Календарь

«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 



  Популярное





» » Історична трансформація релігіфї

    Історична трансформація релігіфї

    16-08-2009 06:21 - duluman - Религия | Просмотров:


    РОЗДІЛ V

    ТЕНДЕНЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ ЗМІНЮВАНОСТІ РЕЛІГІЇ

     

    Мабуть, про жодне явище суспільного життя немає такого багатого матеріалу, як про релігію. Проте, незважаючи на це, досі написання загальної історії розвитку релігії лишається нерозв’язаною проблемою. А над нею працювало немало філософів і соціологів минулого, серед яких можна назвати Юма, Канта, Гегеля, Ніцше, Уайтхе-да, Малиновського, Радіна та багатьох інших. Лавина фактів, здається, може поховати всяку струнку концепцію історії релігії.

    Деякі немарксистські дослідники намагалися написати загальну історію релігії, виходячи з самої релігії. Але це – науково некоректний підхід до розв’язання даної проблеми. Релігія, як вперше з науковою достовірністю встановив марксизм, не має своєї власної історії, оскільки її джерела містяться не в ній самій, не на небі, а в самому суспільстві [6, 138]. А тому історія і доля релігії цілком похідні від історії і долі суспільства, яке поділяє релігію. У відриві від конкретно-історичних умов суспільства історія різноманітних релігій має хаотичний і неймовірно заплутаний вигляд. Тут переплелися довільна гра фантазії, релігійні вчення, культи, почуття тощо. При неправильному підході неможливим стає встановлення якоїсь закономірності в історії змінюваності релігії.

    Послідовний і систематизований нарис всіх конкретних історичних релігій можна, на нашу думку, здійснити, взявши за основу загальну тенденцію історичної змінюваності релігії взагалі. Цю тенденцію можна виявити шляхом історичного аналізу дуже вузького, але найбільш істотного для релігії показника – розвитку форми релігійного відображення, зображення нею надприродного. Адже становлення, розвиток, розпад і зникнення форми релігійного відображення – це становлення, розвиток, розпад і зникнення самого релігійного феномена.

    161

     

    Становлення первісної релігії

    Зародження і становлення первісної релігії заховано від нас за горизонтом писаної історії. А тому досліджуваний процес не можна зобразити так детально, як то робиться стосовно всіх наступних, так би мовити, історичних релігій. Археологічні дані дають нам підстави зробити висновок про те, що люди, які жили 15–20 тисяч років тому, вже мали релігію.

    В сучасній літературі про первісну релігію точаться гострі дискусії з приводу того, якою саме була первісна релігія. Одні такою вважають тотемізм, інші – магію, треті – фетишизм і т. ін. Ми вважаємо пошуки найпервіснішої конкретної форми релігії таким же некоректним завданням, як і пошуки того конкретного слова, що його вперше виголосила людина. На основі археологічного матеріалу точно можна говорити лише про те, що первісна релігія була такою самою примітивною, як і суспільство, що її породило. У цій примітивній релігії є і елементи магії, і елементи фетишизму, і елементи тотемізму тощо. З науковою достовірністю можна говорити лише про становлення форми релігійного відображення взагалі.

    Перші уявлення про надприродне – в гносеологічному плані – були породжені уособленням. З усім, що відбувається навколо, первісна людина намагалась освоїтись – зрозуміти його і пристосуватися до нього. До появи homo sapiens предки людей освоювались з навколишньою дійсністю майже по-тваринному. А суть останнього, за словами К. Маркса, полягає в тому, що «тварина безпосередньо тотожна зі своєю життєдіяльністю. Вона не відрізняє себе від своєї життєдіяльності. Вона є ця життєдіяльність» [5, 526].

    Людина первісного суспільства відчувала пекучу необхідність освоїтися з усім тим, що її оточує. Адже світ для неї був повним загадок, його дії – гнітючі. Людина завжди освоюється з усім невідомим через знайомство або. через пояснення вже відомим. Найбільш відомою для первісної людини була вона сама. Ось чому вона почала навколишню дійсність пояснювати за аналогією з самою собою, тобто шляхом уособлення. Сутність же уособлення полягає в тому, що всі явища і предмети природи воно оголошує живими особами, які діють свідомо, подібно до самої людини.

    162

    Зроблений нами логічний висновок про характер засвоєння і з’ясування дійсності первісною людиною, на нашу думку, відповідає історичній правді. Дослідники первісного суспільства одностайно підкреслюють, що тодішній людині було властиве уособлення. Ф. Енгельс, характеризуючи процес виникнення релігійних уявлень, говорив: «Сили природи здаються первісній людині чимсь чужим, таємничим, гнітючим. На певному ступені, через який проходять всі культурні народи, вона освоюється з ними шляхом уособлення» [9, 590].

    Уособленню піддавались не лише предмети і явища об’єктивного світу, а й суб’єктивного, насамперед – загальні уявлення та поняття. Останні в свідомості первісної людини набували дуже конкретної, чуттєвої, споглядальної форми, що значною мірою сприяло їх уособленню. Створені свідомістю первісної людини загальні уявлення / та поняття ставали для неї живими і самостійними істотами.

    Уособлення загальних уявлень та понять в гносеологічному плані дало початок не лише релігійним ідеям (духа, бога тощо), а й ідеям філософського ідеалізму. В. І. Ленін писав: «Ідеалізм первісний: загальне (поняття, ідея) є окрема сутність. Це здається диким, потворно (вірніше: по-хлоп’ячому) безглуздим. Але хіба не в тому ж роді (цілком в тому самому роді) сучасний ідеалізм, Кант, Гегель, ідея бога? Столи, стільці і ідеї стола і стільця; світ і ідея світу (бог); річ і «нумен», непізнаванна «річ у собі»; зв’язок землі і сонця, природи взагалі – і закон, Хо-уоС , бог» [20, 357–358].

    Уособлення загальних уявлень і понять, як і уособлення предметів та явищ навколишньої дійсності, властиве всім племенам і народам на їх початкових ступенях розвитку. Так, наприклад, стародавні слов’яни уособлювали різні назви пропасниці, уявляючи їх собі у вигляді 12 сестер: Ломиха, Вогниха, Жовтиха, Безсонниха, Гарячиха і т. ін. І. І. Скворцов-Степанов під час перебування на засланні в Астраханській губернії спостерігав, що місцеві жителі намагаються спастися від пропасниці записочкою, яку приколювали до дверей: «Параски Іванівни немає вдома». Прийде, мовляв, пропасниця, прочитає, що її жертви немає вдома, і піде собі; а Параска Іванівна залишиться собі жива-здорова (313, 35–36]. Років 40– 60 тому серед наших людей ще існувало уособлення Ce реди, П’ятниці, Опівденниці, злиднів тощо [290, 187–190; 312, 234].

    163

    Уособлення первісною людиною явищ об’єктивного та суб’єктивного світу дало перший поштовх існуванню форми релігійного відображення, воно було органічно пов’язане з появою віри в існування надприродного. Ось чому Ф. Енгельс говорив: «Саме це прагнення до уособлення створило всюди богів і Consensum gentum, на яку посилається доказ буття бога, доводить саме тільки загальність цього прагнення до уособлення як необхідного перехідного ступеня, – а значить і загальність релігії» [9, 590–591].

    Уособлені предмети і явища первісна людина піддавала моральній оцінці. Сприятливі з них вважалися добрими, несприятливі – злими. Деякі, що в одному відношенні були сприятливими, а в іншому несприятливими, так і уявлялися двоїстими: і добрими і злими одночасно. Головне, чого чекала від них людина, – щоб добре в уособлених явищах і предметах щедріше виявляло себе, а зле – утримувалось від дій.

    З надприродними істотами, які були створені фантазією первісної людини, ці останні намагалися налагодити зв’язки як із собі подібними. Вони просили надприродні істоти, задобрювали їх і погрожували їм. Один з європейських мандрівників був свідком того, як вождь північноамериканського племені, злякавшись грому вночі, прокинувся, вибіг на галявину і почав пропонувати громові тютюну, аби тільки він замовк [169, 151–152].

    З розвитком соціально-економічного життя і збагачення досвіду людина поступово починає переконуватися, що те чи інше конкретне явище природи – в дійсності не живе і несвідоме. Але, не розуміючи суті цих явищ, вона почала уявляти, що цими явищами керують якісь невідомі, таємничі сили. Ці сили з часом і почали називатися добрими чи злими духами.

    У вірі в існування духів виявляються уособлення явищ об’єктивного та суб’єктивного світу людини. Так, у багатьох народів загальні поняття і уявлення про предмети, явища, з одного боку, та духів, богів – з другого, називаються одними і тими самими словами. З цього випливає, що вони раніше і уявлялись людьми як одне і те саме. Л. Я. Штернберг, описуючи релігію гіляків, свідчив: «Гіляк називає Всесвіт – «курн», але цим же словом він означає поняття особистого людиноподібного бога.

    164

    Словом «паль» він означає гору і бога – «господаря» гори; словом «толь» – море і бога моря» [320, 31]. А за свідченням англійського історика Дж. Марфі, «веста у римлян була не лише духом охоронцем вогнища, а й самим вогнем що палає в приміщенні житла; Янус виявлявся не просто духом порогу, що стереже двері, – він був самим порогом, самими дверими; Юпітер усвідомлювався не лише як дух неба, що являє себе в блискавці, а й самою блискавкою» [148, 232].

    Оскільки первісна людина дивилася на світ очима дитини, то світ в її свідомості вигравав усіма фарбами, здавався їй нагромадженням величезної кількості найрізноманітніших невідомих предметів та явищ. Людина сприймала множинність світу, але ще не вбачала в ній єдності. Ця множинність переносилась і на надприродне. За кожним явищем людина вбачала окремий дух. Дослідник релігійних вірувань австралійських аборигенів англійський вчений Олдфільд писав: «Кількість страшних, хоч і нелюбимих істот, яких вони визнають, вкрай велика; не лише небо населене ними, а й уся поверхня землі кишить надприродними істотами: кожний лісок, більшість водопоїв, усі скелясті місця заповнені ними. Так само будь-яке природне явище вважалось справою духів [295, 236–237]. Подібно до цього гвінейські негри теж вважали, що у великих скелях, у дуплах дерев, у горах, річках, лісах, печерах – скрізь живуть добрі та злі духи [295, 237–238].

    Людина уявляла собі духів, хоча й особливими істотами, які не кожний здатний бачити, а проте цілком конкретними, матеріальними, уречевленими, яким властиве цілком певне тіло. Так, духа лісу – лісовика – стародавні слов’яни малювали у вигляді старого діда, що своїм зовнішнім виглядом нагадує старе користе дерево; духа зими – у вигляді міцного, тепло вдягненого старця з червоним носом; духа води – водяного – у вигляді старої жінки з розтріпаною косою в червоному платті і т. ін.

    Особливість усіх цих духів, на відміну від більш пізніх уявлень про богів, полягала в тому, що їх вважали не «творцями, а лише господарями тих чи інших предметів і явищ. Лісовик, домовик, наприклад, не створювали лісу, дому, а лише жили і господарювали в них. Якщо зникав ліс, дім, то разом з ними зникав і лісовик, домовик. В пересохлій річці водяник не жив.

    165

    Усі духи, як і уособлені в них предмети і явища, за уявленнями первісних людей, існували один поряд з іншим. І в цій просторовій відокремленості вони були рівними один одному. Уявлення про рівність духів відбивало не лише ступінь розвитку людського пізнання того часу. Воно було своєрідним відображенням стану первісного суспільства, в якому всі його члени були рівними між І собою. Між духами, як і між людьми, могли бути лише дужчі чи слабкіші, але не було зверхніх і підпорядкованих.

    З початком розкладу первіснообщинного ладу починається розклад і в сонмищі духів. Більш сильні «захоплюють» владу над слабкими. Сильнішому духові вже підпорядковується не лише те чи інше явище, предмет, а й інші духи. Кількість духів взагалі не скорочується, змінюються лише «взаємовідносини» між ними: є вже духи пануючі і духи залежні.

    Об’єднання багатьох родів в одно плем’я-фратрію на рівних началах знайшло своє відображення і в релігії того часу. Народилася віра в існування багатьох рівноправних головних духів-богів, яким підлягають багато дрібних духів-богів. Поряд з цим кожне плем’я (а інколи і рід) мало свого власного патрона-бога, який визнавався за бога й іншими племенами-родами. Для прикладу можна вказати хоча б на старослов’янську релігію періоду існування племен, що об’єднувалися на рівних началах. Стану цих племен цілком відповідала і релігія з вірою в існування рівноправних іменитих богів: Перуна – бога грому, Сварога – бога небосхилу, Даждьбога – бога Сонця, Стрибога – бога вітру і т. ін. та багатьох нижчих духів: русалок, лісовиків, домовиків тощо.

    У період розкладу первіснообщинного ладу і переходу до класового суспільства форма релігійного відображення, уявлення віруючих про надприродне знову зазнає якісних змін. Важливу роль у цьому відіграв зрослий рівень людського пізнання. Людина цього часу вже навчилася глибше пізнавати дійсність і, що особливо важливо, глибше ставити собі питання в процесі пізнання невідомого. Вона вже не лише констатує наявність тих чи інших предметів та процесів, її починають цікавити взаємовідношення, а потім і взаємозв’язки між ними, їх причини.

    166

    Пізнання людини цього часу нерідко йде набагато далі безпосередньої користі, починає зароджуватися елементарне теоретичне ставлення до дійсності.

    Наведемо розповідь зулуса, який жив ще родовим устроєм: «Дванадцять років тому, – говорить він про себе, – я одного разу відправився пасти худобу. Погода була похмурою. Я сів на скелю і почав ставити собі журливі запитання; так, журливі, бо я не був у змозі на них відповісти. Хто торкався зірок своїми руками? На яких стовпах вони тримаються? Я запитував себе також: вони ніколи не втомлюються, у них немає іншої справи, як безупинно текти від ранку до ночі і від ночі до ранку; але де ж вони зупиняються, і хто примушує їх текти у такий спосіб? Хмари також приходять і відходять і виливаються водою на землю. Звідки вони приходять? Хто посилає їх? Звичайно, не чаклуни надсилають нам дощ; як вони можуть це робити? І чому я ніколи не бачив, як вони підіймаються на небо, щоб здобути нам воду? Я не можу бачити вітру. Але що ж він таке? Хто несе його, примушує його дути, ревти і лякати нас? Хіба я знаю також, як росте хліб? Учора у мене на полі не було й билинки; сьогодні я прийшов туди і знайшов їх уже декілька. Хто міг дати землі мудрість і силу, щоб витворити це? І я закрив лице руками» [169, 138–139]. Відомий російський землепроходець Крашенинников дивувався з наївності ітельменів (у XVIII ст. вони перебували ще на ступені первіснообщинного ладу), які «всьому знаходять причину і намагаються розгадати самі думки птахів та риб» [159, 107].

    Людина часто не могла знайти правильної відповіді на ті питання, які її цікавили, проте визнання існування надприродного значною мірою орієнтувало пошуки відповідей.

    Так причиною всього існуючого оголошувалися духи-боги, посилання на надприродне сприймалося як задовільне розв’язання незрозумілих питань.

    Ставлення до надприродних істот як до причин всього, що відбувається навколо, мало свою логіко-історичну основу. Спочатку первісна людина з’ясовувала невідомі їй явища за аналогією з самою собою, шляхом уособлення. Так, невідоме первісна людина з’ясовувала з допомогою відомого. На цьому ж етапі розвитку пізнання уособлені явища і предмети, тобто духи та боги, сприймалися як уже відомі.

    167

    Існуванням цих «відомих» духів, богів і з’ясовувались в той час усі різноманітні «чому?», «для чого?», «ким?», «навіщо?» Пізніше богам почали приписувати нову ознаку – вони стали не лише господарями, а й творцями усіх явищ та предметів.

    Паралельно із соціальними причинами диференціації богів на пануючих і залежних сприяли також причини гносеологічні. В цей час людина, пізнаючи явища навколишнього світу, почала глибше осягати сутність найпростіших зв’язків та взаємовідношень явищ та предметів. Одним з перших з’ясованих зв’язків було співвідношення одиничного, особливого і загального. Це знайшло своє відображення в тому, що богів окремих дерев почали підпорядковувати богу лісу, а останнього – богу рослинності взагалі.

    Важливу роль у модифікаціях форми релігійного відображення відігравала каста жерців. Саме вони виконували роль ідеологів релігії, їм належить провідна роль у систематизації та кристалізації всього основного і вирішального в релігії. Без врахування впливу жерців неможливо зрозуміти і з’ясувати багато явищ в генезисі і становленні конкретних історичних релігій.

    Марксизм рішуче заперечує погляд на релігію як на вигадку жерців [16, 295, 298]. Проте він не заперечує ролі жерців у релігії. В статті «Бруно Бауер і первісне християнство» Енгельс писав: «Цілком зрозуміло, що коли стихійно виниклі релігії, як поклоніння фетишам у негрів або спільна первісна релігія в арійців, виникають без участі і обману, то в їх дальшому розвитку попівський обман дуже скоро стає неминучим. А штучні релігії, при всій характерній для них щирій захопленості, вже при своєму заснуванні не можуть обійтися без обману і перекручення історії; так само і християнство вже з самого початку мало досить непогані досягнення цього роду». У творах Маркса і Енгельса жерці називаються спіритуалістичними шарлатанами, містичними хитрунами, нерозбірливими у виборі засобів. Класики марксизму підкреслювали, що «священні цілі завжди якнайтісніше зростаються з священими особами». А тому на релігії неминуче відбивається «попівське владолюбство, релігійний фанатизм, шарлатанство, пієтистське лицемірство, благочестивий обман», який насаджується жерцями [6, 513–514].

    168

    Роль і місце жерців у релігії – це окрема і ще мало досліджена тема. Нам тут важливо лише відзначити, що коли первісна релігія – це утворення стихійне, ще не мала спеціальної теоретичної обробки і теоретичного усвідомлення, то в наступні періоди зміна форми релігійного відображення майже завжди вимагала духовної творчості жерців. Без жерців – ідеологів релігії вже не могла сформуватися віра в існування монотеїстичної та абстрактно описової надприродної сили. Не могла вона виникнути і в умовах первіснообщинного ладу чи раннього рабовласництва.

    Надприродні істоти – духи, а потім і боги – різними народами уявлялися по-різному. Єдине, що було властиве усім їм – це уособлення; люди уявляли собі їх живими, вільно діючими. Форма ж цих істот могла бути найнесподіванішою. Надприродна істота, за уявою одних, мала форму тварини або тварини і людини водночас, або якоїсь химери... Одним словом, виникнувши внаслідок уособлення предметів, сил і явищ природи, надприродні істоти «при дальшій еволюції проходять у різних народів через найрізноманітніші і найстрокатіші уособлення».

    У період розквіту рабовласництва більшість народів починає зображувати своїх богів за образом і подобою людини. Боги, таким чином, набувають не лише антропо-патичних, а й антропоморфних рис. У класичній формі даний процес знайшов вияв у старогрецькій та старорим-ській релігіях. Людина цього періоду усвідомила, що саме вона є найбільш досконалою істотою в навколишній дійсності. Свої людські досконалості віруючі почали приписувати і надприродним істотам. Уподібнюючи бога собі, людина і себе почала уподібнювати богові. Це знайшло вираз в тому, що майже в усіх історичних релігіях існують легенди про те, що антропоморфно-антропопатичні боги створюють людей за своїм образом і подобою.

     

    Еволюція форм релігійного відображення

     

    Релігії, які визнавали існування багатьох богів, дістали назву політеїстичних (від грецьких слів «полі» – багато і «теос» – бог). Релігії усіх найдавніших народів і племен визнавали існування багатьох «своїх» і «чужих» богів. Боги кожного народу чи племені діяли лише в межах свого народу або племені. Кожна окрема група мала своїх богів.

    169

    Усі боги первісних політеїстичних релігій уявлялись як конкретно-відчуттєві істоти. Це підтверджується усіма без винятку фактами матеріальної, письмової та усної творчості. Отже, відображення дійсності первісною релігією здійснюється через призму політеїстичного та конкретно-відчуттєвого уявлення про надприродне. Зміна в процесі історичного розвитку форми релігійного відображення проходить через найрізноманітніші види уособлення. Проте в цій різноманітності виразно пробивається тенденція змінюваності форми релігійного відображення від політеїстичного до монотеїстичного і від конкретно-чуттєвого до абстрактного зображення надприродного.

    Дослідники визнають, що поява віри у монотеїстичного та абстрактного бога – якісно новий етап в розвитку релігії. Але більшість з них не може знайти причину цього і тою чи іншою мірою закликає задовольнятися варіантом біблійного пояснення. Так, Една Бекстер в навчальному посібнику для вчителів релігійних коледжів закликає читачів вірити в те, що «бог сам відкрив себе віруючим євреям» і що «євреям ми зобов’язані вірою в одного бога» [341, 25–26]. К. X. Додд писав, що «єврейський монотеїзм виростав з інтуїтивного усвідомлення» [370, 111]. Професор Прінстонської богословської семінарії Джон Хік запевняє своїх читачів, що «монотеїстична віра знайшла своє перше втілення у біблійних заповідях і молитвах, псалмах і пророцтвах, притчах і повчаннях» [394, 6 ].

    В дійсності ж історична тенденція переходу від політеїзму до монотеїзму і від конкретно-чуттєвого зображення богів до абстрактного цілком зумовлена об’єктивними соціальними умовами життя людей. При з’ясуванні цього питання необхідно насамперед розкрити гносеологічні передумови виникнення ідеї монотеїстичного абстрактного бога і, крім того, соціальні умови, які забезпечили перетворення цієї можливості в дійсність.

    З розвитком суспільства, а разом з ним і пізнавальних можливостей людини віра в політеїстичних, а потім і конкретно-чуттєвих богів починає наштовхуватись на труднощі ідеологічного характеру. Навіть позірно послідовна віра в них стає вже гносеологічно неможливою. Пізнання людини безперервно поглиблювалося. Воно йшло від категорії першого порядку – до категорій другого, а від категорій другого – до категорій третього і так до безконечності.

    170

    Як уже відзначалося, первісна людина сприймала дійсність в її множинності. Це й послужило гносеологічною основою політеїзму. Людина періоду розквіту рабовласницького ладу глибше навчилася розуміти світ. Спостерігаючи множинність дійсності, вона вже виявляла в ньому і єдність. Вбачати єдність у множинності може лише досить розвинене пізнання, яке здатне відволікатися, абстрагуватися від якісної різноманітності; тут вже потрібно оперувати не уявленнями, а поняттями, мати понятійне мислення.

    Свідченням розвитку людського пізнання періоду рабовласництва служить зародження в цей час філософської думки. Одним з головних завдань філософської думки стародавньої Греції було з’ясування того, що єдине лежить в основі світобудови? Відповідь на поставлене питання перші філософи давали різну, на ній значною мірою позначилося конкретно-відчуттєве мислення, яке панувало до того. Єдиним, що лежить в основі всього існуючого, оголошувалась то вода, то повітря, то вогонь...

    Пошуки єдиної основи існуючої дійсності не могли не вплинути на характер форми релігійного відображення. Адже політеїстична релігія оголошувала богів і причиною, і основою дійсності. Багато богів і єдина основа всього існуючого ставали в непримиренну суперечність одне до одного. Ось чому саме в цей час серед різних критичних висловлювань на адресу релігії вперше зустрічається логічно переконлива критика політеїзму. Багато богів, з погляду логіко-філософських роздумів, повинні обмежувати, ослаблювати один одного, переставати бути богами. Віра у політеїстичних богів ставала явно абсурдною.

    Одним з перших став критикувати грецький політеїзм філософ і рапсод VI в. до н. е. Ксенофан. Його критика нерозривно була пов’язана з критикою антропоморфізма і антропопатизма богів існуючих релігій. В антропоморфізмі та антропопатизмі Ксенофан вбачав свідчення того, що боги створені людиною за своїм образом і подобою. «Смертні думають, – писав він, – начебто боги мають одяг, голос і тілесний образ, як і вони». Які віруючі, такі і їх боги. Ефіопи говорять, що їхні боги кирпаті і чорні, фракійці – що вони голубоокі і рижуваті».

    171

    «Якби, – робить висновок за аналогією Ксенофан. – бики та леви мали руки, щоб, подібно до людей, створювати твори мистецтва, то вони зображували б богів і надавали б їм форми за своєю подобою». Священні розповіді Гомера і Гесіода, говорить Ксенофан, викликають не повагу, а призирство до богів: «Все, що у людей є нечестивого і ганебного, Гомер і Гесіод приписували богам: крадіжку, розпусту, взаємний обман» [130, 111 ].

    Критика Ксенофаном політеїзму і особливо антропоморфізму була важливим кроком вперед у розвитку атеїстичної думки. Його ідеї і зараз можуть служити доказом, що не бог створив людину, а навпаки – людина створила богів за своїм образом і подобою.

    Але сам Ксенофан не виступав проти релігії і богів взагалі 3 певною непослідовністю і значним пантеїстичним забарвленням він пропонував більш витончену релігію та ідею бога. За свідченням Арістотеля і Симпліція, Ксенофан називав богом єдине, вічне, нествориме і незни-щиме буття або початок: «Подивившись на небо в його цілосності, він оголошує, що єдине – ось що таке бог», «Всеєдине Ксен’ фан називав богом» [146, 40].

    Отже, політеїзм і антропоморфізм богів почав себе гносеологічно зживати насамперед у свідомості, яка мислить понятійно, по-філософському. Жерці і філософи-ідеа-лісти напротивагу політеїстичному та антропоморфному надприродному сприяють створенню віри в монотеїстичне та абстрактне надприродне. Поль Лафарг вважав, що в історії європейської думки, віра в абстрактного і монотеїстичного бога вперше була підказана філософією Анакс агора і протягом віків жила лише в свідомості окремих мислителів [168, 40]. Віра в монотеїстичного бога, пеїші ніж стати вірою простих віруючих, на цілі століття раніше дозріла в головах філософів та жерців.

    Ф. Енгельс неодноразово підкреслював значення філософських ідей та абстракцій – звичайно, в їх вульгаризованій формі – для формування монотеїстичної релігії, зокрема християнської. «...Грецька вульгарна філософія, – писав Енгельс, – вела до вчення про єдиного бога» [16, 217]. Саме філософською думкою вперше були створені монотеїстичні ідеї. Ось чому Енгельс називає монотеїзм «продуктом грецької вульгарної філософії» [9, 310].

    В створенні віри в монотеїстичного абстрактного бога знайшла вираз в спотвореній формі абстрагуюча здат ність людини, здатність сприймати навколишній світ єдиним всеохоплюючим поглядом.

    172

    Зрозуміло, що перехід до монотеїстичного бога відбувався поступово. Первісні боги, за словами Енгельса, «в ході дальшого розвитку релігії прибирали все більше й більше образ позасвітових сил, поки в результаті процесу абстрагування – я мало не сказав: процесу дистиляції, – цілком природного в ході розумового розвитку, в головах людей не виникло, нарешті з багатьох більш-менш обмежених і обмежуючих один одного богів уявлення про єдиного, виключного бога мотеїстичних релігій» [3, 270].

    Вище були розглянуті гносеологічні корені походження монотеїстичної релігії. Проте вони створювали лише можливість такої релігії. Соціально-економічні ж причини зумовили перетворення монотеїстичної релігії з можливості в дійсність. Серед цих причин найголовнішою є створення великих рабовласницьких держав, на чолі яких стояв єдиний деспот, монарх. Енгельс закидав Фей є рбаху за те, що той пояснював зародження монотеїзму специфікою людської свідомості, «не визнав за потрібне сказати про те, що єдиний бог ніколи не міг би появитися без єдиного царя, що єдність бога, який контролює численні явища природи і об’єднує ворожі одну одній сили природи, є тільки відображенням єдиного східного деспота, що з вигляду або дійсно об’єднує людей з ворожими, суперечливими інтересами» [17, 54].

    У великих рабовласницьких державах вперше створюються умови для здійснення монотеїстичної релігії. Саме в цих державах вперше зустрічаються спроби запровадити віру в одного бога. Робилося це панівною верхівкою в Єгипетському царстві часів фараона Ехна-тона, в Персидському – за часів Дарія та Ксеркса, в Римській імперії протягом І IV ст. н. е. Багатонаціональні східні деспотії насамперед потребували єдиної релігії. «Якби ж то було можливо, – писав один з перших критиків християнської релігії Цельс, – щоб Азія, Європа і Лівія, елліни і варвари, які до крайностей розходяться між собою, прийняли один закон», тобто релігію. Про необхідність єдиної для всіх релігії і єдиного керівника говорив і Плотін



    Другие новости по теме:

  • Складнощі у вивченні релігії
  • Методологія пізнання релігійного феномена
  • Походження та відтворення релігії
  • Релігія як форма суспільної свідомості
  • Религия как социально-исторический феномен


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: