Розділ І

МЕТОДОЛОГІЯ КРИТИКИ ТА ІСТОРІЯ ПІЗНАННЯ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЇ

МАРКСИСТСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ РОЗГЛЯДУ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЇ

 

При вивченні феномена релігії марксизм-ленінізм виходить з безмежних можливостей людського пізнання. Як відомо, марксизм заперечує існування непізнаванних речей. Є лише речі, які ще не пізнані сьогодні, але обов’язково будуть пізнані в майбутньому.

Водночас із рішучим запереченням агностичних та ірраціональних оцінок можливостей наукового пізнання, в тому числі і феномена релігії, марксизм заперечує і спрощено-оптимістичний підхід до цієї проблеми. Проблему феномена релігії не можна, наприклад, розв’язати з допомогою лише здорового глузду. Тут потрібен глибокий науковий аналіз.

Релігія належить до явищ суспільного життя, методологія наукового дослідження якого вперше розроблена тільки в середині минулого століття основоположниками наукового комунізму Марксом та Енгельсом. Лише творче застосування цієї методології дає можливість дослідити релігійний феномен. Крім наукової методології, класики марксизму-ленінізму вимагали глибокого і всебічного вивчення конкретного матеріалу, бо, як писав Ф. Енгельс в листі до І. Блоха, «у противному разі застосовувати теорію до будь-якого історичного періоду було б легше, ніж розв’язувати просте рівняння першого ступеня» [4, 372].

Класики марксизму-ленінізму не лише створили загальну методологічну базу наукового розгляду явищ суспільного життя. Вони неодноразово застосовували її до аналізу явищ релігійного феномена. До конкретних питань, які вони розв’язали в галузі релігії, можна віднести визначення соціальної ролі релігії як опіуму народу, специфіку взаємодії релігії з соціально-економічною базою суспільства, закономірності походження, існування та відмирання релігії, наукове з’ясування походження християнства, аналіз біблійної книги «Апокаліпсис» та багато інших.

10

Цей доробок класиків марксизму-ленінізму загальновідомий, він увійшов складовою і невід’ємною частиною в скарбницю марксистського світогляду. Без врахування досягнень марксистської думки з питань наукового атеїзму зараз не можна розв’язати жодної важливої проблеми феномена релігії.

Проводячи на базі марксистської методології дослідження феномена релігії, радянські вчені видали багато наукових праць з цього питання. В них вперше знайшли своє всебічне висвітлення проблеми, що були не під силу немарксистським дослідникам. За роки Радянської влади за допомогою марксистсько-ленінського вчення, яке було застосоване в практику атеїстичної роботи, наша країна перетворилася на країну масового атеїзму.

Таким чином, досягнення марксистського підходу до релігії і в теоретичному і в практичному плані очевидні. Це викликає серйозне занепокоєння у клерикальних і світських апологетів релігії. Через це вони всіляко намагаються дискредитувати марксизм і заперечити навіть можливість пізнання феномена релігії. Західнонімецькі клерикальні антикомуністи, наприклад, твердять, що нібито релігійний феномен до цього часу залишається нерозв’язаною проблемою як для марксистських ідеологів та теоретиків, так і для практиків.

Проте подібні заяви ні якою мірою не відповідають дійсності. Нижче ми ще спинимося на спростуванні цього закиду клерикалів. Зараз лише зауважимо, що задовго до Жовтневої революції класики марксизму-ленінізму говорили про ті процеси відмирання і фактори збереження релігії, що ми їх спостерігаємо тепер в нашій країні. Сьогодення не заперечує, а ще і ще раз підтверджує марксизм, в тому числі і в питаннях марксистського дослідження феномена релігії.

Крім голого заперечення науково-теоретичних досягнень марксизму, наші ідейні противники намагаються піддати сумнівам основні принципи підходу марксизму до вивчення релігії, зокрема вони намагаються кинути тінь на принцип матеріалізму, який заперечує існування чого б то не було надприродного – бога, духів, чудес тощо.

11

Цей підхід до релігії сучасні богослови силкуються видати чи не за головну «фатальну» ваду марксистського дослідження. Так, у виданій в Західній Німеччині енциклопедії з питань релігії пишеться: «Знати, що таке релігія можна лише в тому випадку, коли людиною прийнято рішення стати на позиції однієї з релігій» [446, 969–970]. Вони категорично заперечують безрелігійний підхід у цій справі. У подібних позицій довга традиція, корені її – сягають появи перших ідеологів релігії, її дотримуються усі про-релігійні філософи. «Справжня філософія релігії, – говорив В. Соловйов, – може бути лише тоді, коли в ній релігійне мислення поєднується з релігійною вірою та релігійною практикою» [271, 32].

Сучасний західнонімецький релігієзнавець Меншинг хоче довести, що справжнє осягнення сутності релігії нібито вимагає як необхідної передумови «внутрішнього єднання» з самою релігією.

Однак релігійні почуття та уявлення – це цілком людські, хоча і спотворені, почуття та уявлення. А наука навчилась аналізувати і розуміти психологію людини в усіх її різноманітних проявах, в тому числі спотворених та хворобливих.

Релігійні ідеї, почуття та дії – весь комплекс релігії, атеїст цілком може зрозуміти і не будучи сп’яненим релігійним опіумом, тверезо розібратися в ньому, дати йому оцінку. Це підтверджується дослідженнями атеїстів. Епікур, Лукіан Самосатський, Спіноза, Дідро, Герцен, Іван Франко та інші атеїсти дали блискучі приклади тверезого, наукового дослідження різних сторін релігійного життя. Зважаючи на цей факт, навіть буржуазні дослідники релігії змушені визнати можливість пізнання релігії атеїстами.

Атеїзм є невід’ємною рисою марксизму; В. І. Ленін називав його азбукою всього матеріалізму, а отже і марксизму. Він є однією з елементарних і необхідних умов принципово наукового підходу до пізнання дійсності. Адже суть наукового розв’язання будь-якої проблеми, якою б вона не здавалася незвичною та несподіваною, полягає у виявленні в ній причин і закономірностей. У будь-якій галузі, при вивченні будь-якого конкретного явища науковий підхід повністю виключає існування чого б то не було надприродного. Не може бути винятком з цього загального правила і проблема феномена релігії.

12

Дійсно наукове розв’язання феномена релігії можливе лише в тому випадку, коли до нього підходити з позиції пошуків лише природних причин, відкидаючи будь-яке існування богів, чортів, духів тощо. Якщо якийсь вчений вірить в існування надприродного, то йому нічого робити в галузі наукового дослідження релігійного феномена, подібно до того, як нічого робити у ветеринарній справі тому, хто щиро вірить в існування відьом та домовиків. Віруючий дослідник в подібних випадках перетворюється на апологета певних релігійних вірувань.

Наукове пізнання феномена релігії вимагає класового, партійного підходу до нього. Марксизм виходить з того, що релігія – опіум народу, а тому свідомо прагне розвінчати релігійну ідеологію, подолати всі релігійні передсуди. Це ні в якому разі не означає, що марксистське дослідження може якоюсь мірою спотворити істину про релігію або заінтересоване в такому спотворенні. Навпаки! Оскільки марксизм-ленінізм ставить завданням формування науково-атеїстичного світогляду у всіх трудящих, то для нього важливе знання найбільш повної і точної правди про весь феномен релігії. Тільки спираючись на об’єктивні знання, можна виробити правильні практичні методи для подолання релігійних передсудів. Отже, марксистський класовий підхід стає найбільш вагомою гарантією наукового зображення феномена релігії. Єдність наукового та класово-партійного підходу для марксизму є неодмінною умовою справді об’єктивного дослідження всіх проблем пізнання дійсності, а звідси – і практичного її перетворення. Ігнорування цих наріжних положень ревізіоністами – чи не одна з головних причин їх методологічних помилок соціального, політичного, а то й конкретно-наукового характеру при розгляді релігійного феномена.

Далеким від марксизму людям здається, що можна розкрити суть феномена релігії, не торкаючись того, відповідають релігійні уявлення дійсному стану речей, чи ні. За їх словами, підкреслення того, що бога немає, що релігійне вчення спотворює дійсність, є таким «метафізичним привіском», без якого можна цілком обійтися при науковому розкритті проблеми.

Хоча подібні «метафізичні» положення атеїзму проголошені тисячоліттями тому, лише в марксизмі вони знайшли своє наукове обгрунтування. Без них не можна обійтися при науковому аналізі феномена релігії.

13

Адже феномен релігії в цілому можна дослідити лише в тому випадку, коли аналіз релігії як форми суспільної свідомості органічно пов’язати з критикою релігійних ідей. Сучасні ж буржуазні вчені ухиляються від цього не лише з класових міркувань, а й через відсутність у них наукової методології.

Питання всебічної, переконливої критики релігійних тверджень цікавило атеїстів з давніх-давен. Вони чимало зробили для того, щоб вигострити методологічну зброю критики релігійної ідеології. Тому марксистська атеїстична думка не відкидає геть доробок домарксистського та сучасного немарксистського атеїзму, а критично використовує їх. Адже марксистсько-ленінський атеїзм зріс на кращих здобутках домарксистського атеїзму, є його логічним та історичним продовженням та завершенням. Марксизм став законним спадкоємцем кращої атеїстичної спадщини. Водночас марксистсько-ленінська атеїстична критика істотно відрізняється від немарксистської. Хоч атеїсти-немарксисти мають певні досягнення в розробці конкретної методики і змісту критики релігії, вони все ж не могли довести її до кінця, повністю спростувати релігійні вірування. Тільки спираючись на наукову філософію марксизму-ленінізму, можна дати всебічну і вичерпну критику релігійної ідеології.

Домарксистський, а також сучасний немарксистський атеїзм дуже часто оголошує релігію та її вчення випадковим заблудженням, абсурдом або просто нісенітницею, вигаданою шахраями. В дійсності ж в найбезглуздіших релігійних вигадках, як і в інших ідеалістичних положеннях, існує певна закономірність, яку можна осягнути і з’ясувати. «Філософський ідеалізм є тільки нісенітниця з точки зору матеріалізму грубого, простого, метафізичного, – писав В. І. Ленін. – Навпаки, з точки зору діалектичного матеріалізму філософський ідеалізм є односторонній, перебільшений... розвиток (роздування, розпухання) однієї з рисочок, сторін, граней пізнання в абсолют, відірваний від матерії, від природи, обожений». І далі: «А у попівщини (філософського ідеалізму), звичайно, є гносеологічне коріння, вона не безгрунтовна, вона є пустоцвіт, безспірно, але пустоцвіт, який росте на живому дереві, живого, плодотворного, істинного, могутнього, всесильного, об’єктивного, абсолютного, людського пізнання» [20, 355].

14

Розкривати причини і закономірності релігійних заблуджень – неодмінна методологічна вимога марксистсько-ленінського наукового атеїзму. Тільки за таких умов можливе теоретично переконливе спростування релігійного світогляду і подолання релігії. Ось чому В. І. Ленін говорив, що «треба вміти боротися з релігією, а для цього треба матеріалістично пояснити джерело віри і релігії у мас» [28, 357].

Науковий атеїзм позитивно відповідає на ті питання, які неправильно тлумачаться релігією. Ця методологічна вимога диктується тим, що одного спростування аргументів ідейного противника ще не досить для доведення істинності своїх суджень. Адже навіть найаргументова-ніша критика доказів протилежної сторони з суто логічного погляду доводить безпідставність лише процесу доказу, а не самої тези. Остання, незалежно від немічності аргументів, що наводяться на її користь, може бути як істинною, так і хибною. Для того чи іншого твердження про висунуту тезу потрібно дати самостійне доведення.

Проте перед формальною логікою постають нездоланні труднощі, коли її засобами намагаються довести такі важливі для атеїзму положення, як відсутність бога, замогильного життя, безсмертя, чудес тощо. Тут, звичайно, для формальної логіки немає предмета доведення, їй взагалі немає про що говорити.

Індійські філософські школи міманси і санкх’я для доказу аналогічних, «негативних» тверджень пропонують застосовувати принцип «несприйняття»: якщо ми, наприклад, не сприймаємо (не відчуваємо запаху, дотику, смаку, не бачимо, не чуємо) того чи іншого предмета, то його взагалі тут немає [310, 70, 86]. Практика європейської юриспруденції ще з часів Цезаря вимагає доведень лише від тієї сторони, яка стверджує, а не від тієї, яка заперечує. В системах логіки Іммануїла Канта, а особливо Джона Стюарта Мілля, заперечуються прямі негативні докази, а відповідні твердження рекомендується доводити побічним, непрямим шляхом [202, 236–252, 265–284]. В сучасній математичній логіці для досягнення мети застосовується інверсія негативних заперечень в позитивні твердження. Є багато ще інших «знахідок» в даній проблемі, їх велика кількість свідчить не лише про важливість і складність самого доказу негативного положення, а й про обмеженість самої формальної логіки в процесі переконливого спростування певних тверджень. Це особливо відчувається в галузі атеїстичної критики релігії.

15

Логічне спростування богословських тверджень, безперечно, є складовою і невід’ємною рисою атеїзму. Але це ще не повний атеїзм. В такому разі він – «чисто негативне позначення самої релігії». Його з повною підставою можна назвати «релігією навиворіт». Атеїзм як голе заперечення «релігії, що посилається завжди на релігію, сам по собі без неї нічого не становить і через те сам ще є релігією», – писав Енгельс [8, 151].

Одна з принципових особливостей марксистського спростування взагалі полягає в тому, що воно, крім розкриття безпідставності того чи іншого положення, дає і свою наукову відповідь на порушене питання. Домарксистський атеїзм і хибував тим, що не міг в позитивній формі відповісти на ті питання, на яких спекулювала релігія. А вона, як відомо, паразитує не лише на уявних, а й на справжніх труднощах людського пізнання. Внаслідок цього – в критиці релігії немарксистських атеїстів завжди утворювалися щілини, через які можна було протягти ідею боженьки, раю, замогильної відплати тощо. Недоліки домарксистського атеїзму в цьому відношенні можна цілком уподібнити недолікам домарксистського соціалізму. «Попередній соціалізм, – писав Ф. Енгельс, – хоч і критикував існуючий капіталістичний спосіб виробництва та його наслідки, але він не міг пояснити його, а значить, і справитися з ним» [9, 26]. Так, наприклад, для з’ясування причин болей при пологах іудейська, християнська та мусульманська релігії використовують біблійну легенду гріхопадіння праматері Єви. Критикуючи це релігійне положення Дені Дідро писав: «Ти народжуватимеш в муках, сказав бог жінці, яка згрішила. Але чим звинили перед ним самиці тварин, які теж народжують в муках!» [128, 50]. У це коротке заперечення вкладено досить влучне спростування біблійної легенди. Але його не досить для того, щоб вважати, що атеїстична критика тут доведена до кінця. Адже сам факт – народження в муках – очевидний, він існує в дійсності. Не маючи вірного наукового з’ясування цього факту, віруючий буде змушеним задовольнятися єдиним відомим йому біблій-ним з’ясуванням, або, в кращому випадку, заспокоїтися на тому, що наука не може дати відповіді на питання, яке його цікавить. Отже, однієї критики біблейського міфу тут недостатньо.

16

Потрібне ще наукове пояснення такого явища, як народження дитини.

Якщо науковому атеїзму вдається переконливо і незаперечно довести істинність свого тлумачення, то всі інші тлумачення, в тому числі і релігійні, в силу логічного закону заперечення відкидаються як безпідставні. «Істина, – можна тут повторити слова Б. Спінози, – є мірилом і самої себе і брехні» [278, 440].

Атеїзм повинен дати наукове з’ясування і позитивну відповідь не лише на ті питання, які так чи інакше зачіпає релігія, але і на питання, що стосуються безпосередньо самої релігії. В останньому випадку є деякі особливості, на яких слід спинитися.

В історії розвитку філософської, атеїстичної і навіть богословської думки не раз ставилось питання: як можна зрозуміти релігійне вчення, розкрити його справжній зміст у позитивній формі? Атеїсти і філософи в більшості випадків підходили до релігійних ідей з точки зору логіки, розуму, здорового глузду. Проте якщо з цього погляду розглядати релігійні ідеї, то їх можна скоріше відкинути, ніж зрозуміти. Наприклад, положення: «Є бог Отець, бог Син, бог Дух святий, проте не три боги, а один бог» – немає ніякого смислу, воно безглузде. Ось чому багато атеїстів минулого просто вказували на абсурдність релігійних ідей, висміювали їх і відкидали.

Були спроби знайти раціональний зміст в релігійних ідеях, тлумачити їх з допомогою алегорій. Так, Гегель в християнському вченні про Трійцю намагався побачити алегорію своїх філософських тріад. Фей є рбах у Трійці вбачав алегорію людини та її рис.

Звичайно, можна шляхом аналізу знайти «земне зерно» у будь-якому релігійному догматі. Тим легше це може здатись, коли звернутися до алегорії. Тоді в усьому можна вичитувати все, що завгодно. Але наукове дослідження не має нічого спільного з подібним алегоричним тлумаченням.

Специфіка релігійних ідей полягає в тому, що їх не можна зрозуміти без аналізу історичних нашарувань, без розгляду їх розвитку з самого початку. Науковий атеїзм повинен розглядати релігійні ідеї не в їх статичності, а в процесі становлення.

17

В. І. Ленін вчив, що найголовніше при вивченні явищ суспільного життя – «не забувати основного історичного зв’язку, дивитись на кожне питання з точки зору того, як певне явище в історії виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і з точки зору цього його розвитку дивитись, чим дана річ стала тепер» [25, 421].

При критиці релігійних ідей атеїсту переважно доводиться аргументувати те, що релігія не має об’єктивного аналога в дійсності. Наприклад, бога, замогильного життя, чудотворців, пророків тощо не існує. А для цього атеїст, крім усього іншого, повинен ще й розкрити причини виникнення і суть тих чи інших релігійних поглядів, які він спростовує.

Прискіпливий читач з числа віруючих, зустрівши твердження атеїста про можливість зрозуміти і з’ясувати релігійні ідеї, може запротестувати: «Як ви можете зрозуміти, наприклад, бога, якщо його, згідно з вашим же твердженням, взагалі не існує?».

Дійсно, бога (як і замогильного життя з раєм і пеклом і т. п.) об’єктивно не існує. Але оскільки віруючі думають, що бог є, то він існує в їх уяві, будучи, звичайно, ілюзією. І тільки! Ось в цьому уявному, ілюзорному існуванні атеїзм і може осягнути бога. Та не лише бога, а всі фантоми релігії. «Філософія, – говорив Маркс, – пізнає релігію в її ілюзорній дійсності» [2, 301 ].

Пізнавати релігію в її ілюзорній дійсності – один з найбільш важливих і мало розроблених методологічних аспектів науково-атеїстичної критики. Важливу роль в справі ліквідації цього недоліку повинна відіграти філософія, особливо один з її розділів – гносеологія. Не випадково В. І. Ленін вказував, що завдання теорії пізнання в тому і полягає, щоб «показати нереальність, фантастичність, реакційність» релігійних ідей [21, 64].

Науковий атеїзм викриває реакційну соціальну роль як релігії взагалі, так і тих її ідей, які в тому чи іншому випадку аналізуються. Без такого викриття соціальної ролі релігії, тих чи інших її положень науково-атеїстична критика втрачає свою актуальність, цілеспрямованість.

Домарксистські і сучасні буржуазні атеїсти, критикуючи релігію, часто-густо збочували і зараз збочують на абстрактну, поза соціальних рухів і соціальних інтересів постановку питань про релігію.

18

На противагу такому підходу К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що критика релігійних ідей і самої релігії повинна мати яскраво виражений соціальний аспект, повинна мати суспільне значення. «Про релігійні інтереси як такі, – писали вони, – не може бути більше мови. Тільки теолог здатний ще вважати, що йдеться про релігію як релігію» [10,115]. В. І. Ленін вимагав справу боротьби з релігією ставити «не абстрактно, не на грунт абстрактної, чисто-теоретичної, завжди собі рівної проповіді, а конкретно, на грунт класової боротьби, що йде на ділі і виховує маси якнайбільше і якнайкраще» [27, 359].

Марксистський атеїзм ніколи не відмовлявся і не може відмовитись від викриття реакційної соціальної ролі релігії. Водночас він вимагає, щоб подібне розвінчування було справді науковим, аргументованим та переконливим для віруючих.

Без показу реакційної соціальної ролі релігії стає незрозумілим, чому взагалі ведеться боротьба з релігією. Невже лише тому, що вона неправильно висвітлює те чи інше питання? – Ні, і ще раз ні! Казки, наприклад, можуть не меншою мірою, ніж релігійні легенди, розходитися з дійсним станом речей. Чому ж тоді не ведеться боротьба проти казкових розповідей?

Якби богослови від імені релігії і самого господа бога почали викладати наукове тлумачення структури Всесвіту – як це роблять так звані церковні модерністи, то і в такому випадку ми не перестали б боротися проти релігії. І причина цього полягає в тому, що релігія – як би вона не намагалась «узгодити» свою пропаганду з даними сучасних наук – ніколи не перестає бути реакційною силою, опіумом народу. І без з’ясування того, чим соціально шкідливе дане явище релігійного життя, атеїстичну критику не можна вважати завершеною.

Розкриваючи соціально-реакційну суть релігійних передсудів, науковий атеїзм водночас показує соціально прогресивну, гуманну роль своїх принципів з’ясування порушених питань, поглядів на світ взагалі. Критика релігії, яку веде науковий атеїзм, має важливе соціальне значення. «Критика релігії, – писав К. Маркс, – звільняє людину від ілюзій, щоб вона мислила, діяла, будувала свою дійсність як людина, що звільнилася від ілюзій і стала розумною; щоб вона оберталась навколо себе самої і свого дійсного сонця. Релігія є лише ілюзорне сонце, яке рухається навколо людини доти, поки вона не починає рухатись навколо себе самої» [2, 385].

19

Марксистсько-ленінський атеїзм використовує різноманітні засоби наукової критики релігійних ідеологічних побудов. В цілому він грунтується на діалектико-мате-ріалістичному аналізі релігійної свідомості і практики. Діалектичний матеріалізм являє собою філософсько-методологічну основу наукового атеїзму. Тільки застосування діалектико-матеріалістичного методу до розгляду релігії забезпечило справді наукове пояснення її суті, причин виникнення, закономірностей її еволюції, відмирання, становлення наукового світогляду мас. Разом з тим у спростуванні релігійної картини світу, моральних і догматичних вимог і повчань, різних міфічних вигадок ми не відмовляємось і від формальнологічної та іманентної критики релігії, що використовували і наші попередники, домарксистські атеїсти.

Правда, дехто з наших науковців-атеїстів вважає, що формальнологічну критику релігії вже завершили атеїсти минулого, зокрема французькі матеріалісти XVIII ст. і Людвіг Фейєрбах. До зробленої ними критики з позицій формальної логіки, мовляв, вже нічого не можна добавити.

Безперечно, домарксистські атеїсти зробили досить багато в галузі критики релігії з позицій формальної логіки, але далеко не все, навіть якщо розглядати їх доробок з позицій можливостей. До того ж релігійні ідеї, якими б консервативними вони не були, під впливом часу еволюціонують, змінюються. З’являються нові релігійні ідеї, і навіть старі ідеї сучасні богослови намагаються обгрунтувати по-новому. Якщо ж зважити на те, що релігійне вчення церковні проповідники і досі видають за взірець логічності і мудрості, то стає очевидним, що й тепер не можна нехтувати удосконаленням формальнологічної критики релігії.

Протягом всієї своєї історії атеїзм особливого значення надавав іманентній критиці, яка завжди вимагала глибокого розуміння і проникнення в суть релігійних вірувань. Сучасні атеїсти також використовують іманентну критику для того, щоб допомогти віруючому збагнути внутрішню суперечливість і неспроможність віри в бога. Це, як правило, стає початком відходу від релігійного світогляду, бо людина не може більше дотримуватися переконань, хибність яких вона зрозуміла. Коли віруючий усвідомлює суперечливість релігії, то віра в бога, за словами Ф. Енгельса, йде прахом [5, 279]. Якраз в іманентній критиці і знаходить своє найбільш ефективне атеїстичне застосування весь апарат формальної логіки.

20

Іманентна критика релігійних вірувань – один з найбільш широких і водночас ефективних аспектів атеїстичної критики. Вона розпочинається з критичного підходу до релігійного вчення, що дає можливість розкрити його внутрішні і зовнішні суперечності. Навіть сам віруючий, який прагне щиро розібратися в суті своїх релігійних переконань, може провести таку роботу. Про це свідчать численні заяви людей, які згодом порвали з вірою в бога. Окремі елементи такої атеїстичної критики у атеїстів минулого зроблені з такою майстерністю, що їх і зараз майже в незмінному вигляді застосовують у боротьбі проти сучасних релігійних передсудів. Серед них можна назвати критику Старого завіту Біблії Бенедиктом Спі-нозою та ін. Значний внесок у справу іманентної критики релігії роблять сучасні буржуазні атеїсти: Жан-Поль Сартр, Корліс Ламонт, Бертран Рассел, Давид Трайб, Маргарита Найт, Річард Робінсон та інші.

Враховуючи те, що велика частина буржуазних атеї^: стів недоброзичливо ставиться до марксизму в цілому, деякі наші дослідники намагаються начисто «відлучити» їх від атеїзму. Показовою в цьому відношенні є дисертація на здобуття ступеня кандидата філософських наук B. А. Брагіної на тему: «Критика атеїстичної концепції французьких екзистенціалістів». Правильно вказавши на реакційну суть ідеології християнського екзистенціалізму, дисертантка пише, що «не менш реакційним є і його атеїстичний напрямок, до якого належать Ж.-П. Сартр,

C. де Бовуар, А. Камю і М. Мерло-Понті» [59, 3]. Метою свого дослідження автор ставить «критичний аналіз їх атеїстичної концепції, виявлення її вразливих сторін» [59, 4]. Кінець кінцем Брагіна відмовляє в атеїзмові Мерло-Понті, хоча цього не піддають сумніву навіть його теологічні противники; заперечує «щирість атеїстичних переконань» Андре Мальро [59, 14].

Однак слід враховувати те, що саме в питаннях іманентної критики релігії буржуазні атеїсти нерідко мають певні досягнення, які заслуговують на увагу. Справа в тому, що в умовах капіталістичного світу релігія постійно відтворюється експлуататорськими суспільними відносинами, активно підтримується панівними класами, пропагується всіма засобами масової комунікації. Тут можна спостерігати всі можливі її форми прояву у неприхованому вигляді.

21

Все це сприяє буржуазним атеїстам краще проникати в дух і склад мислення сучасного віруючого. А тому їм нерідко вдається поставити такі питання і в такій формі, які викликають бажаний атеїстичний відгук в свідомості сучасної релігійної людини. Досить згадати, як сколихнула усіх віруючих католиків п’єса Хохута «Намісник», що в атеїстичному і соціальному ракурсі показувала діяльність папи Пія XII, якого зараз оголосили блаженним. Атеїстичні радіодиспути Бертрана Рассела привернули увагу всього християнського заходу. Глибокі філософсько-атеїстичні драми Сартра («Диявол і Господь Бог», «Мухи» та інші) , ессе Камю, критичні огляди Флю дають приклад іманентної критики релігійних вірувань, зачіпають найболючіші питання світогляду віруючих, втягують їх у справжню дискусію. Праця американського філософа-атеїста Корліса Ламонта «Іллюзія безсмертя» є досить переконливою і поки що унікальною атеїстичною критикою сучасного релігійного імморталізму, тобто вчення про безсмертя душі. Взагалі, прикладів, коли буржуазному атеїзму вдається і зараз поглиблювати іманентну критику релігійних вірувань, можна наводити немало. І ми повинні уважно аналізувати зроблене буржуазними атеїстами, творчо використовувати їх досягнення.

Нічого поганого немає в тому, що наші атеїсти в боротьбі з релігійними передсудами і тепер цінують логічну та іманентну критику і часто-густо вдаються до неї. Проте не можна всю критику зводити лише до іманентної критики, вважати її альфою і омегою будь-якої критики релігії взагалі. Сама по собі така критика може виявитися не лише незавершеною, а й безсилою. Адже в релігії можна знайти багато вчень, які несуперечливі, послідовні, можна сказати: цілком логічні, якщо сприйняти за істину їх вихідні положення. Якщо, наприклад, вважати безперечною істиною існування бога і його євангельського сина Ісуса Христа, який організував церкву для проповіді свого вчення, то з цих посилок при певних формальноло-гічних зусиллях можна вивести і поклоніння іконам, і визнання «благодаті» священиків, і таїнство причастя і багато-багато чого іншого.

22

Хибність релігійних вчень криється не стільки у порушенні логічних законів побудови умовисновків та суджень, скільки у посилках, з яких вони виходять. Хибність посилок робить хибними і всі – нехай і логічно найдосконаліші! – висновки з них. Ось чому під час критики релігійної ідеології ми повинні особливу увагу звертати на аналіз і критику самих посилок, з яких виходять захисники релігії. Дати ж аналіз логічних посилок всього ланцюгу зв’язків – це завдання, яке виходить за межі формальної логіки, не під силу їй. Це можна зробити лише з позицій діалектичної логіки.

Діалектична логіка служить не лише для критики логічних посилок релігійного мислення. Вона ставить і інші методологічні вимоги щодо наукової критики релігійної ідеології.

Марксистсько-ленінська атеїстична критика повинна, водночас із розкриттям безпідставності, абсурдності релігійних уявлень та вчень в усіх їх аспектах взагалі і в кожному конкретному пункті зокрема, розкрити причини релігійних, заблуджень і помилок, показати їх конкретно-історичну зумовленість.

Важливо показати, в чому віруюча людина помиляється, але значно важливіше з’ясувати, чому вона помиляється, що послужило основою саме такого характеру релігійних помилок. Ця сторона науково-атеїстичної критики – одна з найбільш складних, трудомістких і важливих у науковому атеїзмі.

Домарксистська атеїстична критика, як уже відзначалося, багато зробила для спростування релігійних тверджень шляхом показу їх абсурдності, алогічності. Але цінність цієї критики, навіть і в теоретичному відношенні, інколи зводилась нанівець тим, що в ній не давалось наукового з’ясування причин самої релігії, причин її спотворено фантастичного відображення дійсності. Навіть такий видатний атеїст, як Людвіг Фей є рбах, який, за висловом Маркса і Енгельса, «викрив релігійний світ, як ілюзію земного світу», не зміг відповісти на питання: «Як сталося, що люди „вбили собі в голову" ці ілюзії» [6, 213].