Календарь

«    Декабрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 



  Популярное





» » Автореферат. Евангельские христиане

    Автореферат. Евангельские христиане

    17-09-2009 05:31 - duluman - Религия | Просмотров:

     

     

     

     

     

     

    Національна академія наук України

     

    Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

     

    Відділення релігієзнавства

     

    УДК 283 (477)

     

     

     

    ЧЕРЕНКОВ Михайло Миколайович

     

     

     

    Європейська Реформація та український євангельський протестантизм:

     

    ідентичність віросповідних засад, особливості соціокультурних трансформацій

     

     

     

    Спеціальність 09.00.11 – Релігієзнавство

     

     

     

    АВТОРЕФЕРАТ

     

    дисертації на здобуття наукового ступеня

     

    доктора філософських наук

     

     

     

    КИЇВ – 2009

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    Дисертацією є рукопис.

     

    Робота виконана у Відділенні релігієзнавства

     

    Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

     

     

     

     

     

    Науковий консультант:         доктор філософських наук, професор

     

                                 Яроцький Петро Лаврентійович

     

                   (Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН

     

                                                 України, провідний науковий співробітник)    

     

     

     

    Офіційні опоненти:                 доктор філософських наук, професор

     

                                                       Закович Микола Михайлович

     

                                                        (Національний педагогічний університет

     

                                                        ім. М.П. Драгоманова,

     

                                                        професор кафедри культурології);

     

                                                       

     

                                                       доктор філософських наук, професор

     

                                                       Дулуман Євграф Каленикович

     

                                                       (Донецький державний університет

     

                                                       інформатики і штучного інтелекту,

     

                                                       завідувач кафедри релігієзнавства);

     

                                                      

     

                                                       доктор філософських наук, професор

     

                                                       Докаш Віталій Іванович

     

                                                       (Чернівецький національний університет

     

                                                       імені Юрія Федьковича,

     

                                                       завідувач кафедри соціології).

     

     

     

     

     

    Захист відбудеться «» травня   2009 р. о 14-й год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4.

     

    З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4.

     

     

     

    Автореферат розісланий   «   » квытня    2009 р.

     

     

     

    Вчений секретар

     

    Спеціалізованої вченої ради,

     

    кандидат філософських наук, доцент                                               О.В. Бучма

     

     

     

     

     

    ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

     

     

     

    Актуальність теми дослідження. Аналітика євангельського протестантизму в сучасному релігієзнавчому дискурсі виходить на новий теоретичний рівень, на якому здійснюється перехід від опису і систематизації фактів до концептуалізації євангельського руху як цілісного релігійно-соціального феномену. Це зумовлено насамперед бурхливим розвитком реформаторських ідей та протестантських громад у країнах Африки, Азії, Латинської Америки, а також позірно міцним союзом євангельської віри, капіталізму та демократії. Наголошуючи на богословських, етичних та соціальних особливостях протестантизму, сучасні дослідники намагаються «прочитати» не лише соціально-економічні, а й політичні риси розвитку протестантських країн та регіонів. Тим часом, якщо в європейських країнах протестантський чинник перебуває під переважаючим впливом секуляризації, то в США, навпаки, він виконує роль охоронця консервативних поглядів та національних духовних традицій; тоді як у країнах Латинської Америки та Африки він тісно зв’язаний з національно-визвольним рухом та пошуком «свого», «особливого», «неєвропеоцентричного» християнства. Так чи інакше протестантизм, як реформаторський та духовний рух, зберігає й навіть посилює свій вплив і в розвинутих країнах, і в країнах «третього світу». Крім того, для «постхристиян» в умовах «кінця історії» феномен Реформації та його сучасні інтерпретації стають бажаним змістом для маніфестів та програм, джерелом динамізму та способом актуалізації духовних цінностей християнства.   Зрештою, в наш час ідея й ідеали Реформації знаходять нові прочитання в контексті співдії глобальних трансформацій та національних культур у їх завжди неповторному вираженні.   Що ж стосується України, то вона, входячи в простір західноправославної субцивілізації, доволі успішно адаптувала чимало базових досягнень Західнохристиянсько-Новоєвропейського світу. Принаймні рецепція Україною культури Відродження та Реформації значною мірою змінила вектор розвитку її суспільства, заклала підвалини толерантності й плюралізму його релігійно-культурного життя. Воднораз, поряд з історичними церквами, протестантизм став невід’ємною складовою національної історії та релігійної карти України. Проте логіка його інституційного розвитку та її узгодження з національним історико-культурним контекстом і суспільними трансформаціями залишаються малодослідженими.   

     

    Український євангельський протестантизм як специфічне відображення європейської Реформації, - і з огляду на структурні характеристики, і на динамічну природу самого феномену в його вітчизняному вияві, - потенційно має широку соціальну базу і може стати дійсно народним рухом, який орієнтується не тільки на середній клас, а й має духовно-інтелектуальний вплив на вищі верстви суспільства. Особливо актуальною та привабливою для українського суспільства є соціальна діяльність євангельських церков, яка спрямована на допомогу бідним стратам, а також на підтримку та мотивацію соціальної мобільності, що сприяла б зміцненню й розширенню середнього класу через благодійництво, просвіту, пропаганду інституту сім’ї та сімейних цінностей, здоровий спосіб життя, ділові ініціативи тощо.  

     

    На відміну від історичних церков, у ідентичності яких домінують етнічні та культурні складові, євангельський протестантизм відображає «ідеальний тип» масової релігійності, принципово не ототожнюючись з конкретними соціокультурними формами. Саме в даному модусі євангельський протестантизм стає національним духовним рухом, який набуває інтегральне, універсальне, надкультурне і крос-культурне значення для всіх соціальних і етнічних груп суспільства.

     

    Архетипічні характеристики соціально-богословської позиції євангельських протестантів в українському культурно-історичному контексті мають свою специфіку. Вплив національної культури, сформованої на православних архетипах, відбився не тільки на соціокультурних формах існування євангельських церков, а й на богословських поглядах та церковній практиці. Принаймні ієрархічність і традиціоналізм мають місце також і в євангельських церквах, нерідко вступаючи в конфлікт з успадкованими від європейської Реформації принципами рівності всіх перед Богом, автономії помісної церкви, особистісної віри.

     

    Під таким оглядом компаративний аналіз парадигми європейської Реформації та українського євангельського протестантизму, зіставлення віросповідних засад і соціокультурних трансформацій євангельських церков, дає змогу з’ясувати перспективи розвитку євангельської спільноти в Україні, її соціальний потенціал у контексті процесів демократизації, становлення громадянського суспільства та євроатлантичної інтеграції. А це означає, що дослідження специфіки засвоєння європейської Реформації в українському євангельському протестантизмі, а також особливостей сучасних трансформацій у середовищі євангельської спільноти та їхнього зв’язку з суспільними процесами є актуальною релігієзнавчою проблемою, що стосується багатотисячного загалу українських християн, від громадянської позиції та релігійних переконань яких значною мірою залежатиме майбутнє України в усіх сферах життя.

     

    Зв язок роботи з науковими темами та програмами . Дисертація виконана згідно з науковими темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії имені Г.С. Сковороди НАН України, в докторантурі якого дисертант навчався у 2006-2009 рр., зокрема, «Проблема співвідношення релігійного і національного чинників у суспільному житті України» (№0203 U 000220), «Процес конфесіоналізації релігії: закономірності та прогнози» (2006-2008 рр.).

     

    Мета дослідження обумовлена актуальністю обраної теми і полягає у з’ясуванні характеру історико-культурних і богословських зв’язків європейської Реформації і українського євангельського протестантизму, специфіки відображення загальнопротестантських богословських принципів в соціально-богословській позиції євангельських церков шляхом аналізу парадигми Реформації в сучасному соціокультурному контексті, трансформацій її фундаментальних принципів в соціальному служінні українських євангельських протестантів, можливих напрямів розвитку соціального потенціалу євангельських церков в українському суспільстві.

     

    Поставлена мета досягалась через вирішення наступних завдань:

     

    -          розглянути європейську Реформацію як актуальну соціокультурну парадигму в культурно-історичному контексті життя сучасного українського суспільства;

     

    -          проаналізувати етапи формування та основні концепції соціального вчення українського євангельського протестантизму;

     

    -          з’ясувати зв’язок між соціальним богослов’ям та соціальною практикою українських протестантів, логіку відносин між фундаментальними принципами віровчення і їх суспільно значущими проекціями;

     

    -          охарактеризувати основні форми соціальної діяльності євангельських протестантських церков в Україні;

     

    -          виявити специфіку соціальної позиції українського протестантизму у відношенні до протестантизму європейського та інших християнських конфесій України;

     

    -          визначити соціальний потенціал українського протестантизму в процесі становлення громадянського суспільства і входження країни в європейський соціокультурний простір.

     

    Об’єкт нашого дослідження - відносини європейського реформаційного руху та українського євангельського протестантизму в їх змістовному, смисловому та соціально-богословському аспекті.

     

      Предмет дослідження – проблема ідентичності українського євангельського протестантизму в контексті соціокультурних трансформацій, пов’язаних з європейським вектором розвитку українського суспільства.( А є ж і неєвропейський)

     

    Методика і методологія дослідження. Аналіз здійснено на основі комплексного підходу, який включає філософсько-релігієзнавчі, соціологічні, історичні та богословські типи дискурсу. Автор дотримувався принципів історизму і системності. Свідома позиція позаконфесійності корегує в даному випадку з принципом наукової об єктивності. Соціально-богословський аналіз здійснено не в доктринальному, а в соціальному аспекті, що дозволило уникнути конфесійної заангажованості та вийти за межі богословсько-релігійного дискурсу. Соціолого-релієзнавча аналітика фактів та тенденцій сучасного українського євангельського протестантизму грунтується на методах спостереження, опитування, контент-аналізу конфесійних текстів. Протягом 2006-2008 рр. автор відвідав євангельські церкви різних регіонів України (Львівська, Волинська, Закарпатська, Хмельницька, Черкаська, Рівненська, Київська, Чернигівська, Донецька, Луганська, Харківська, Кримська АР, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська. Кіровоградська) з метою аналізу церковного життя та служіння. Автор був членом Наради представників християнських церков України. Багато фактичного матеріалу отримано завдяки роботі у відділі зв’язків з громадськістю та ЗМІ Братства незалежних церков України, у структурі ЕААА (Евразійська акредитаційна асоціація євангельських шкіл), в співпраці з керівництвом ВСЦ ЄХБ, місій, християнських благодійних організацій.

     

    Джерела та історіографія за темою дослідження. В роботі використане широке коло джерел – періодичні конфесійні видання, матеріали опитувань, богословські твори, інформаційні та аналітичні ресурси інтернет-порталів. Звернення до інтернет-ресурсів обумовлено доступністю та оперативністю цієї інформації, в той час як друковані видання церков та союзів виходять не періодично.

     

    Класичні праці дослідників протестантизму, новітні західні концепції, підходи українських релігієзнавців та публікації церковних авторів утворюють складний комплекс літератури, систематизований і опрацьований автором. Проблему розглянуто не тільки в релігійному, але й у соціальному та філософському сучасному контексті, що обумовило широке використання західних соціологічних та філософських підходів.

     

    Наукова новизна дослідження полягає у концептуалізації українського євангельського протестантизму як нового соціально-релігійного явища в контексті історичних, культурних та богословських зв’язків з парадигмою європейської Реформації, які є специфічними, а саме: цілісний інтертекст Ренесансу і Реформації, який став основою формування протестантизму як складової новоєвропейської цивілізації, ( Сумнівно! Протестантів в Європі меншість, вкраплені, терпят крах = Швеція, Естонія)в українському євангельському протестантизмі був фрагментований, відтак євангельські церкви України, будучи типологічно близькі західним модерністським церковним рухам, демократичним формам церковної організації, ліберальним і плюралістичним принципам соціальних відносин, зберігають критичну відстороненість від західного протестантизму і, навпаки, маючи певну культурну сумісність з православною традицією, акцентують і сутнісні відмінності, висхідні до парадигматики європейської Реформації. У незалежній Україні євангельський протестантизм отримав сильний реформаційний імпульс ззовні,( А саме?) демократичні трансформації суспільства відкривають для нього можливості свідомої соціалізації та соціокультурної ідентифікації, що сприятиме формуванню нового суспільного образу.

     

    Зазначений загальний концептуальний висновок обґрунтовано й розвинуто низкою теоретичних положень, що відзначаються науковою новизною:

     

    -          в Україні представлений, головним чином, консервативний євангельський протестантизм з такими його соціокультурними особливостями: соціальним і культурним ізоляціонізмом, буквалізмом у розумінні Святого Письма, етичним ригоризмом, з одного боку, і нереалізованими чи слаборозвинутими характерними рисами західного протестантизму: діловою етикою, культом активності, професійного і особистого успіху, прагненням до культурної інтеграції, готовністю і вмінням впливати на суспільство; богословська самосвідомість українських євангельських протестантів ґрунтується на західних віросповідних документах, але відбирає з них лише те, що узгоджується з культурним та історичним контекстом;

     

    -          у соціально-богословській позиції євангельські вірні (?)дотримуються традицій радикальної реформації, витримують дистанцію від суспільства та публічної сфери, фактично створюють власну альтернативну соціальну організацію. У віровченні домінують пієтистські теми особистої святості, есхатології, відмежування від світу, засудження гріха. Сотеріологія в її особистісних вимірах стала головною доктриною, яка унеможливлює соціальне богослов’я, богослов’я культури, проекцію євангельської етики на соціальні відносини ;(( То які ж у них перспективи в демократичній та європейській Україні))

     

    -          євангельський протестантизм в Україні мав яскраво виражені риси опозиційної, народної віри. Замість філософсько-богословського осмислення догматів тут проголошувалися прості євангельські істини та необхідність їхнього втілення в життя; замість активної суспільно-політичної діяльності церкви – неформальне братське життя в громаді; замість широкого екуменізму – сепаратизм; гуманізму й філантропії протиставлялася ригористична проповідь про гріх і спасіння. Український євангельський протестантизм формувався як розмаїття груп та течій, що з підозрою ставилися до інших конфесій, а тим більше до суспільства та держави;

     

    -          специфічні характеристики богословських зв’язків європейської спільноти і українського протестантизму виявляються насамперед у критичному тоні діалогу, відсутності прямих запозичень, контекстуалізації протестантських принципів у дусі православної культури, неприйнятті ліберального богослов’я і засудженні кризових явищ у європейських протестантських церквах, що набуває форми опозиції західному протестантизму і пошуку власної ідентичності в контексті історії вільнодумства та сект Православної Церкви;

     

    -          особливістю українського євангельського протестантизму є нерозвиненість богослов’я як систематики, відсутність цілісної богословської позиції, причому це сприймається неоднозначно – і як недолік, і як некнижність, практичність, простота; ще з більшою обережністю українські віруючі ставляться до соціальних ідеалів західного протестантизму – до ліберальної демократії, вільного ринку, культурного і релігійного плюралізму, оскільки одна із головних відмінностей українських протестантів від західних полягає у тому, що перші вважають пріоритетом духовне життя, а другі – акцентують на соціальній діяльності, зокрема соціальному євангелізмі; ( Протестанти по духу проти майбутнього України як європейської держави. Православні баптисті як православні атеїсти)

     

    -          консервативні євангельські церкви не тільки не розвинулися до рівня соціалізації й інституалізації, а навіть і не розвивалися у даному напрямі, бо інституалізація сприймається ними як загроза живій спільноті вірних; натомість неієрархічні зв’язки, неформальність відносин для євангельських громад є домінантою, тому казати про інституційні трансформації євангельського протестантизму можна лише видаючи частину за ціле і описуючи внутрішні процеси термінами соціології, розуміючи при цьому, що не кожному терміну позитивістської науки відповідає реальний феномен сучасного релігійного життя. Аналогічно не варто перебільшувати значення десектантизації в євангельських церквах. Такі радикальні фундаменталістські об’єднання як Рада церков ЄХБ чи незареєстровані п’ятидесятники не можуть існувати в модусі повноцінної легальної церкви, тому їх маргінальне сектантське існування є свідомо обраним способом соціального життя;

     

    -          з’ясування логічних відносин між лібералізмом і консерватизмом виявило, що іноді нові євангельські громади з сучасними формами поклоніння і соціальною активністю демонструють більший консерватизм з богословських питань, ніж традиційні церкви; відтак, за сучасних обставин під лібералізмом правомірніше було б розуміти плюралізм богословських підходів і форм служіння у їх модерному вияві, а консерватизмом називати традиційність у житті та зовнішніх вимірах релігійності; богословського лібералізму євангельські церкви взагалі не знають, бо поки що в них не створені ні освітні програми, ні дослідницькі центри з історії богословської думки, не існує й оформленої фундаменталістської богословської науки;

     

    -          український євангельський протестантизм є показовим феноменом перетворення традиційної релігійності в постмодерному світі: виникнувши в ареалі православної культури як самобутній духовний рух, він відчув на собі формотворчий вплив європейського протестантизму; успадкувавши від радянських часів риси маргінальної субкультури, він активно відновлює втрачені раніше зв’язки із західним християнським світом; визнаючи одним із основних принципів автономію помісної церкви, він об’єднує мережевим (неієрархічним) способом українське євангельське співтовариство в усьому світі;

     

    -          у генезисі сучасної соціально-богословської ідентичності українського євангельського протестантизму можна виокремити три якісно своєрідних етапи: виникнення маргінального євангельського християнства як розкольницької секти православ’я в умовах існування Російської імперії; інституційний розвиток з секти до церкви і формування опозиційної євангельської субкультури у постреволюційний період; соціалізація євангельської громади за умов становлення громадянського суспільства, плюралістичної демократії та європейських векторів розвитку України як суверенної держави;

     

    -          глобальні культурні та пострадянські суспільні трансформації стали зовнішнім чинником внутрішніх змін в церковному житті, церковно-суспільних відносинах та соціально-богословській позиції євангельских громад у напряму більшої відкритості церков до суспільства і соціалізації в сучасному соціокультурному контексті. На сучасному етапі розвитку українського євангельського протестантизму проблема соціально-богословської ідентичності визначається збігом трьох чинників: внутрішньоцерковних аспектів, соціокультурних процесів і взаємодією богословських традицій. Внутрішньоцерковні аспекти трансформації соціально-богословської ідентичності євангельського співтовариства складаються під впливом демографічної ситуації, еволюції богослужбових форм, нових підходів у проповіді. Соціокультурні чинники реідентифікації українського євангельського протестантизму визначають переосмислення способу буття церкви у світі, необхідність перетворення стихійного місіонерства в легальні і суспільно прийнятні форми соціального служіння;

     

    -          виникнення, розвиток, інституалізація, а останнім часом й інкультурація євангельського протестантизму в українському суспільстві засвідчили його здатність відкривати нові можливості культурного і богословського синтезу східних і західних традицій, відновлювати вселенський, екуменічний характер церковної ідентичності, міжцерковних відносин, що проявляється в соціокультурному обміні й творчому засвоєнні спадщини різних цивілізаційних, національних і локальних ресурсів; унікальні констеляції національного, культурного, релігійного сприяють соціалізації й інкультурації євангельського протестантизму в українському суспільстві, активному процесу його самоідентифікації шляхом осмислення проблемного ряду «віра-культура-нація-держава».

     

    Теоретичне значення дисертації. Дисертація є першою спробою компаративного аналізу фундаментальних принципів європейської Реформації і віросповідних засад українського євангельського протестантизму, а також специфіки відображення спільних богословських начал в соціальній позиції останнього. Результати дослідження дозволяють істотно скоригувати існуючі на сьогодні уявлення про євангельський протестантизм як національний соціальний феномен та релігійний рух, більш адекватно відтворити етапи та особливості його соціально-богословської еволюції, з врахуванням його соціального потенціалу в контексті сучасних соціокультурних трансформацій та духовних запитів українського суспільства. Результати дослідження можуть бути використані у створенні широкої теоретико-методологічної і фактичної бази для подальшого вивчення феномену українського євангельського протестантизму. Комплексне дослідження українського євангельського протестантизму, його соціально-богословської позиції дозволяє оцінити соціальний потенціал євангельських церков, прогнозувати можливі напрями їх еволюції, відносини з іншими конфесіями України.

     

    Практичне значення дисертації полягає у можливостях застосування в навчальному процесі (у викладанні курсу «Релігієзнавство», спеціальних курсів «Соціологія релігії», «Історія релігій в Україні») у вищих навчальних закладах, при розробці та редакціях нормативних документів державної політики, релігієзнавчих, соціологічних, політологічних прогнозів державно-конфесійних і міжконфесійних відносин. Матеріали та висновки дисертації створюють концептуальну основу для подальших наукових досліджень феномену українського євангельського протестантизму як специфічного релігійного типу та соціального інституту.

     

    Особистистий внесок дисертанта . Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Основні положенні і висновки одержано автором самостійно в процесі аналізу джерел та літератури, польових соціологічних досліджень і спостережень за життям  ( Що за матеріали і де вони?))і служінням євангельських церков, контент-аналізу конфесійних матеріалів.

     

    Публікації та апробація результатів дослідження. За темою дослідження видана індивідуальна монографія, ( Яка? Де вона?) у фахових журналах і часописах вийшли 28 статей автора, а також 23 публікації в інших виданнях.

     

    З початку дослідження основні тези обговорювались на науково-методичних семінарах, всеукраїнських та міжнародних конференціях: Санкт-Петербургские христианские чтения «Христианство и мировая культура» (Санкт-Петербург, 2004), Філософсько-богословські читання «Православ я у світовій культурі» (Дніпропетровська державна фінансова академія, 2005, 2007), Международная научно-практическая конференция «Протестантизм в Евразии: гражданское согласие, толерантность и патриотизм» (Заокская духовная академия, 2005) , Международная конференция «Наука и вера» (Санкт-Петербург, Высшая религиозно-философская школа, 2005) , Науково-практична конференція "Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу" (Національна академія управління, 2005), Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету-2006» (Київ, 2006), Міжнародна наукова конференція «Ідентичність у сучасному соціумі» (Донецький національний університет, 2006), , Наукова конференція «Релігія і Церква в постсоціалістичних країнах» (ВР ІФ НАНУ, 2007), Науково-практична конференція «Релігія і Церква в сучасній Україні: стан, проблеми, перспективи» (Держком України у справах національностей та релігій, 2007), Науково-практичний семінар «Религия и гражданское общество: кризис идентичности и новые вызовы постсекулярного общества» (Таврійський національний університет, 2007, м. Ялта),   Всеукраїнська науково-практична конференція «Міжконфесійний діалог як складова становлення громадянського суспільства» (2007 р.), Круглий стіл «Досвід християнських церков у побудові громадянського суспільства» (Київ, 2008 р.), Міжнародна конференція «Суспільно-політичні вимірі релігійних процесів в Україні» (Чернівецький національний університет, 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Релігія в постмодерному суспільстві: соціально-політичні, правові та конфесійні аспекти» (Київ, Держкомнацрелігій, ВР ІФ НАНУ, УАР, 2008 р.), Науково-практична конференція «Визначальні принципи оптимізації міжконфесійних відносин: теоретичний і практичний вимір» (Київ, Держкомнацрелігій, ВР ІФ НАНУ, УАР, 2008 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Релігія як форма ідентифікації українців» (Чернівці, 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Релігійний досвід та толерантність» (Дніпропетровськ, Національний гірничий університет, 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Взаємодія релігійного і національного чинників в умовах демократичних трансформацій українського суспільства» (Київ, Держкомнацрелігій, ВР ІФ НАНУ, 2008 р.).

     

    Основні тези і результати дослідження обговорювались на засіданнях відділу проблем релігійних процесів в Україні, Вченої ради Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

     

    Положення і висновки дисертації були використані при розробці і читанні курсу «Філософія релігії», авторського спеціального курсу «Віра, церква, суспільство доби постмодерну» для студентів богословських вищих навчальних закладів України і Росії (Кременчуцького біблійного коледжу, Донецького християнського університету, Московської теологічної семінарії). ( А Монографія? Чи це зараз не потрібно?)

     

    Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою дослідження і специфікою теми. Структура відповідає меті і основним завданням дисертації. Структура дисертації побудована згідно проблемно-хронологічного принципу композиції. В першому розділі розглядаються методологічні основи і джерела авторської концепції. Це дозволило перейти у другому розділі від євангельського протестантизму як цілісного об’єкта дослідження до його конкретно-предметних аспектів і розглянути архетипічні концепти парадигми європейської Реформації в сучасному соціокультурному контексті, їх актуальні проекції. Контекстуалізація ідей Реформації в українському релігійному, соціальному, культурному просторах здійснена як перехід від історії Реформації і її богословських характеристик до сучасних інтерпретацій Реформації відповідно до суспільних трансформацій, духовних запитів, релігійних процесів в Україні. Третій розділ присвячено особливостям   рецепції парадигми Реформації та європейських моделей розвитку протестантизму в українській євангельській традиції. Представлено нові образи євангельського протестантизму, актуальні до демократичних процесів в суспільстві та соціалізації євангельських церков в українському соціумі. Можливі способі інкультурації ідей європейської Реформації основані на характеристиках українського євангельського протестантизму як самобутнього і національного духовного руху, але відкритого до міжкультурного і міжцерковного діалогу. Тому в четвертому розділі виявляютсья особливості формування богослов’я та соціальної позиції українського євангельського протестантизму, розглядаються   основні етапи розвитку протестантської громади та її соціалізації в українському суспільстві, проблеми соціально-богословської ідентичності на сучасному етапі розвитку і основні тенденції та перспективи розвитку євангельського протестантизму в українському соціумі. Дисертація завершується п’ятим розділом, в якому проаналізовано тенденції розвитку євангельського протестантизму в контексті євроантлантичної інтеграції України, розбудови громадянського суспільства та налагодження партнерських відносин між державою та церквами.

     

    Таким чином дисертація складається зі вступу, п яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Список використаних джерел і літератури складає 492 позиції. Повний обсяг дисертації становить 4 32 сторінки, з яких 4 0 3 сторінки основного тексту.

     

     

     

    ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

     

    У вступі обґрунтовується актуальність теми; формулюються мета та завдання дослідження, основні положення, які відзначаються науковою новизною; визначаються теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

     

    У першому розділі – « Євангельський протестантизм як об’єкт релігієзнавчо-філософських досліджень» -(( Наводидяться  всі типи і види трактовки суті і суспільної роли Протестантизму і Реформації різними авторами, різні концепції. Береться у всесвітньому масштабі, не уникається й православна точка зору))))аналізується стан розробки теми, основні підходи до вивчення феноменів європейської Реформації і євангельського протестантизму. Еволюція протестантських церков і формування євангельського протестантизму реконструюється в оригінальному синтезі релігієзнавчих, історичних, соціально-філософських, філософсько-історичних, культурологічних, соціологічних концепцій. Зазначається, що проблема розвитку протестантизму в національних культурах, контекстуалізації парадигми Реформації має давню традицію і формулюється у класичних дослідженнях М. Вебера, Е. Трьольча, Ф. Хайлера. Адекватні форми інкультурації європейського протестантизму в українському контексті були визначені і осмислені М. Драгомановим і М. Грушевським, їм належать і перші спроби систематичного аналізу і концептуалізації українського євангельського протестантизму. Однак, незважаючи на давню історіографічну традицію, актуальний і комплексний аналіз європейської Реформації та українського євангельського протестантизму в їх взаєминах залишається відкритим дослідницьким завданням. Осмислення названої проблематики з позицій сучасного академічного релігієзнавства є конче актуальною проблемою, вирішення якої відкриває можливості формування нового наукового напряму на межі богословського релігієзнавства, соціології, конфесіології та філософії релігії.  

     



    Другие новости по теме:

  • Отзыв на диссертацию Черенкова
  • Автореферат. Образец лидера в христианстве
  • Автореферат дисертації з ісламу.
  • Автореферат дисертації про Диявола
  • Теми студентских рефератів


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: