XXVII. ЧЕТВЕРТОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО

В качестве оснований веры и одного из доказательств истинности своей религии наши христопоклонники ссылаются также на пророчества. Они утверждают, что последние являются надежными свидетельствами истинности божественных откровений и наитий, так как только бог может с достоверностью предвидеть и предсказывать будущее задолго до его наступления. При этом они уверяют, что пророки действительно возвещали будущее задолго до его наступления. На это мнимое свидетельство истины ссылается один из апостолов Иисуса Христа, самый ретивый из христопоклонников.

Національна академія наук України

 

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

 

Відділення релігієзнавства

 

УДК 283 (477)

 

 

 

ЧЕРЕНКОВ Михайло Миколайович

 

 

 

Європейська Реформація та український євангельський протестантизм:

 

ідентичність віросповідних засад, особливості соціокультурних трансформацій

 

 

 

Спеціальність 09.00.11 – Релігієзнавство

 

 

 

АВТОРЕФЕРАТ

 

дисертації на здобуття наукового ступеня

 

доктора філософських наук

 

 

 

КИЇВ – 2009

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дисертацією є рукопис.

 

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства

 

Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

 

 

 

 

 

Науковий консультант:         доктор філософських наук, професор

 

                             Яроцький Петро Лаврентійович

 

               (Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН

 

                                             України, провідний науковий співробітник)    

 

 

 

Офіційні опоненти:                 доктор філософських наук, професор

 

                                                   Закович Микола Михайлович

 

                                                    (Національний педагогічний університет

 

                                                    ім. М.П. Драгоманова,

 

                                                    професор кафедри культурології);

 

                                                   

 

                                                   доктор філософських наук, професор

 

                                                   Дулуман Євграф Каленикович

 

                                                   (Донецький державний університет

 

                                                   інформатики і штучного інтелекту,

 

                                                   завідувач кафедри релігієзнавства);

 

                                                  

 

                                                   доктор філософських наук, професор

 

                                                   Докаш Віталій Іванович

 

                                                   (Чернівецький національний університет

 

                                                   імені Юрія Федьковича,

 

                                                   завідувач кафедри соціології).

 

 

 

 

 

Захист відбудеться «» травня   2009 р. о 14-й год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4.

 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4.

 

 

 

Автореферат розісланий   «   » квытня    2009 р.

 

 

 

Вчений секретар

 

Спеціалізованої вченої ради,

 

кандидат філософських наук, доцент                                               О.В. Бучма

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

 

 

Актуальність теми дослідження. Аналітика євангельського протестантизму в сучасному релігієзнавчому дискурсі виходить на новий теоретичний рівень, на якому здійснюється перехід від опису і систематизації фактів до концептуалізації євангельського руху як цілісного релігійно-соціального феномену. Це зумовлено насамперед бурхливим розвитком реформаторських ідей та протестантських громад у країнах Африки, Азії, Латинської Америки, а також позірно міцним союзом євангельської віри, капіталізму та демократії. Наголошуючи на богословських, етичних та соціальних особливостях протестантизму, сучасні дослідники намагаються «прочитати» не лише соціально-економічні, а й політичні риси розвитку протестантських країн та регіонів. Тим часом, якщо в європейських країнах протестантський чинник перебуває під переважаючим впливом секуляризації, то в США, навпаки, він виконує роль охоронця консервативних поглядів та національних духовних традицій; тоді як у країнах Латинської Америки та Африки він тісно зв’язаний з національно-визвольним рухом та пошуком «свого», «особливого», «неєвропеоцентричного» християнства. Так чи інакше протестантизм, як реформаторський та духовний рух, зберігає й навіть посилює свій вплив і в розвинутих країнах, і в країнах «третього світу». Крім того, для «постхристиян» в умовах «кінця історії» феномен Реформації та його сучасні інтерпретації стають бажаним змістом для маніфестів та програм, джерелом динамізму та способом актуалізації духовних цінностей християнства.   Зрештою, в наш час ідея й ідеали Реформації знаходять нові прочитання в контексті співдії глобальних трансформацій та національних культур у їх завжди неповторному вираженні.   Що ж стосується України, то вона, входячи в простір західноправославної субцивілізації, доволі успішно адаптувала чимало базових досягнень Західнохристиянсько-Новоєвропейського світу. Принаймні рецепція Україною культури Відродження та Реформації значною мірою змінила вектор розвитку її суспільства, заклала підвалини толерантності й плюралізму його релігійно-культурного життя. Воднораз, поряд з історичними церквами, протестантизм став невід’ємною складовою національної історії та релігійної карти України. Проте логіка його інституційного розвитку та її узгодження з національним історико-культурним контекстом і суспільними трансформаціями залишаються малодослідженими.   

 

Український євангельський протестантизм як специфічне відображення європейської Реформації, - і з огляду на структурні характеристики, і на динамічну природу самого феномену в його вітчизняному вияві, - потенційно має широку

Шановний голово Спеціалізованої Ради!

Шановні члени Спеціалізованої Ради!

На ваш розсуд та оцінку сьогодні представлена написана богословом на здобуття наукового ступеню доктора філософських наук філософсько- богословська (Ні! Ні. – Не богословсько-філософська, а саме: філософсько-богословська)   дисертація на тему:   "Європейська Реформація та український євангельський протестантизм: ідентичність віросповідних засад, особливості соціокультурних трансформацій".  На мою особисту, суб’єктивну думку, як   колишнього кандидата богослов’я, а зараз – доктора філософських наук, в дисертації, мабуть, дещо невистача філософії, а в потрібних місцях невистача богослов’я. Про це я скажу нижче. А зараз, забігаючи наперед, не можу не погодитися з ґрунтовним науковим аналізом цієї дисертації першого офіційного опонента, доктора філософських наук, професора Заковича Миколи Михайловича та його висновком про те, що робота пошукача Черенкова Михайла Миколайовича цілком заслуговує самої високої оцінки, а її автор - присвоєння наукового ступеню доктора філософських наук.

А тепер про загальний зміст та досягнення дисертанта.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

 

ЛОМАЧИНСЬКА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

 

23 / 28: 316.46 (043.3)

 

ПОСТАТЬ ЛІДЕРА В ХРИСТИЯНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ

 

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

 

Київ – 2009

Дисертація є рукописом

 

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Науковий консультант                доктор філософських наук, професор

                                                                 ГОРБАЧЕНКО Тетяна Григорівна

                                                                 Київський національний університет

                                                                 імені Тараса Шевченка,

                                                                провідний науковий співробітник

                                                                філософського факультету

 

Офіційні опоненти:                        доктор філософських наук, професор

ДУЛУМАН Євграф Каленикович

Донецький державний інститут

штучного інтелекту

Міністерства освіти і науки України та

Національної академії наук України,

завідувач кафедри релігієзнавства

 

                                                        доктор філософських наук, професор

КОНОТОП Людмила Григорівна

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

професор кафедри релігієзнавства

 

                                                                доктор філософських наук, доцент

                                                               БОГАЧЕВСЬКА Ірина Вікторівна

                                                               Український державний університет

                                                                фінансів та міжнародної торгівлі,                                                       

                                                               проректор з науково-методичної роботи та

                                                               міжнародних програм

 

 

 

 

Захист відбудеться 30 вересня   2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330

 

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці   імені М.О.Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал 12

 

Автореферат розісланий 20 сертпня серпня 2009 р.

 

 

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                              О.І.Предко

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми дослідження . В осмисленні сутності суспільно-історичних процесів ґенези людства та майбутніх перспектив його розвитку завжди актуальним залишається питання ролі й місця окремої особистості – лідера, який здатний створити коло однодумців, запропонувати нові ідейні перспективу та очолити маси на шляху їх досягнення.  

Спроби осягнення феномену владного впливу однієї особистості на іншу, на групу чи соціальний клас створювали ілюзію прогресивних змін в системі владних відносин, тому кожний виток розвитку цивілізації давав нове осмислення ролі лідерів у суспільному прогресі.

Враховуючи той факт, що на всіх історичних етапах розвитку людства   актуальною залишалась проблема побудови ідеальної держави на чолі з досконалим правителем, поняття «лідерство» набуло подальшого поширення в царині політичних наук, де воно, переважно, розглядається як влада або здатність однієї чи кількох осіб, які знаходяться на вершині ієрархічних відносин, примушувати інших членів спільноти до тих чи інших вчинків. Дослідження в галузі політичного лідерства мають значне історичне підґрунтя, починаючи з античності й, практично, до сьогодення. М ислителі різних історичних епох запропонували цілу низку теоретичних схем, типологій та класифікацій лідерів, еліти, лідерства. Таке розмаїття зробило актуальним пошук психологічних чинників, що обумовлюють взаємовідносини керівника і підлеглого, лідера й групи, вождя і натовпу та особливостей їх взаємовпливу, тобто проблема лідерства стає об’єктом досліджень соціально-психологічного спрямування.

У другій половині ХХ ст. із формуванням демократичних принципів розвитку економічних відносин приходить осмислення того факту, що основним ресурсом сфери економіки та управління є людський потенціал, тому на основі теоретичних здобутків у галузі політичного лідерства з’являється   широке коло досліджень, об’єктом уваги яких є аналіз найбільш оптимальних стратегій побудови відносин у сфері економічного лідерства. У даному контексті лідерство розглядається як своєрідний управлінський статус, соціальна позиція, пов’язана з прийняттям управлінських рішень.

Як наслідок, найбільш поширеним стає розуміння лідера як найавторитетнішого члена спільноти, особистісний вплив якого дозволяє відігравати суттєву роль у соціальних процесах і ситуаціях, у врегулюванні взаємовідносин у колективі, групі чи суспільстві; це індивід, здатний впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на

Шановні члени Вченої Ради!

Пані та панове!

Колеги і товариші!

Перш ніж говорити про саму дисертацію Ірини Миколаївні, дозволити мені відійти від усталеної процедури і розпочати з самого себе.

В далекому 1964 році я, здобувши наукову ступінь кандидата філософських наук та будучи захопленим науково-пошуковим ентузіазмом, поставив собі на меті приступити до наукового дослідження, щоб найближчим часом опублікувати монографію на тему функціонального співвідношення між, якщо говорити мовою нашого дисертанта, релігійними лідерами і рядовими/простими віруючими релігійних громад. На думку спала і влучна назва монографії – «Пастирі і пасомі», що я записав її   в план своїх нагальних наукових робіт. З того першого часу і дотепер я протягом останніх 45 років   безперервно збираю і вивчаю, аналізую та узагальнюю   матеріал зі згаданої теми і сподіваюсь в найближчі 3-5   (принаймні, -   за 8-10 наступних) років нарешті опублікувати задуману монографію. Хоча окремі аспекті теми я використовую в лекціях по релігієзнавству, в одній чи двох опублікованих статтях торкаюсь цієї проблеми. Я встиг уяснити собі, що функції релігійних лідерів разом   з рядовими пастирями полягають в тому щоб, по-перше, задовольняти релігійні потреби віруючих. Окрім церковників ніхто цих функцій виконати не може. По-друге, пастирі виконують функції ідеологів тої чи іншої конкретної релігії . І про справжній зміст конфесійної ідеології варто судити не по тому, що скаже віруюча бабка, а по тому, що кажуть про релігію її ідеологічні лідері. І, в-третіх, пастирі є керівниками релігійних громад. Микита Сергійович Хрущов спробував було позбавити священників ролі керівників релігійних громад, від імені ЦК компартії та держави видав декілька спеціальних вказівок і рекомендацій з цього питання, але у нього по всім парламентам нічого, прямо-таки – ні крапельки, з цього не вийшло.

За час вивчення теми я багато про що довідався. Ну, перш за все про те, що в світовій писемності не було і немає узагальнюючих публікацій на тему: «Пастирі і пасомі». І коли мені Спеціалізована Рада Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка   запропонувала виступити офіційним опонентом по захисту дисертації: «Постать лідера в християнській традиції», - я аж підскочив від радощів. І не шкодую, що погодився виступити офіційним опонентом з розглядуваної зараз докторської дисертації.

З розгляду дисертації Ірини Миколаївни Ломачинської видно, що вона, перш ніж приступити безпосередньо до роботи над своєю темою, звернулася спочатку до вивчення та   всебічного і філософського аналізу загального поняття лідерства та близьких чи похідних від   нього понять, як-от: «лідер»,   «герой», «вождь», «геній» тощо. При чому, з цим аналізом вона не розлучається протягом всієї дисертації.

XXII. ТРЕТЬЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО

 

Перейдем теперь к мнимым видениям и божественным откровениям, на которых наши христопоклонники тоже пытаются основать и утвердить истинность и несомненность своей религии. Чтобы дать правильное и настоящее представление об этих видениях и божественных откровениях, и считаю самым целесообразным следующее общее утверждение: если бы кто-либо в наше время вздумал похвалиться, что ему были такие видения и божественные откровения, и захотел выехать на этом, то таких людей всех без исключения сочли бы за помешанных, за людей, подверженных галлюцинациям, за полоумных фанатиков. Посмотрим, в чем заключались эти мнимые видения и божественные откровения. Бог, говорится в так называемых священных книгах, о которых шла речь выше, явившись в первый раз Аврааму, сказал ему: Пойди из земли твоей (он находился тогда в Халдее), оставь дом отца твоего и иди в страну, которую я укажу тебе¹. Когда Авраам отправился в путь, бог, говорится в [священной] истории, явился ему во второй раз и сказал ему: всю эту страну, где ты теперь находишься, я отдам твоему потомству; и в благодарность за это милостивое обещание Авраам воздвиг ему жертвенник². Через некоторое время бог снова явился ему в видении ночью³;

Александр!

Вы спрашиваете меня о тех напраслинах в адрес революционных событий, которые случились в России в 20-х годах прошлого столетия. Отвечаю.
1. Антирелигиозная компания в советское время никогда не « производилась под руководством Ленина».

2. « Религиозные философы» - это не философы, а всегда закомплексованные своей конфессией богословы. Философское значение и цена им всегда, во всех направлениях, во всём и везде отрицательная. Были люди (Бердяев, С. Булгаков, Карсавин, Франк и им подобные), которые считали себя философами. Впрочем, в России никогда не было самостоятельных и сколь-нибудь значительных в мировом измерении философов. В лучшем случае они (Соловьёв, Юркевич, Гогоцкий, Сковорода, тот же Бердяев) – «философы» богословствующие или вторичные по отношению к философам Европы. Это, во-первых. А во-вторых все они уехали из Советской России добровольно. Просили об этом Ленина и он им помог: выделил корабль, разрешил увезти с собой все свои шмотки, включая драгоценности.

3. Вот, « расстрелы невинных людей»… Что было, то было.

Я говорил также, что мнимые чудеса, о которых рассказывается в мнимых святых книгах, не согласуются с представлением о величии, мудрости и справедливости существа бесконечно совершенного и следовательно сами по себе невероятны. Поясню это нижеследующим рассуждением. Величие, благость, мудрость и справедливость существа, предполагаемого бесконечно совершенным, можно

 

¹ 4-я сессия.    /79/   

 

представить себе только таким образом, чтобы они соответствовали всем этим божественным совершенствам. Спрашивается: соответствует ли например высшей благости, высшей мудрости и высшей справедливости, что божеству угодны жестокие и кровавые жертвоприношения, что оно питается мясом и кровью жертвы? Соответствует ли этим совершенствам возмутительно пристрастное отношение к отдельным лицам и народам?

XVII

Но посмотрим, не заключают ли эти книги, считающиеся святыми и божественными, в себе самих некоторый отпечаток божества, например ученость, науку, святость или другое совершенство, присущее только богу. Посмотрим также, согласуются ли сообщаемые в них мнимые чудеса полностью с тем, как мы должны себе представлять величие, благость, справедливость и премудрость всемогущего бога. Ибо нельзя поверить, чтобы книги, составленные действительно по божественному указанию или вдохновению, не содержали в себе самое совершенное знание, мудрость и ученость; во всяком случае нельзя поверить, что в них встречаются те же ошибки, заблуждения и обман, которые обычно находят в других книгах, будь то по небрежности, невежественности или неспособности их авторов.

Равным образом нельзя поверить, чтоб чудеса, о которых говорится в этих книгах, не согласовались полностью с представлением о величии, благости, справедливости и премудрости бога, сотворившего их. Ибо ясно и очевидно, что нельзя приписывать бесконечно совершенному существу нечто, не согласующееся с высшим совершенством его природы и воли. А между тем ясно и очевидно, что эти якобы святые и священные книги не заключают в себе никаких признаков учености, науки, мудрости, святости, ни другого совершен-    /64/    ства, о которых можно было бы сказать, что они исходят только от бога.

XIX

Я говорил также, что мнимые чудеса, о которых рассказывается в мнимых святых книгах, не согласуются с представлением о величии, мудрости и справедливости существа бесконечно совершенного и следовательно сами по себе невероятны. Поясню это нижеследующим рассуждением. Величие, благость, мудрость и справедливость существа, предполагаемого бесконечно совершенным, можно

 

¹ 4-я сессия.    /79/   

 

представить себе только таким образом, чтобы они соответствовали всем этим божественным совершенствам. Спрашивается: соответствует ли например высшей благости, высшей мудрости и высшей справедливости, что божеству угодны жестокие и кровавые жертвоприношения, что оно питается мясом и кровью жертвы? Соответствует ли этим совершенствам возмутительно пристрастное отношение к отдельным лицам и народам? Совместимо ли с этими божественными совершенствами