Календарь

«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 



  Популярное





» » Складові елементи релігії

    Складові елементи релігії

    16-08-2009 06:28 - duluman - Религия | Просмотров:



    P ОЗДІЛ III

    СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ РЕЛІГІЇ ПОНЯТТЯ ПРО СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ РЕЛІГІЇ

     

    Релігія сама по собі не є чимось однорідним. Вона складається з різних і навіть суперечливих компонентів. А тому виявляються хибними і приреченими на невдачу всі спроби звести суть релігії до якогось одного з них: до моральних повчань, певних почуттів, культових дій, певних концепцій чи якихось функцій тощо.

    Релігія за змістом – специфічний конгломерат, деякі елементи якого е і істотними і неодмінними для неї в цілому. Це дає підстави частині буржуазних філософів взагалі заперечувати наявність в ньому основних неодмінних складових частин, а звідси – заперечувати можливість розкриття змісту релігійного феномена. Так, сучасний американський релігієзнавець Джон Гік пише: «Природа релігії являє собою широкий і комплексний суб’єкт, який можна розглядати з вкрай різних точок зору... Через це немає загальноприйнятого визначення релігії і цілком можливо, що його ніколи і не буде» [394, 3]. Інші дослідники, навіть атеїстичного складу думок, визнають наявність чогось основного для всіх релігій, але вважають неможливим пізнати його засобами сучасних людей. «Істотні елементи в змісті релігійних уявлень вислизають від нас, тому що ми їх не відчуваємо, – пише Леві-Брюль. – Разом з тим стає ясною даремність наших спроб дати йому (релігійному феномену. – 6. Д.) визначення» [171, 179–180]. Адекватно зрозуміти суть релігії, відзначає французький дослідник, можна лише з погляду прелогічного мислення.

    Кожна складова частина релігії відіграє в ній певну роль, проте всі вони нерівноцінні. Одна виявляється другорядною і випадковою, інша – важливою, а інша такою, без якої не може обійтися жодна релігія.

    84

    Ті з них, що не лише зустрічаються в усіх релігіях, а й неминуче повинні бути в основі кожної, називаються основними елементами релігії. До них слід відносити лише ті елементи, без яких насамперед неможлива релігія і які лише в своїй специфічній єдності утворюють релігію як таку.

    Виділення основних складових елементів настільки важливе для пізнання релігійного феномена, що їх не може обминути жоден з дослідників, незалежно від того, ставляться вони до релігії негативно чи позитивно. Менш за все для розв’язання цього питання можуть бути в пригоді богословські дослідження. В кожному богословському творі домінує не інтерес до розв’язання проблеми, а конфесіоналізм. Богослови завжди підносять в ранг основних елементів релігії частини специфічно своєї релігії і, виходячи з них, оголошують інші релігії неповноцінними або надмірними. Індуїст Н. К. Девараджа, наприклад, виділяє чотири елементи, які нібито властиві кожній релігії: чутливість до страждань і прагнення звільнитися від них; ностальгічне прагнення до бога або досконалого; прагнення до безпеки; бажання дістати блага у потойбічному світі [369, 95–110]. Фактично ж тут перелічені головні богословські засади індуїзму. Автори підручників з «Основного богослов’я» для православних духовних шкіл архімандрит Августін, М. П. Рождествен-ський та протоієрей Т. І. Буткевич в свою чергу серед елементів релігії називають віру в особового живого бога, в надприродний (потойбічний) світ, наявність божественного одкровення, віру в безсмертя душі, моральне вчення, вшанування божества, релігійну організацію тощо. Отже, православні богослови, з одного боку, розширюють елементи релігії, включаючи в них, наприклад, церковну організацію, моральні повчання, а з іншого – звужують віру в надприродні істоти до віри в особового живого бога. І перше і друге дає їм можливість відгородити свою, християнську релігію від первісних релігій, а також від поширеної серед християн віри в чортів, відьом тощо.

    Ми спинилися на показі богословського тлумачення елементів релігії не лише для того, щоб читач побачив їх самоочевидну безпідставність. Справа в тому, що богословське тлумачення і зараз справляє значний вплив на буржуазне «об’єктивістичне» релігієзнавство. 85

    Християнські богослови, наприклад, з посиланням на слова євангельського Ісуса Христа «Створю церкву мою і ворота пекла її не здолають» [Матф. XVI, 18] до неодмінного елемента релігії відносять її певну організаційну структуру. Це богословське тлумачення перемістилося і в буржуазне релігієзнавство. Подібне трапилося з релігійною мораллю, яку окремі релігієзнавці теж оголосили складовим і неодмінним елементом релігії.

    Ще більш значний вплив на сучасне релігієзнавство справив німецький лютеранський богослов Рудольф Отто. 1917 p. P. Отто опублікував книжку «Святе» [Das Heilige], яка була перекладена на всі мови Західної Європи, а в самій Німеччині протягом 20 років видавалася 25 раз. В цій книжці богослов, виходячи з суто релігійно-християнського заклику Біблії «Будьте святими, як і Отець ваш небесний є святим» [Лев., XI, 44; І Петр., І, 15–16], доводив, що сутність всієї релігії вичерпується її одним елементом – концепцією священного [425].

    Слідом за Р. Отто про «святе» як суть релігії почали говорити богослови Джон Оман, брати Нібури, Тілліх, відомий американський ідеолог баптистів Гаррі Емерсон Фосдік, а потім і Юліан Гекслі, етнографи Маррет, Да-відсон, Кроулі та ін. Останній в роботі «Древо життя і містики» писав: «Ні в грецькій, ні в латинській мові немає всеохоплюючого терміну для релігії, за винятком одного «ієра» або «сакра», який еквівалентний слову «священний». Жоден інший термін не вичерпує весь релігійний феномен, а розгляд деталів різних богослужінь показує, що ніяка інша концепція не може вмістити всю сукупність релігійних фактів» [364, 209]. Зараз концепція Отто знаходить своє втілення в усіх буржуазних виданнях. Навіть в «Енциклопедії Британіка» суть змісту релігії зводиться до «вшанування об’єктів як священних» [375, 103]. Концепція про надзвичайну роль «священного» в змісті релігії починає подекуди просочуватись і в нашу літературу, головним чином етнографічну.

    Як уже відзначалося, релігійний феномен надзвичайно різноманітний. А це створює для богословів можливість для виділення в ньому скільки і яких завгодно елементів. Один православний богослов, наприклад, пише: «Всяка релігія має такі три елементи: метафізичний, який називається ще догматичним, моральний і культурний» [155, 93]. Богослов М. Боголюбов три необхідні і самодостатні для релігії елементи вбачає у визнанні трансцендентального світу, переживанні зв’язків з цим світом і соціальну організацію [55, 81–85].

    86

    В релігії, справді, можна зустріти названі елементи, але чому їх слід вважати основними і невід’ємними для релігії – автори не утруднюють себе доведенням.

    Різнобій у виділенні основних елементів релігії серед атеїстів зумовлюється різним підходом до релігійного феномена. Різні підходи – не недолік; без цього не може бути всебічного наукового опису самої релігії. Недоліком він стає лише тоді, коли наслідки дослідження з певної точки зору і для розв’язання певного завдання видаються за дослідження з єдино правильної загальної точки зору. Одна справа, наприклад, говорити про те, що релігія відправляє в суспільстві регулятивні функції того чи іншого характеру, що вона може зливатися з певними моральними повчаннями, набувати якоїсь організаційної структури, і зовсім інша – називати регулятивні функції релігії, її моральні повчання, організаційну структуру основними складовими елементами релігії. Підходячи до змісту релігії з різних точок зору, одні наші сучасні дослідники вважають магію, фетишизм, анімізм складовими елементами релігії, а інші – лише первісними формами релігії; одні взагалі заперечують наявність релігійних почуттів, а інші, навпаки, вважають їх невід’ємною рисою, елементом релігії.

    Виділяючи елементи релігії, не слід сподіватися одержати від такого виділення більшого, ніж воно може дати. Адже часто спостерігається, що в схему основних елементів дослідник включає не лише істотне в релігії, а і всю ієрархію різноманітних проявів релігійного феномена. Так, англійський неореаліст Уайтхед намагався знайти такі елементи релігії, які б не лише втілювали найістотніше в ній, а й показували історичну наступність релігійних форм. Звідси елементами, або «сторонами», релігії він називав ритуал, емоції, вірування та раціоналізацію. Уайтхед вважає, що саме в такому порядку виникали і змінювали один одного домінанти в процесі історичного розвитку релігій, що навіть одного з цих окремих елементів досить для існування релігії, що зі зміною домінування елементів у релігії змінюється і характер самої релігії/ [495, 2–3; 438, 50–51].

    Останнім часом робляться спроби у сферу дослідження релігійного феномена внести структурний аналіз.

    87

    Прихильники цього підходу намагаються за його допомогою одноразово, не спрощуючи релігії, розглядаючи її в усій «недоторканній» різноманітності, розв’язати багато похідних питань. При цьому виділення елементів релігії пов’язується з іншими складними похідними релігійного феномена. Так, сучасний болгарський атеїст Микола Ми-зов виділяє з релігійного комплексу чотири елементи: емоційно-психологічний, оціночно-нормативний, концептуально-догматичний та культово-обрядовий, а потім відповідно до наявних ознак кожного з них намагається дати класифікацію усіх релігій та релігійних течій [201, 158, 202]. Інший болгарський філософ Тодор Стойчев пропонує розділити «структуру релігійних явищ» на три рівні. До першого – релігійної свідомості – він відносить релігійні ідеї та релігійні почуття; до другого – власне релігії – релігійну свідомість у зв’язку з релігійним культом і, нарешті, до третього – релігійної надбудови – релігію в єдності з релігійними інститутами та організаціями [280, 11].

    Г Г. Агафонов елементами релігії називає віру в надприродне, культ, почуття та релігійні уявлення. Він пише: «Такі елементи, як віра в надприродне, культ, визначають характер даної структури, а релігійні почуття і релігійні уявлення виступають формою її виявлення» [217, 98]. Як бачимо, структурний аналіз тут не приносить бажаних результатів.

    Спинимося ще на одному, психологічному, підході до виділення елементів релігії. Прихильники цього підходу в свій час намагалися знайти суть релігії та її складових частин по їх проявах «в душі людини». Вони зводили релігію чи то до інтелектуальних, чи то емоційних, чи то до вольових сторін психіки людини. Як правило, при цьому бралася лише одна сторона. Такий підхід, незважаючи на односторонність, сприяв цікавим дослідженням, дав можливість висловити багато глибоких думок з приводу релігії та її елементів.

    В кінці XVIII ст. односторонність такого підходу стала очевидною, як очевидним було нагромадження важливих фактів. Спираючись на ці факти і враховуючи їх недоліки, група німецьких ліберальних богословів (Шлейєр-махер, Річль та їх послідовники) роблять спроби розглянути релігію з точки зору впливу і проявів її в почуттях, інтелекті та волі разом. Такий підхід загалом поділяв

    Ні Гегель. В «Лекціях по філософії релігії» він у релігії виділяє такі сторони-моменти: 1) релігійні почуття (Die Gefuhle), 2) релігійні уявлення (Die Vorstellungen) і 3) думки (Die Denken) [391, 68–69]. Пізніше Гегель третім елементом релігії називає культ, а релігійні думки і уявлення об’єднує в один, другий, елемент [225, 255–261; 448, 717–736]. Шведський філософ Христофор Якоб Бострем у роботі «Філософія релігії» неодноразово підкреслював, що релігія включає в себе такі «детермінанти»: догмати, почуття і дії; що в релігії почуття, знання та воля виступають в єдності [349, 2–3, 34, 52]. Згодом подібний підхід до релігії було застосовано в етнографії. Англійський етнограф Роберт Маррет вважає, що релігію можна правильно проаналізувати лише в плані «органічного комплексу її думок, почуттів і поведінки» [411, XII]. Подібний підхід зараз став загальноприйнятим в бур-жуазному релігієзнавстві.

    Недоліком такого підходу є надмірна психологізація, спроба охарактеризувати складові елементи релігії і всю її суть лише з погляду дії на психіку. Проте в історії дослідження такий підхід виявився у певній мірі плідним. Психологічний аналіз релігії набув поширення як серед атеїстів, так і серед богословів. Використовував його і Людвіг Фей є рбах, описуючи релігію взагалі, і християнську зокрема. В релігії він вбачав спотворення розуму, волі і почуттів людини. Психологічний підхід до розгляду основних елементів релігії знайшов своє певне застосування і в марксистській літературі. Так, Г. В. Плеханов розглядав релігію як сукупність певних уявлень, настроїв та дій [237, 251]. Переважна більшість наших атеїстів-науковців в цілому поділяють ці погляди.

    Позитивність наслідків психологічного підходу до основних елементів релігії зумовлюється двома головними причинами. По-перше, він дає можливість вкласти в запропоновані рамки абсолютно всі істотні моменти релігійного феномена і разом з тим показати, як релігія проникає в розум, почуття і волю особи віруючого; по-друге, він збігається з розглядом істинного творця релігійного феномена, яким виступає свідомість людини. Релігія не може проявитися поза психічними особливо-стями людини. Зміст її психічного прояву і впливу – це дійсно істотний момент для релігії.

    89

    Проте, на нашу думку, релігія – це такий феномен, який, хоча і породжується психікою, але до певної міри об’єктивізується. А тому однією психологічною інтроспекцією його неможливо вичерпати. Феномен релігії не стільки психологічний, скільки соціальний феномен. І без врахування цього не можна виділити основні елементи релігії.

    Спираючись на марксистсько-ленінське вчення про релігію, ми вважаємо можливим виділити в релігії такі три основні складові елементи: 1) релігійний концептуальний елемент; 2) релігійний культ; 3) релігійні почуття. Згідно із змістом названих основних елементів релігії можна говорити про зміст кожної окремої релігії. Саме в цих елементах виявляється істотне для кожної з них, вони дають можливість відрізнити одну релігію від іншої. Водночас лише ці три елементи в єдності дають живу релігію. Без жодного з них релігія існувати не може і перетворюється чи то в ремінісценсії з приводу релігії, чи то в механічне відтворення її давно забутих сцен, чи то в якесь невизначене переживання.

    Названі елементи не слід уявляти, як ізольовані частини релігії, а саму релігію – у вигляді тришарового пирога. Є чіткі ознаки кожного елемента, але немає між ними чіткої конкретно-чуттєвої межі. В кожному конкретному вияві релігійності є усі три елементи. Візьмемо, наприклад, молитву, її зміст включає в себе концептуальний елемент релігії, він показує, у що вірить, про що молиться релігійна людина; молитва, яку виконують під час богослужіння, стає елементом культу; переживання, які виявляються в процесі молитви, свідчать про те, що вона зачіпає релігійні почуття віруючого.

    Після цих попередніх зауважень перейдемо до розгляду кожного складового елемента релігії окремо.

     

    Концептуальний елемент релігії

     

    Більшість дослідників до головного елемента релігії , відносять той, який є своєрідним продуктом інтелекту-альної діяльності, проте називають його по-різному: міфологією, вірою в надприродне, релігійними уявленнями, релігійною ідеологією тощо. Такі близькі за змістом і різні за звучанням вирази викликані не лише бажаннями авторів оригінально викласти матеріал чи зручно скоротити повну і точну назву, хоча і цього фактора не слід ігнорувати.

    90

    Проте в кожному окремому випадку вживання тієї чи іншої назви без попередніх обумовлень завжди, як правило, деформує розуміння змісту і обсягу даного елемента релігії.

    Визначення основного елемента релігії як, наприклад, міфологічного невдале з двох причин. Адже в релігійному феномені поряд з міфами таке ж значення мають ідеї неміфологічного характеру. Крім того, міфи мають місце не лише в релігії, айв інших формах суспільної свідомості, наприклад у мистецтві, ідеалістичній філософії. Отже, вживання цього терміна щодо одного із складових елементів релігії може призвести до включення в релігію чогось невластивого їй та виключення з неї властивого.

    Найбільш вживана назва цього складового елемента релігії – віра в надприродне. Але в такому випадку за .межами складових елементів в релігії залишається значна кількість релігійних ідей, які самі по собі не висловлюють надприродного, а лише пов’язані з ним. Поряд з цим ознака надприродного – це не складовий елемент релігії, а специфічна риса релігійного відображення взагалі; вона рівною мірою властива абсолютно всім (і основним, і другорядним) складовим елементам релігії.

    Значно зменшує обсяг змісту цього складового елемента буквальне розуміння його назви як релігійних уявлень чи релігійних понять, чи релігійної ідеології тощо. Цей елемент релігії утворюють всі частини релігії, які є безпосереднім продуктом інтелекту і викладаються за допомогою слова. А тому до нього належать релігійні уявлення, поняття та ідеї, релігійні судження, з’ясування і концепції, релігійні ідеали та принципи, релігійні міфи та легенди. Саме в них і за допомогою їх викладається концептуальний зміст релігії. Без них немає ні усвідомлення релігії віруючим, ні передачі інформації про неї іншим. Вивчення релігії як віруючими, так і невіруючими по суті зводиться до виявлення в усіх її частинах і проявах концептуального змісту, того, що вкладається в них думкою людини. Якщо в матеріальних залишках, у поведінці та почуттях людини не виявляється релігійного концептуального змісту, то там немає і релігійності взагалі. Ось чому цей елемент релігії краще називати концептуальним.

    Концептуальний елемент в широкому розумінні властивий усім формам суспільної свідомості.

    91

    До того жодна з них не обходиться власними уявленнями, ідеями та концепціями. Релігійні концепції, наприклад, як в межах релігійного феномена, так і поза ним можуть переплітатися з іншими (правовими, політичними, філософськими тощо), а самі церковники нерідко виступають у ролі ідеологів релігії і водночас – філософії (Августин Блаженний, Микола Казанський, Микола Мальбранш, Володимир Соловйов), мистецтва (Андрій Рубльов, Ференц Ліст, Дмитро Бортнянський), політики (патріарх московський Гермоген, Євтімій Болгарський, Феофан Прокопо- вич), науки (Нестор Літописець, Блез Паскаль, Тейяр де Шарден), моралі (Альберт Швейцер). А тому важливо знайти надійний критерій для виділення і відокремлення релігійного концептуального елемента від ідей політики, науки, мистецтва, філософії тощо.

    Специфіка релігійного концептуального елемента полягає в тому, що він покликаний виражати собою надприродне або, принаймні, органічно пов’язувати щось з надприродним. Якщо погляди, ідеї, судження, поняття тощо не мають ніякого, ні прямого, ні завуальованого, відношення до надприродного, то в них немає і нічого власне релігійного.

    Концептуальний елемент релігії, як і інших форм суспільної свідомості, несе в собі певну інформацію, повідомляє про щось. Віруючі сприймають цю інформацію як цілком достовірні знання. Як можна оцінити ці «знання»? У відповідях на поставлене питання є значні розбіжності. Навіть богослови не завжди наполягають на тому, щоб релігійні твердження віруючі сприймали такими, якими вони буквально є. К’єркегор, Карл Варт, сучасні релігійні екзістенціалісти відстоюють думку про неможливість у концептуальній формі зобразити надприродне і тому заперечують будь-які пізнавальні функції релігійних тверджень. Яків Беме, Емануїл Сведенборг, теософи, масони та церковні містики вважають, що істинного пізнання надприродного можна досягти лише шляхом екстазу, безпосереднього спілкування, одкровення; передати ж іншим набутих знань через якісь інтелектуальні концепції неможливо. Пантен, Оріген, Климент Александрійський, а за ними – вся Александрійська богословська школа в християнстві, деякі видатні сучасні богослови, з одного боку, Фей є рбах та його атеїстичні однодумці – з іншого, вважають, що релігійні оповіді – це алегоричні розповіді про справжні речі.

    92

    Тілліх пропо нує сприймати релігійні положення лише як символи надприродного, якого іншим способом ніяк висловити не можна. Гегель вважав, що релігійні положення виконують пізнавальну функцію абсолютного.

    Навіть у нашій сучасній філософській літературі є певні незгоди з приводу оцінки пізнавальних функцій релігійних положень. У цьому питанні допускається неточність, окремі вислови потребують пояснень. Так, інколи висувається думка, що до часу виникнення філософії, а потім науки, навколишня дійсність пізнавалась з допомогою релігійних уявлень та ідей. У первісному суспільстві, пише О. П. Бєлік, не могло бути ніякого духовного ставлення до дійсності «поза будь-якими магічними містичними сутностями та силами» [47, 166]. А тому в тих умовах реальний процес пізнання розвивався начебто лише в релігійній формі.

    Якщо ж бути точним, то ніколи – ні в первісному, ні в сучасному суспільстві – релігія не сприяла розвитку дійсного пізнання, хоча історично була тісно пов’язана з ним. Самі ж релігійні уявлення, ідеї, судження, погляди завжди були лише пустоцвітом на живому дереві людського пізнання.

    Навіть люди, які суб’єктивно бажають зберегти релігію (наприклад, богослов Пауль Тілліх чи «свободомис-лячий» професор Дж. Г. Рендолл), змушені визнати, що весь релігійний концептуальний елемент має непрезен-тативний та некогнітивний характер, іншими словами, він не має свого аналога в дійсності, нікого не презентує, не несе в собі ніяких знань, не дає пізнання. Рендолл йде навіть далі і оголошує «непрезентативність і некогнітив-ність символів та міфів» специфікою релігії [442, 114]. Непрезентативні й некогнітивні концептуальні утворення фактично існують в усіх формах суспільної свідомості. Інколи можна сплутати релігійні ідеї з неправильними науковими твердженнями (це нерідко зустрічається і в нашій атеїстичній популярній літературі). Так, вчення про Землю на трьох китах, геоцентрична система Птоломея тощо є не релігійними вченнями чи міфами, а збоченнями на шляху розвитку наукового пізнання нашої планети. Правда, релігійні кола згодом узаконювали ті чи інші помилкові погляди. Але від того вони не перетворювались на концептуально релігійні.

    93

    Подібно до цього канонізація церковними авторитетами сучасних наукових відкриттів не перетворює їх цим актом на хибні. Принципово хибними є лише власне релігійні концепти, які нав’язують визнання надприродного.

    Релігійний концептуальний елемент докорінно відрізняється від аналогічного елемента інших форм суспільної свідомості. Він пов’язаний з надприродним, якого немає в дійсності, і тому не має адекватного аналога в об’єктивній дійсності. Інформативна достовірність концептуального елемента релігії не може витримати будь-якої об’єктивної перевірки; його реальна вірогідність дорівнює нулю. Релігійні уявлення, поняття, ідеї, погляди, концепції нічому не відповідають; вони інформують про те, чого в дійсності немає. Сприйняття їх за істину спирається не на об’єктивну перевірку, а винятково на суб’єктивну впевненість, на сліпу віру.

    Віра має місце в різних сферах людської діяльності. Без неї не може жити людина. Проте, якщо в інших формах суспільної свідомості віра виступає як життєдайний імпульс до бажаної дії чи як певний етап у процесі пізнання, чи як засіб сприйняття, чи як інтуїтивне припущення, в релігії її функції ніякою мірою не перехідні. Тут віра – і лише вона єдина! – дає всю плоть і кров релігійному концептуальному елементові. За її межами він неминуче гине, перетворюючись у мертві покидьки людського розуму. Без віри не існувало, не існує і не існуватиме жодне ідеологічне релігійне утворення, а звідси і сам феномен релігії в цілому.

    Концептуальному елементові належить специфічне і важливе місце в релігійному феномені. Завдяки йому відбувається самоусвідомлення віруючим своєї релігійності, в його формі стає можливим теоретичне виправдання і обгрунтування всієї релігії. В концептуальному елементі втілюється все, чим за змістом вважає себе релігія, яким за змістом вона бачить навколишній світ. У формі уявлень, понять, ідей, поглядів, суджень, теорій в ньому репрезентуються абсолютно всі (а не лише головні) елементи релігії.

    Враховуючи цю обставину, деякі дослідники минулого і сучасного вбачали в концептуальному елементі головну складову частину релігії або всю її зводили до нього. «Релігія... не має більш важливого інгредієнта, ніж чисту свідомість», – говорив Бострем, розуміючи під «чистою свідомістю» саме продукти інтелектуальної діяльності

    94

    [349, 3]. Англійський богословствуючий гегельянець Е. Керд підкреслював, що для релігії важливо не те, що відчуває чи як діє віруючий, а що він думає [352, 189]. Звідси доброзичливі до релігії дослідники вважали найбільш важливим зміцнення цього елемента релігії, а недоброзичливі – зруйнування.

    В нашій атеїстичній літературі майже одностайно проводилася думка про те, що релігійні ідеї, поняття, уявлення тощо є головним елементом серед інших складників релігії. До недавнього часу подібну думку поділяв і автор цієї книги. Адже в тих викладах до першого елемента релігії, крім продуктів інтелектуальної діяльності, органічно включалася і віра в існування надприродного, що надавало значної переваги цьому елементові перед іншими. Тепер же, коли, на нашу думку, переконливо з’ясовано, що надприродне характеризує релігійне взагалі, вимальовується дещо інший підхід до справи. Питання про зверхність будь-якого основного елемента релігії над іншими здається дещо дискусійним. Значення кожного з названих основних елементів в тій чи іншій історично-конкретній релігії неоднакове, функціональна першість може належати будь-якому з них. Тому наголошення на тому, що лише один з основних елементів релігії постійно має перевагу над іншими, не відповідатиме історичній правді. Як у релігії в цілому, так і в усякій її течії зокрема кожний основний елемент виконує властиву йому функцію, і лише всі вони разом створюють релігійний феномен. Ознака ж «надприродного» рівною мірою властива всім елементам релігії.

    Заперечуючи першість концептуального елемента перед іншими в системі релігійного феномена, ми разом з тим не маємо на увазі применшувати його. Останнє спостерігається зараз насамперед у богословських апологетичних виступах. Оскільки саме концептуальний елемент релігії став найбільш вразливим з погляду кращих філософських, наукових, моральних, політичних, мистецьких концепцій XX ст., то самі церковники намагаються виставити його начебто «зовсім не істотним» для релігії. Уїльям Джеме, прагматист і захисник релігії, писав: «З точки зору практичної релігії, те метафізичне поняття, яке нав’язується нашій вірі, є зовсім непотрібною вигадкою схоластичних голів» [126, 437]. У передмові до збірника для читання з філософії релігії його упорядники Джордж Абернетті та Томас Ленгформ писали: «Ідеали та принципи чужі релігії» [438, 15]. Подібні заяви робляться церковниками і в нашій країні.

    95

    Деякі сучасні буржуазні діячі культури оголошують себе ворогами усіх форм релігії саме тому, що вона поєднує себе з невластивими їй уявами та ідеями. На їх думку, коли б з релігії викинути весь її концептуальний елемент, то вона в силу цього одразу стала б позитивною і бажаною суспільною силою. У такому випадку вона, мовляв, включила б в себе працю, мистецтво, філософію, дружбу, любов, відтворення тощо; була б створена нетеї-стична релігія без будь-яких ідей, релігія, в якій «різниця між священним і мирським не повинна навіть нагадуватись», писали в 30-х роках в своєму маніфесті американські гуманісти-атеїсти. Сутністю релігії, на їх думку, є не її ідеї, а «ті дії, наміри та досвід, які мають людське значення» [395, 64].

    Подібне применшення ролі концептуального елемента в релігії інколи спостерігається і в нашій атеїстичній літературі. Так, Ю. О. Левада в запалі полеміки з тими, хто перебільшує значення уяв, ідей та поглядів в релігії або зводить релігію до цих останніх, явно впадає в протилежну крайність. Для нього «безсумнівно, що теоре-тико-пізнавальні завдання дійсно не становлять центра релігійної системи» [170, 75]; для історії суспільства релігійний феномен, мовляв, взагалі не являє собою сукупності «погля



    Другие новости по теме:

  • Складнощі у вивченні релігії
  • Религия как социально-исторический феномен
  • Релігія як форма суспільної свідомості
  • Релігія як соціально-історичний феномен
  • Методологія пізнання релігійного феномена


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: