Календарь

«    Июль 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 



  Популярное





» » Християнство як світова релігія

    Християнство як світова релігія

    22-08-2009 15:35 - duluman - Религия | Просмотров:


    Проф. Дулуман Є.К. -

          доктор філософських наук,

               кандидат богослов’я

     

     

     

     

     

    Лекція з курсу Релігієзнавства

     

    Християнство   як світова релігія

    План лекції:

    1.Місце християнства в курсі релігієзнавства   ..........................    2

    2.Загальна характеристика християнства:          ..........................   2-3

              а. За кількістю своїх послідовників

              б. Теоретично найбільш розвинена релігія

              в. Християнство - традиційна релігія

          українців та преважної більшості народів

     України

    3.Особливості християнського світогляду:              ......................   4 -14

               1.Багатоконфесійність християнства

    2.Історія становлення та розгалуження

               християнських конфесій

    3.Спроби загального опису християнства

    4.Вихідні посилки та серцевина християнського світогляду

    5. Образ і подоба Бога в християнстві

    6.Біблія - святе письмо християнства

    7.Християнська есхатологія

    8.Складові частини душі: дух, душа, тіло

    9.Хрещення

    4.Євангельский Ісус Христос: джерела і функції      .................... 14 - 24

    1.Життєпис Ісуса Христа

    2.“Христос” – «Помазаник»

    3.“Христос” і похідні слова

    4.Христос помазаний   на служіння

             як Цар, Пророк і Священик

    5.Від Ісуса до Христа чи від Христа до Ісуса

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    1. Місце теми християнства в курсі релігієзнавства.

    В нашому курсі релігієзнавства християнству належить провідне місце не лише за обсягом матеріалу та кількістю відведених на його вивчення годин. Зміст християнської релігії або присутній в кожній темі релігієзнавства, або завжди мається на увазі. Так, коли ми ведемо мову про релігію взагалі та її складові частини, про соціальні функції релігії, про Бога чи чорта, - ми завжди маємо на увазі християнську релігію, її складові релігії, її соціальну функцію, християнського Бога та християнського чорта. Принаймні, ми все із згаданого приміряємо до християнства, розглядаємо все на тлі (на фоні) християнства. І все це відбувається лише тому, що   ми в Україні з усіх релігій краще всього знаємо християнство, живемо   в умовах, так би мовити, християнського релігійного духу.

    Але приступаючи до вивчення власне самого християнства ми повинні, перш за все, проробити дещо обернену методологічну спробу, а саме -   подивитися на християнство на тлі всіх інших релігій.

     

    2.Загальна характеристика християнства.

    Як окрема та історично конкретна релігія, християнство відрізняється від усіх інших релігій незліченою кількістю ознак. В курсі релігієзнавства варто буде зупинитися лише на найбільш важливих і кардинальних з цих ознак.

    А. За кількістю своїх послідовників християнство - найбільша релігія світу. Її світогляд поділяє понад 500 мільйонів практикуючих віруючих [D1]   [D2]   [1]. Вона поширює свій вплив   на понад мільярд населення земної кулі. В ареалах її поширення навіть найпереконливіші атеїсти і ті - бажають вони цього чи ні! - відчувають на собі вплив християнства. Вони відпочивають у святковий день християнства, - у неділю (воскресение), що присвячена воскресінню Ісуса Христа; стають кумами (хрещеними батьками дітей) своїх друзів; за християнським звичаєм здійснюють поховання померлих, поділяють значну частину християнських релігійно-моральних принципів, як-от: моногамію, дещо принизливе ставлення до жінки, позитивно відгукуються про 10 заповідей Мойсея та Нагорну проповідь Христа тощо. Для порівняння можна взяти до уваги, що іслам поширює свій влив на майже один мільйон, а буддизм на 500 мільйонів наших сучасників.

    За показником впливу на світогляд християнство, якщо не рахувати марксизму, немає собі рівнозначного суперника в світі. Але показник поширення християнства не слід перебільшувати, а тим паче - абсолютизувати. Щоб реальніше оцінувати місце християнства серед сучасних релігій світу, досить буде підкреслити, що з кожних п’яти сучасних віруючих чотири не визнають християнського Бога Єгову-Саваофа, Ісуса Христа, святість Біблії чи апостолів і чули про них стільки ж, скільки християни в Україні про Бога Аллаха (Будду, Вішну, Амітабу, Аматересу, Митру, Зороастра), пророка Магомета (Сакья-Муні, Шрі Чен-Моя, Далай-ламу), книгу Коран (Трипітакі, Рігведу, Аді-Грантх), рай (Едем, Шамбалу, Єлісейські поля, Нірвану)

      Б. Теоретично найбільш розвинена релігія. Своїм віруючим християнство пропонує вичерпні та теоретично аргументовані відповіді абсолютно з усіх проблем світогляду. В християнстві, як ні в жодній релігії світу, вироблено всебічне вчення про Бога та докази його існування; доведення молитовного спілкування з світом надприродного; існування чудес, потойбічного світу, душі тощо. Протягом останньої півтисячі років всі інші релігії світу запозичають у християнства різного роду аргументації для пропаганди і апологетики віри в Бога, правдивості релігійного світогляду.

    Причина такого стану християнської ідеології полягає в тому, що воно існувало розвивалося серед найбільш розвинених в культурному відношенні народів світу. В таких умовах християнство, природно, мало змогу пристосуватися до самої передової науки, до писемності мас, до культури своїх послідовників. Християнізовані народи протягом останнього тисячоліття в своєму розвитку йшли попереду всього людства. Разом зі своїми віруючими християнство уже пройшло такий етап свого розвитку, який з необхідністю проходитимуть віруючі інших на сьогодні релігій. [2]

    До цього слід додати, що християнство не лише існувало в найбільш культурно-освітньому середовищі. Воно найактивнішим чином поставило собі на службу науку, культуру, соціальний прогрес своїх віруючих. Протягом двох тисяч років кращі уми (без всякої знижки можна сказати: генії людства!) служили християнству, на олтар християнства поклали увесь свій талант разом зі своїм життям. Не рахуючи засновників християнства (перш за все - Ісуса Христа, апостола Павла та євангеліста Іоанна), цій релігії віддали свій талант такі великі люди, як-от: Тертулліан, Оріген, Афанасій Великий, Августин, Григорій Богослов, Іван Златоуст, Фома Аквінський, папа Григорій VI Гільдебрант, Мартин Лютер, Томас Мор, Жан Кальвін, Блез Паскаль, Петро Могила, Філарет Дроздов, Макарій Булгаков, нинішній папа Іван-Павло ІІ (Войтила) та багато-багато інших. Їх зусиллями опрацьована ідеологія християнства, доведена істинність християнської віри, захищена християнська релігія. Чинити опір християнству, а тим паче - воювати проти неї, означає чинити опір і воювати супроти сотень і тисяч кращих розумів людства. А ці розуми, слід визнати, трудилися на користь християнства не марно. Вони для віруючих зробили теоретично непорушними навіть такі, здавалося б, проти розумні положення християнства, як   віра в Трійцю [3] , непорочне зачаття та народження Ісуса Христа, про святість і непомильність очевидно суперечливих, науково безпідставних та   морально порочних повчань   Біблії.

    В. Християнство - традиційна релігія українців та переважної   більшості народів України.  

    Протягом останнього тисячоліття на грунті християнського світогляду формувалося духовне життя нашого народу, а звідсіль - християнство справило визначальний вплив на його культуру, соціально-політичний уклад та й сам побут громадян. Воістину, без знання християнства нам закривається дорога до реального пізнання історії нашого народу та чинників цієї історії, закриваються канали адекватного засвоєння та відтворення нашої культурної   спадщини. Адже культурна спадщина, повторимося, - це та спадщина, що тисячоліттям проростала на грунті християнського світогляду.

     

    3.Особливості християнського світогляду.

    1. Багатоконфесійність християнства.

    Важко викласти сутність християнського світогляду в усіх його основних положеннях та у всій його переконливості. Не звертаючись до історичного минулого, ми і сьогодні маємо декілька тисяч ворогуючих між собою церквів, розколів, сект та груп віруючих в рамках всього християнства. Кожна з цієї тисяч утворень вважає лише себе істинним християнством, а всю решту християн - заблукалими, схибленими християнами або й злісними антихристами. З проблем християнського світогляду між церквами, розколами і сектами немає взаєморозуміння. Важко навіть назвати такий елемент християнського світогляду, який би однозначно, бодай в головних деталях, сприймався усіма християнськими віровченнями (конфесіями, демномінаціями [4] ). Католики, православні, лютерани, англікани, баптисти, п’ятидесятники, адвентисти, єговісти, назарени, євангелісти, духобори, молокани, скопці, мальованці, реформати, методисти, квакери, мормони, унітаріани, уніати, інокентіївці, (а у нас ще й - Українська православна церква, Українська автокефальна православна церква, Українська православна церква - Київський патріархат, Українська греко-католицька церква) та багато інших дружно сповідують   лише виключно свою віру. Для них єдиним істинним християнством є лише те, в рамках якого знаходяться вони самі. Все інше в християнській релігії, що виходить за рамки їх віросповідання вважається ними спотворенням християнства, наслідком підступних дій диявола, а то і - справжніми   “плевелами сатани”.

    Віруючі християни - як колись, так і зараз - християнство в цілому усвідомлюють через призму свого віросповідання. А тому важко словами самого християнства розповісти про особливості його світогляду. Скажемо про це лише в побіжному історичному констатуючому плані.

    2. Історія   становлення та розгалуження християнських конфесій.

    Перші християни другої половини 1 століття всі були євреями по крові та іудеями за   релігійними переконаннями. Вони вважали своєю релігією іудаїзм, але на відміну від решти іудеїв додатково вірили в Христа як Месію (Мошіаха), якого Бог у відповідності з біблійними пророцтвами має ось-ось надіслати євреям. Християни початку другого століття вірили, що Бог уже виконав свої біблійні обіцянки і послав було їм Месію в образі Ісуса, що називав себе (його називали) Христом.

    На початку 2-го століття християнство, організаційно остаточно відокремившись від іудаїзму, устами своїх творців і проповідників стало усвідомлювати себе, як говорив святий Юстин Філософ(†166р.) , “єдиною істиною релігією і в той же час єдиною істиною філософією”. Церковний соратник імператора Костянтина Великого Євсевій Кесарійський (4 століття) на виправдання оголошення християнства державною релігією писав, що воно є “єдиною першою, єдиною істиною та єдино рятівною релігією людства”.   Блаженний Августин (†430 р.) в своїх багаточисельних творах доводив: що християнська релігія “ є такою ж давньою, як давнім є і Всесвіт”.

    Відокремившись від іудаїзму, християнство тут же розпалося на велике число ворогуючих між собою церквів. Так, уже в найдавнішій книзі святого письма християнства Апокаліпсисі згадуються ніколаїти, шанувальники нечестивої Єзавелі,   шанувальники вчення Валаама. Потім в християнстві появилися нові єресі, розколи, течії, число яких лише за описами та критикою   святого Ірінея, єпископа    ліонського, наближалося до двох сотень. В 4-му столітті зусиллями церковних верхів та імператорської влади християнство консолідувалося в єдину церкву. На Вселенських та помістних соборах протягом 4-8 століть з понад півтора сотні святих книжок   було відібрано менше 30, що їх було канонізовано [5] , зведено в єдиний збірник і названо Новим Заповітом. На соборах же вперше було сформульовано і канонізовано стислий виклад християнського віровчення, що його було названо Символом віри. Рішенням тих же соборів та декретами імператорської влади було утворено адміністративні одиниці об’єднань віруючих християн:   парафії (приходи),благочинні округи, діацезії (вікаріати), єпіскопії   (архієпископії) митрополії та патріархати. Об’єднання всіх патріархатів було названо Вселенською Християнською церквою. Пізніше на цих же соборах було канонізовано вчення про те, що Ісус Христос був одночасно і справжньою людиною і справжнім Богом; запроваджено поклоніння святим та іконам, форма ритуального одягу священиків тощо. Всі християни та   громади, що не визнавали рішень та дій   Вселенських соборів, оголошувалися єретиками, ворогами Господа Бога і Святої Церкви та нещадно знищувались. Знищувалися з такою запопадливістю, що до нашого часу не дійшло навіть решток жодного опозиційного,   що існувало до утворення Вселенської церкви. Від цього часу і до наших днів сутність християнства сприймається всіма і різного роду християнами через призму Символу віри (Нікео-Цареградського) та текст Святого письма (Біблії), що їх було затверджено на соборах протягом 4 століття. В часи неподільного панування християнської церкви в рамках Римської імперії сутність християнського віровчення влучно висловлена католицьким богословом 5 столітті Вінсентом Лірінським: “Християнство - це те, в що вірують скрізь, завжди і всі!”

    Правда, навіть в рамках самого християнства останнє ніколи не було тим, в що вірують “скрізь, завжди і всі”. Вже в 5-му столітті від Римської імперії відокремилася частина її колишніх території, а разом з цим від Вселенського християнства відокремилися церкви у Вірменії (до цього часу існує поза рамками Вселенської церкви вірмено-григоріанська церква), Єгипті (Коптська церква), в Ефіопії (Ефіопська ортодоксальна церква) та християнські громади Месопотамії, Персії та Індії (Малабарська церква). Останні зараз називають себе Староправославними (Староортодоксальними) церквами. Вони не послали своїх делегатів на 4-ий (Халкідонський) Вселенський Собор і не визнали рішень цього собору про одночасно дві - справжню божественну та справжню людську природи Ісуса Христа. Решта християн називають всі Староортодоксальні християнські церкви монофізитами - одноприродниками - що визнають в Ісусі Христі лише одну, божественну, природу.

    Імператор Феодосій в 395 році розділив Римську імперії між своїми синами на Східну з центром у Візантії (Константинополі) і Західну з центром в Римі. Цим юридично було покладено початок розпаду Римської імперії. Внаслідок політичного, соціального, військового та історичного обособлення частин Римської в 1054 році стався розпад єдиної колись Вселенської Християнської церкви (Розкол Церквів) на церкву Західну (католицьку, латинську, папську) та Східну (ортодоксальну, грецьку, візантійську).

    В 16 столітті в надрах католицької церкви визрів внутрішній розкол і з неї відокремилися церкви протестантські: лютеранська, кальвіністська та англіканська. Останні в свою чергу дали початок цілій низці протестантських сект: баптистів, євангелістів, пуритан, індепендентів, конгрегаціоністів, п’ятидесятників, методистів, соцініан, моравських та польських братів, суботників, назаренів, сайєнтистів, унітаріан, адвентистів та десятків і сотень інших. Хоча в меншій мірі, утворювалися нові і нові секти та розколи в наслідок розкладу католицтва (Старокатолицизм, Маріоніти, Янсеніти) та православ’я (старообрядці, духобори, молокани, чуриковці, інокентіївці, іоаніти, мальованці). І за кожним з нових назв християнських груп віруючих стояло сугубо своє, не схоже на будь-яке інше з тисяч християнських церквів, розколів і сект.

     

     

    3. Спроби загального опису християнства.

    З врахуванням згаданих вище внутрішніх суперечок (и без он ы х) протягом майже 2.000 років віруючими і невіруючими, вченими і невігласами приймалося безліч спроб описати загальну сутність християнської віри. В своєму головному філософському творі “Богословсько-політичний трактат” Бенедикт Спіноза(†1667) писав, що християнство “має не піднесені умоспоглядання і не філософські питання, а речі лише самі прості, що можуть сприйматися яким завгодно дурнем”. В 1696 році англійський філософ пантеїст Джон Толланд опублікував книгу “Християнство без тайн”. Головний філософський твір   Фейєбраха “Сутність християнства” став важливим етапом розвитку німецької класичної та світової філософської думки. Напередодні 2.000 років Рожества Ісуса Христа з’являються все нові і нові, атеїстичні та богословські, наукові та популярні статті, брошури і книги, в яких робиться спроба описати загальну сутність християнства.   В курсі релігієзнавства та в межах учбового плану ми можемо зупинитися лише на найбільш загальних рисах опису християнської релігії. І розпочнемо його з християнського світогляду.

     

    4. Вихідні посилки та серцевина християнського релігійного світогляду.

    В історичному аспекті релігія була перехідним етапом в розвитку світогляду. Вона сформувалася на грунті і після світогляду наївного реалізму і міфології та передувала виникненню світогляду філософського. Але релігійний світогляд поруч з світоглядом наївного реалізму та міфології не відійшов у минуле.

    В духовному плані кожна людина, як ми вже знаємо, до народження в згорнутому вигляді проходить через етапи своєї біологічної еволюції від клітини до біологічного виду Homo sapsens, а після народження -   в згорнутому вигляді   (шляхом засвоєння побуту, мови, навиків праці, елементів духовного життя та людського спілкування) пробігає   соціально-культурну еволюцію людства від родового устрою кроманьйонця-троглодіта до сучасної цивілізації. В процесі такого прискореного повторення біологічної та соціальної еволюції в долі кожної людини залишаються рудименти біологічної та соціальної еволюції. Таким рудиментом, пережитком минулого, є і релігія з усім її комплексом вірувань в надприродні істоти (боги, чорти, ангели, духи), спілкування з ними (поклоніння жертвоприношення, молитви, заклинання, медитації) та релігійні почуття. До того ж в кожній релігії загалом до цього часу утримуються вірування , почуття і культи, що виникали 2, а то і 20 тисяч років тому назад.

    Світогляд - це духовна основа особи людини. Який світогляд така і особа. Без людини не може бути світогляду, але й без світогляду немає людини. Світогляд з одного боку виглядає і як прояв суті особи людини, а з другого - як неодмінні потреба її духовного життя. У людина така ж потреба на вирішення світоглядних питань, як у неї існує потреба на їжу, дихання, розмноження, самозбереження. І як людина їсть будь-яку їжу, п’є будь-яку воду, спілкується з будь-якою самкою (самцем), коли для неї недоступні високого гатунку якісні страви, води та напарники, так вона змушена задовольняти свої світоглядні потребі тими світоглядними ідеями, які існують в тому суспільстві, в якому формується і живе особа.

    Світоглядні потребі людини безмежні. Сукупність цих потреб висловлена в змісті вирішенні смисложиттєвих ідеалах, найбільш обширними з яких є ідеали Істини, Добра, Краси і Справедливості.

     

    Не дивлячись на різноманітність та суперечливість змісту   релігійних вірувань, християнський світогляд має свою сильні сторони, логіку і послідовність.   На нашу думку, суть цього світогляду побудована на таких принципових засадах.

    Християнська віра ( релігійний світогляд) виходить з того очевидного факту, що кожна людина   прагне прожити осмислене життя. Тарас Григорович Шевченко про цю особливість людських пошуків писав:

     

    Один у одного питаєм:

    - На що нас мати привела?

    Чи на добро, чи то на зло?

    Чого живем? Чого бажаєм?-

    І, не дізнавшись, помираєм...

    І залишаються діла.

     

    То як же досягти смислу свого життя?

    Тут же слід сказати, що людина невдоволена станом свого життя. Смертність, біди, нестатки,   трагедії нав’язують нам висновок про відсутність смислу життя. Але усвідомлення безсмисленності свого життя не дає змоги не то що жити: а й існувати людині. Великий вітчизняний педагог К.Д.Ушинський говорив: “Візьміть будь-яку людину, задовільність всі її потреби, але позбавте її усвідомлення смислу свого життя, - і ви побачите, якою жалюгідною стане ця людина.”

    - Чому ж людей не задовольняє їх реальне земне життя? В   чому ж смисл життя людини?...

    Ми вже знаємо, що про призначення та смисл життя людини філософами, вченими, митцями написано гори книжок, запропоновано тисячі і тисячі різноманітних відповідей. Християнство вчить віруючих відповідь на подібні запитання шукати   в слові божому, - в Біблії.   Зокрема, причину зла в світі воно вбачає в біблійній розповіді про Адама і Єву.

    Перших людей, Адама і Єву, створив Бог і поселив їх в раю. Отже люди створені і призначені богом для життя в раю. Але перші люди образили Бога: порушили його заповідь не їсти в раю плодів з дерева пізнання добра і зла, - і за свою провину їх було вигнано з раю. Життя поза раєм і є для людини ось тим нещасливим (протиприродним)земним життя - життям   людини, яка створена   (природою призначена) для життя в раю. Для того, щоб людина стала жити за своїм призначенням (тобто - осмисленим життям) їй потрібно повернутися в рай ( в своє природне середовище). А повернутися в рай ( чи то в рай небесний, чи в рай земний, чи в рай потойбічний, - це для християнської віри деталь другорядна) можна буде лише тоді, коли людина загладить свою провину перед Богом, дасть певний викуп за “первородний гріх” Адама і Єви - батьків всього роду людського -   “викуп” [6] за свої власні накопичені гріхи і таким чином примириться з Богом.

     Проте гідного викупу за гріх Адама та Єви, а також за свої власні гріхи, що таким чином примиритися з Богом, людина запропонувати   не може. Людина - істота обмежена і може запропонувати Богу лише обмежений викуп. А обмежений викуп ніяк не може задовольнити Бога, який безмежний і образа його теж безмежна. Для того, щоб   загладити (викупити, понести відповідне покарання за) провину Адама і Єви, принести викупну плату за гріхи Адама і Єви та свої гріхи потрібно запропонувати викуп на рівні, що гідний самого Бога. А оскільки не лише всією своєю природою людина прагне раю, а і Бог любить своє творіння, то викуп за провини людей пропонує сам Бог.             В Євангелії   від Іоанна ця найсакраментальніша [7] для християнства думка викладається такими словами: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав   Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто віритиме в нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина свого, щоб той засудив світ, а щоб через нього світ врятувався”   (3:16-17).

    Християнське віровчення про те, що Бог через Сина свого Ісуса Христа спасає світ і людей в ньому, називається богословами Сотерологією (від грецьких слів “Сотер” - спаситель, рятівник і “Логія” - вчення). Сотерологія складає серцевину християнських релігійних вірувань. Всі інші елементи християнського світогляду підпорядковані сотерології, обслуговують або ж демонструють її.   Іспанський богослов, філософ і письменник середини 20-го століття, ректор Мадридського університету Мігель де Унамуно говорив:

    - Якось я запитав віруючого іспанця-християнина: “Давайте разом подумаємо про Бога і про себе. Бог створив величний світ. Все у цьому світі Бог підпорядкував своїм чітким і непорушним законам, все зробив закономірним і в той же час минущим, не вічним. То невже ж у Господа Бога у всьому цьому величезному, безмежному, складному і суперечливому Всесвіті немає більш важливих занять, аніж турботи про спасіння вашої   душі? Можливо, Господу Богу більш доречно було б наводити порядок в суспільному житті, запобігати війнам голоду, епідеміям, аніж підглядати за Вами особисто, запам’ятовувати Ваші проступки і гріх, щоб потім влаштовувати Страшний суд і спасати вашу душу?

    Мігель де Унамуно з гіркотою богослова зізнається, що віруючий християнин, не задумуючись, відповів:

    - Якщо Бог не турбується про спасіння моєї душі, то... навіщо ж тобі сам Бог?!

    Сила християнського світогляду - в його сотерології, бо вона, відправляючись від реалій життя, вказує людині шлях до   життя за призначенням, знаходження смислу свого життя. А він полягає в тому, щоб примиритися з Богом і повернутися в рай.

     

    5.Образ і подоба Бога в християнській релігії.

    З попередній лекцій курсу філософії та релігієзнавства ми вже знаємо, що віра в бога є специфічною ознакою релігії, як форми суспільної свідомості. “Віра в Бога” і “Релігія” - поняття майже тотожні. Сказати: “Ця людина вірить в Бога” або “Ця людина релігійна” - це сказати майже одне і те є. В якого Бога вірить людина, така і його релігія.

    В Біблії сказано, що Бог створив людину “за образом своїм і за подобою своєю”. Віруючі різних релігій віддячують Богу тим же - вони творять його за образом своїм і за подобою своєю. Давньогрецький філософ і рапсод Ксенофонт співав: “Які люди, такі і їх боги...” А оскільки світогляд людини - це, як ми вже знаємо, духовна основа особи людини; який світогляд, таким є і увесь духовний світ людини; який світогляд, така і людина. Стосовно ж релігії можна з певністю сказати: який Бог, такі і його віруючі. А тому уявлення про Бога   мають щонайважливіше значення у виявлені специфіки релігії, кожна з яких має свого, ніде в інших релігіях не повторюваного, Бога.

    Християнство запропонувало своїм послідовникам вірити в такого Бога, якого ми не зустрічаємо ні якій іншій релігії. Християнство вчить, що Бог - один. Звідсіль християнство є релігією монотеїстичною [8] . Але монотеїзм християнський особливий. Християнські богослови кажуть, що якщо Бог є один-однісенький, то такий одинокий Бог може викликати з нашого боку лише співчуття: йому немає рівні для взаємоспілкування; у нього, як духовної істоти, немає особистого життя; такий Бог не лише Один, але і самітний... Блаженний Августин, найвидатніший богослов 5 століття, писав: “Бог - один, але він не самітний” (Бог - один, но не одинок). Для подолання внутрішньої самотності в Бозі мають бути окремі особи, які зробили б можливим активне духовне життя божества. А таке духовне життя   Бога може бути забезпечене лише наявністю в його Єдиній суті окремих осіб,   спілкування яких між собою може позбавити Бога самотності і забезпечити йому внутрішнє духовне життя. Християнство твердить, що внутрішнє духовне життя самого Бога, справді, забезпечується тим, що в його Єдиній суті є три особи: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Слід сказати, що вчення про Особи Бога   після столітніх дискусій, проклять та благословень було вперше вироблено і затверджено в 381 році на Другому (Константинопольському) Вселенському соборі. Суть цього вчення християнське богослов’я зафіксувало в таких формуліровках: “Бог один за єством і троїстий в особах” (Бог один по существу и троичен в лицах.);   “Один Бог є в той же час Богом Отцем, Богом Сином і Богом Духом Святим”; “Є Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, але не три бога, а один Бог”.

    Свого Бога християнство називає Святою Трійцею. Виходячи з біблійної назви іудейського Бога Ягве, християнство називає ще свого Бога Єговою. [9] В православній церкві та у вжитку   православних закріпилася ще назва Бога, як Саваоф. [10] На іконах Бог отець зображується у вигляді могутнього діда, що сидить на хмарах в оточенні ангелів; Бог Син - це Ісус Христос [11] ; Бог Дух Святий - у вигляді голуба. Вся трійця разом зображується чи то у вигляді Всевидючого Ока ( Око в обрамленні трикутника); чи в комбінації могутнього діда, що тримає на колінах Ісуса Христа, та голуба, що парить над   ними або вилітає з рота Бога Отця; чи у вигляді трьох ангелів, що сидять за столом, а їм прислужує Авраам та Сарра. Останній варіант відтворив знаменитий Андрій Рубльов на своїй “Трійці”.

    В християнстві були богословські течії, що не визнавали Святої Трійці. Їх колись оголошували єретиками, а зараз   виключають з середовища християн. Так не визнаються християнами сучасні релігійні угрупування Унітаріан [12] , Мормонів, Єговістів, оскільки вони не визнають Святої Трійці. Їх не запрошують на жодні загальнохристиянські зібрання, заходи, дискусії   тощо.



    Другие новости по теме:

  • Теми студентских рефератів
  • Релігія, віруючі і комунізм
  • Соціальні функції релігії
  • Філософія Середньовіччя
  • Філософія Середньовіччя


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: