в христианстве. 9

  7. Рвение в поисках истины в религии бесперспективно и опасно. 10

  7. На что надо решиться атеисту, чтобы стать верующим христианином .. 11

  8. О “Психологической Установке” верующего и неверующего . 13

  9. Доказательства существования Бога и личная заинтересованность при этом верующих и неверующих. 15

  10. Как просматривается атеизм глазами христианина Худиева? . 16

  11. Скажите мне, что такое для Вас Бог, а я скажу Вам,   есть этот Бог или его нет. 18

  12. Может ли Худиев доказать, что он не Чингис-Хан и не вампир? . 20

  13. Эвристические принципы в науке и место атеизма среди них . 21

  14. Почему нестриженые православные попы порочат «Бритву Оккама»: Отрезать или не отрезать?   22

  15. Продукты человеческого духа, Бог и сверхъестественное. 25

  16. О мнимой свободе верующего христианина. 28

  1. К истории публикации полемики

После трескучего развала Советского Союза и последовавшего за ним публичного и показательного расстрела Государственной Думы власти предержащие принялись за строительство Храма Христа Спасителя и совместно с Московской патриархией дружно травить свободомыслие, здравый смысл и атеизм. Взамен всего этого началось насаждение мистики и религиозного мракобесия. Но после кратковременной растерянности студенты Московских вузов создали объединение «Атом» (Атеистическое объединение Москвы), по примеру которого начали возникать аналогичные объединения в других города (в Орле, в Подмосковье, в Новосибирске и других городах). Молодые атеисты создали свои сайты и принялись за критику религии, пропаганду атеистического мировоззрения. Попы, особенно из Московской патриархии, сначала приняли начало возрождения атеистической мысли за кратковременные молодежные забавы. Они начали дружно напоминать молодым студентам, что атеизм устарел и давно сдан в архивы истории. Но рост молодежного атеистического движения заставил церковников принимать неотложные меры. Одной из таких была попытка Семена Худиева - усовестить молодых несмышленышей. Он обратился к ним с письмом, которое было опубликовано   на сайте «Научный атеизм». На письмо Худиева я   тотчас же ответил. Сейчас письмо Худиева вновь напечатано во втором номере   журнала   московских атеистов «Скепсис». Я счел возможным повторить, с незначительными правками и уточнениями, свой ответ на выступление церковного апологета. Но сначала полный текст обращения Семена Худиева.

Евграф ДУЛУМАН

Кто здесь временн ы е? !

– СЛАЗЬ!!

Кончилась ваша власть!!!
 ... Прочитаем текст радиопередачи «Свобода»:  

«Яков Кротов: А я сошлюсь на репортаж со вчерашней пресс- конференции в газете "Московский комсомолец", где отец Андрей Кураев сравнил Русскую Православную Церковь с Александром Сергеевичем Пушкиным, а всех неправославных   с Василием Пупкиным. Вы были на этой конференции, как я понял, Сергей Александрович. Было такое?

Сергей Мозговой: Было почти так, как Вы сказали. Он сравнил действительно Русскую Православную Церковь Московского патриархата с Пушкиным, то есть приватизировали практически Александра Сергеевича Пушкина, а все остальные – это Пупкины. Смысл был именно таков. Мало того, когда ему задал вопрос журналист – ему многие задавали вопросы, в том числе и я – разве можно так относиться вообще к гражданскому обществу, игнорировать мнение? Он сказал: " Ваше время прошло, наступило наше время, Русской Православной Церкви Московского патриархата ". Причем было это сказано цинично и нагло.»

РЕЛІГІЯ – СПЕЦИФІЧНА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

(Пропущений розділ з моонографії, що опублікована нижче) 

Релігія – складний соціально-історичний феномен. В цьому одна з причин його численних тлумачень і визначень. Той чи інший дослідник вигідний йому з якихось міркувань аспект релігії видає за весь її феномен. Такі факти властиві немарксистському релігієзнавству. Відсутність же у останнього наукової методології дослідження суспільних явищ не дає можливості його представникам знайти в релігії ту основну ланку, ухопившись за яку, тільки й можна з’ясувати ланцюг явищ, з яких складається релігійний феномен.

Деякі дослідники – не має значення, робиться це свідомо чи ні – прагнуть підмінити науковий розгляд суті релігійного феномена... філологічним аналізом самого слова «релігія». Так, Є. І. Шахтерман писав: «В латинському слові «релігія» приставка «ре» відповідає пере-, роз-, до-, над- тощо, а корінь «ліг» (лік) висловлює зв’язок, з’єднання, підкорення і розділення, збереження і знищення. Слово «релігія» в цілому означає, таким чином, понадзв’язаність, понадпідкореність, фатальний обов’язок людини діяти (чи бездіяти) всупереч власному бажанню, передпризначення, передвизначення людини, його зв’язок з родом, долю і т. п.» [316, 62]. В свій час Вольтер дуже дотепно зауважив: «Після базарів більш за все об’єднує людину релігія. Само це слово означає зв’язок; те, що об’єднує: religat» [85, 110].

Нерідко такий занадто вже «філологічно-семантичний» підхід до релігії спотворює усталене поняття. Досить згадати хоча б повчальні хиби Людвіга Фей є рбаха, який з міркувань історії походження слова пропонував зараховувати до релігії статеві стосунки людей, любов, співчуття тощо. «Слово релігія, – говорить Енгельс, критично викладаючи розвиток думки самого Фейєрбаха, – походить від religare і його первісне значення – зв’язок.

47

Отже, всякий взаємний зв’язок двох людей є релігія. Такі етимологічні фокуси, – так оцінює Енгельс спроби Фей є рбаха, – являють собою останню лазівку ідеалістичної філософії. Словам приписується не те значення, якого вони набули шляхом історичного розвитку їх дійсного вжитку, а те, яке вони повинні були б мати в силу свого походження» [3, 280].

«Етимологічні фокуси» хибні не лише для розкриття суті поняття релігії. Вони виявляються хибними навіть в галузі самої етимології. Адже історія походження слова «релігія» дуже затемнена, саме слово і раніше, і зараз має різні тлумачення. Достеменно відомо лише, що воно латинського походження. Термін «релігія» зустрічається ще у класиків латинської літератури – Цицерона, Лівія, Цезаря – в значенні «страх», «пошана», «совість», «бого-боязливість» тощо [71, 3–4]. Сервій Сульпіцій (II ст. до н. е.) пов’язував слово «релігія» зі словом «релінква-ре», що означає «вшановувати», «благоговіти»; Цицерон говорив, що воно походить від слова «релегере», що означає «виділяти», «обговорювати», «йти назад», «відкладати в сторону». Християнські богослови Ланктанцій, Єроним, Августин виводили слово «релігія» від «релігаре» – «зв’язувати», «релігіо» – від слова «зв’язок». Є й інші тлумачення слова «релігія» [426, 427].

Ні в стародавньому Римі, ні в період Середньовіччя термін «релігія» не набув широкого застосування. Тоді різні релігії не позначали спільним терміном, а застосовували конкретні назви: наприклад, християнство, мусульманство, язичництво, православ’я, католицизм, аріанство, донатизм тощо. Слово «релігія» більше вживалося в книжній мові, до того ж не в строго фіксованому значенні. При перекладі Біблії з старогрецької та староєврейської мов на латинську воно вживалось, наприклад, замість слова «служіння» [Ісход, XII, 26], «благочестя» [Діяння, XXVI, 5; Якова, І, 26] тощо.

Історія слова «релігія» в сучасному розумінні розпочалося у період Відродження. Вивчаючи класичну старовину, діячі культури поступово почали поширювати вживання старовинного слова «релігія» в новому розумінні.

академія наук української рср

Інститут Філософії

Є. К. ДУЛУМАН

РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Видавництво «Наукова Думка»

КИЇВ– 1974

2

Д81

В роботі чільне місце посідають такі проблеми, як «Наукова методологія пізнання феномена релігії», «Соціальні функції релігії», «Специфічна ознака феномена релігії», «Генезис релігії в суспільній та індивідуальній свідомості», «Канали відтворення релігії», «Тенденції історичної змінності релігії», «Кризи та межі трансформації релігії» та ін. При висвітленні проблем автор аналізує існуючі погляди, ставить дискусійні питання, спиняється на ще не висвітлених в нашій літературі аспектах. Марксистські висновки супроводяться аналізом вітчизняної та іноземної історико-філософської, атеїстичної, соціологічної та богословської літератури.

Розрахована на фахівців з питань атеїзму, викладачів наукового атеїзму, аспірантів, студентів філософських факультетів, пропагандистів і всіх, хто цікавиться питаннями релігії та атеїзму.

ВСТУП

В світі кожна річ складна; вона виявляє свою сутність лише в тісному, органічному зв’язку з іншими речами. Вона постійно змінюється. Крім явних сторін, які лежать на поверхні, кожна річ має і приховані сторони. Наука ж, досліджуючи ті чи інші сфери дійсності, не може обійтися без того, щоб, не вдаючись до певних спрощень, не зобразити їх більш просто. Без цього не можна побачити головного в предметі, що досліджується. Наука змушена показувати певний предмет в дещо ізольованому вигляді, в противному разі за зовнішніми зв’язками не можна розгледіти саму річ. Досліджувати якесь явище необхідно у відносно сталій формі, інакше не вдасться відділити істотне від другорядного. Через це вона не може обійтися без абстрагування. І яким би дотепним не здавався вислів Гете про перевагу зеленого дерева життя перед сухою теорією, проте лише віддаляючись з допомогою абстракції від зачаровуючої мінливості та багатобарвності конкретних явищ, можна взнати про них істину. «Мислення, – писав В. І. Ленін, – йдучи від конкретного до абстрактного, не відходить – коли воно правильне... – від істини, а підходить до неї... всі наукові (правильні, серйозні, не безглузді) абстракції відображають природу глибше, вірніше, повніше» [20, 156–157] ¹ .

Але дотримуватися правильної наукової абстракції при дослідженні явищ суспільного життя, в тому числі й релігії, – справа не з легких. Включаючи в себе різноякісні елементи суспільного буття і суспільної свідомості,

¹ Цифри в дужках – посилання на відповідну літературу; перша цифра вказує на порядковий номер даного видання згідно з нумерацією літератури, а друга – сторінку.

релігія є одним з найбільш хаотичних, заплутаних і суперечливих комплексів суспільного життя. Досить сказати, що до цього часу дослідники відчувають певні труднощі навіть при спробі застосувати загальну систематизацію та класифікацію всіх явищ, форм та видів релігії. Ніяк не вдається, наприклад, розмістити всі релігії в чіткій послідовності, для кожної з них знайти означене місце в запропонованій системі. А над цією, порівняно вузькою, проблемою протягом віків працювало багато видатних дослідників. Деякі радянські вчені останнім часом запропонували вдатися в галузі релігії до наближеної, нежор-сткої систематизації подібно до віяла, щаблів, дерева [289, 41–44]. І причина цього полягає не стільки в недоліках наукового дослідження, скільки в складному для вивчення предметі.

До цього слід додати ще й те, що в галузі дослідження релігії наука зустрічається з явищами, які істотно відрізняються від звичайних об’єктів наукового спостереження чи експерименту, аналізу чи синтезу. Тут дослідник матиме справу з вірою в надприродне. Отже, наука повинна дослідити її, сказати щось певне і про віру, і про надприродне як об’єкт віри. Проте жодна наука не може мати ніяких відносин з надприродним, оскільки воно як таке не існує в дійсності. «Наукова точка зору, – говорив Г. В. Плеханов, – полягає в з’ясуванні явищ об’єктивного світу природними причинами при цілковитому ігноруванні всякого впливу надприродних сил» [236, 646].

Розділ І

МЕТОДОЛОГІЯ КРИТИКИ ТА ІСТОРІЯ ПІЗНАННЯ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЇ

МАРКСИСТСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ РОЗГЛЯДУ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЇ

При вивченні феномена релігії марксизм-ленінізм виходить з безмежних можливостей людського пізнання. Як відомо, марксизм заперечує існування непізнаванних речей. Є лише речі, які ще не пізнані сьогодні, але обов’язково будуть пізнані в майбутньому.

Водночас із рішучим запереченням агностичних та ірраціональних оцінок можливостей наукового пізнання, в тому числі і феномена релігії, марксизм заперечує і спрощено-оптимістичний підхід до цієї проблеми. Проблему феномена релігії не можна, наприклад, розв’язати з допомогою лише здорового глузду. Тут потрібен глибокий науковий аналіз.

Релігія належить до явищ суспільного життя, методологія наукового дослідження якого вперше розроблена тільки в середині минулого століття основоположниками наукового комунізму Марксом та Енгельсом. Лише творче застосування цієї методології дає можливість дослідити релігійний феномен. Крім наукової методології, класики марксизму-ленінізму вимагали глибокого і всебічного вивчення конкретного матеріалу, бо, як писав Ф. Енгельс в листі до І. Блоха, «у противному разі застосовувати теорію до будь-якого історичного періоду було б легше, ніж розв’язувати просте рівняння першого ступеня» [4, 372].

Класики марксизму-ленінізму не лише створили загальну методологічну базу наукового розгляду явищ суспільного життя. Вони неодноразово застосовували її до аналізу явищ релігійного феномена. До конкретних питань, які вони розв’язали в галузі релігії, можна віднести визначення соціальної ролі релігії як опіуму народу, специфіку взаємодії релігії з соціально-економічною базою суспільства, закономірності походження, існування та відмирання релігії, наукове з’ясування походження християнства, аналіз біблійної книги «Апокаліпсис» та багато інших.

10

Цей доробок класиків марксизму-ленінізму загальновідомий, він увійшов складовою і невід’ємною частиною в скарбницю марксистського світогляду. Без врахування досягнень марксистської думки з питань наукового атеїзму зараз не можна розв’язати жодної важливої проблеми феномена релігії.

P ОЗДІЛ III

СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ РЕЛІГІЇ ПОНЯТТЯ ПРО СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ РЕЛІГІЇ

Релігія сама по собі не є чимось однорідним. Вона складається з різних і навіть суперечливих компонентів. А тому виявляються хибними і приреченими на невдачу всі спроби звести суть релігії до якогось одного з них: до моральних повчань, певних почуттів, культових дій, певних концепцій чи якихось функцій тощо.

Релігія за змістом – специфічний конгломерат, деякі елементи якого е і істотними і неодмінними для неї в цілому. Це дає підстави частині буржуазних філософів взагалі заперечувати наявність в ньому основних неодмінних складових частин, а звідси – заперечувати можливість розкриття змісту релігійного феномена. Так, сучасний американський релігієзнавець Джон Гік пише: «Природа релігії являє собою широкий і комплексний суб’єкт, який можна розглядати з вкрай різних точок зору... Через це немає загальноприйнятого визначення релігії і цілком можливо, що його ніколи і не буде» [394, 3]. Інші дослідники, навіть атеїстичного складу думок, визнають наявність чогось основного для всіх релігій, але вважають неможливим пізнати його засобами сучасних людей. «Істотні елементи в змісті релігійних уявлень вислизають від нас, тому що ми їх не відчуваємо, – пише Леві-Брюль. – Разом з тим стає ясною даремність наших спроб дати йому (релігійному феномену. – 6. Д.) визначення» [171, 179–180]. Адекватно зрозуміти суть релігії, відзначає французький дослідник, можна лише з погляду прелогічного мислення.

Кожна складова частина релігії відіграє в ній певну роль, проте всі вони нерівноцінні. Одна виявляється другорядною і випадковою, інша – важливою, а інша такою, без якої не може обійтися жодна релігія.

84

Ті з них, що не лише зустрічаються в усіх релігіях, а й неминуче повинні бути в основі кожної, називаються основними елементами релігії. До них слід відносити лише ті елементи, без яких насамперед неможлива релігія і які лише в своїй специфічній єдності утворюють релігію як таку.

Виділення основних складових елементів настільки важливе для пізнання релігійного феномена, що їх не може обминути жоден з дослідників, незалежно від того, ставляться вони до релігії негативно чи позитивно. Менш за все для розв’язання цього питання можуть бути в пригоді богословські дослідження. В кожному богословському творі домінує не інтерес до розв’язання проблеми, а конфесіоналізм. Богослови завжди підносять в ранг основних елементів релігії частини специфічно своєї релігії і, виходячи з них, оголошують інші релігії неповноцінними або надмірними. Індуїст Н. К. Девараджа, наприклад, виділяє чотири елементи, які нібито властиві кожній релігії: чутливість до страждань і прагнення звільнитися від них; ностальгічне прагнення до бога або досконалого; прагнення до безпеки; бажання дістати блага у потойбічному світі [369, 95–110]. Фактично ж тут перелічені головні богословські засади індуїзму. Автори підручників з «Основного богослов’я» для православних духовних шкіл архімандрит Августін, М. П. Рождествен-ський та протоієрей Т. І. Буткевич в свою чергу серед елементів релігії називають віру в особового живого бога, в надприродний (потойбічний) світ, наявність божественного одкровення, віру в безсмертя душі, моральне вчення, вшанування божества, релігійну організацію тощо. Отже, православні богослови, з одного боку, розширюють елементи релігії, включаючи в них, наприклад, церковну організацію, моральні повчання, а з іншого – звужують віру в надприродні істоти до віри в особового живого бога. І перше і друге дає їм можливість відгородити свою, християнську релігію від первісних релігій, а також від поширеної серед християн віри в чортів, відьом тощо.