Календарь

«    Июль 2010    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 



  Популярное



  Архивы

Июль 2013 (3)
Июнь 2013 (1)
Май 2013 (4)
Апрель 2013 (10)
Март 2013 (19)
Февраль 2013 (19)



  Наши счетчики



Яндекс цитирования

» Материалы за Июль 2010 года

    За иконостасом алтарей - 10

    Я РОЗРИВАЮ ПУТА “РАБСТВА БОЖОГО”

    З кожним новим днем руйнувалися мої колишні ідеали, танула віра, відмирали релігійні уявлення та звички. Мій світогляд За иконостасом алтарей - 10
    остаточно вступив у конфлікт з церковним ученням і з принципом Климента Александрійського – вір, щоб знати. Те, що все життя видавалося мені абсолютним, що зовсім недавно уявлялося необхідним, тепер поставало в іншому світлі, виглядало безглуздим, непотрібним, зайвим.

    * Рубікон – давня назва ріки, що відокремлювала Умбрію від Північної Італії. 49 року до н. е. Юлій Цезар, порушивши заборону римського сенату, з вигуком “жереб кинуто” перейшов річку зі своїми легіонами. Це стало початком громадянської війни, в результаті якої Цезар оволодів Римом. Перейти Рубікон – означає здійснити рішучий вчинок, зробити безповоротний крок.

    250

    Поступово я оновлювався, прірва між мною і церквою дедалі збільшувалась. Не можна було не погодитися з Дулуманом, що моє життя переходить у якусь нову якість, і я стою на порозі вирішального “стрибка”.

    Останнім поштовхом до нього послужила сповідь однієї старенької парафіянки, їй давно вже був час іти на пенсію, та вона продовжувала працювати.

    – Робота, батюшко, на світі тримає. Так, знаєте, любо відчувати себе потрібною людям. Та ще коли й онукам грошима допомагати можеш, – не без гордості казала вона на сповіді.

    Мене ці слова наче ножем у серце штриконули: стара людина вбачає сенс і радість життя в праці. А я?

    Просмотров: 2364 | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 09

    ЧАСТИНА П’ЯТА

    ІЗ ВІВТАРЯ – У ГРІШНИЙ СВІТ 

     

    ВИКЛИК ДО ЄПАРХІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

     

    За иконостасами алтарей - 09
    Одного разу, повернувшись із церкви додому, я застав телеграму: назавтра мене викликали до єпархіального управління. Але чому?

    І от я в кабінеті єпархіального секретаря протоієрея Сергія Румянцева. В красному кутку просторого, світлого кабінету тремтить синій вогник лампадки перед закованою у срібло іконою Миколая-чудотворця, на стінах – портрети високих ієрархів руського православ’я: Тихона, Сергія, Олексія. Мабуть, з метою створити довірливу обстановку Румянцев запросив мене сісти не в крісло біля його робочого столу, а на м’який шкіряний диван, який стояв біля простінка між вікнами. Він сів поряд і так глибоко вдавив пружини, що мене схилило у його бік. Високий, гладкий Румянцев страждає задишкою, важко, зі свистом дихає, немов загнаний кінь. Інколи його б’є приступ кашлю. Тоді на лобі у нього виступає піт і він виймає з широкого рукава ряси носовичок, довго та ретельно витирається. “Що змушує цього хворобливого священика секретарювати і водночас бути настоятелем Преображенського собору? Чи жадоба діяльності, чи любов до грошей? – подумки питаю себе.

    221

    – Чи знаєте ви, отче Павле, колишнього богослова, а нині богоборця Дулумана? – запитав Румянцев і навіть затаїв дихання. Я не став відмовлятись і відповів:

    – Як не знати? Це мій земляк... І колишній друг

    по вірі...

    – Кажуть, вас із ним бачили в Москві в дні фестивалю? Це правда?

    – Так, ми зустрічались там... І гадаю, було б нечемно з мого боку зробити вигляд, ніби я не впізнав його... Ми хоча і з різних сіл, проте з однієї парафії. Разом в одній церкві молились... В одній семінарії навчались...

    Я відчув себе як на допиті, і це почало дратувати мене.

    – І ще чув, ніби ви листуєтесь з ним.

    – А хіба це заборонено?

    – Та ні, звичайно. Це ваша особиста справа. Тільки от що... Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли... Високопреосвященний владика Єлевферій та вся його духовна корпорація покликані не тільки пасти стадо Христове, а й оберігати його пастирів од небезпечних кроків...

    – А де ви бачите небезпеку? – спитав я.

    – Дулуман – атеїст! – майже вигукнув Румянцев.

    – А я – віруючий!

    – Він і вас може штовхнути на шлях невір’я.

    – А якщо я його поверну назад у лоно церкви?

    – Дай бог! Дай бог! – примирливо сказав мій іменитий співрозмовник. – Хоча боюсь, що для святої церкви він уже безнадійно зіпсований член... Ну, власне, це тільки так, між іншим... – Румянцев прихлопнув своєю важкою рукою мою руку і встав з дивана. – Не для цього я викликав вас сюди. – Він пройшовся по червоних трояндах м’якого пухнастого килима, простеленого через увесь кабінет, обвів поглядом портрети сановних церковних ієрархів, знову важко занурився в своє велике крісло, манірно, як це роблять піаністи перед початком гри, скинув обидві руки на письмовий стіл і ще раз повторив:

    222

     

    – Не для цього... За розпорядженням владики митрополита вам належить виконати один послух. Ви готові до цього? – сапаючи і посміхаючись, спитав секретар.

    – Готовий, – впевнено відповів я. – Який саме?

    – Ви поїдете, так би мовити, у священне відрядження... Послужите на сільській парафії. – Завваживши моє здивування, він вів далі: – Адже ви знаєте, що багато парафіяльних храмів по селах не функціонують. Не вистачає священиків... Тому в єпархіальне управління щодня надходять листи з проханням прислати батюшку хоча б на кілька днів. – Тут отець Сергій вибухнув кашлем. Відкашлявшись та витершись носовою хусткою, він продовжував:–Поїдете на два тижні ось за цією адресою... – Румянцев відшукав на столі серед інших паперів записану на аркушику адресу, прочитав: “Осьминський район, село Зажупання” – і подав її мені. – До речі, – додав він, – там і маршрут вказаний.

    Просмотров: 1927 | Комментариев: 0

    За иконостасами алтарей - 08

    ЛЮБОВ ЧИ ЖОРСТОКІСТЬ?

    Священнослужителі запевняють віруючих, що бог всеблагий і велелюбний, але, судячи з “святого письма”, це не так. Він За иконостасами алтарей - 08
    злий і мстивий. Свою жорстоку вдачу бог яскраво виявляє в біблійній оповіді про всесвітній потоп, під час якого, крім родини праведника Ноя, загинули всі люди аж до новонароджених. Але цікаво, чим, наприклад, завинили перед богом покарані ним заодно з людьми тварини й птахи? І як здійснює господь свій намір покарати риб та інші створіння, що мешкають у воді? Дивують і мотиви, за якими велелюбний та милосердний бог вирішив винищити на землі все живе. “Святе письмо” оповідає: “І розкаявся Господь, що створив людину на землі, і затужив у серці своєму” (Буття, 6, 6).

    Як бачимо, ні всевіданням, ні всемогутністю, ні любов’ю до чад своїх біблійний бог не відзначається. Перші сторінки Біблії твердять, нібито все, створене богом, “вельми добре”, а трохи згодом він сам кається, що кепсько створив людину, й вирішує знищити свій же “вінець творіння”. Та, як з’ясувалося пізніше, всесвітній потоп не зміг зарадити гріховності людської природи. І бог уже не знає, як виправити свої огріхи.

    Біблія оповідає, що бог шість днів творив Всесвіт, а на сьомий день спочив. Церква додає, що він спочиває й досі.

    Просмотров: 1749 | Комментариев: 0

    Играя в Бога

    Играя в бога

     
     
     

    Из http://www.infox.ru/science/enlightenment/2010/06/15/Utoson_intyervyu.phtml

    Один из гениев, придумавших двойную спираль ДНК, нобелевский лауреат Джеймс Уотсон прочитал на биологическом факультете МГУ лекцию о секретах научного успеха и ответил на вопросы присутствующих.

    Еще полвека назад тайна жизни — структура ДНК — была чем-то сакральным, непознанным и загадочным. Сейчас священные тексты, написанные четырьмя буквами генетического алфавита, доступны даже школьникам. Ученые же фактически перешли к игре в бога — они создают организмы с новыми характеристиками, синтезируют искусственную жизнь и перепрограммируют клетки. Многие люди опасаются вмешательства в природу, а активисты даже предлагают ввести мораторий на развитие генетических технологий. Джеймс Уотсон уверяет, что нам нечего бояться.

    Кореспондент Infox.ru поинтересовался, как ученый относится к религии и коллеге Френсису Коллинзу, который, занимая руководящую должность в проекте «Геном», продолжал публичные выступления о божественном зарождении жизни и чудотворных проявлениях бога.

    «Я не знаю, что появилось раньше — яйцо или курица. Мне сложно предположить, что было до нуклеиновых кислот и как появились прародители жизни. Пожалуй, химики способны все объяснить. Могу сказать точно, что бог в этот процесс не вмешивался», — говорит Джеймс Уотсон.

    По словам ученого, с десяти лет он не видит никаких причин верить в бога и, посвятив более полувека основам жизни, может уверенно сказать, что нет никаких доказательств того, что бог есть.

    «Среди ученых есть те, которые верят в чудеса, — пояснил Уотсон. — Что касается Френсиса Коллинза, то мне непонятно, как в одной голове может совмещаться несовместимое. Могу сказать, что среди ученых мало кто верит в сверхъестественные силы и божественное начало. Мы находим естественные объяснения непонятным процессам».

    Источник - сайт "Светский гуманизм" от 13-07-2010

    Просмотров: 2202 | Комментариев: 1

    За иконостасами алтарей - 07

    ПРОЩАЙ, АЛЬМА-МАТЕР!

    Після посвячення в сан священика мені належало пройти сорокаденну богослужбову практику. Та оскільки у той час в За иконостасами алтарей - 07
    академії розпочалася екзаменаційна сесія, а особисто для мене – випускні екзамени, то начальство розпорядилося, щоб богослужбову практику я відбув уже після екзаменів.

    З двадцятого червня випускники почали роз’їжджатись по домівках та місцях призначення. До батьківських домівок від’їздили переважно холостяки, бо кожному з них належало або одружитись і прийняти сан, або постригтися в ченці. Тільки тоді вони могли одержати призначення. Так, Володимир Васильєв їхав додому в Псков, щоб найближчим часом прийняти постриг і стати ченцем Псково-Печорського монастиря. А ті, хто вже був у сані священика чи диякона або в чернечому чині, від’їздили на місця призначень. Так, Григорій Лисенко їхав до Смоленська єпархіальним секретарем у єпископа Михайла (Чуба); Микола Сокін від’їжджав до Новосибірська, Іван Сничов – до Куйбишева, Георгій Строєв – до Оренбурга, а Вадим Гришин – до Москви: там їм обіцяно “хороші місця”. Василя Стойкова та Вячеслава Шоломицького залишили при академії ще на рік як професорських стипендіатів.

    Кожен з нас, хто ще залишався в стінах академії, щодня проводжав на вокзал того чи іншого товариша. Нерідко прощання на пероні супроводжувалися скупими чоловічими сльозами, оскільки боляче рвалися ті невидимі ниті, які пов’язували нас протягом років навчання в єдине духовне товариство.

    Особисто на мене чекала богослужбова практика. Тільки після неї я мав дістати своє призначення. Куди саме? Це питання не дуже мене хвилювало. Бо не тільки я був готовий їхати куди завгодно, а й моя дружина.

    162

    Вона навіть не просила мене (як просили інші матушки у своїх батюшок), щоб умолити митрополита дати мені призначення на “хорошу парафію”. І це мене надзвичайно втішало й надихало.

    Закінчилися екзамени 18 червня 1955 року. Було нас, випускників, 19 чоловік – з 32, що вступили колись на перший курс.

    Наступного дня після урочистого богослужіння відбувся випускний акт, де кожному з нас вручали диплом та книгу “Новий завіт” з автографами керівників академії. Ректор протоієрей М. Сперанський висловлював кожному добрі напутні побажання. По закінченні офіційної частини для випускників та учителів і наставників була влаштована прощальна трапеза. На ній виступали з промовами і професори, і ми, випускники.

    І ввечері останнього дня перебування в академії я записав у щоденнику: “Сьогодні відбувся випуск. Це і радісно і сумно. Кого куди поведе доля – тільки богові звісно. Нехай будуть благополучні наші наставники й учителі! Нехай будуть щасливі товариші по навчанню! Прощай, альма-матер *!”

    * Альма-матер (лат., букв. – мати-годувальнии,я). Так звичайно студенти називали ще з часів середньовіччя свій університет, який давав їм духовну їжу. У ширшому значенні – місце, де хтось виховувався, здобував професійні навички.

     

    Просмотров: 1562 | Комментариев: 0

    Пономарь хочет стать атеистом

    Пономарь, который хочет стать атеистом

    ----- Original Message -----

    From: Тлеубаев Роман

    To: duluman9@i.kiev.ua

    Sent: Wednesday, June 30, 2010 5:19 PM

    Subject: Сомневающийся православный

     

    Здравствуйте Господин Дулуман, я сомневающийся православный христианин, служу алтарником на Патриаршем Подворье храма рождества Иоанна
    Предтечи в Сокольниках (г. Москва). На пол пути к атеизму, единственное чего не понимаю, так что мне предлагает атеизм? будучи православным я верю в Бога и в Его милость, что будет вечная жизнь и Царство Небесное. А будучи атеистом я верю в свою смерть и конец, в вечную смерть. Разве может атеист быть счастлив в этой жизни?
    Для меня Православие это мировоззрение, мне трудно представить как жить без него, кажется как будто это лучшее что я вкусил в жизни, а все другое (например атеизм) будет серым суррогатом. Осознанным безбожием. Вот пишу вам сейчас это и боюсь Бога...

    меня отталкивает от религии ее (хоть и полезные) запреты. Я просто не подхожу по меркам на православного, я часто в унынии из за осознании своей греховности, все время чувствую себя несовершенным и грешным. Но это (если судить по православному) мои гордыня и тщеславие. И меня сейчас ведут бесы. Что не дает мне стать атеистом так это сильное убеждении в существовании человеческой души, что она не исчезает со смертью, что много тому подтверждений, например так называемые клинические смерти.

    Чувствую психологическое истощение... даже панику какую то, помогите пожалуйста советом.

    Просмотров: 2569 | Комментариев: 2

    Что говорили Отцы церкви

    Аркадий Гринь

    (Одесса)

    О подлинности некоторых цитат деятелей

    раннего христианства

     

    В данной заметке хотелось бы коснуться трёх высказываний, удививших в своё время меня и, судя по задаваемым вопросам в Интернете, удивляющих и других. Удивление вызвано тем, что данные высказывания приписываются крупным деятелям раннего христианства. Характер высказываний таков, что заставляет усомниться в личностных качествах их авторов. В одном случае речь идёт о недалёкости, в двух других – о лицемерии. Но т. к. я близко столкнулся с проблемой фальсификации исторических документов (в частности в области раннего христианства), обмана и самообмана, то я подумал, что и в данном случае это может иметь место. Если в первом случае фальсифицирование исходило от религиозной стороны, то во втором могло бы исходить от атеистической или другой антихристианской. Проблема возникла из-за отсутствия ссылок на первоисточники. Самим же предметом проблемы являются следующие высказывания:

    1) «Если бы авторитет церкви не обязывал меня к этому, я тоже не верил бы Евангелиям». Приписывается Аврелию Августину (он же Блаженный Августин, Августин Гиппонский).

    2) «Надо побольше небылиц, чтобы… производить впечатление на толпу. Чем меньше толпа понимает, тем больше она восхищается». Обе цитаты приведены в брошюре Е. Дулумана «Почему я порвал с верой в Христа». Госполитиздат. Москва. 1958. Но вторая цитата, причём полнее, приведена и в собрании сочинений вождя советских безбожников Емельяна Ярославского. В книге «Против религии», т. II, с. 421, в разделе «Почему многие образованные люди, в том числе и профессора, религиозны» после указанных слов следует продолжение: «Наши отцы и учители не всегда говорили то, что думали, а то, что влагали в их уста обстоятельства и потребности». Утверждается, что это отрывок из письма Григория Богослова (Назианзина) Иерониму Блаженному (Стридонскому). Кроме того, данная цитата приведена в «Московском Еженедельнике» проф. Евгения Трубецкого за 1906 г.

    3) «Епископ Синезий в 410 году писал: «Народ положительно требует, чтобы его обманывали, иначе с ним невозможно иметь дела. Что касается меня, то я всегда буду философом только для себя; для народа же – только священником». Синезий (379 – 412) был епископом Птолемаиды, города в североафриканской области Киренаика.

    Просмотров: 8873 | Комментариев: 1

    Введите заголовок:

    Сложно представить, как должны быть разочарованы голландцы своим очередным поражением в чемпионате мира. Буквально вся страна поддерживала свою сборную, футбольная лихорадка не обошла стороной даже религиозный мир.

    Associated Press сообщает, что перед финалом ЧМ пастор города Обдам Пауль Влаар провел службу, которую начал такими словами: «Мы молимся за то, чтобы Нидерланды выиграли финал чемпионата мира у Испании и не верим в предсказание немецкого осьминога Пауля». Все прихожане, как и служители церкви, были одеты в оранжевые цвета, соответствующим образом была украшена и церковь – перед алтарем поставили мяч «Йобулани», у стен красовались футбольные ворота, а под потолком висели баннеры «Оле-оле».

    Тем не менее, даже такое воззвание к высшим силам голландцам не помогло, и осьминог Пауль снова оказался прав, победа досталась испанцам.

    Просмотров: 1593 | Комментариев: 1

    За иконостасом алтарей - 06

    КРАПЛИНИ МАСЛА – У ВОГОНЬ

    Та цей спокій було порушено, коли найкращий мій друг по вірі Євграф Дулуман відійшов од релігії і порвав з православною За иконостасом алтарей - 06
    церквою. Я був вражений до глибини душі, коли дізнався про це. Слізно молився про нього як про заблудного, як про відступника. Хотілося вірити, що він розкається й повернеться в лоно святої церкви. Між нами зав’язалося гостре полемічне листування. Я доводив, що Євграф неправий, а він доводив, що помиляюся я, переконував, що релігія суперечить науці і що в ній нема істини. Коли я вказував на християнську мораль, Дулуман говорив, що лише комуністична мораль гідна людини, відповідає людській природі й сповнена здорового глузду, а християнська, з її ученням про смиренність, покору і рабство, знищує людське в людині, робить її безвільною, ідейно обеззброює. Дулуман закидав мені те, що я зі своєю вірою – цілковитий невіглас у сучасній науці, в природознавстві, що я не знаю простого життя, яке вирує навкруги, не знаю своєї країни і т. ін.

    І от, рятуючись від докорів Дулумана, я почав читати книги природничонаукового змісту, стежити за атеїстичною літературою.

    Просмотров: 1715 | Комментариев: 1

    Триппер - путь к Богу

    Через триппер – к вере в бога;

    от триппера – к атеизму

    Кардашов:

    ----- Original Message -----

    From: александр кардашов

    To: duluman9@i.kiev.ua

    Sent: Monday, July 12, 2010 11:20 PM

     

    Е.К.!  Ты – невероятен!

    Здравствуйте уважаемый профессор! Хотелось бы верить, что Вы настоящий. Извините, но смущает в Ваших данных всё: от возраста - до имени.  Ну да ладно! Не это главное.

    Главное то, что я наконец-то обрёл то, что искал. А искал я с 1986 года своё мировоззрение. Мне тогда 15 лет было. Ну и тогда же я впервые познал женщину (если конечно "это" можно было назвать женщиной).

    Через триппер – к вере в Бога

    Через три-четыре дня "произошёл дискомфорт в области ширинки".

    Представляете себе, что такое для 15-тилетнего пацана,   воспитанного в семье,                                    где никогда не ругались матом (по крайней мере, при мне), где мама имела педагогическое образование, где папа, не смотря на то что шахтёр любого нынешнего депутата мог бы словесно уничтожить, сын "трипперный"? А ведь тогда (по крайней мере я так считал) любого, у кого закапало с конца, ложили на "трипдачу" на три недели! При это со всеми вытекающими последствиями! По-этому было принято решение: молчать!

    Начался поиск решения проблемы. Перечитывались мамины справочники и энциклопедии( у неё первое образование медицинское), между прочим, выспрашивались и выслушивались друзья...

    И наконец, я вспомнил, что, возможно, есть бог...Каждую ночь, ложась спать, я в отчаянье под одеялом плевал через плечо,шепча при этом "спаси,сохрани и помилуй! бог не выдаст-свинья не съест(в сказке вычитал)"..
    Просмотров: 2566 | Комментариев: 1