Календарь

«    Март 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031



  Популярное





» » Отзыв на диссертацию Черенкова

    Отзыв на диссертацию Черенкова

    17-09-2009 05:29 - duluman - Диссертации | Просмотров:

    ВІДГУК

    офіційного опонента, доктора філософських наук, професора

    Дулумана Є.К. на дисертацію Черенкова Михайла Миколайовича

    "Європейська Реформація та український євангельський протестантизм: ідентичність віросповідних засад, особливості соціокультурних трансформацій",

    що подана на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

    за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство

     

    Шановний голово Спеціалізованої Ради!

    Шановні члени Спеціалізованої Ради!

    На ваш розсуд та оцінку сьогодні представлена написана богословом на здобуття наукового ступеню доктора філософських наук філософсько- богословська (Ні! Ні. – Не богословсько-філософська, а саме: філософсько-богословська)   дисертація на тему:   "Європейська Реформація та український євангельський протестантизм: ідентичність віросповідних засад, особливості соціокультурних трансформацій".  На мою особисту, суб’єктивну думку, як   колишнього кандидата богослов’я, а зараз – доктора філософських наук, в дисертації, мабуть, дещо невистача філософії, а в потрібних місцях невистача богослов’я. Про це я скажу нижче. А зараз, забігаючи наперед, не можу не погодитися з ґрунтовним науковим аналізом цієї дисертації першого офіційного опонента, доктора філософських наук, професора Заковича Миколи Михайловича та його висновком про те, що робота пошукача Черенкова Михайла Миколайовича цілком заслуговує самої високої оцінки, а її автор - присвоєння наукового ступеню доктора філософських наук.

    А тепер про загальний зміст та досягнення дисертанта.

     

    Тема дисертації Черенкова присвячена не то що мало дослідженою у нас на теренах СРСР та України теми. З цієї теми колись було написано достатньо монографій, захищено ряд блискучих докторських дисертацій, автором однієї з яких є член нашої Ради та науковий консультант дисертант доктор

    філософських наук, професор Яроцький Петро Лаврентійович, а також офіційний опонент з розглядуваної нами дисертації доктор філософських наук, професор Докаш Віталій Іванович, та багато кандидатських дисертацій. Всі ці дисертації були дисертаціями великою наукової проби. Проте всі вони в силу відомих нам причин були до певної міри однобокими, як зараз кажуть, заангажованими. Соціальне завдання тих дисертацій відкрито полягало в тому, щоб не тільки сказати правду про той чи інший напрямок християнського протестантизму, а поруч з цим сказати так, щоб ця правда допомогла долати релігійні передсуди серед віруючих протестантів.   Всі ці дисертації були заангажовані войовничим атеїзмом. Зараз цієї заангажованості немає і не повинно бути. Проте тишком-нишком в наші наукові установи пробирається (якщо не сказати – «пролазить») заангажована релігійна апологетичність, заангажованість конфесійна. На жаль, цього не уник і автор нашої дисертації. Але про це, знову, – нижче.

    Приступаючи до написання дисертації автор поставив собі за мету показати особливості українського євангельського протестантизму та співставити його з фундаментальними ідеями європейської реформації.

     

    У   першому розділі своєї дисертації - Євангельський протестантизм як об’єкт релігієзнавчо-філософських досліджень (с. 17 – 91) -                                                                                                                                   автор чітко зазначив предмет свого дослідження, вказавши, що до євангельських протестантів на Україні зараз належать релігійні громади: « Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів, Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської п’ятидесятників, Братство незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів, Міжнародна рада церков євангельських християн-баптистів, Об’єднання євангельських церков України, Українська християнська євангельська церква, Євангельська реформатська протестантська церква України, Союз церков «Українська місіонерська церква», Божа церква України християн віри євангельської, Союз вільних церков християн віри євангельської України, Об’єднана церква християн віри євангельської, Асоціація місіонерських церков

    євангельських християн України, Собор незалежних євангельських церков України, а також неопротестантські деномінації – Духовне управління церков євангельських християн, Об’єднана християнська євангельська церква Живого Бога, Духовне управління незалежних громад євангельських християн України. ((У відгук: Предметом дослідження автора є…багато течій: Звідсіль справедлива заява про те, що немає розробленої системи віровчення євангелізму, але віровчення кожної секти розроблено добре, тим більше, що це підтримується з=за кордону))     Цей перелік свідчить, що слово «євангельська» може додати до своєї назви будь-яка протестантська церква, інтерпретуючи по-своєму його зміст. Слід визнати, що подібний плюралізм інтерпретацій є притаманним протестантській традиції. ((Але в кожній течії. Секті є вироблено, особливо історичні течії))

    В Україні євангельськими церквами вважаються майже всі пізньопротестантські громади (окрім свідків Єгови) на відміну від західного протестантизму, де назва evangelicals, як правило, стосується тільки баптистів і п’ятидесятників. У 2005 р. було створено Раду євангельських протестантських церков України (РЄПЦУ), до якої увійшли Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів, Церква християн віри євангельської України, Українська християнська євангельська церква, Союз вільних церков християн євангельської віри України, Братство незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України.» (стор.20).

     

    Охопити загальним описом особливості вірувань, організації та поведінки всіх вказаних євангельських протестантських громад, звичайно, можна, але показати конкретно суть євангелізму кожної з них в одному дослідженні, само собою зрозуміло, не можливо. А тому автор зупинився на всебічному вивченню та висвітленню лише Двох євангельських течій.   Далі він пише: « У контексті нашого дослідження ми послуговуватимемось терміном «євангельський протестантизм» і розумітимемо під ним духовну течію в протестантизмі, що представлена євангельськими християнами-баптистами та християнами віри євангельської (п’ятидесятниками) як провідної складової

    у загальнохристиянському масштабі. При цьому самоназва «євангельська» вказує на спосіб ідентифікації церкви – вірність євангельському образу християнства і критичне ставлення до традицій історичної церкви, а також її акцент на особистому відродженні кожного віруючого, що передбачає водне хрещення в дорослому віці як усвідомлений та вільний акт, місіонерську активність, сувору етичну позицію, консервативне богослов’я. (стор.20-21).

     

    В другому розділі своєї дисертації - Соціально-богословська парадигма Реформації та способи її соціокультурної  тематизації (с. 93 – 173) -  автор показує зародження, розвиток та становлення реформації   в історико-культурному та соціально-політичному контексті Європи 15-17 століть. Змістовним, цікавим, з ознаками наукової новизни позначається його аналіз   релігійної реформації як реакції на середньовічний стан католицької церкви, а також органічний зв’язок її з Відродженням (Ренесансом) та Просвітництвом. Автор зазначає, що діячі Ренесансу відродили античну культуру і філософію, що її знищила католицька церква, а Реформація (Протестантизм) відродив дух первісного – І-ІІ століття нашої ери – християнства серед віруючих Європи.

     

    В третьому - Специфіка відображення та способи актуалізації соціально-богословського архетипу європейської Реформації в українському євангельському протестантизмі (с.174 – 245) – та четвертому - Особливості формування сучасного євангельського богослов’я і соціальні аспекти розвитку українського євангельського протестантизму(с. 246 – 329) - розділах, що логічно і змістовно пов’язані між собою автор всебічно розглянув погляди діячів Реформації на особу людини як найвищу цінність, на її свободу в ставленні до Бога і в поведінці в суспільстві.   Автор підкреслює, що Реформація була ідеологічним підґрунтям та збудником руйнування феодально-кріпосницьких відношень, зародження і становлення підприємницького, капіталістичного, вільного і «відкритого» соціального устрою. В останньому параграфі третього  розділу - Особливості парадигмальної рецепції Реформації та європейські моделі розвитку

    протестантизму в українській євангельській традиції (стор. 212 – 245 ) дисертант показує, яким шляхом і яким чином поширювався євангельський протестантизм на Україні.

     

    Варто зазначити, що автор с документальною достовірність враховує і показує вплив особливостей та стану релігійності в Україні на особливості і стан релігійності євангельського протестантизму з періоду появи тут перших громад в кінці ХІХ – початку ХХ століття безперервно аж впритул до наших днів.   Особливості релігійності українців формувалась православною, візантійського взірця, церквою, що зумовило характер українського євангельського протестантизму, що на відміну від європейського протестантизму значною мірою « замкнувся , - пише Черенков, - у межах власної субкультури та особистого благочестя, а отже, не мав значного впливу на суспільні процеси. Боротьба за виживання у часи царського та радянського режимів зумовила негативні особливості соціально-богословської позиції українських протестантів – асоціальність, маргінальність, контркультурність та позитивні – нонконформізм, народність, простоту форм »; і далі: « богословська самосвідомість українських євангельських протестантів грунтується на західних віросповідних документах, але відбирає з них лише те, що узгоджується з культурним та історичним контекстом» української релігійної та загальнонародної культури .

     

    У зв’язку з цим не можу відмовити собі у констатації щонайважливішого і сміливого, як для богослова і видного діяча євангельського протестантизму, його абзацу з розділу новизни, що розміщено і в авторефераті для всезагального ознайомлення. Тут ми, з наукової точки читаємо, розкішні (російською мовиться гарніше - «великолепные») слова : «специфічні характеристики богословських зв’язків європейської спільноти і українського протестантизму виявляються насамперед у критичному тоні діалогу, відсутності прямих запозичень, контекстуалізації протестантських принципів у дусі православної культури, неприйнятті ліберального богослов’я і засудженні

    кризових явищ у європейських протестантських церквах, що набуває форми опозиції західному протестантизму і пошуку власної ідентичності в контексті історії вільнодумства та сект всередині Православної Церкви.

     

    І далі : Особливістю українського євангельського протестантизму є нерозвиненість богослов’я як систематики, відсутність цілісної богословської позиції, причому це сприймається неоднозначно – і як недолік, і як некнижність, практичність, простота; ще з більшою обережністю українські віруючі ставляться до соціальних ідеалів західного протестантизму – до ліберальної демократії, вільного ринку, культурного і релігійного плюралізму, оскільки одна із головних відмінностей українських протестантів від західних полягає у тому, що перші вважають пріоритетом духовне життя, а другі – акцентують на соціальній діяльності, зокрема соціальному євангелізмі;

     

    В Україні консервативні євангельські церкви не тільки не розвинулися до рівня соціалізації й інституалізації, а навіть і не розвивалися у даному напрямі, бо інституалізація сприймається ними як загроза живій спільноті вірних; натомість неієрархічні зв’язки, неформальність відносин для євангельських громад є домінантою, тому казати про інституційні трансформації євангельського протестантизму можна лише видаючи частину за ціле і описуючи внутрішні процеси термінами соціології, розуміючи при цьому, що не кожному терміну позитивістської науки відповідає реальний феномен сучасного релігійного життя. Аналогічно не варто перебільшувати значення десектантизації євангельських церквах. Такі радикальні фундаменталістські об’єднання як Рада церков ЄХБ чи незареєстровані п’ятидесятники не можуть існувати в модусі повноцінної легальної церкви , тому їх маргінальне сектантське існування є свідомо обраним способом соціального життя» .

     

    Останній, заключний , п’ятий розділ - Український євангельський протестантизм в контексті проєвропейської інтеграції України (с. 330 – 387) – дисертант присвятив найбільш актуальній політичній проблемі , а саме, - визначенню місця українського євангельського протестантизму в справі інтеграції України в Європейський простір. Цей розділ є найбільш дискусійний – якщо не сказати більше – в дисертації. Це по-перше. А по-друге, про місце євангельського протестантизму у вирішення зовнішніх і внутрішніх проблем України   дисертант говорить майже протягом всієї дисертації. Я не погоджуюсь з позицією автора. Не буду входити в дискусію з цього питання, оскільки у мене, як і у кожного з присутніх тут своя, суб’єктивна, точка зору. Загалом скажу, що дисертант дуже й дуже перебільшує реальний та можливий позитивний вплив євангельського протестантизму на долю України.

     

    Проблема європейської інтеграції дуже важлива, найпріоритетніша проблема з усіх проблем сучасної України. Але ця проблема сама по собі є проблемою, як та злощасна зірка Росії, про яку видатний дипломат, а ще більш видатний поет і філософ Федір Іванович Тютчев писав так:

    Ты долго ль будешь за туманом

    Скрываться Русская звезда,

    Или оптическим обманом

    Ты обличишься навсегда?

     

    Ужель навстречу жадным взорам,

    К тебе стремящимся в ночи,

    Пустым и ложным метеором

    Твои рассыплются лучи?

     

    В гуще мрак, все пуще горе,

    Все неминуемей беда –

    Взгляни, чей флаг там гибнет в море,

    Проснись теперь иль никогда

     

    Цілком зрозуміло, звертання дисертанта до місця євангельського протестантизму в проблемі європейської інтеграції України. Але що наукового філософського може сказати він на цю тему? Науково – не може, а брати на себе місію пророка людині біблійного виховання не хочеться та й не личить. А тому майбутнє вирішення цієї проблеми, та ще й за допомогою євангельського протестантизму дисертант висвітлює   проблематично, вживаючи варіанти висловів: «може» можливість», «можуть». Наприклад:  

     

    Стор 41: Реформація може розглядатись також як спосіб входження української євангельської спільноти у простір європейської християнської цивілізації, можливість перевідкриття універсальних християнських істин у контексті сучасних соціокультурних реалій і національної духовної традиції. (( Може, але безпідствано!))

     

    Стор 44: Реформація може розглядатись також як спосіб входження української євангельської спільноти у простір європейської християнської цивілізації, можливість перевідкриття універсальних християнських істин у контексті сучасних соціокультурних реалій і національної духовної традиції. (Звичайно, може так розглядатися, але цей розгляд   є і довго ще буде безпідставним.))

     

    СТОР. 134 : « Сьогодні, коли спостерігаємо кризу антропоцентризму та егоцентричного гуманізму, а також розвій споживацького ставлення до світу, інтуїції реформаторів можуть виявитися значним ресурсом символічного. ((Ну що ж? Можливо можуть; а можливо й не можуть. Якими аргументами можна довести перше чи друге))

     

    СТОР. 157: « Перевідкриття протестантської етики й нове звернення до Святого Письма як ресурсу символічного можуть коригувати негативні духовно-культурні наслідки технічного прогресу .(Зможуть коригувати? А може, не зможуть коригувати?! Чим це можна довести і як? І як пов’язати «ресурс символічного» з «кризою антропоцентизму та та «егоцентричного гуманізму». І що це за оксиморон - «егоцентричний гуманізм»?)

     

    СТОР. 171 : « Більшість євангельських богословів вважають, що саме принцип «Sola fide» відрізняє протестантизм від історичних церков, у яких даний принцип беззастережно засуджений. Послідовне розгортання протестантських першопринципів відкриває можливість деконструкції всієї системи суспільних і релігійних зв’язків, сформованих без участі особистості. (До чого/до чого «протестаантські першопринципи відкривають можливість»? Тут якась абракадабра!)

     

    Підкреслюючи, з конфесіональної точки зору, значні переваги євангельського протестантизму як в світовому, так і у регіональному, українському, вимірі, автор не міг обійти і слабких сторін об’єкту свого дослідження. І робить це автор   мужньо, за справжніми науковими вимогами. Він зазначає, що євангельський протестантизм зараз скрізь знаходиться в стані жахливої кризи. Так, зазначає він,

     

    с.19-30: Дослідження та творчі зусилля богословських центрів спрямовані на історичний аналіз взаємних відносин між різними церковними групами, а також між церквою та державою. Проблема ж їх богословської та соціальної ідентичності залишається неосмисленою і навіть не сформульованою . ((Кому з протестантських бонз сподобається така заява?!))

     

    Стор.67: Євангельським громадам України не вдалося виробити усталене богословське розуміння, яке зберігало б вірність традиції і воднораз було відкритим до змін.

     

     

    С.35 : Безпосереднє спостереження за релігійними подіями та буденним життям церков, робочі поїздки по євангельських церквах виявили невідповідність статистичного та фактичного у питаннях численності церков та вірних. Багато церков уже не існують взагалі, ще більше церков є скоріше малими групами, які не проводять регулярних спільних служінь. У селах та містечках церкви зменшуються настільки, що часто залишається лише декілька сімей («домашніх церков. Так,   у 2006 р., за даними керівництва ВСЦ ЄХБ, союз охоплював понад 2800 церков і груп із загальною кількістю членів 150 тис. За даними керівництва союзу на 2007 р., загальна кількість членів зменшилася на 14 тис., але кількість церков залишилася майже незмінною (тобто церкви перетворилися на малі групи)

     

    Ще більш жахливий стан євангельського протестантизму в країнах західного християнства. Так, країни де панівними або ведучими релігіями являється протестантизм є країнами найменшого проценту в них віруючих. Так,  в країнах євангельського протестантизму  Скандинавії, Східній Німеччині,   Естонії і Латвії релігійність досягає 12 – 15%%. населення цих країн. Більше того, навіть автор дисертації зазначає, що

    С. 114 « згідно з соціологічними дослідженнями кожний шостий пастор Протестантської церкви Нідерландів – другої за кількістю деномінації країни – заявив, що «не вірить у Бога або не впевнений у Його існуванні »!

     

    Ну, оскільки я непомітно для самого себе перейшов до критичних зауважень, то продовжу їх.

     

    У переліку публікацій автора з теми дисертації названа монографія і 48 публікацій (статей, тез, доповідей на конференціях тощо). Більшість з цих публікацій – богословського спрямування. Я не бачив монографії автора, але звернув увагу на те, що вона опублікована релігійним видавництвом. Невже Вчена Рада інституту філософії АН України рекомендує видавати в релігійних установах монографії пошукачів наукового ступеню? З другого боку, невже релігійна установа під своїм грифом опублікує, безумовно (з точки зору богослов’я)   по меншій мірі,   - єретичну дисертацію?

     

    Автор монографії часто посилається на зроблені особисто ним конкретно-соціологічні дослідження, але жодного посилання на місце знаходження цих досліджень, вказівок на томи та аркуші матеріалів немає. Так є ці дослідження, чи їх ще немає?

     

    Містами автор не зміг позбутися конфесійної заангажованості і висловлює думки, з якими я, атеїст, категорично не погоджуюсь.:

    Стор. 4-5 : « Принаймні рецепція (тобто сприйняття –Є.Д.) Україною культури Відродження та Реформації значною мірою змінила вектор розвитку її суспільства, заклала підвалини толерантності й плюралізму його релігійно-культурного життя». - (Україна в цілому не сприйняла Реформації. А сама Реформація не заклала в Україні підвалин толерантності та плюралізму. Не заклала Реформація толерантності і в Західній Європі. З появою Реформації там   виникли жорстокі конфесійні війни та правові заборони інаковіруючих, що торкнулося й України.)

     

    Стор.6: « від громадянської позиції українських християн та релігійних переконань значною мірою залежатиме майбутнє України в усіх сферах життя». (Без коментарія)

    Стор.18: « найбільш активними та успішними формами українського протестантизму стали народні релігійні рухи » - (В Україні не було народних релігійних рухів, а тим більше – протестантських народних релігійних рухів)

     

    Стор. 34: « Релігієзнавство може не тільки включати в себе соціологічний компонент, а й бути переважно соціологією релігії. У своїй сакральній сутності релігія є не досяжною для дослідження, вона відкривається лише при проекції в соціальну площину» ( В принципі незгоден! Сакральна сутність релігії відкривається не тільки і не стільки в соціальній площині. Вона успішно «відкривається» в різних площинах, досліджується різним чином. Результати цих  досліджень успішно доводяться до віруючих і невіруючих мас і пристойно засвоюється ними.  Раціоналіст до мозку кісток Гегель справедливо говорив: «Релігія є формою свідомості, в якій істина доступна всім людям» ( Энциклопедия ф и лософских наук, т.І, с.65). «Скрытая сущность, - говорил он студентам Берлинского университета, -  не обладает в себе силой, которая могла бы в состоянии оказать сопротивление дерзновению познания. Она должна перед ним отрыться, развернуть перед его глазами богатства и глубины своей природы и дать ему наслаждаться ими» (Там же, стр.83). Евангельский Христос говорил, что врата ада не здолають церкви (Матфея, 16:18). А Гегель сказа в , що « перед разом должны пасть даже врата ада.  Все должно стать на колени перед разумом человека и поклониться ему» .

    С.63: В архітектоніці протестантського віровчення акцент на особистісному аспекті та внутрішньому досвіді блокує саму можливість універсальної симфонії як тотальності, в якій особистість підкоряється авторитарному чи соборному началу, а внутрішнє втрачає автономію та включається в імперативну логіку соціального . (Невірно! В Естонії та Латвії – євангелічних країнах - фашизм процвітав і зараз процвітає)

    Або ще одну цитату:

    С. 83: « У богослов’ї євангельське християнство починається з акценту на суверенній владі Бога. Євангельські християни заперечують висунуту Просвітництвом доктрину про те, що людина від природи є доброю, і стверджують, що вона є глибоко гріховною . ( А вище мовилося про органічну спорідненість гуманізму і реформації. Дивний гуманізм у цієї реформації!) Гріх є моральною й духовною сліпотою та слугує силам, які нам непідконтрольні. Коріння гріха – невір'я, прояви гріха – гординя, владолюбство, пристрасть, егоїзм, страх і презирство до духовності.   Схильність до гріха закладена в людині від народження, і вона не може звільнитися від неї самотужки. Щоб зміцнити почуття й усвідомлення необхідності спокути, євангельські християни покликані нести світу свідчення. ((Важко не побачити тут випаду проти гуманізму, про якого на початку дисертації говорилось, як про історичного та природного спільника Реформації. Випад проти атеїзму, з-за якого увесь світ занурився в гріхи.   Тут заангажованість, конфесіоналізм і спотворення історичної та соціальної дійсності).

    Перейду до богословських «проколів» дисертанта.

    Протягом всієї дисертації автор намагається засобами богослов’я довести, що біблійному вченню відповідає саме капіталізм, вільний ринок, підприємництво, накопичення матеріальних благ. В підтвердження цього він наводить(стор 71-72) євангельську притчу Христа про те, які пан роздав своїм рабам 5, 2 і 1 талант (були тоді такі грошові одиниці), а перші два раби через рік повернули йому вдвічі більше. Пан забрав свої гроші і прибуток на них, а того, що повернув йому один талант без прибутку, наказав вкинути до в’язниці за нерадивість (Євангеліє ві Матвія, 25:2-12 – 29). Розвиваючи зміст притчі, дисертант пише, що « Досі не знайдено формули економічного дива, добробуту, благополуччя. Лише Церква знає і володіє цим секретом» (стор. 152).

    С. 71: « Святе Письмо позитивно ставиться до підприємливої діяльності, через яку реалізуються свобода, ініціатива та відповідальність людини».

    С. 125: « Протестантизм стверджує цінності підприємливості, творчої і трудової активності. Відкрите суспільство заохочує прагнення до успіху та багатства. І саме гідне життя стає нормою, а «жах відсутності майна», бідність, бродяжництво, побирання – девіацією » (с. 125).

    С. 72: « Багатство є значно більшою мірою плодом творчості та ініціативи людей, їх працелюбності, аніж наслідком простого володіння природними ресурсами або ж експлуатації інших людей».

    А це так в Україні? Пінчук, Ахметов, Лазаренко, Коломойський, братчики Клюєви, та всі інші олігархи, що складають 0,00002% населення України, а володіють понад 60%% її багатства, яке  заробили своєю працею?! – Смішно до сліз! До того ж такі пасажі   знаходяться за межами будь-якого християнського богослов’я. З притчі Христа про таланти, справді, вичитується не чесний трудівник, саме Ахметов і Медведчук та інші «благочестиві» євангельські пани. Тим більше, що притча і в устах Христа залишається тільки і лише притчею. Богослов має знати, що в євангельських описах подій без всяких алегорій та притч Христос багатократно давав пораду багачам продати своє майно, а гроші від нього роздати калікам і бомжам (Євангеліє від Матвія, 19:21; Євангеліє від Марка, 10:21; Євангеліє від Луки, 18:22). Христос говорив: «Не можна служити Богу и Мамоні (Багатству). Адже ніхто не може служити двом панам. В цьому випадку він одного зненавидить, а іншого полюбить, або одному буде старанно прислужувати, а про другого не турбуватись» ( Матвія, 6:24; Луки, 16:13).

    Соціальне вчення Біблії суперечливе. В ньому можна вичитати і рабовласництво, і кріпосництво, і капіталізм, і комунізм. І не лише «можна вичитати». Християнство існує ось уже біля 2.000 років. І увесь час свого існування воно вичитувало в Біблії той устрій, ті форми пригнічення трудового люду, які при цьому існували. В Біблії, наприклад, дуже добре прочитується комунізм, оскільки перші християнські громади, що писали всі книги Нового завіту, жили споживчим комунізмом.

     

    До тексту дисертація можна висловлювати ще і ще критичні зауваження. Про них говорив і перший опонент, буде говорити і третій. А тому я перейду до завершення свого виступу.

     

    На завершення скажу, що написанням розглядуваної зараз дисертації Черенков Михайло Миколайович вчинив гідний подиву і подвигу вчинок. На складну і непід’ємну важку тему він написав складну і важку за викладом   дисертацію, чим завдав непростої роботи своїм опонентам. Мені, у всякому разі, було нелегко читати, аналізувати і писати ось цей відгук. Критичні зауваження, що я їх тут виклав ніяк не применшують ціну виконаної дисертантом наукової роботи. Мої зауваження – місцями, з необхідності, суб’єктивні - можуть сприяти автору в його подальшій роботі над темою. Я щиросердо вважаю і настійно рекомендую йому підготувати і видати матеріал дисертації масовим тиражем, в доступною для   масового читача мовою. А хисту до зрозумілої і цікавої розмови з читачем богослову Миколі не займати.



    Другие новости по теме:

  • Автореферат. Евангельские христиане
  • Московський патріархат в особі одеського попа знову лізе в зовнішню політик ...
  • Відгук на дисертацію про Диявола
  • Отзыв на диссертацию
  • Відгук на дисертацію про іслам


    • Комментарии (0):


      redvid esle