Календарь

«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 



  Популярное





» » Про відмирання релігії

    Про відмирання релігії

    16-08-2009 06:12 - duluman - Религия | Просмотров:

    РОЗДІЛ VII

    РЕЛІГІЯ – ІСТОРИЧНО МИНУЧИИ ФЕНОМЕН

    КРИТИКА БУРЖУАЗНОЇ ФУТУРОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ

     

    Криза, яку переживає релігія, сприяє зростанню інтересу до її дальшої долі. Адже ніколи в минулому жодне покоління не було свідком таких різких змін, як зараз. Питання про майбутнє релігії цікавило людей і в минулому. Але раніше її фініш ввижався значно далі, ніж тепер.

    Протягом тривалого часу завбачення майбутньої долі релігії було справою самої релігії. Так, наприклад, первісне християнство під значним впливом різних вчень грецької філософії та містичних уявлень східних релігій про циклічність і конечність розвитку світу висунуло своє вчення про прийдешнє тисячолітнє панування віруючих на чолі з Христом. Останнє дало ідеологічний імпульс та теоретичну основу для різних пророкувань хіліастич-них (міллєністичних) 1 сект.

    Хіліазм-міллєнізм знайшов застосування і в офіційному вченні церкви. Так, початок тисячолітнього торжества християнства очікувався в тисячному році нашої ери. Православна церква, в тому числі і в нашій країні, термін другого пришестя Христа на Землю визначала 1492 роком. Тепер питання парусії – повного здійснення кінцевої мети християнства – як ніколи раніше стало актуальним для всіх напрямків християнства. Парусія стала центральною богословською проблемою, яка обговорюється на засіданнях, конференціях та асамблеях Всесвітньої Ради церков.

    Згідно з усіма богословськими твердженнями, майбутнє релігії зображується в райдужних фарбах.

    1 Від грецького «хіліа», або латинського «мілле» – «тисяча».

    229

    Різниця між різними релігійними течіями полягає лише в тому, що кожна з них віщує неподільну зверхність і вічне панування лише своєї релігії.

    Зараз визначення майбутньої долі релігії перестало бути внутрішньою справою ідеологів релігії. Цими питаннями почали займатися і нецерковні фахівці з питань футурології. У кожній сучасній більш-менш широкій буржуазній футурологічній публікації певне місце відводиться і прогнозам щодо релігії. Поряд з цим формується окрема світська футурологія релігії як окрема прикладна галузь прогнозуючих знань.

    Під впливом цих теоретичних зрушень змінився сам характер передбачень відносно релігії. Якщо раніше доля релігії визначалася засобами «інтуїтивного прозрівання» або «лобовими», спрощеними висновками з одного-двох апріористичних допущень, то тепер для опису майбутнього релігії використовуються спеціальні соціологічні дослідження, засновуються дослідні установи. При всьому цьому «удосконалюються» й старі, явно шарлатанські, методи «прогнозування». Модний зараз на заході провидець майбутнього, «творець» машини-художника Коллін Шеффільд пише: «Крім звичайних засобів – посиленого роздумування, інтуїтивного прозріння тощо – в майбутнє можна заглянути за допомогою наркотиків та машин. Поки що творче значення наркотиків невелике, але найближчим часом все може змінитися... А тому машини, мабуть, – наш найкращий спосіб зорієнтуватися щодо майбутнього, або, інакше кажучи, свідомо його сконструювати» [175, 13].

    Футурологічні публікації про релігію викликають великий інтерес у масового читача. Одна з причин цього полягає в тому, що в них ставиться питання про найближчу долю найбільш поширеного світогляду.

    Буржуазна футурологія релігії характеризується неймовірною суперечливістю. Єдиним для неї є хіба що загальна недовіра щодо пізнавальних цінностей власних передбачень. Войовничі захисники капіталізму разом з усіма церковниками майбутнє релігії вбачають у подоланні її сучасної кризи. За їх думкою, це могло б стати вирішальним фактором подолання кризи всього «сучасного суспільства». Такої думки, зокрема, дотримується лідер сучасних неотомістів Жак Марітен,

    Серед чисельних буржуазних «об’єктивістичних» досліджень релігії переважають відверто апологетичні. Частина з них відкрито поставлена на службу авантюристичній політиці найбільш реакційних імперіалістичних кіл.

    230

    Як приклад можна назвати «Інститут Флетчера» в Женеві, мета якого – «аналізувати становище, доречність і статус релігійних інститутів у швидко змінюваному суспільстві східноєвропейських країн та Радянського Союзу» [156, 111], сприяти консервації та оживленню релігії, знайти найбільш ефективні шляхи використання релігійних передсудів в антикомуністичній боротьбі. У межах своїх країн апологети капіталізму разом з церковниками намагаються виробити рецепти збереження та оживлення релігії.

    Частина церковників вважає, що їх не повинна турбувати майбутня доля релігії, що нічого загрозливого з релігією нібито не відбувається. Вони навмисне не хочуть бачити, що відбувається з нею. «Ніколи не було так, – пише індійський професор Мукундабіхарі Мітра, – щоб всі люди вірили в бога, або всі були атеїстами; так буде і в майбутньому. А сучасний дефект віри в бога, релігію і духовні речі – це тимчасове явище, яке викликано протизаконним процесом вторгнення науки в містерії природи» [416, 45–47].

    Один з діячів англіканської церкви, вказуючи на сучасний стан церкви, говорив кореспонденту «Дейлі експрес»: «Якщо справи так підуть і далі, через 50 років церква, можливо, закінче своє існування... Біда в тому, що люди більше не визнають, що церква робить якийсь корисний внесок у життя суспільства... Все, що робить церква, здається людям чимось таким, що немає відношення до реального життя» [215, 70]. Західнонімецький богослов Л. Цандер пише, що «в світлі техніки як уособлення сили людського розуму релігійні уявлення неминуче повинні зникнути» [478, 324].

    Значний вплив на сучасну футурологію релігії справляють погляди Огюста Конта. Він вважав, що людство в своєму розвитку проходить стадію релігійну, або теологічну, потім – раціональну, або філософську і нарешті – наукову, або позитивну. Звідси і сама релігія, згідно з Кантом, була колись міфологічною, потім під впливом ідеалістичної філософії набула вигляду витончено богословського, а в майбутньому набере позитивного, наукового. Своїм послідовникам французький філософ навіть запропонував той вид релігії, який нібито стане в майбутньому релігією всього людства.

    231

    До речі, «наукова релігія» Конта до цього часу функціонує у Франції і особливо в Південній Америці на зразок церкви зі своїми парафіянами, священиками та папами. Чимало сучасних футурологів релігії, в тому числі і церковних, вважають, що найкращою вихідною посилкою при визначенні майбутнього релігії може бути вчення Конта про етапи розвитку всього людства [343, 278–279].

    Під впливом позитивізму Конта та його послідовників буржуазні футурологи виходять з того, що не лише важливим, а і єдиним чинником змін релігії та її майбутньої долі виступає наука, науково-технічний прогрес. В жодному з буржуазних передбачень немає соціальних оцінок і пошуків глибоких соціальних причин, зовсім відкидається об’єктивна характеристика сучасної епохи. А тому буржуазна футурологія релігії має грубий сцієнтист-сько-технологічний характер. Відсутність науково аргументованих передбачень загальної долі релігії тут намагаються компенсувати явно ненауковими вгадуваннями стану тих чи інших конкретних явищ релігійного життя. Це спостерігається в більшості буржуазних публікацій з проблем футурології релігії.

    У своїх чисельних творах американський богослов Гарвей Кокс, наприклад, твердить про те, що віросповідні бар’єри між релігіями зникнуть, тобто зникнуть «чисті релігії» і замість них виникнуть християноїдні, іудаїзмо-їдні, ісламоїдні, індуїзмоїдні та інші релігії; напротивагу догматичним та культовим елементам в них посиляться містичні; широке застосування матимуть екзотеричні символи. Богослов Роберт Фіч намагається довести, що в майбутньому функції релігії повністю візьме на себе наука, а священиків і спасителів – вчені [354, 368].

    Футурологія релігії в буржуазних країнах не є науковим заняттям вчених заради встановлення істини. Дослідження в цій галузі врешті-решт спрямовуються на пошуки можливостей виходу капіталізму з кризи за допомогою релігії. Переважна більшість буржуазних дослідників вважають це реальним. Американський персоналіст Флюеллінг говорив, що реконструкція релігії і віри в бога нібито зможе вивести весь капіталістичний світ із стану кризи [135, 53–54]. Але для цього дослідники всебічно розглядають питання про те, якою повинна стати релігія, щоб оволодіти масами, протистояти комуністичній ідеології та скепсису сьогодення.

    232

    І тут апологети одностайно приходять до висновку, що сучасний капіталістичний світ потребує єдиної релігії.

    Найбільш недалекоглядні та поверхові ідеологи імперіалізму пропонують просто посилити місіонерську діяльність, і всіх віруючих за релігійною ознакою зробити християнами, або буддистами, або магометанами, або мормонами тощо. Тут, говорять вони, не потрібно нічого придумувати, а брати вже наявне і насаджувати. Клемент Уебб у статті «Наукове християнство і сучасна цивілізація» переконує, що роль такої спільної для всього капіталістичного світу релігії може виконати християнство, а можливо – індуїзм [465, 335–339]. Олдос Гексклі, Карл Густав Джанг та інші дають перевагу буддизму. Навіть Бертран Рассел заявляв, що якби йому довелося обирати якусь світову релігію, то він би спинився на буддизмі [505, 468].

    Інші гадають, що виникла потреба у створенні якісної нової релігії. У передмові до книги Макінтоша «Проблеми релігійних знань» її редактор-видавець пише, що лише нова і сучасна релігія може служити ефективним засобом зруйнування зла, тобто комунізму та філософського * атеїзму [408, VII—IX].

    У капіталістичних країнах написано багато «наукових» та «богонатхненних» праць, в яких пропонується рецепт нової та ще новішої і найновішої релігії. Своїми пошуками нової релігії ідеологи капіталізму виконують соціальне замовлення своїх хазяїв, розуміють, як підкреслював В. І. Ленін, що стара «релігія уже недостатня для одурення мас, давайте нам релігію культурнішу, оновлену, спритнішу...» [27, 370].

    Деякі буржуазні релігієзнавці та богослови намагаються аргументувати не лише можливість нової релігії, а й дозрілість об’єктивних умов для цього. Так, американський персоналіст Густав Меллер проводить таку аналогію. «Оскільки саме християнство виникло внаслідок синкретизму релігій в котлі Галло-Римської імперії, – пише він, – то ми, можливо, теж станемо свідками появи глобальної релігії, що об’єднуватиме все людство»

    [432, 386].

    Найбільш послідовно цю тенденцію висловлює англійський історик Арнольд Тойнбі.

    233

    В книзі «Історичний підхід до релігії» він зробив спробу намалювати риси «нової універсальної релігії», яка складається з «мінімуму загального» і «всього найбільш істотного», що е у християнстві, іудаїзмі, ісламі, зороастризмі, індуїзмі і буддизмі [487, 261–297].

    Мелвін Рейдер, колишній президент Американської філософської асоціації, пропонує на основі «почуття святості, що властиве всім релігіям», створити «гнучку, єдину для всіх релігію», яка була б здатна подіяти на досвідчену, вражену скептицизмом сучасну людину [94, 255–256]. Льюїс Мемфорд, представник філософії «технологічного детермінізму», єдиний для імперіалізму вихід з скрутного становища вбачає в залученні людства до нової релігії, утвореної з уривків християнських моральних повчань, теорії відносності Ейнштейна та фрейдизму [94].

    Над створенням нової релігії в Західній Європі та Америці працюють спеціальні установи. Різні прожекти, пропозиції і поради з питань нової релігії всебічно висвітлюються в буржуазній пресі, особливо в релігійних та філософських журналах. У 1955 p., наприклад, «Джор-нел оф філософі» повністю виклав доповідь Дібдена на з’їзді філософів у Мічигані, її автор пропонує таку релігію, «яка охопить всіх людей, тому що її можна сумістити з функціональним атеїзмом та оказіоналістичною богосві-домістю пересічного церковного парафіянина» [404, 544]. Багато місця віддає нарадам, які відбуваються в «дусі взаємної сердечності і захопленості між її учасниками – богословами та філософами», такий здавалося б суто науковий журнал, як «Сцієнс» [464, 524].

    Крім теоретичних опусів щодо релігії майбутнього, робляться і практичні кроки в цьому напрямку. Особливу активність тут виявляють унітаріянці. Вони пропагують створення універсальної релігії, в яку слід сприйняти все хороше від кожної теперішньої релігії. В основі своєї діяльності по створенню релігії для всіх вони поклали парадоксальний девіз: «Зрозуміти точку зору свого противника (від іншої релігії. – Є. Д.) і погодитися з його думкою, як з своєю власною» [450, 143–144].

    Спроби «об’єднати» релігію мають штучний характер. Так, в Массачусетському технологічному інституті міста Бостон побудована церква, де надані місця з відповідними аксесуарами культу для моління віруючим католикам, протестантам, буддистам, конфуціанам тощо.

    234

    Проповідники нової релігії пропонують насамперед обрати нового релігійного реформатора на зразок Будди, Христа і Магомета і повністю доручити їм

    створення нової релігії, яка б замінила собою всі інші. «Люди розбещуються багаточисельністю взаємних суперечностей між релігіями, охляли від них... Вони потребують нової концепції про бога відповідно до сучасності», – писав Дж. Г. Конібіе [361, 11]. Виконати це, на його думку, може лише новий посланець божий. За посланців (синів, спа-сителів, аваторів, чудотворців тощо) божих для створення нової релігії, як правило, видаються психічно хворі люди. Так, наприклад, з 1921 р. за аватора, що перевершує своєю силою Будду, Христа, Мітру і всіх інших разом взятих, видається Мегер-Баба. Останній ще хлопчиною в 1913 р. потрапив під вплив відомої мусульмансько-індуїстської містички Бабаян, яка розбуркала його фантазію і довела до психічного захворювання mania religiosa. Невдовзі після цього Мегер-Баба перестав розмовляти. Мовчазний, зовсім неписьменний релігійний істерик став справжньою знахідкою для засновників «нової релігії». Його оточили «тлумачами», які перекладали на грішну людську мову волю та вчення Мегер-Баби. Хоча з 1921 р. аватор не виголосив жодного звуку, не написав жодної букви, його твори і повчання видавалися в декількох томах. Про його доктрину релігієзнавці Конібіе та Падма написали окремі дослідження – «Цивілізація чи хаос» та «Досконалий господар».

    Славу новоявленого аватора особливо поширювали в Індії, на Арабському Сході, в США, Західній Європі. Під впливом гучної реклами та буржуазної пропаганди на поклоніння «богу-аватору» йшли віруючі християни, мусульмани, буддисти, індуїсти тощо. Танець, погляд, істеричний приступ Мегер-Баби – все пояснювалось його апостолами-тлумачами. Мовчання аватора з’ясовувалося тим, що «ще не настав час йому говорити». Досить Мегер-Бабі виголосити «одне Слово», як в світі «почнуться чудеса, зникне матеріалістична тенденція часу і наступить золотий вік для віруючих в аватора» [361, 225–226]. В останніх числах вересня 1954 р. натовп з 900 прочан настійно умовляли свого бога сказати нарешті «слово». Уже очікувалися чудеса, але в останню хвилину, як пояснили тлумачі, Мегер-Баба змінив намір [361, 283].

    У Мегер-Баби були своєрідні конкуренти, наприклад в особі Вацлава Неїнського. Останній у свій час був танцюристом Марийського театру в Петербурзі, емігрував на Захід і під впливом життєвих незгод психічно захворів.

    235

    Під час приступів хвороби Неїнський оголошував себе Христом, витанцьовував своє вчення... «Нового Христа» показували в усіх великих містах Західної Європи, від його імені поширювали нове святе письмо. Лише смерть в Лондонській психіатричній лікарні в 1950 р. звільнила Неїнського від цупких рук засновників нової релігії. В творах деяких сучасних футурологів релігії висловлювання танцюриста-невдахи цитуються поряд з Біблією, Кораном і Ведами [497, 90–100].

    З ідеями створення нової, загальної для всіх релігії виступали російські емігранти Г. І. Гурдієв, П. Д. Успенський. Свою «оккультну, езотеричну систему космічної релігії» вони доповнили культом, який складається з шести тисяч ритмічних вправ, їх учень Джон Беннетт з питань впровадження в життя і витлумачення космічної релігії з 1956 р. почав видавати об’ємні томи під назвою «Драматичний Всесвіт» [223, 38–43].

    Футурологів релігії типу Конібіе, Гурдієва, Беннетта, Уїльсона, Рейдера, Дібдена, Меллера та інших В. І. Ленін називав прямими і свідомими реакціонерами, які відкрито допомагають «експлуататорам заміняти старі і прогнилі релігійні забобони новенькими, ще більш гидкими і підлими забобонами» [24, 196].

    Спроби створити єдину загальну релігію в наш час в країнах капіталізму поєднуються із спробами ще більше роздрібнити існуючі релігійні організації. Ідеологам імперіалізму корисно підтримувати обидві тенденції – аби вплив релігії в цілому не зменшувався.

    Корисність для сучасного імперіалізму дрібних сект полягає ще й у тому, що вони здатні розпалити релігійну ворожнечу серед людей, роз’єднати трудящих. В. І. Ленін вказував: «Реакційна буржуазія скрізь дбала... про те, щоб розпалити релігійну ворожнечу, щоб відтягти в цей бік увагу мас від дійсно важливих і корінних економічних і політичних питань...» [29, 67].

    Цікаво відзначити, що імперіалістичні магнати фінансують зараз навіть ті секти, які галасливо проклинають хиби буржуазного суспільства. Вони й самі інколи оголошують себе прихильниками подібних сект. На молитовних зборах перед віруючими релігійні проповідники з числа багатіїв закінчують свої виступи такими словами:

    236

    «Людськими силами не можна виправити цього світу, який гине в гріхах і неподобствах. Нехай він залишається в такому стані до божественного зруйнування!» [468, 86], тобто – нехай він існує вічно. Релігійно-сектантська критика хиб буржуазного ладу служить дуже зручною ширмою для їх маскування.

    Проте виникнення нових сект не може привести до виникнення принципово нової релігії. Існуючі релігії (буддизм, іслам, іудаїзм, синтоїзм, особливо – християнство) вже довели свою здатність повністю обслуговувати класові інтереси рабовласників, феодалів і буржуазію. Пролетаріат не потребує релігії ні для обгрунтування своїх класових інтересів, ні для освячення їх іменем бога. Прийшовши до влади, пролетаріат починає ліквідовувати соціальні корені релігії. Релігія перетворюється у відмираючий пережиток минулого. Ось чому якісно нові зміни, які в наш час відбуваються у всесвітньому масштабі на користь комунізму, диктують необхідність остаточного відмирання всякої релігії, а не появи нової релігії.

    Прискоренню процесу зникнення релігії взагалі в нових соціальних умовах значною мірою сприятиме також наукове усвідомлення людьми закономірностей свого історичного розвитку. «Ясно, – писали Маркс і Енгельс, – що з кожним великим історичним переворотом у суспільних порядках відбувається також і переворот у поглядах і уявленнях людей, а значить і в їх релігійних уявленнях. Але сучасний переворот відрізняється від усіх попередніх саме тим, що люди, нарешті, розгадали таємницю цього процесу історичних переворотів і через це вони, замість того щоб знову обожнювати цей практичний, «зовнішній» процес в пишномовно-трансцендентній формі нової релігії, відкинули всяку релігію» [18, 200].

    Крім соціальних причин, можливість виникнення принципово нової релігії вичерпана і з причин гносеологічних. Сама форма релігійного відображення вже досягла свого завершення у вірі в існування монотеїстичного і абстрактного бога. Ще молодий Енгельс, критикуючи Томаса Карлейля, який пророчив виникнення нової релігії, нагадував: «Але це зовсім неможливо; всі можливості релігії вичерпані; після християнства, після абсолютної, тобто абстрактної релігії, після «релігії як такої» не може більше бути ніякої іншої форми релігії.

    237

    Карлейль сам визнає, що католицьке, протестантське чи будь-яке інше християнство нестримно йде назустріч загибелі; якби він знав природу християнства, він побачив би, що після християнства ніяка інша релігія вже неможлива» [2, 553]. Про християнський абстрактний монотеїзм Ф. Енгельс писав: «У цій формі, яка зручна для використання і яка до всього пристосовується, релігія може продовжувати своє існування як безпосередня, тобто емоціональна форма ставлення людей до чужих сил, природних і суспільних, що панують над ними доти, поки люди фактично перебувають під владою цих сил» [9, 310].

    Якщо в знятому вигляді проаналізувати історичний та логічний розвиток головної релігійної ідеї – ідеї бога, то за ідеєю монотеїстичного абстрактного бога-особи безпосередньо йде ідея безособового деїстичного, пантеїстичного, морально-етичного бога. Але ідея безособового бога, хоча і формується під значним впливом релігії, за своїм змістом стосується вже не релігійного, а власне філософського мислення. В цьому саме полягає причина невдач усіх «філософсько-наукових» конструкцій різних «нових» релігій. Подекуди це починають усвідомлювати деякі буржуазні дослідники. Так, американський релігієзнавець Хауеллс пише: «Філософи у відчаї намагаються пригасити конфлікт релігії та науки і різними засобами пристосувати і підлакувати релігійні вірування, але це не зичить їм успіху, тому що ці засоби зводяться філософами до комплексу етичних норм та занадто абстрактних понять. А цей комплекс навряд чи може служити релігії, бо він не по зубах широким масам віруючих» [399, 288].

    Таким чином, можливості виникнення нових внутрішніх релігійних течій, розколів, об’єднань і сект існують проте останні і за історичним і за логічним змістом будуть не новими релігіями, а лише новими модифікаціями старих релігій. Буржуазна апологетична футурологія релігії виявляється науково безпідставною і в практичному плані є неминучо приреченою.

     

    Марксизм-ленінізм про закономірність відмирання релігії

     

    Марксизм-ленінізм чітко і недвозначно висловлює свою думку про те, що релігія – історично минучий феномен. Був період, коли релігії не було; вона породжена певними умовами земного життя і існує в певних історичних межах, буде період, коли релігія відійде в минуле, перестане існувати. Цю думку поділяють також багато немарксистських вчених.

    238

    Через це апологети релігії навмисно не хочуть, або не можуть, зрозуміти різницю між марксистським та немарксистським тлумаченням мину-чості релігії. Але ця різниця існує, і вона істотна.

    Марксизм ніколи не призначав дати зникнення релігії, не розписував її конкретного стану через ту чи іншу кількість років, не вдавався до створення прожектів її легкого, рішучого або скорого знищення. Вчення марксизму в цьому питанні є наслідком глибокого, наукового вивчення цього соціально-історичного феномена.

    Вчення марксизму про майбутню долю релігії має не лише наукове, а й важливе політичне, соціальне та історичне значення. Для марксизму визначення певних шляхів руху релігії не лише строго наукова, а й практична справа.

    Марксистське вчення про прийдешню закономірну долю релігії займає особливе місце в теорії і практиці наукового атеїзму. В історії розвитку та становлення атеїзму в кожний певний історичний період на перший план висувалися різні конкретні питання. Так, на перших етапах формування атеїзму, ще в період розкладу первіснообщинного ладу та рабовласництва, на перший план висувалися питання критики релігійних міфів, політеїзму та антропоморфізму, викриття релігійного марновірства, аргументоване висловлювання релігійного скептицизму. Ці питання були тоді найбільш злободенні. А крім того вони були найбільш вразливими для релігії та найбільш доступними для критики з боку тогочасного атеїзму. Тою чи іншою мірою поставлені перед атеїзмом завдання знаходили своє розв’язання в працях Ксенофана, Удалаки, Епікура, Ван Чуна, Лукреція Кара, Лукіана Самосат-ського та ін.

    В період розкладу феодалізму в Західній Європі на перший план висувається критика католицької церкви і заодно – критика її ідеологічних основ: Біблії, міфа про боговстановленість релігій (християнської, іудаїзму, ісламу) та церков (католицької, православної, григоріанської тощо), вигнання богослов’я зі сфери природознавства. Першочергові для тогочасного атеїзму завдання знаходили своє розв’язання у працях Авероеса, Помпонацці, Лоренцо Валли, Ф. Бекона, Монтеня, Мільє, Спінози,

    239

    Юма, Болінгброка, Гоббса, Бейля, Вольтера, Гольбаха, Дідро, Канта та багатьох інших.

    Об’єктивними історичними умовами сьогодення на перший план висувається питання остаточного подолання релігійних передсудів. Цьому головному питанню зараз підпорядковані всі інші питання наукового атеїзму. Розв’язання будь-якого питання з погляду наукового атеїзму можливе лише в тому випадку, якщо воно органічно пов’язане з головним.

    Хоча питання про остаточне подолання релігії висунуто на перший план лише зараз – насамперед життям нашої країни, – воно не є взагалі новим для атеїзму. Його обговорюють вже Епікур та його послідовники, французькі атеїсти XVII XVIII ст., буржуазні релігіє-знавці другої половини XIX ст. Зовсім в іншій площині – головним чином, в площині своєрідної теорії цінностей – намагаються розв’язати його сучасні буржуазні атеїсти. Однак в силу певних методологічних та соціальних причин домарксистські та сучасні немарксистські атеїсти питання про подолання релігійних передсудів розв’язують спрощено і ненауково.

    Більшість атеїстів минулого виходили з того, що релігія є наслідком неуцтва мас, і всі надії щодо її зникнення покладали на освіту. Для прискорення цього процесу вони пропонували посилити критику релігії. Всю справу остаточного подолання релігії вони вважали досить легкою. Вольтер, наприклад, в листі до Д’Аламбера від 6



    Другие новости по теме:

  • Религия как социально-исторический феномен
  • Складнощі у вивченні релігії
  • Методологія пізнання релігійного феномена
  • Релігія як форма суспільної свідомості
  • Релігія як соціально-історичний феномен


    • Комментарии (1):

      #1 Написал: Angel (Гости | 0/0) - 23 октября 2012 12:36
        That's really thinnikg at a high level

            Оставить комментарий:

          • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
            • Ваше Имя:

            • Ваш E-Mail: