ВСТУП

В світі кожна річ складна; вона виявляє свою сутність лише в тісному, органічному зв’язку з іншими речами. Вона постійно змінюється. Крім явних сторін, які лежать на поверхні, кожна річ має і приховані сторони. Наука ж, досліджуючи ті чи інші сфери дійсності, не може обійтися без того, щоб, не вдаючись до певних спрощень, не зобразити їх більш просто. Без цього не можна побачити головного в предметі, що досліджується. Наука змушена показувати певний предмет в дещо ізольованому вигляді, в противному разі за зовнішніми зв’язками не можна розгледіти саму річ. Досліджувати якесь явище необхідно у відносно сталій формі, інакше не вдасться відділити істотне від другорядного. Через це вона не може обійтися без абстрагування. І яким би дотепним не здавався вислів Гете про перевагу зеленого дерева життя перед сухою теорією, проте лише віддаляючись з допомогою абстракції від зачаровуючої мінливості та багатобарвності конкретних явищ, можна взнати про них істину. «Мислення, – писав В. І. Ленін, – йдучи від конкретного до абстрактного, не відходить – коли воно правильне... – від істини, а підходить до неї... всі наукові (правильні, серйозні, не безглузді) абстракції відображають природу глибше, вірніше, повніше» [20, 156–157] ¹ .

Але дотримуватися правильної наукової абстракції при дослідженні явищ суспільного життя, в тому числі й релігії, – справа не з легких. Включаючи в себе різноякісні елементи суспільного буття і суспільної свідомості,

¹ Цифри в дужках – посилання на відповідну літературу; перша цифра вказує на порядковий номер даного видання згідно з нумерацією літератури, а друга – сторінку.

релігія є одним з найбільш хаотичних, заплутаних і суперечливих комплексів суспільного життя. Досить сказати, що до цього часу дослідники відчувають певні труднощі навіть при спробі застосувати загальну систематизацію та класифікацію всіх явищ, форм та видів релігії. Ніяк не вдається, наприклад, розмістити всі релігії в чіткій послідовності, для кожної з них знайти означене місце в запропонованій системі. А над цією, порівняно вузькою, проблемою протягом віків працювало багато видатних дослідників. Деякі радянські вчені останнім часом запропонували вдатися в галузі релігії до наближеної, нежор-сткої систематизації подібно до віяла, щаблів, дерева [289, 41–44]. І причина цього полягає не стільки в недоліках наукового дослідження, скільки в складному для вивчення предметі.

До цього слід додати ще й те, що в галузі дослідження релігії наука зустрічається з явищами, які істотно відрізняються від звичайних об’єктів наукового спостереження чи експерименту, аналізу чи синтезу. Тут дослідник матиме справу з вірою в надприродне. Отже, наука повинна дослідити її, сказати щось певне і про віру, і про надприродне як об’єкт віри. Проте жодна наука не може мати ніяких відносин з надприродним, оскільки воно як таке не існує в дійсності. «Наукова точка зору, – говорив Г. В. Плеханов, – полягає в з’ясуванні явищ об’єктивного світу природними причинами при цілковитому ігноруванні всякого впливу надприродних сил» [236, 646].

Посилаючись на несумісність предмета релігійної віри з предметами наукового дослідження, буржуазні ідеологи заперечують правомірність вторгнення науки в «святая святих» релігії. «Духовний зміст релігії, як його розуміє християнство, неможливо об’єктивно визначити», – пише англійський професор політичної соціології Девід А. Ро-бертс [351, 269]. «Християнське життя є виявом благодаті, і його неможливо до будь-якої міри з’ясувати з допомогою законів природи або суспільства», – пише французький церковний соціолог Жан Леклерк [471, 17].

Релігія як предмет дослідження до того ж не має своїх чітких меж. Одні і ті самі явища, що її супроводять, з якими вона нерозривно пов’язана, можуть розглядатися то як суто релігійні, то як позарелігійні або навіть атеїстичні. Взяти хоча б роль деїзму та пантеїзму в історії розвитку світогляду, розробку митцями релігійних сюже тів («Явлення Христа народу» Іванова, «Реквієм» Моцарта, «Жан Баруа» дю Гара тощо), селянський рух під керівництвом Мюнцера в Німеччині, масонські ложі в Росії тощо.

4

В минулому релігія була тісно пов’язана з багатьма сторонами суспільного та індивідуального життя людей. Здається, не можна було знайти такої галузі, таких проблем, до яких би не дотягнулися щупальця релігії. «Ні про Сонце, ні про Місяць, ні про воду, ні про тварин, ні про людей, рішуче ні про що, – писав Д. І. Писарєв, – не можна було думати серйозно, не стикаючись так чи інакше з теологією, не відчуваючії на собі її впливу» [233, 555]. Немає жодної науки, в якої не було б своїх «рахунків» з релігією і на яку не було б своїх видів з боку останньої.

Коли розглядати ізольовано кожну окрему галузь, в яку вторгалася релігія, то може скластися враження, що саме тут і ось саме так виявляється суть релігійного феномена. А тому не дивно, що протягом віків релігія та сфери, яких вона торкається, були об’єктом пильного дослідження багатьох наук.

Варто згадати плідні спроби вивчення феномена релігії засобами різних наук, скажімо, мовознавства (Мюллер, Кун, Леві-Брюль, Афанас’єв, Марр, Потебня), етнографії (Тейлор, Дж. Фрезер, Штернберг, Богораз-Тан), археології (Брейль, Окладников, Бунак, Плесецький, Зибковець), психології, фізіології та медицини (Павлов, Фрейд, Фромм, Веббер, Вілл Герберт, Платонов) тощо.

Не останнє місце належить конкретним описам релігії, без яких не може обійтися будь-яке дослідження її в цілому. Багато питань (про походження людини, будову Всесвіту, посмертний стан людини, атмосферні явища), які раніше належали до сфери релігії, тепер знайшли своє наукове розв’язання. Цим самим доведена хибність головних релігійних ідей, що допомагає уяснити суть самої релігії.

Проте описи релігії з точки зору якоїсь окремої науки нерідко видаються за єдино істинне висвітлення феномена в цілому. Внаслідок цього з’являється незліченна кількість діаметрально протилежних розумінь самої релігії... І кожне нове з них обґрунтовується посиланням на ті чи інші конкретні дослідження. Починає множитись і без того множинне тлумачення релігії. Замість з’ясування

5

питання виникають додаткові ускладнення. Таке становище дало підставу Джавахарлалу Неру написати: «Жодне слово в будь-якій мові, мабуть, не тлумачиться так різно різними людьми, як слово «релігія» (або відповідні слова в інших мовах). Цілком ймовірно, не можна знайти двох таких осіб, в яких, коли вони почують або виголосять це слово, виникли б одні й ті самі думки та уявлення... Було б набагато краще, якби це слово взагалі перестали вживати і використали б інші слова, які мають більш обмежений зміст, як, наприклад, богослов’я, філософія, мораль, етика, духовність, метафізика, обов’язок, обрядність тощо» [220, 399]. Американський релігієзнавець У. Хауеллс доводить, що слово «релігія» настільки вже заяложене, що його взагалі слід було б замінити іншим [399, 20–23].

Окремі науки, навіть коли їх декілька, засобами емпіричного дослідження (спостереження, експерименту, встановлення факту тощо) не можуть розкрити суть релігійного феномена. Ф. Енгельс підкреслював, що емпіричним наукам не під силу справитися з питанням повного пізнання релігії [1, 554].

Емпіричним шляхом не можна знайти навіть критерій розпізнавання релігійних явищ. На що вже типовим для всіх релігій є поняття бога, та й то зустріч з цим поняттям не завжди означає зустріч з релігійним. (Наприклад, в філософії Спінози ідея бога виконує суто філософські, навіть атеїстичні функції). Неврахування цього моменту призводить до того, що деякі дослідники зараховують до релігії філософські течії деїзму, стоїцизму і водночас виключають буддизм [352, 11–13; 56, 108–114].

Спроба вивести критерій релігійності на основі суто емпіричного спостереження нерідко несе в собі хибні висновки. Так, Фрезер помітив, що в релігії віруючі чекають від надприродної сили благодіяння, і оголосив це критерієм релігії. Виходячи з цього, він згодом виключив із сфери релігії всі магічні культи, оскільки з допомогою них люди прагнуть примусити діяти в бажаному для себе напрямку надприродні сили, вчинити над ними насильство [306, 73–86]. Е. Дюркгейм, крім магії, виключив з релігії також залишки відмерлих релігійних культів, всі марновірства, оскільки обов’язковим критерієм релігії він вважав наявність і певної церковної організації [371, 61–65].

6

У буржуазному світі не останню роль в тлумаченні релігії відіграють особисті, суб’єктивні позиції та смаки дослідника. Здебільшого саме вони зумовлюють методологію, беруть гору над змістом і висновками всього дослідження. Навіть очевидні факти, наукові докази не можуть встояти перед ставленням автора праці до релігії. «Не важко, – писав А. Ейнштейн, – дійти згоди у відношенні до того, що ми розуміємо за допомогою науки... Але коли я запитую себе, що таке релігія, я не думаю про легку відповідь. Навіть знайшовши задовільну для себе в цьому випадку відповідь, я залишаюсь переконаним, що не зможу ніколи і ні за яких умов у будь-якій мірі звести до однієї думки тих, хто глибоко досліджує це питання» [407, 11].

На VII міжнародному фестивалі молоді та студентів у Москві в 1957 р. автор цієї книги був присутнім на дводенній зустрічі віруючих різних країн. При першій зустрічі обговорювались питання боротьби за мир, проти паліїв війни, за дружбу народів, і учасники з ентузіазмом демонстрували повну єдність поглядів. Наступного дня вони приступили до обговорення суто релігійних проблем – і через півтори години всі виявили розбіжність у поглядах.

Підхід, продиктований суб’єктивним ставленням немарксистських дослідників, стає настільки нечітким та багатозначним, що до релігії стає можливим включити все, що завгодно.

Знання особистого, суб’єктивно упередженого ставлення того чи іншого автора до релігії настільки важливе, що без його врахування неможливо правильно оцінити проведене ним дослідження. Г. В. Плеханов вважав необхідним завжди брати до уваги те, що «розвиток уявляється в різному вигляді через різні точки зору. Точка зору – велика справа. За Фейєрбахом, людина відрізняється від диявола якраз своєю точкою зору» [236а,52<§]. Упереджене ставлення дослідника не завжди є показником помилковості. Без глибокої зацікавленості (тобто певної упередженості) не може бути і справжнього вивчення жодного явища суспільного життя, в тому числі і в галузі релігії.

7

Вихідна особиста позиція дослідника визначається насамперед класовою позицією. Як правило, протягом віків представники прогресивних класів правильно, а представники реакційних класів – неправильно відображали суть релігії. Це, безперечно, не означає, що представники відживаючих класів ніколи не давали тих чи інших конкретних висновків щодо релігії, які не слід заперечувати. Упереджений підхід спонукає дослідника до певного відбору фактів, робить дослідження цілеспрямованим, спонукає до пошуків певних закономірностей. Тому у буржуазних релігієзнавців ми знаходимо часом загалом змістовну природознавчу критику релігії, цінний конкретно-історичний матеріал про виникнення і розвиток тих чи інших релігійних вірувань, конкретно-соціологічний аналіз стану сучасної релігійності тощо.

Щоб уникнути неповного, спрощеного або хибного зображення феномена релігії, справді наукове дослідження повинно бути синтетичним – органічно поєднувати в собі класово-партійний підхід і конкретний аналіз, науковий еврістичний метод. А це стало можливим лише після виникнення марксизму-ленінізму і на його основі.

В сучасній літературі будь-який об’єкт всебічного філософського дослідження здебільшого називається феноменом. Висловом «феномен X» як зручним скороченням оперують наші логіки [100, 59–66, 111]. Сам термін «феномен» (дослівно – явище) ще з часів Арістотеля став традиційним для філософського мислення, хоча тлумачиться у різних, а то й діаметрально протилежних значеннях. Кант, наприклад, протиставляв поняття «феномен» як синонім відкритої, поверхової сторони предмета поняттю «ноумен» – прихованій, внутрішній, недоступній для пізнання стороні предмета. Марксизм заперечує такий агностичний підхід до вивчення предмета і таке розуміння феномена. Діалектичний матеріалізм розглядає явище і сутність як такі категорії, що не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв’язку –  сутність являється, а явище суттєве. А тому і сам термін «феномен» вживається тут не для протиставлення явища сутності, а націлює на дослідження предмета в єдності його специфічної сутності з різноманітним виявом.

Щодо філософського дослідження релігії, то цей термін вживається в марксистській літературі ще з кінця XIX ст. За Плехановим, вислів «релігійний феномен» або «релігія як феномен» покликаний відобразити специфічне та найбільш істотне в релігії [237, 166].

8

Сучасні радянські науковці пишуть про настійну необхідність «вивчення релігії саме як соціального феномена», розглядати релігію «як складний, відносно самостійний феномен», закликають по-марксистськи досліджувати «різні аспекти феномена релігії» [256, 27; 283].

На закінчення цього короткого вступу слід сказати, що найбільш правильне зображення релігії можна дати, коли розглядати її як соціально-історичний феномен. Саме в такому аспекті вона розкриває свою суть і специфіку в цілому. З іншого ж боку, розуміння особливостей релігії як соціально-історичного феномена дає можливість правильно зрозуміти її конкретні форми та прояви.