Календарь

«    Апрель 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30 



  Популярное





»

    Книги и видео. Ричард Докинс и много других

    Библеистика

    перейти на попередню сторінку, Ctrl ← ← Ctrl показати випадкову сторінку Ctrl → перейти на наступну сторінку, Ctrl →

    Атеизм

    Атеизм


    MJJackson, 0:49, 7 лютого 2011, 0:38, 2 липня 2011

    Добавить себе на страницу

     

     

    MJJackson: немає заголовка

     

    вы находитесь на первой странице вы находитесь на первой странице 1..2 вы находитесь на последней странице вы находитесь на последней странице
    rss
    Видео

    Видео
    MJJackson1:10, 7 лютого 2011

    Статей: 103 

     

    Книги

    Книги
    MJJackson1:08, 7 лютого 2011

    Статей: 64 

     

    вы находитесь на первой странице вы находитесь на первой странице 1..2 вы находитесь на последней странице вы находитесь на последней странице
    rss

     

    відгуків: 201

     

    Поделиться в facebook'еПоделиться вконтактеПоделиться в twitter'е

     

    поскаржитися

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    Просмотров: | Комментариев: 5

    Гагарин. Дорога в космос

     

    Гагарин Юрий Алексеевич

    Дорога в космос.

    (Записки летчика-космонавта СССР)

    К нашему дому приходило много народа:

    школьники с учителями, колхозники,

    пришла даже группа дряхлых старушек.

    Их интересовало – видел ли я в небесах господа бога?

    Я вынужден был разочаровать их, и мой ответ сильно поколебал их веру.

    Полет человека в космос нанес сокрушительный удар церковникам.

    В потоках писем, идущих ко мне, я с удовлетворением

    читал признания, в которых верующие под впечатлением достижений науки

    отрекались от бога, соглашались с тем, что бога нет 

     все связанное с его именем выдумка и чепуха.

    Предисловие

     

    Уже первые главы записок Героя Советского Союза Юрия Алексеевича Гагарина “Дорога в космос”, опубликованные на страницах “Правды”, вызвали большой поток писем и откликов многочисленных читателей как Советского Союза, так и зарубежных стран. Авторы этих писем признают огромное воспитательное значение книги советского космонавта для молодого поколения. Многие читатели пишут о том, что найдена новая форма художественной публицистики, хорошо показан герой нашего легендарного времени – времени строительства коммунизма, верно изображен целеустремленный характер советского человека, воспитанного Коммунистической партией.

    В увлекательных автобиографических записках Ю. Гагарина воспета история передовой молодежи нашей страны. Старший инженер одного из калининградских заводов пишет: “Я уверен, что рассказ героя Гагарина станет настольной книгой у наших юношей и девушек”. А вот строки из письма, пришедшего из шахтерского города Кемерово. “Дорога в космос”, – говорится в нем, – читается всеми с непередаваемой радостью и гордостью за Коммунистическую партию, воспитывающую таких героев, как первый космонавт”. Учитель-коммунист из поселка Перово пишет: “Это героическая поэма из жизни колхозного мальчика, закалившегося в рядах рабочего класса, ставшего всечеловеческой гордостью – первым космонавтом в мире”.

    Во многих письмах сообщается, что во время публикации записок Ю. Гагарина они прочитывались вслух на пионерских сборах и комсомольских собраниях, в воинских частях и в цехах. Ими интересуются люди всех возрастов и профессий. Их перепечатывали газеты и журналы многих стран мира.

    Мне, хорошо знающему Ю. Гагарина, хочется присоединиться к мнению многочисленных читателей. Действительно, это новая, не похожая на другие, по-новому написанная, жизнерадостная книга. Она полна живого тепла и любви к Коммунистической партии, к советским людям, к нашей социалистической Родине.

    Значение книги “Дорога в космос” огромно. Она представляет собой живое свидетельство первого человека, побывавшего там, где еще никто не был, свершившего то, что еще никто не свершал. Автор ее, Ю. Гагарин, мало говорит о себе и больше рассказывает о тех, кто его воспитывал в семье, в школе, в ремесленном училище, в аэроклубе и индустриальном техникуме, в военном училище и в авиационном полку; о тех, кто готовил и снаряжал его в космический полет, о творцах космического корабля “Восток”, о товарищах-космонавтах.

     

     

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 09

    ЧАСТИНА П’ЯТА

    ІЗ ВІВТАРЯ – У ГРІШНИЙ СВІТ 

     

    ВИКЛИК ДО ЄПАРХІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

     

    За иконостасами алтарей - 09
    Одного разу, повернувшись із церкви додому, я застав телеграму: назавтра мене викликали до єпархіального управління. Але чому?

    І от я в кабінеті єпархіального секретаря протоієрея Сергія Румянцева. В красному кутку просторого, світлого кабінету тремтить синій вогник лампадки перед закованою у срібло іконою Миколая-чудотворця, на стінах – портрети високих ієрархів руського православ’я: Тихона, Сергія, Олексія. Мабуть, з метою створити довірливу обстановку Румянцев запросив мене сісти не в крісло біля його робочого столу, а на м’який шкіряний диван, який стояв біля простінка між вікнами. Він сів поряд і так глибоко вдавив пружини, що мене схилило у його бік. Високий, гладкий Румянцев страждає задишкою, важко, зі свистом дихає, немов загнаний кінь. Інколи його б’є приступ кашлю. Тоді на лобі у нього виступає піт і він виймає з широкого рукава ряси носовичок, довго та ретельно витирається. “Що змушує цього хворобливого священика секретарювати і водночас бути настоятелем Преображенського собору? Чи жадоба діяльності, чи любов до грошей? – подумки питаю себе.

    221

    – Чи знаєте ви, отче Павле, колишнього богослова, а нині богоборця Дулумана? – запитав Румянцев і навіть затаїв дихання. Я не став відмовлятись і відповів:

    – Як не знати? Це мій земляк... І колишній друг

    по вірі...

    – Кажуть, вас із ним бачили в Москві в дні фестивалю? Це правда?

    – Так, ми зустрічались там... І гадаю, було б нечемно з мого боку зробити вигляд, ніби я не впізнав його... Ми хоча і з різних сіл, проте з однієї парафії. Разом в одній церкві молились... В одній семінарії навчались...

    Я відчув себе як на допиті, і це почало дратувати мене.

    – І ще чув, ніби ви листуєтесь з ним.

    – А хіба це заборонено?

    – Та ні, звичайно. Це ваша особиста справа. Тільки от що... Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли... Високопреосвященний владика Єлевферій та вся його духовна корпорація покликані не тільки пасти стадо Христове, а й оберігати його пастирів од небезпечних кроків...

    – А де ви бачите небезпеку? – спитав я.

    – Дулуман – атеїст! – майже вигукнув Румянцев.

    – А я – віруючий!

    – Він і вас може штовхнути на шлях невір’я.

    – А якщо я його поверну назад у лоно церкви?

    – Дай бог! Дай бог! – примирливо сказав мій іменитий співрозмовник. – Хоча боюсь, що для святої церкви він уже безнадійно зіпсований член... Ну, власне, це тільки так, між іншим... – Румянцев прихлопнув своєю важкою рукою мою руку і встав з дивана. – Не для цього я викликав вас сюди. – Він пройшовся по червоних трояндах м’якого пухнастого килима, простеленого через увесь кабінет, обвів поглядом портрети сановних церковних ієрархів, знову важко занурився в своє велике крісло, манірно, як це роблять піаністи перед початком гри, скинув обидві руки на письмовий стіл і ще раз повторив:

    222

     

    – Не для цього... За розпорядженням владики митрополита вам належить виконати один послух. Ви готові до цього? – сапаючи і посміхаючись, спитав секретар.

    – Готовий, – впевнено відповів я. – Який саме?

    – Ви поїдете, так би мовити, у священне відрядження... Послужите на сільській парафії. – Завваживши моє здивування, він вів далі: – Адже ви знаєте, що багато парафіяльних храмів по селах не функціонують. Не вистачає священиків... Тому в єпархіальне управління щодня надходять листи з проханням прислати батюшку хоча б на кілька днів. – Тут отець Сергій вибухнув кашлем. Відкашлявшись та витершись носовою хусткою, він продовжував:–Поїдете на два тижні ось за цією адресою... – Румянцев відшукав на столі серед інших паперів записану на аркушику адресу, прочитав: “Осьминський район, село Зажупання” – і подав її мені. – До речі, – додав він, – там і маршрут вказаний.

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 08

    ЛЮБОВ ЧИ ЖОРСТОКІСТЬ?

    Священнослужителі запевняють віруючих, що бог всеблагий і велелюбний, але, судячи з “святого письма”, це не так. Він За иконостасами алтарей - 08
    злий і мстивий. Свою жорстоку вдачу бог яскраво виявляє в біблійній оповіді про всесвітній потоп, під час якого, крім родини праведника Ноя, загинули всі люди аж до новонароджених. Але цікаво, чим, наприклад, завинили перед богом покарані ним заодно з людьми тварини й птахи? І як здійснює господь свій намір покарати риб та інші створіння, що мешкають у воді? Дивують і мотиви, за якими велелюбний та милосердний бог вирішив винищити на землі все живе. “Святе письмо” оповідає: “І розкаявся Господь, що створив людину на землі, і затужив у серці своєму” (Буття, 6, 6).

    Як бачимо, ні всевіданням, ні всемогутністю, ні любов’ю до чад своїх біблійний бог не відзначається. Перші сторінки Біблії твердять, нібито все, створене богом, “вельми добре”, а трохи згодом він сам кається, що кепсько створив людину, й вирішує знищити свій же “вінець творіння”. Та, як з’ясувалося пізніше, всесвітній потоп не зміг зарадити гріховності людської природи. І бог уже не знає, як виправити свої огріхи.

    Біблія оповідає, що бог шість днів творив Всесвіт, а на сьомий день спочив. Церква додає, що він спочиває й досі.

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 07

    ПРОЩАЙ, АЛЬМА-МАТЕР!

    Після посвячення в сан священика мені належало пройти сорокаденну богослужбову практику. Та оскільки у той час в За иконостасами алтарей - 07
    академії розпочалася екзаменаційна сесія, а особисто для мене – випускні екзамени, то начальство розпорядилося, щоб богослужбову практику я відбув уже після екзаменів.

    З двадцятого червня випускники почали роз’їжджатись по домівках та місцях призначення. До батьківських домівок від’їздили переважно холостяки, бо кожному з них належало або одружитись і прийняти сан, або постригтися в ченці. Тільки тоді вони могли одержати призначення. Так, Володимир Васильєв їхав додому в Псков, щоб найближчим часом прийняти постриг і стати ченцем Псково-Печорського монастиря. А ті, хто вже був у сані священика чи диякона або в чернечому чині, від’їздили на місця призначень. Так, Григорій Лисенко їхав до Смоленська єпархіальним секретарем у єпископа Михайла (Чуба); Микола Сокін від’їжджав до Новосибірська, Іван Сничов – до Куйбишева, Георгій Строєв – до Оренбурга, а Вадим Гришин – до Москви: там їм обіцяно “хороші місця”. Василя Стойкова та Вячеслава Шоломицького залишили при академії ще на рік як професорських стипендіатів.

    Кожен з нас, хто ще залишався в стінах академії, щодня проводжав на вокзал того чи іншого товариша. Нерідко прощання на пероні супроводжувалися скупими чоловічими сльозами, оскільки боляче рвалися ті невидимі ниті, які пов’язували нас протягом років навчання в єдине духовне товариство.

    Особисто на мене чекала богослужбова практика. Тільки після неї я мав дістати своє призначення. Куди саме? Це питання не дуже мене хвилювало. Бо не тільки я був готовий їхати куди завгодно, а й моя дружина.

    162

    Вона навіть не просила мене (як просили інші матушки у своїх батюшок), щоб умолити митрополита дати мені призначення на “хорошу парафію”. І це мене надзвичайно втішало й надихало.

    Закінчилися екзамени 18 червня 1955 року. Було нас, випускників, 19 чоловік – з 32, що вступили колись на перший курс.

    Наступного дня після урочистого богослужіння відбувся випускний акт, де кожному з нас вручали диплом та книгу “Новий завіт” з автографами керівників академії. Ректор протоієрей М. Сперанський висловлював кожному добрі напутні побажання. По закінченні офіційної частини для випускників та учителів і наставників була влаштована прощальна трапеза. На ній виступали з промовами і професори, і ми, випускники.

    І ввечері останнього дня перебування в академії я записав у щоденнику: “Сьогодні відбувся випуск. Це і радісно і сумно. Кого куди поведе доля – тільки богові звісно. Нехай будуть благополучні наші наставники й учителі! Нехай будуть щасливі товариші по навчанню! Прощай, альма-матер *!”

    * Альма-матер (лат., букв. – мати-годувальнии,я). Так звичайно студенти називали ще з часів середньовіччя свій університет, який давав їм духовну їжу. У ширшому значенні – місце, де хтось виховувався, здобував професійні навички.

     

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасом алтарей - 06

    КРАПЛИНИ МАСЛА – У ВОГОНЬ

    Та цей спокій було порушено, коли найкращий мій друг по вірі Євграф Дулуман відійшов од релігії і порвав з православною За иконостасом алтарей - 06
    церквою. Я був вражений до глибини душі, коли дізнався про це. Слізно молився про нього як про заблудного, як про відступника. Хотілося вірити, що він розкається й повернеться в лоно святої церкви. Між нами зав’язалося гостре полемічне листування. Я доводив, що Євграф неправий, а він доводив, що помиляюся я, переконував, що релігія суперечить науці і що в ній нема істини. Коли я вказував на християнську мораль, Дулуман говорив, що лише комуністична мораль гідна людини, відповідає людській природі й сповнена здорового глузду, а християнська, з її ученням про смиренність, покору і рабство, знищує людське в людині, робить її безвільною, ідейно обеззброює. Дулуман закидав мені те, що я зі своєю вірою – цілковитий невіглас у сучасній науці, в природознавстві, що я не знаю простого життя, яке вирує навкруги, не знаю своєї країни і т. ін.

    І от, рятуючись від докорів Дулумана, я почав читати книги природничонаукового змісту, стежити за атеїстичною літературою.

    Просмотров: | Комментариев: 1

    За иконостасами алтарей - 05

    ДУХОВНА АКАДЕМІЯ – ВИЩА БОГОСЛОВСЬКА ШКОЛА

    За иконостасами алтарей - 05
    У ті дні до Ленінграда з’їхалися випускники різних семінарій: бажаючих вступити на перший курс академії було більше тридцяти чоловік.

    Академія розташувалася в будинку колишньої Петербурзької духовної семінарії, переведеної сюди ще 1847 року з тісного монастирського приміщення тут же, на території Олександро-Невської лаври. До речі, в 50-х роках минулого століття у Петербурзькій духовній семінарії навчався письменник М. Г. Помяловський, автор відомих “Нарисів бурси”.

    Вступні іспити мали характер колоквіуму. За столом сиділа екзаменаційна комісія з шести професорів і викладачів, вступнику пропонували запитання з різних богословських предметів: Старого і Нового завітів, догматичного і морального богослов’я, історії церкви і церковного статуту. В співбесіді брали участь усі члени комісії. Кожен з них ставив запитання, на яке одразу, без обдумування треба було відповідати.

    Ми із Стойковим витримали іспити, тож були зараховані на перший курс. А Золотухіна і Лисеика спіткала невдача – вони “засипалися” на колоквіумі. Разом з іншими невдахами (їх був добрий десяток) вони вирушили до ленінградського митрополита Григорія (Чукова), який у ті роки очолював навчальний комітет Московської патріархії.

    104

    Митрополит прийняв “делегацію”, вислухав, і враховуючи, за його словами, “вогнепальне” бажання цих юнаків учитися в академії, розпорядився зарахувати їх на перший курс.

    Цього дня ми старанно ліпили свічки на ставнику перед іконою святого апостола Іоанна Богослова – небесного покровителя Ленінградської духовної академії, висловлюючи в молитвах дяку Всевишньому за його милість.

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 04

    МОЛИТВИ, ВІДПРАВИ, ПОСТИ, СПОВІДІ.

    І ЗНОВ МОЛИТВИ...

    За иконостасами алтарей - 04
    Слід окремо сказати про те, що рада семінарії під безпосереднім контролем єпархіального архієрея постійно дбала про підтримання віри у своїх
    вихованців. Одним з таких засобів був, наприклад, акафіст * святому великомученику і зцілителю Пантелеймону. Виконували акафіст щовівторка при повній ілюмінації вівтаря і храму – горіли всі люстри, бра, усі лампади, безліч свічок на свічниках. Співали семінаристи, а з ними й усі присутні в храмі віруючі. По закінченні акафіста хто-небудь із.семінаристів старших класів, одягнений у стихар, виступав з проповіддю, заздалегідь підготовленою ним й апробованою викладачем гомілетики.

    З розрахунком на зовнішній ефект урочисто служили молебні “о здравії” церковних ієрархів, обставляли заупокійні літургії й панахиди, імена покійних патріархів мали правити для нас взірцем відданості святій православній церкві.

    * Акафіст – особлива церковна служба, яка складається з хвалебних гімнів на честь Христа, богоматері, різних святих. Як правило, співається всіма присутніми в храмі молільниками.

    77

     

    Крім урочистих богослужінь під безпосереднім керівництвом і наглядом духовних наставників у семінарському храмі, нас організовано водили на архієрейські служби до Успенського кафедрального собору або в Іллінську церкву. З огляду на нашу присутність пишномовні витії, часто й сам архієрей, виголошували душеспасенні проповіді. Організовано відвідували ми й “духовні концерти” архієрейського хору, який виконував твори таких відомих композиторів, як Бортянський, Гречанинов, Березовський та інших. Про ці концерти заздалегідь сповіщали з амвонів міських храмів, повідомляла про них і велика саморобна афіша перед входом до Успенського собору. З нагоди визначних церковних дат архієрейський хор виступав і в стінах нашої семінарії.

    Не останніми засобами підігрівання віри учнів були душеспасенні бесіди, а також пости і сповіді.

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 03

    І ПОТЯГЛИСЯ ДНІ...

    Незабаром з’ясувалося, що не всі богословські предмети даються легко, як на те сподівався, добре знаючи молитви і За иконостасами алтарей - 03
    священну історію. Особливо багато клопоту, як не дивно, завдавали уроки церковного співу. Річ у тім, що богослужбові пісні співаються на вісім різних наспівів, які звуться гласами. Кожний глас співається по черзі протягом тижня. Виходить, що через вісім тижнів глас повторюється. Деякі пісні однакового змісту виконуються саме на вісім різних мотивів. Труднощі у тому й полягали, що слова молитов одні й ті самі, а співати їх належить по-різному. І от, аби полегшити собі орієнтацію на той чи інший глас, семінаристи вигадали так звані гласові шаблони, що легко запам ятовуються завдяки їх жартівливому змісту.

    53

    Треба, приміром, співати “Господи, воззвах” на 7-й глас. Щоб не збитись на який-небудь інший глас, семінарист наспівує подумки шаблон (“Сидить баба на яблуні, біжить мужик з граблями”) і на цей мотив співає вже “Господи, воззвах”. Або, скажімо, треба співати на 5-й глас. Приходить на допомогу шаблон: “Хто б нам підніс, ми б випили”. Шаблон 3-го гласу – “У городі бузина росте, а в Києві дядько живе”. І так далі в тому ж дусі.

    Наші духовні наставники, звичайно, засуджували цей метод засвоєння “восьмигласся” і ганили тих семінаристів, котрі користувалися гласовими шаблонами.

    Щодня у нас було п’ять уроків, лише в суботу – чотири. В цей день ми ходили в лазню, стриглися, голилися. За порядком у спальнях стежили самі: по суботах замітали й мили підлогу, ледве встигаючи впоратися до вечора.

    А ввечері щосуботи у великому семінарському храмі правилася всеношна, на якій обов’язково мали бути всі семінаристи. В неділю дві літургії – рання й пізня. Сніданку в такі дні не було. Після пізньої літургії – обід.

    Просмотров: | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 02

    ПОЧАТОК НАВЧАННЯ: ДЕНЬ ПЕРШИЙ

    Сповнений полум’яної віри в бога та його промисл, першого вересня 1947 року я сів за семінарський стіл.За иконостасами алтарей - 02

    Щоб краще уявити, як духовна семінарія формує релігійний світогляд і витісняє “мирське”, чого і як там вчать, до якої діяльності готують учнів, опишу тільки один, перший день семінариста.

    43

     

    Першого вересня о шостій тридцять ранку коридорна чергова Ольга Карпівна калатала ручним дзвоником під кожними дверима – будила нас, на перше в цьому навчальному році богослужіння. Спальні ожили, заворушились. Один за одним семінаристи виходили до умивальної, потім, одягнувшись, поспішали на третій поверх, до великої семінарської тринефної церкви, в якій правлять святкові, недільні та урочисті служби. Фігурні вузькі вікна храму закриті залізними ґратами, стіни всіяні орнаментом, сценами з Біблії. Багато ікон, деякі – в кіотах. Біля них – метрові карнавки. А скарбнички, схожі на поштові скриньки, висять і просто на стінах, прикріплені залізними скобами. На них – великі замки. Мерехтять різноколірними вогниками лампадки. Ми, новачки, зачудовано розглядаємо вбрання храму, в якому нам належить молитися чотири роки. Раптом до мене підходить худий високий хлопець з довгим русим волоссям і маленькою борідкою.

    – Ти будеш Дарманський? – тихо запитує.

    – Я.

    – А я – Люберанський. Іван. Привіт тобі від Євграфа Дулумана. Вчора одержав від нього листа з Москви. Просить дізнатися, чи є ти серед першокласників, передає привіт. Каже, що ти його земляк.

    – Ну як він там? – питаю.

    – Зарахований на перший курс Московської духовної академії. Не інакше, як в архієреї мітить...

    У цей час усім нам велено зібратись у приділі святого апостола Андрія Первозваного. Лампочки панікадила спалахують яскравим електричним світлом, відчиняються царські врата вівтаря, і з нього виходить двома рядами семінарське духовенство. Замикають процесію священики-семінаристи.

    44

    Перед амвоном стоять “мирські” викладачі, семінарський лікар, працівниці бухгалтерії, їдальні, друкарка і прибиральниця.

    На криласі чекають співаки-семінаристи. Аж ось регент хору подає знак – і лунає хоровий спів. Починається молебень. Семінаристи старанно виводять то “господи, помилуй”, то “подай, господи”, та “алілуйя”.

    Просмотров: | Комментариев: 1