РЕЛІГІЯ – СПЕЦИФІЧНА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

(Пропущений розділ з моонографії, що опублікована нижче) 

Релігія – складний соціально-історичний феномен. В цьому одна з причин його численних тлумачень і визначень. Той чи інший дослідник вигідний йому з якихось міркувань аспект релігії видає за весь її феномен. Такі факти властиві немарксистському релігієзнавству. Відсутність же у останнього наукової методології дослідження суспільних явищ не дає можливості його представникам знайти в релігії ту основну ланку, ухопившись за яку, тільки й можна з’ясувати ланцюг явищ, з яких складається релігійний феномен.

Деякі дослідники – не має значення, робиться це свідомо чи ні – прагнуть підмінити науковий розгляд суті релігійного феномена... філологічним аналізом самого слова «релігія». Так, Є. І. Шахтерман писав: «В латинському слові «релігія» приставка «ре» відповідає пере-, роз-, до-, над- тощо, а корінь «ліг» (лік) висловлює зв’язок, з’єднання, підкорення і розділення, збереження і знищення. Слово «релігія» в цілому означає, таким чином, понадзв’язаність, понадпідкореність, фатальний обов’язок людини діяти (чи бездіяти) всупереч власному бажанню, передпризначення, передвизначення людини, його зв’язок з родом, долю і т. п.» [316, 62]. В свій час Вольтер дуже дотепно зауважив: «Після базарів більш за все об’єднує людину релігія. Само це слово означає зв’язок; те, що об’єднує: religat» [85, 110].

Нерідко такий занадто вже «філологічно-семантичний» підхід до релігії спотворює усталене поняття. Досить згадати хоча б повчальні хиби Людвіга Фей є рбаха, який з міркувань історії походження слова пропонував зараховувати до релігії статеві стосунки людей, любов, співчуття тощо. «Слово релігія, – говорить Енгельс, критично викладаючи розвиток думки самого Фейєрбаха, – походить від religare і його первісне значення – зв’язок.

47

Отже, всякий взаємний зв’язок двох людей є релігія. Такі етимологічні фокуси, – так оцінює Енгельс спроби Фей є рбаха, – являють собою останню лазівку ідеалістичної філософії. Словам приписується не те значення, якого вони набули шляхом історичного розвитку їх дійсного вжитку, а те, яке вони повинні були б мати в силу свого походження» [3, 280].

«Етимологічні фокуси» хибні не лише для розкриття суті поняття релігії. Вони виявляються хибними навіть в галузі самої етимології. Адже історія походження слова «релігія» дуже затемнена, саме слово і раніше, і зараз має різні тлумачення. Достеменно відомо лише, що воно латинського походження. Термін «релігія» зустрічається ще у класиків латинської літератури – Цицерона, Лівія, Цезаря – в значенні «страх», «пошана», «совість», «бого-боязливість» тощо [71, 3–4]. Сервій Сульпіцій (II ст. до н. е.) пов’язував слово «релігія» зі словом «релінква-ре», що означає «вшановувати», «благоговіти»; Цицерон говорив, що воно походить від слова «релегере», що означає «виділяти», «обговорювати», «йти назад», «відкладати в сторону». Християнські богослови Ланктанцій, Єроним, Августин виводили слово «релігія» від «релігаре» – «зв’язувати», «релігіо» – від слова «зв’язок». Є й інші тлумачення слова «релігія» [426, 427].

Ні в стародавньому Римі, ні в період Середньовіччя термін «релігія» не набув широкого застосування. Тоді різні релігії не позначали спільним терміном, а застосовували конкретні назви: наприклад, християнство, мусульманство, язичництво, православ’я, католицизм, аріанство, донатизм тощо. Слово «релігія» більше вживалося в книжній мові, до того ж не в строго фіксованому значенні. При перекладі Біблії з старогрецької та староєврейської мов на латинську воно вживалось, наприклад, замість слова «служіння» [Ісход, XII, 26], «благочестя» [Діяння, XXVI, 5; Якова, І, 26] тощо.

Історія слова «релігія» в сучасному розумінні розпочалося у період Відродження. Вивчаючи класичну старовину, діячі культури поступово почали поширювати вживання старовинного слова «релігія» в новому розумінні.

академія наук української рср

Інститут Філософії

Є. К. ДУЛУМАН

РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Видавництво «Наукова Думка»

КИЇВ– 1974

2

Д81

В роботі чільне місце посідають такі проблеми, як «Наукова методологія пізнання феномена релігії», «Соціальні функції релігії», «Специфічна ознака феномена релігії», «Генезис релігії в суспільній та індивідуальній свідомості», «Канали відтворення релігії», «Тенденції історичної змінності релігії», «Кризи та межі трансформації релігії» та ін. При висвітленні проблем автор аналізує існуючі погляди, ставить дискусійні питання, спиняється на ще не висвітлених в нашій літературі аспектах. Марксистські висновки супроводяться аналізом вітчизняної та іноземної історико-філософської, атеїстичної, соціологічної та богословської літератури.

Розрахована на фахівців з питань атеїзму, викладачів наукового атеїзму, аспірантів, студентів філософських факультетів, пропагандистів і всіх, хто цікавиться питаннями релігії та атеїзму.

ВСТУП

В світі кожна річ складна; вона виявляє свою сутність лише в тісному, органічному зв’язку з іншими речами. Вона постійно змінюється. Крім явних сторін, які лежать на поверхні, кожна річ має і приховані сторони. Наука ж, досліджуючи ті чи інші сфери дійсності, не може обійтися без того, щоб, не вдаючись до певних спрощень, не зобразити їх більш просто. Без цього не можна побачити головного в предметі, що досліджується. Наука змушена показувати певний предмет в дещо ізольованому вигляді, в противному разі за зовнішніми зв’язками не можна розгледіти саму річ. Досліджувати якесь явище необхідно у відносно сталій формі, інакше не вдасться відділити істотне від другорядного. Через це вона не може обійтися без абстрагування. І яким би дотепним не здавався вислів Гете про перевагу зеленого дерева життя перед сухою теорією, проте лише віддаляючись з допомогою абстракції від зачаровуючої мінливості та багатобарвності конкретних явищ, можна взнати про них істину. «Мислення, – писав В. І. Ленін, – йдучи від конкретного до абстрактного, не відходить – коли воно правильне... – від істини, а підходить до неї... всі наукові (правильні, серйозні, не безглузді) абстракції відображають природу глибше, вірніше, повніше» [20, 156–157] ¹ .

Але дотримуватися правильної наукової абстракції при дослідженні явищ суспільного життя, в тому числі й релігії, – справа не з легких. Включаючи в себе різноякісні елементи суспільного буття і суспільної свідомості,

¹ Цифри в дужках – посилання на відповідну літературу; перша цифра вказує на порядковий номер даного видання згідно з нумерацією літератури, а друга – сторінку.

релігія є одним з найбільш хаотичних, заплутаних і суперечливих комплексів суспільного життя. Досить сказати, що до цього часу дослідники відчувають певні труднощі навіть при спробі застосувати загальну систематизацію та класифікацію всіх явищ, форм та видів релігії. Ніяк не вдається, наприклад, розмістити всі релігії в чіткій послідовності, для кожної з них знайти означене місце в запропонованій системі. А над цією, порівняно вузькою, проблемою протягом віків працювало багато видатних дослідників. Деякі радянські вчені останнім часом запропонували вдатися в галузі релігії до наближеної, нежор-сткої систематизації подібно до віяла, щаблів, дерева [289, 41–44]. І причина цього полягає не стільки в недоліках наукового дослідження, скільки в складному для вивчення предметі.

До цього слід додати ще й те, що в галузі дослідження релігії наука зустрічається з явищами, які істотно відрізняються від звичайних об’єктів наукового спостереження чи експерименту, аналізу чи синтезу. Тут дослідник матиме справу з вірою в надприродне. Отже, наука повинна дослідити її, сказати щось певне і про віру, і про надприродне як об’єкт віри. Проте жодна наука не може мати ніяких відносин з надприродним, оскільки воно як таке не існує в дійсності. «Наукова точка зору, – говорив Г. В. Плеханов, – полягає в з’ясуванні явищ об’єктивного світу природними причинами при цілковитому ігноруванні всякого впливу надприродних сил» [236, 646].

Розділ І

МЕТОДОЛОГІЯ КРИТИКИ ТА ІСТОРІЯ ПІЗНАННЯ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЇ

МАРКСИСТСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ РОЗГЛЯДУ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЇ

При вивченні феномена релігії марксизм-ленінізм виходить з безмежних можливостей людського пізнання. Як відомо, марксизм заперечує існування непізнаванних речей. Є лише речі, які ще не пізнані сьогодні, але обов’язково будуть пізнані в майбутньому.

Водночас із рішучим запереченням агностичних та ірраціональних оцінок можливостей наукового пізнання, в тому числі і феномена релігії, марксизм заперечує і спрощено-оптимістичний підхід до цієї проблеми. Проблему феномена релігії не можна, наприклад, розв’язати з допомогою лише здорового глузду. Тут потрібен глибокий науковий аналіз.

Релігія належить до явищ суспільного життя, методологія наукового дослідження якого вперше розроблена тільки в середині минулого століття основоположниками наукового комунізму Марксом та Енгельсом. Лише творче застосування цієї методології дає можливість дослідити релігійний феномен. Крім наукової методології, класики марксизму-ленінізму вимагали глибокого і всебічного вивчення конкретного матеріалу, бо, як писав Ф. Енгельс в листі до І. Блоха, «у противному разі застосовувати теорію до будь-якого історичного періоду було б легше, ніж розв’язувати просте рівняння першого ступеня» [4, 372].

Класики марксизму-ленінізму не лише створили загальну методологічну базу наукового розгляду явищ суспільного життя. Вони неодноразово застосовували її до аналізу явищ релігійного феномена. До конкретних питань, які вони розв’язали в галузі релігії, можна віднести визначення соціальної ролі релігії як опіуму народу, специфіку взаємодії релігії з соціально-економічною базою суспільства, закономірності походження, існування та відмирання релігії, наукове з’ясування походження християнства, аналіз біблійної книги «Апокаліпсис» та багато інших.

10

Цей доробок класиків марксизму-ленінізму загальновідомий, він увійшов складовою і невід’ємною частиною в скарбницю марксистського світогляду. Без врахування досягнень марксистської думки з питань наукового атеїзму зараз не можна розв’язати жодної важливої проблеми феномена релігії.

P ОЗДІЛ III

СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ РЕЛІГІЇ ПОНЯТТЯ ПРО СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ РЕЛІГІЇ

Релігія сама по собі не є чимось однорідним. Вона складається з різних і навіть суперечливих компонентів. А тому виявляються хибними і приреченими на невдачу всі спроби звести суть релігії до якогось одного з них: до моральних повчань, певних почуттів, культових дій, певних концепцій чи якихось функцій тощо.

Релігія за змістом – специфічний конгломерат, деякі елементи якого е і істотними і неодмінними для неї в цілому. Це дає підстави частині буржуазних філософів взагалі заперечувати наявність в ньому основних неодмінних складових частин, а звідси – заперечувати можливість розкриття змісту релігійного феномена. Так, сучасний американський релігієзнавець Джон Гік пише: «Природа релігії являє собою широкий і комплексний суб’єкт, який можна розглядати з вкрай різних точок зору... Через це немає загальноприйнятого визначення релігії і цілком можливо, що його ніколи і не буде» [394, 3]. Інші дослідники, навіть атеїстичного складу думок, визнають наявність чогось основного для всіх релігій, але вважають неможливим пізнати його засобами сучасних людей. «Істотні елементи в змісті релігійних уявлень вислизають від нас, тому що ми їх не відчуваємо, – пише Леві-Брюль. – Разом з тим стає ясною даремність наших спроб дати йому (релігійному феномену. – 6. Д.) визначення» [171, 179–180]. Адекватно зрозуміти суть релігії, відзначає французький дослідник, можна лише з погляду прелогічного мислення.

Кожна складова частина релігії відіграє в ній певну роль, проте всі вони нерівноцінні. Одна виявляється другорядною і випадковою, інша – важливою, а інша такою, без якої не може обійтися жодна релігія.

84

Ті з них, що не лише зустрічаються в усіх релігіях, а й неминуче повинні бути в основі кожної, називаються основними елементами релігії. До них слід відносити лише ті елементи, без яких насамперед неможлива релігія і які лише в своїй специфічній єдності утворюють релігію як таку.

Виділення основних складових елементів настільки важливе для пізнання релігійного феномена, що їх не може обминути жоден з дослідників, незалежно від того, ставляться вони до релігії негативно чи позитивно. Менш за все для розв’язання цього питання можуть бути в пригоді богословські дослідження. В кожному богословському творі домінує не інтерес до розв’язання проблеми, а конфесіоналізм. Богослови завжди підносять в ранг основних елементів релігії частини специфічно своєї релігії і, виходячи з них, оголошують інші релігії неповноцінними або надмірними. Індуїст Н. К. Девараджа, наприклад, виділяє чотири елементи, які нібито властиві кожній релігії: чутливість до страждань і прагнення звільнитися від них; ностальгічне прагнення до бога або досконалого; прагнення до безпеки; бажання дістати блага у потойбічному світі [369, 95–110]. Фактично ж тут перелічені головні богословські засади індуїзму. Автори підручників з «Основного богослов’я» для православних духовних шкіл архімандрит Августін, М. П. Рождествен-ський та протоієрей Т. І. Буткевич в свою чергу серед елементів релігії називають віру в особового живого бога, в надприродний (потойбічний) світ, наявність божественного одкровення, віру в безсмертя душі, моральне вчення, вшанування божества, релігійну організацію тощо. Отже, православні богослови, з одного боку, розширюють елементи релігії, включаючи в них, наприклад, церковну організацію, моральні повчання, а з іншого – звужують віру в надприродні істоти до віри в особового живого бога. І перше і друге дає їм можливість відгородити свою, християнську релігію від первісних релігій, а також від поширеної серед християн віри в чортів, відьом тощо.

Розділ IV

ГЕНЕЗИС ТА ВІДТВОРЕННЯ РЕЛІГІЇ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ РЕЛІГІЇ

Питання про генезис релігії ставилося майже всіма атеїстами домарксистського періоду. Але метафізичний чи ідеалістичний підходи до вивчення явищ суспільного життя не давали їм можливості знайти правильну відповідь. Навіть Фей є рбах, який, за словами Маркса і Енгельса, «викрив релігійний світ як ілюзію земного світу», не зміг відповісти на питання: «як сталося, що люди «вбили собі в голову» ці ілюзії». Проте є ще один момент, який не дає можливості сучасним немарксистським дослідникам правильно відповісти на питання про походження релігії.

З часів Фе йє рбаха буржуазне релігієзнавство пішло далеко вперед. На питання про виникнення первісних форм релігії, їх взаємозв’язок, зміни, вплив на сучасні релігії з успіхом дають відповідь історія, етнографія, археологія, антропологія, порівняльна психологія, соціологія тощо. Значний внесок в цю справу зробили також буржуазні вчені, такі, як Б. Маліновський, П. Радін, Дж. Фрезер, Л. Леві-Брюль, 3. Фрейд, Ж. М. Гюйо, К. Девіс, Д. Самнер, X. Брейль, Т. де Шарден, К. Юнг та багато інших. Досі ще не було стільки ґрунтовних матеріалів для розв’язання питання про генезис релігії,

Проте буржуазне релігієзнавство не спішить скористатися цими даними. У фундаментальних і найбільш популярних виданнях з філософії релігії питання про походження релігії, як це не дивно, зовсім не розглядаються. Обходять його і науково-популярні видання. Книги, в яких навіть механічно і «об’єктивістично» підсумовуються досягнення різних наук щодо первісної релігії, багато років не можуть знайти собі видавця. Серед населення до цього часу широко пропагуються богословські концепції про виняткове положення, «надприродність» і одвічність тієї чи іншої сучасної релігії.

РОЗДІЛ V

ТЕНДЕНЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ ЗМІНЮВАНОСТІ РЕЛІГІЇ

Мабуть, про жодне явище суспільного життя немає такого багатого матеріалу, як про релігію. Проте, незважаючи на це, досі написання загальної історії розвитку релігії лишається нерозв’язаною проблемою. А над нею працювало немало філософів і соціологів минулого, серед яких можна назвати Юма, Канта, Гегеля, Ніцше, Уайтхе-да, Малиновського, Радіна та багатьох інших. Лавина фактів, здається, може поховати всяку струнку концепцію історії релігії.

Деякі немарксистські дослідники намагалися написати загальну історію релігії, виходячи з самої релігії. Але це – науково некоректний підхід до розв’язання даної проблеми. Релігія, як вперше з науковою достовірністю встановив марксизм, не має своєї власної історії, оскільки її джерела містяться не в ній самій, не на небі, а в самому суспільстві [6, 138]. А тому історія і доля релігії цілком похідні від історії і долі суспільства, яке поділяє релігію. У відриві від конкретно-історичних умов суспільства історія різноманітних релігій має хаотичний і неймовірно заплутаний вигляд. Тут переплелися довільна гра фантазії, релігійні вчення, культи, почуття тощо. При неправильному підході неможливим стає встановлення якоїсь закономірності в історії змінюваності релігії.

Послідовний і систематизований нарис всіх конкретних історичних релігій можна, на нашу думку, здійснити, взявши за основу загальну тенденцію історичної змінюваності релігії взагалі. Цю тенденцію можна виявити шляхом історичного аналізу дуже вузького, але найбільш істотного для релігії показника – розвитку форми релігійного відображення, зображення нею надприродного. Адже становлення, розвиток, розпад і зникнення форми релігійного відображення – це становлення, розвиток, розпад і зникнення самого релігійного феномена.

РОЗДІ Л VI

СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

Для розуміння релігії як соціально-історичного феномена велике значення має з’ясування її соціальних функцій. Деякі наші дослідники відносять їх до тих неодмінних ознак, завдяки яким відрізняються одна від одної форми суспільної свідомості [299, 243–244; 104, 83–95; 153, 28; 303, 19–23]. При вивченні соціальних функцій важливо враховувати два аспекти: науково-теоретичний і політичний. Значення останнього особливо підвищується в зв’язку із загостренням ідеологічної боротьби між двома світовими системами.

РЕЛІГІЯ – ІСТОРИЧНО МИНУЧИИ ФЕНОМЕН

КРИТИКА БУРЖУАЗНОЇ ФУТУРОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ

Криза, яку переживає релігія, сприяє зростанню інтересу до її дальшої долі. Адже ніколи в минулому жодне покоління не було свідком таких різких змін, як зараз. Питання про майбутнє релігії цікавило людей і в минулому. Але раніше її фініш ввижався значно далі, ніж тепер.

Протягом тривалого часу завбачення майбутньої долі релігії було справою самої релігії. Так, наприклад, первісне християнство під значним впливом різних вчень грецької філософії та містичних уявлень східних релігій про циклічність і конечність розвитку світу висунуло своє вчення про прийдешнє тисячолітнє панування віруючих на чолі з Христом. Останнє дало ідеологічний імпульс та теоретичну основу для різних пророкувань хіліастич-них (міллєністичних) ¹ сект.

Хіліазм-міллєнізм знайшов застосування і в офіційному вченні церкви. Так, початок тисячолітнього торжества християнства очікувався в тисячному році нашої ери. Православна церква, в тому числі і в нашій країні, термін другого пришестя Христа на Землю визначала 1492 роком. Тепер питання парусії – повного здійснення кінцевої мети християнства – як ніколи раніше стало актуальним для всіх напрямків християнства. Парусія стала центральною богословською проблемою, яка обговорюється на засіданнях, конференціях та асамблеях Всесвітньої Ради церков.

Згідно з усіма богословськими твердженнями, майбутнє релігії зображується в райдужних фарбах.

¹ Від грецького «хіліа», або латинського «мілле» – «тисяча».

229

Різниця між різними релігійними течіями полягає лише в тому, що кожна з них віщує неподільну зверхність і вічне панування лише своєї релігії.

Зараз визначення майбутньої долі релігії перестало бути внутрішньою справою ідеологів релігії. Цими питаннями почали займатися і нецерковні фахівці з питань футурології. У кожній сучасній більш-менш широкій буржуазній футурологічній публікації певне місце відводиться і прогнозам щодо релігії. Поряд з цим формується окрема світська футурологія релігії як окрема прикладна галузь прогнозуючих знань.

Під впливом цих теоретичних зрушень змінився сам характер передбачень відносно релігії. Якщо раніше доля релігії визначалася засобами «інтуїтивного прозрівання» або «лобовими», спрощеними висновками з одного-двох апріористичних допущень, то тепер для опису майбутнього релігії використовуються спеціальні соціологічні дослідження, засновуються дослідні установи. При всьому цьому «удосконалюються» й старі, явно шарлатанські, методи «прогнозування». Модний зараз на заході провидець майбутнього, «творець» машини-художника Коллін Шеффільд пише: «Крім звичайних засобів – посиленого роздумування, інтуїтивного прозріння тощо – в майбутнє можна заглянути за допомогою наркотиків та машин. Поки що творче значення наркотиків невелике, але найближчим часом все може змінитися... А тому машини, мабуть, – наш найкращий спосіб зорієнтуватися щодо майбутнього, або, інакше кажучи, свідомо його сконструювати» [175, 13].

Футурологічні публікації про релігію викликають великий інтерес у масового читача. Одна з причин цього полягає в тому, що в них ставиться питання про найближчу долю найбільш поширеного світогляду.