Календарь

«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 



  Популярное





» » Релігія як форма суспільної свідомості

    Релігія як форма суспільної свідомості

    16-08-2009 13:38 - duluman - Книги | Просмотров:


    Розділ II

     

     

     

    РЕЛІГІЯ – СПЕЦИФІЧНА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

     

     

     

    Релігія – складний соціально-історичний феномен. В цьому одна з причин його численних тлумачень і визначень. Той чи інший дослідник вигідний йому з якихось міркувань аспект релігії видає за весь її феномен. Такі факти властиві немарксистському релігієзнавству. Відсутність же у останнього наукової методології дослідження суспільних явищ не дає можливості його представникам знайти в релігії ту основну ланку, ухопившись за яку, тільки й можна з’ясувати ланцюг явищ, з яких складається релігійний феномен.

     

    Деякі дослідники – не має значення, робиться це свідомо чи ні – прагнуть підмінити науковий розгляд суті релігійного феномена... філологічним аналізом самого слова «релігія». Так, Є. І. Шахтерман писав: «В латинському слові «релігія» приставка «ре» відповідає пере-, роз-, до-, над- тощо, а корінь «ліг» (лік) висловлює зв’язок, з’єднання, підкорення і розділення, збереження і знищення. Слово «релігія» в цілому означає, таким чином, понадзв’язаність, понадпідкореність, фатальний обов’язок людини діяти (чи бездіяти) всупереч власному бажанню, передпризначення, передвизначення людини, його зв’язок з родом, долю і т. п.» [316, 62]. В свій час Вольтер дуже дотепно зауважив: «Після базарів більш за все об’єднує людину релігія. Само це слово означає зв’язок; те, що об’єднує: religat» [85, 110].

     

    Нерідко такий занадто вже «філологічно-семантичний» підхід до релігії спотворює усталене поняття. Досить згадати хоча б повчальні хиби Людвіга Фей є рбаха, який з міркувань історії походження слова пропонував зараховувати до релігії статеві стосунки людей, любов, співчуття тощо. «Слово релігія, – говорить Енгельс, критично викладаючи розвиток думки самого Фейєрбаха, – походить від religare і його первісне значення – зв’язок.

     

    47

     

    Отже, всякий взаємний зв’язок двох людей є релігія. Такі етимологічні фокуси, – так оцінює Енгельс спроби Фей є рбаха, – являють собою останню лазівку ідеалістичної філософії. Словам приписується не те значення, якого вони набули шляхом історичного розвитку їх дійсного вжитку, а те, яке вони повинні були б мати в силу свого походження» [3, 280].

     

    «Етимологічні фокуси» хибні не лише для розкриття суті поняття релігії. Вони виявляються хибними навіть в галузі самої етимології. Адже історія походження слова «релігія» дуже затемнена, саме слово і раніше, і зараз має різні тлумачення. Достеменно відомо лише, що воно латинського походження. Термін «релігія» зустрічається ще у класиків латинської літератури – Цицерона, Лівія, Цезаря – в значенні «страх», «пошана», «совість», «бого-боязливість» тощо [71, 3–4]. Сервій Сульпіцій (II ст. до н. е.) пов’язував слово «релігія» зі словом «релінква-ре», що означає «вшановувати», «благоговіти»; Цицерон говорив, що воно походить від слова «релегере», що означає «виділяти», «обговорювати», «йти назад», «відкладати в сторону». Християнські богослови Ланктанцій, Єроним, Августин виводили слово «релігія» від «релігаре» – «зв’язувати», «релігіо» – від слова «зв’язок». Є й інші тлумачення слова «релігія» [426, 427].

     

    Ні в стародавньому Римі, ні в період Середньовіччя термін «релігія» не набув широкого застосування. Тоді різні релігії не позначали спільним терміном, а застосовували конкретні назви: наприклад, християнство, мусульманство, язичництво, православ’я, католицизм, аріанство, донатизм тощо. Слово «релігія» більше вживалося в книжній мові, до того ж не в строго фіксованому значенні. При перекладі Біблії з старогрецької та староєврейської мов на латинську воно вживалось, наприклад, замість слова «служіння» [Ісход, XII, 26], «благочестя» [Діяння, XXVI, 5; Якова, І, 26] тощо.

     

    Історія слова «релігія» в сучасному розумінні розпочалося у період Відродження. Вивчаючи класичну старовину, діячі культури поступово почали поширювати вживання старовинного слова «релігія» в новому розумінні.

     

    48

     

    Характерно, що застосування цього слова в сучасних європейських мовах, особливо у французькій та англійській, має сліди коренів різних, в тому числі і названих вище латинських, слів. Згодом ним почали позначати релігію взагалі, незалежно від її конкретного напряму, церкви, секти. Вже Мартин Лютер користується ним як звичайним.

     

    У XVI ст. слово «релігія» під впливом західноєвропейської культури починає проникати у слов’янські мови, в тому числі українську. Одним з перших свідчень цього можна вважати твір Христофора Філалета «Апокрисис албо отповедь на книжки о соборе Берестейском именем людей старожитной РЕЛЕИ греческой» (1598). Проте повне право громадянства це слово дістає лише в XIX ст. У другій половині XVIII ст. Дмитро Сергійович Анічков свою працю про походження релігії ще називав «Рассуждение... о начале и происшествии... богопочитания».

     

    В деяких європейських мовах – німецькій, англійській тощо – за поняттям релігійного феномена зараз твердо закріплено слово «релігія». В інших – поряд із словом «релігія» вживається і старовинна назва «богопоклоніния» (голландська), «набожність» (іспанська, українська, польська), «віра» (албанська); у чеській мові слово «релігія» вживається лише в книжній мові; в мові словацькій, югославських народів немає слова «релігія», а вживається традиційне «набоженство»; у грецькій – «богобоязненність» (феосевія) тощо. Проте в науково-дослідних публікаціях слово «релігія» в усіх мовах знаходить своє застосування і набуває все більш чіткого і загальноприйнятого значення.

     

    В усіх наших лексичних, довідникових та енциклопедичних виданнях до цього часу слово «релігія» неправильно виводиться лише від латинського «релігіо» – «зв’язок». Інколи недоречно посилаються на Енгельса, який лише раз побіжно наводив з цього приводу думку Фей є рбаха, яку в цілому піддавав критиці. Енгельс при цьому радив користуватися цим словом в тому значенні, якого воно набуло шляхом його дійсного застосування. Етимологічне ж з’ясування його має чисто історичне значення.

     

    Разом з тим не слід взагалі нехтувати розглядом самого слова «релігія». Адже без чіткого вживання терміну не можна добитися чіткості в дослідженні того явища, що позначається даним терміном. Нас не задовольняє становище, яке склалося в буржуазному релігієзнавстві, де словом «релігія» позначаються різні явища,

     

    49

     

    а релігійний феномен називається різними словами [493, IX]. Поряд з цим, на нашу думку, не має сенсу пропозиція Еріха Фромма вигадати нове слово, оскільки ми, начебто, «не маємо слова для визначення такого феномена, як “релігія”» [381, 21].

     

    Значна частина буржуазних дослідників релігії вже більше століття ведуть мову про неможливість як визначення релігії взагалі, так і застосування узагальнюючого щодо всіх релігій слова. «По своїй суті, – говорив Уільям Джеме, – релігія є приватним явищем, що має лише індивідуальне значення і як така не піддається об’єктивному формулюванню» [126, 419]. «Легше визначити конкретну релігію або якусь секту, аніж релігію взагалі»,—твердить сучасний буржуазний вчений Філіпп А. Коггін [359, 76]. На підставі таких міркувань інші, наприклад Хауелс, Хік тощо, вважають доцільним взагалі зняти з обговорення питання про релігію.

     

    Ми не можемо з цим погодитися. В науковій літературі і загальноприйнятій мові слово «релігія» має досить чітке значення, і воно цілком може обслуговувати, скажімо, дослідників одного з феноменів суспільного життя.

     

    Відстоюючи правомірність вживання слова «релігія», ми, з іншого боку, не зводимо всю проблему феномена релігії до розкриття поняття самого слова «релігія», як то нерідко трапляється в дослідженнях сучасних буржуазних філософів-лінгвістів. Адже для них вся філософія зводиться до розкриття змісту вживаних термінів та слів. Але в такому разі губиться будь-який смисл наукового дослідження явищ навколишнього світу. Йдучи за логікою цих філософів, досить знати, що «біологія» – наука про живе, «зоологія» – наука про тварин, «астрономія» – наука про небесні тіла, щоб на цьому вважати вичерпаними конкретні біологічні, зоологічні та астрономічні дослідження. Не меншою мірою це стосується співвідношення поняття слова «релігія» і суті релігійного феномена.

     

    Буржуазне релігієзнавство досі б’ється в марних пошуках логічних основ, які дали б їм можливість осягнути суть релігії, знайти її наукову дефініцію. Американський соціолог Дж. М. Інджер констатує, що «більшість досліджень релігії (в капіталістичних країнах. – Є. Д.) спотикається об першу перепону – проблему дефініції» [503, 3].

     

    50

     

    Гелмер Рінггер і Ака Стром визнають, що для буржуазних соціологів «навряд чи існує інше явище, яке було б важче визначити, ніж релігію» [449, XVII XVIII]. «Немає нікого, хто хоча б запропонував задовільне і прийнятне для всіх дослідників визначення терміну релігія», – пише Джозеф Кітагава [393, 39]. І незважаючи на те, що дослідження буржуазного релігієзнавця нерідко зводиться до аргументації правомірності того чи іншого запропонованого ним визначення, саме визначення (навіть з чисто логічного боку) виявляється хибним. Причина цього криється у відсутності у буржуазних дослідників наукового підходу до вивчення суспільних явищ, який вироблений лише марксизмом.

     

    Скажімо, американський релігієзнавець Фредерік Фер-ре намагається дати визначення релігії. Він пише, що логіка наукового визначення вимагає вказати рід поняття, яке визначається, та його видову ознаку (per genus et differentiam) . Він не забуває нагадати визначення тих явищ, які не мають родової або видової ознаки. Релігія, вказує Ферре, не належить до таких явищ. Далі він починає перебирати поняття, які могли б служити родовими для релігії, не згадуючи лише єдино правильного вказаного марксизмом. Врешті решт Ферре спиняється на тому, що родом (genus) щодо релігії виступає «спосіб оцінки», а видовою ознакою (differentia) – «всеохоплен-ня та інтенсивність». Звідси він визначає релігію як спосіб всеохоплюючої та інтенсивної оцінки [377, 30–82].

     

    Марксистське вчення з науковою достовірністю встановило той клас явищ, логічний рід поняття, до якого належить релігія. Ним виступає форма суспільної свідомості. Лише віднісши релігію до класу форм суспільної свідомості і вказавши її видову ознаку, можна дати логічно правильне і науково виправдане визначення.

     

    Релігія належить насамперед до явищ суспільного життя. Вивчення релігії становить нездоланні труднощі для буржуазних вчених. Адже вони розглядають її як Щось самодостатнє, саму в собі, з точки зору властивих їй ознак. А вона існує в тісному зв’язку з іншими явищами суспільного життя. Марксизм-ленінізм уперше в історії розвитку людства дав можливість по-науковому підходити і вивчати явища суспільного життя в усій їх різноманітності і взаємозалежності. Він встановив, що всі явища суспільного життя поділяються на два великі класи: перший – суспільне буття, другий – суспільна свідомість.

     

    51

     

    Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття і як така визначається цим останнім. Залежно від специфіки об’єкта і форми відображення суспільного буття утворюються різні форми суспільної свідомості: політика, право, мораль, наука, філософія тощо. Однією з форм суспільної свідомості і є релігія.

     

    Питання про специфіку суспільної свідомості та її форми в нашій літературі дискутується з 20-х років. Це сприяло розширенню та уточненню марксистського розуміння даної проблеми. Водночас виявилась і певна розбіжність думок. Так, були прихильники, з одного боку, занадто широкого розуміння і тлумачення змісту суспільної свідомості та її форм, а з іншого – занадто вузького. Зараз поширюється думка, згідно з якою до суспільної свідомості та її форм слід відносити лише концептуальні утворення. В цьому плані вважається доцільним говорити не про політику, право, мораль, релігію, а про політичну, правову, етичну, релігійну свідомість (ідеологію, концепції).

     

    З таким підходом не можна погодитись. Він веде до надмірного звуження проблеми, а звідси – до збіднення розуміння її. Його можна виправдати хіба що філологічними міркуваннями: оскільки це суспільна свідомість, то до неї слід віднести лише явища усвідомлення. Протії цього можна було б не заперечувати, якби далі йшлося про те, наскільки вдало семантика терміну «суспільна свідомість» відбиває досліджуване явище. Проте жоден прихильник вузького розуміння суспільної свідомості про це мови не веде. Фактично ж такий підхід призводить до того, що із сфери суспільної свідомості виключається суспільна психологія; всі функції форм суспільної свідомості зводяться лише до пізнавальних.

     

    Не заперечуючи важливого, а з певних точок зору і домінуючого значення пізнання, ми не повинні ігнорувати інших сторін свідомості. Не можна, наприклад, виключити з індивідуальної свідомості вольові та почуттєві елементи (або розчинити їх в інтелектуальній діяльності особи), а з суспільної свідомості – таке специфічне утворення, як суспільну психологію. Суспільна свідомість та її форми являють собою сукупність почуттів, думок і вольових спонукань та дій. Причому останні слід брати не в їх «ідеальному», суто суб’єктивному вияві. В дійсності вони ніколи такими не бувають. «На “духові”, – писали

     

    52

     

    Маркс і Енгельс, – з самого початку лежить прокляття – бути „обтяженим" матерією» [6, 27]. їх слід брати в єдності з тими матеріальними утвореннями, в яких об’єкти-візується їх власний зміст.

     

    Інколи висловлюється думка, що через малочисельність віруючих і занепад впливу на суспільне життя релігія в наших умовах перестала (або перестає) бути формою суспільної свідомості. Нам здається, що в подібних твердженнях відбувається підміна поняття релігії як форми суспільної свідомості поняттям релігії як елемента надбудови. В останньому розумінні релігія справді перестала бути елементом надбудови соціалістичного суспільства. Що ж до поняття релігії як форми суспільної свідомості, то його визначає не стан суспільного впливу і не кількість послідовників, а специфічний характер відображення, усвідомлення суспільного буття. Релігія з часів свого виникнення була і до повного зникнення залишатиметься формою суспільної свідомості.

     

    Ось чому наукове з’ясування суті феномена релігії може йти лише шляхом розкриття її як специфічної форми суспільної свідомості. Важливе значення в цьому плані має з’ясування місця релігії в системі форм суспільної свідомості.

     

     

     

    Релігія в системі форм суспільної свідомості

     

     

     

    Будучи формою суспільної свідомості, релігія поділяє всі загальні властивості, які належать формам суспільної свідомості і кожній з них зокрема.

     

    Релігія, як будь-яка інша форма суспільної свідомості, є вторинною щодо суспільного буття, яке вона відображує і від якого залежить. Зі змінами суспільного буття неодмінно наступають зміни і в релігії. Як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, релігія справляє і зворотний вплив на суспільне буття. Цей вплив може або сприяти прискоренню певних змін в суспільстві, або гальмувати їх. (Безперечно, не кожне прискорення процесу змін означає прогрес, і не кожне гальмування – регрес.) Проте зміни, які відбуваються в релігії, залежать від суспільного буття лише в кінцевому підсумку. В конкретних історичних умовах вони відбуваються під значним впливом інших форм суспільної свідомості. Без врахування цього можна багато чого не зрозуміти в феномені релігії.

     

    53

     

    І нарешті, характер процесу змін, що відбуваються з релігією, залежить не лише від суспільного буття і суспільної свідомості, а й від її власних ідей. Раз виникнувши, релігія, як писав Енгельс, «розвивається в зв’язку з усією сукупністю існуючих уявлень, піддаючи їх дальшій переробці» [3, 298], вона «завжди зберігає певний запас уявлень, успадкованих від старих часів» [3, 301].

     

    Проте релігія як форма суспільної свідомості має і відмінні від усіх інших форм суспільної свідомості, специфічні риси зв’язку з економічним базисом. Насамперед, релігія більше, ніж інші форми суспільної свідомості, віддалена від суспільного буття, її зв’язок з тими силами, які її породжують і відображаються в ній, настільки замаскований і опосередкований, що вона, за висловом класиків марксизму, начебто парить над суспільним буттям. Зв’язок релігії з її «матеріальними умовами існування все більше заплутується, все більш затемнюється проміжними ланками» [3, 298]. Навіть будучи втягнута в гущину суспільних пристрастей, вона нібито виступає безстороннім спостерігачем і непохитним в своїх основах суддею. Зміни, які відбуваються в суспільному бутті, знаходять своє відображення в релігії лише в останню чергу і то опосередковано – через інші форми суспільної свідомості. В своєму творі «Людвіг Фей є рбах і кінець німецької класичної філософії» Енгельс називав релігію ідеологією найвищого порядку, найбільш віддаленою від своєї матеріальної економічної основи; вона «найдалі стоїть від матеріального життя і здається найбільш чужою йому» [3, 298].

     

    Далі через таку відносну віддаленість від базису, який її породжує і який вона обслуговує, релігія, за висловом Енгельса, «володіє найбільшою відносною самостійністю»; в ній більше, ніж в усіх інших формах суспільної свідомості, виявляється вплив традиції, цього «великого гальма» і «сили інерції» в історії [11, 302]. Християнство, наприклад, виникло і в основному сформувалось як окрема релігія в період розпаду рабовласницького ладу в греко-римському світі І– IV ст. І свої ідеї, породжені, безумовно, соціально-економічними умовами рабовласницького устрою, християнство пронесло (принаймні, в непорушній словесній формі) через рабовласництво, феодалізм і капіталізм, а в нашій країні утримує їх і в умовах соціалізму.

     

    54

     

    Двохтисячолітньою давністю тхне від «новозавітних»божих повчань: «Раб! Будь задоволеним своїм становищем; ударять тебе по правій щоці – підстав і ліву. Любіть ворогів своїх. Моліться за тих, хто ненавидить і проклинає вас»; «Хто в якому званні прикликаний, в ньому і залишайся...»

     

    Зв’язок релігії з базисом, що її породжує і підтримує, надто віддалений, заплутаний, тому релігія ніяк не може обійтися без своєї власної традиції. В усіх конкретних релігіях, віросповіданнях, сектах традиція виступає на поверхню і, здається, саме вона визначає риси даної течії. Назовні специфіка, наприклад, православ’я, католицизму, шиїзму, хінаяни, адвентизму відрізняється одна від одної не соціальними умовами існування, а саме традицією. Те, що вноситься нового в дану релігійну течію соціальними умовами, здається другорядним для неї. Наприклад, суть віровчення православ’я періоду рабовласництва, а потім феодалізму, капіталізму мало змінилася. Суто релігійна догматика офіційного православ’я, яке існує в країнах соціалізму, тотожна догматиці сучасного православ’я, яке існує в країнах капіталізму.

     

    Очевидна різка зміна суті традиції у питанні тлумачення (чи то самої релігії, чи то окремих її ідей) веде до розколу даної релігійної течії, до виникнення нової релігійної течії.

     

    З іншого боку, нова релігійна течія може виділитися в самостійну релігійну течію лише тоді, коли знайде втілення нова традиція. Ілюстрацією до цього може бути історія становлення будь-якої церкви, будь-якої релігійної секти. Саме рисами власної традиції, яка виступає на поверхні кожної релігійної течії, відрізняється одна конкретна релігія від іншої (наприклад, християнство від ісламу чи конфуціянства), одна деномінація від іншої (наприклад, православ’я від баптизму, єговізм від адвентизму) і навіть більш дрібні релігійні угрупування (наприклад, адвентисти сьомого дня від адвентистів-реформістів).

     

     Яке ж ставлення релігії до інших форм суспільної свідомості? Місце релігії серед інших форм суспільної свідомості зумовлене, з одного боку, конкретними історичними умовами, а з іншого – її специфікою та змістом.

     

    Релігія – найширша за охватом відображення форма суспільної свідомості. Вона набуває характеру світогляд н ої форми її. І саме через свої світоглядні функції релігія пов’язана з усіма іншими формами суспільної свідомості. Будучи світоглядною, вона намагається тримати зверхність над всіма іншими.

     

    55

     

    Фактичний вплив релігії на інші форми суспільної свідомості зумовлений конкретно-історичними умовами суспільного буття. Низький економічний розвиток та низький рівень духовної культури мас завжди створюють сприятливий грунт для розквіту релігії. Якщо цьому сприяє ще й політичне становище (як, наприклад, було в період феодалізму), то релігія намагається підім’яти під себе всі інші форми суспільної свідомості, перетворивши їх на своїх служниць.

     

    Відношення кожної форми суспільної свідомості до релігій неоднакові як за змістом, так і по історично конкретних проявах.

     

    Релігія непримиримо ворогує з усім здоровим і позитивним, що є в інших формах суспільної свідомості. Адже вона єдина є цілком ілюзорною, спотвореною і хворобливою формою відображення суспільного буття. Якщо ілюзорність, хибність, збоченість можуть мати подекуди місце і в інших формах, то в релігії вони становлять її суть. Зв’язок з релігією завжди негативно впливає на реальний розвиток кожної форми суспільної свідомості. Найбільше свою ворожість вона виявляє до тих елементів форм суспільної свідомості, в яких, в протирелігійному плані тлумачаться близькі до неї проблеми.

     

    Важко визначити місце релігії в суспільній свідомості первісного суспільства. Адже тоді різні елементи свідомості не були віддиференційовані один від одного. Історично перше розмежування відбулося між релігією і філософією.

     

    Виділившись у самостійну форму суспільної свідомості, філософія ще тривалий час не може повністю відмежуватись від релігії. Платон, Геракліт і багато інших займаються міфотворчістю для викладу своїх суто філософських думок. Навіть матеріалістична, більше того – атеїстична філософія Епікура, Лукреція Кара, Гассенді та інших, не може остаточно розірвати свої зв’язки з релігією. Релігійні ідеї – бог, дух, душа, містичне, надприродне –  і похідні від них – трансцендентне, ірраціональне, анімістичне тощо – для багатьох мислителів служать засобом виразу філософських думок.

     

    56

     

    Багато питань, на які вже, здавалось, відповіла релігія, потребували переосмислення з боку філософії. Для прикладу можна послатися на вульгарну філософію греко-римського світу (неоплатонізм, неопіфагореїзм, гностицизм), різні системи шкіл індійської філософії (веданта, ньяя, вайшешика), пізнє конфуціанство в Китаї тощо.

     

    В свою чергу, і філософія значно вплинула на релігію. Цей вплив був різний в залежності від того, якою була та чи інша філософська система – матеріалістичною чи ідеалістичною. Ідеалістична філософія, як правило, діяла в одному напрямку – в напрямку філософського відточення релігійних ідей. Представники шкіл матеріалізму завжди виступали з критикою релігійного вчення. Релігія з метою втримання своїх позицій вдавалася до теоретично-філософського захисту своїх ідей. І церковники взяли на озброєння філософський ідеалізм, який, як правило, був доброзичливим до релігії. Внаслідок цього з’явилось богослов’я.

     

    Останнє було і залишилося викладом, пропагандою і захистом релігійних ідей, вірувань, почуттів, дій. Релігійна ідеологія інколи майже в незмінному вигляді використовує ідеалістичні філософські спекуляції. В християнстві, наприклад, до цього часу зберігаються філософські ідеї Філона Олександрійського, Плотіна, Ямвліха, Сенеки та ін. В період же свого економічного та політичного засилля релігійні організації намагаються перетворити філософію на служницю богослов’я, вбити в ній все живе. Саме так підійшов богослов Аврелій Августин до філософії Платона, а Фома Аквінський до філософії Арісто-теля (20, 353–354]. Сучасні дослідники, наприклад, встановили, що сам Фома Аквінський не знав справжнього Арістотеля, приписував йому невластиві думки та твори. Головний видавець італійської філософської енциклопедії, постійний секретар філософської школи Галарати священик-єзуїт Карло Джіакон змушений був визнати: «Аквінат примусив Арістотеля сказати те, чого він в дійсності не говорив, але, – виправдовується сучасний то-міст, – він зробив це на основі самих арістотелівських принципів. Іншими словами: Фома примусив Арістотеля сказати те, що він сказав би сам, якби жив в часи Аквіна-та, після Плотіна і Авіцени» [374, 521].

     

    Подібне омертвіння філософії продовжують і зараз; сучасні релігійні філософи та церковні богослови. Так, один з них, відомий неотоміст Жак Марітен признається:

     

    57:

     

    «Богослов’я використовує філософію як знаряддя відшукання істини для того, щоб зробити висновки не філософські, а богословські» [203, 38].

     

    У представників релігії постійну ненависть викликав матеріалізм. «Матеріалізм є, повинен бути і не може не бути смертельною небезпекою для релігії, – пише сучасний професор моральної філософії Оксфордського університету, богослов X. Дж. Патон. – Якщо матеріальний світ первинний – бог може бути в кращому випадку лише вторинним... Матеріалізм може набувати різних форм, але він завжди атеїстичний» [429,



    Другие новости по теме:

  • Религия как социально-исторический феномен
  • Теми студентских рефератів
  • Релігія як соціально-історичний феномен
  • Складнощі у вивченні релігії
  • Экзамены/зачёты по философии


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: