Каталог
Популярное
За иконостасами алтарей - 07
ПРОЩАЙ, АЛЬМА-МАТЕР!
Після посвячення в сан священика мені належало пройти сорокаденну богослужбову практику. Та оскільки у той час в
академії розпочалася екзаменаційна сесія, а особисто для мене – випускні екзамени, то начальство розпорядилося, щоб богослужбову практику я відбув уже після екзаменів.
З двадцятого червня випускники почали роз’їжджатись по домівках та місцях призначення. До батьківських домівок від’їздили переважно холостяки, бо кожному з них належало або одружитись і прийняти сан, або постригтися в ченці. Тільки тоді вони могли одержати призначення. Так, Володимир Васильєв їхав додому в Псков, щоб найближчим часом прийняти постриг і стати ченцем Псково-Печорського монастиря. А ті, хто вже був у сані священика чи диякона або в чернечому чині, від’їздили на місця призначень. Так, Григорій Лисенко їхав до Смоленська єпархіальним секретарем у єпископа Михайла (Чуба); Микола Сокін від’їжджав до Новосибірська, Іван Сничов – до Куйбишева, Георгій Строєв – до Оренбурга, а Вадим Гришин – до Москви: там їм обіцяно “хороші місця”. Василя Стойкова та Вячеслава Шоломицького залишили при академії ще на рік як професорських стипендіатів.
Кожен з нас, хто ще залишався в стінах академії, щодня проводжав на вокзал того чи іншого товариша. Нерідко прощання на пероні супроводжувалися скупими чоловічими сльозами, оскільки боляче рвалися ті невидимі ниті, які пов’язували нас протягом років навчання в єдине духовне товариство.
Особисто на мене чекала богослужбова практика. Тільки після неї я мав дістати своє призначення. Куди саме? Це питання не дуже мене хвилювало. Бо не тільки я був готовий їхати куди завгодно, а й моя дружина.
162
Вона навіть не просила мене (як просили інші матушки у своїх батюшок), щоб умолити митрополита дати мені призначення на “хорошу парафію”. І це мене надзвичайно втішало й надихало.
Закінчилися екзамени 18 червня 1955 року. Було нас, випускників, 19 чоловік – з 32, що вступили колись на перший курс.
Наступного дня після урочистого богослужіння відбувся випускний акт, де кожному з нас вручали диплом та книгу “Новий завіт” з автографами керівників академії. Ректор протоієрей М. Сперанський висловлював кожному добрі напутні побажання. По закінченні офіційної частини для випускників та учителів і наставників була влаштована прощальна трапеза. На ній виступали з промовами і професори, і ми, випускники.
І ввечері останнього дня перебування в академії я записав у щоденнику: “Сьогодні відбувся випуск. Це і радісно і сумно. Кого куди поведе доля – тільки богові звісно. Нехай будуть благополучні наші наставники й учителі! Нехай будуть щасливі товариші по навчанню! Прощай, альма-матер *!”
* Альма-матер (лат., букв. – мати-годувальнии,я). Так звичайно студенти називали ще з часів середньовіччя свій університет, який давав їм духовну їжу. У ширшому значенні – місце, де хтось виховувався, здобував професійні навички.
Пономарь хочет стать атеистом
Пономарь, который хочет стать атеистом
----- Original Message -----
From: Тлеубаев Роман
Sent: Wednesday, June 30, 2010 5:19 PM
Subject: Сомневающийся православный
Здравствуйте Господин Дулуман, я сомневающийся православный христианин, служу алтарником на Патриаршем Подворье храма рождества Иоанна
Предтечи в Сокольниках (г. Москва). На пол пути к атеизму, единственное чего не понимаю, так что мне предлагает атеизм? будучи православным я верю в Бога и в Его милость, что будет вечная жизнь и Царство Небесное. А будучи атеистом я верю в свою смерть и конец, в вечную смерть. Разве может атеист быть счастлив в этой жизни?
Для меня Православие это мировоззрение, мне трудно представить как жить без него, кажется как будто это лучшее что я вкусил в жизни, а все другое (например атеизм) будет серым суррогатом. Осознанным безбожием. Вот пишу вам сейчас это и боюсь Бога...
меня отталкивает от религии ее (хоть и полезные) запреты. Я просто не подхожу по меркам на православного, я часто в унынии из за осознании своей греховности, все время чувствую себя несовершенным и грешным. Но это (если судить по православному) мои гордыня и тщеславие. И меня сейчас ведут бесы. Что не дает мне стать атеистом так это сильное убеждении в существовании человеческой души, что она не исчезает со смертью, что много тому подтверждений, например так называемые клинические смерти.
Чувствую психологическое истощение... даже панику какую то, помогите пожалуйста советом.