Календарь

«    Февраль 2023    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728 



  Популярное





» » Метафизика и диалектика. Черновик

    Метафизика и диалектика. Черновик


    Проф. Дулуман Е.К.

    МЕТАФІЗИКА І ДІАЛЕКТИКА

    як альтернативні методи пізнання та філософствування

    (Незакінчений чорновик)

    Розглянувши в попередньому розілі курсу проблему гносеології, ми вже знаємо, що свідомість людини – це вища форма відображення дійсності; що задяки такому відображення в нашій свідомості утворюються уявлення та поняття, перш за все, про оточуючий світ; що завдяки практиці ми первіряємо достовірність наших уявлень та понять; що, нарешті, завдяки мові наші знання про світ угагальнюються на суспільному рівні, передаються наступним поколінням і таким чином накопичуються в скарбниці загальнолюдських знань. Знаючи все це, ми можемо перейти до розгляду того, якими ж тактичними, ідеологічними, будемо називати їх - методологічними методами відбувається пізнання нами світу, надбання знань.

    Зазначимо, що вихідним і первинним в процесі пізнання є зовнішній світ, - той світ, що оточує нас; той світ, в якому ми живемо. Оскільки ми саме його пізнаємо, то звернемо увагу на особливості цього світу, як об’єкту нашого пізнання. Перш за все світ оточуючого нас середовища постає перед нашою свідомістю в двоїстому образі: він постійно змінюється і одноразово з цим постійно перебуває усталеним. Небесні світила постійно з’являються на тому ж самому місці і в той же час постійно вночі чи вдень з’являються , а також в ночі чи в день постійно зникають. Річка постійно тече й постійно змінює воду. Стадо оленів постійно існує і постійно оновлюється новим складом оленів. Ми можемо сказати, що в світі немає нічого постійного, але в ньому також нікуди не знакає певна постійність. Звідсіль пізнати дійсність можна лише одноразово в його змінності і одноразово в його постійності.

    Тепер звернему вагу на свідомість. Свідомість є, з одного боку, вищим відображенням дійсності, а з другого – продуктом людського мозку і людської психології як вищого рівня еволюції біологічного світу. Як біологічний єлемент мозок/психологія/свідомість не додаток до органічної природі людини, а її          закономірний еволюційний продукт, що став одним з чинників боротьбі за виживання. Роль людського мозку/свідомості еволюційно виправдано лише в тій мірі, в якій він допомогає людини в боротьбі за своє виживання/існування. Завдяки свідомості людина у порівнянні з усіма іншими представниками  тваринного світу краще орієнтується в оточуючій дійсності, має можливість ширше, скоріше і міцніше зафіксувати в пам’яті важливі з її оточення предмети, фактори і процесси, а тому і з більшою достовріністюта ефективністю для себе діяти в своєму середовищі.

    До чого це я веду? А до того, що людина докорінно зацікавлена достовірно  знати  про все в совєму середовищі. Бо лише наявність у неї таких достовірних знань сприятиме їй в боротьбі за існування і виживання, або як висловювався Чарльза Дарвин в «struggle for life» - в «боротьбі за існування».

    Звідсіль, для успішної боротьбі за існування, за виживання, за розвиток і утвердження в світі жорстокої міжвидової, а потім і в середовищі свого виду, боротьби людині конче, конче і конче потрібно знати світ  свого оточення, світ ейкумени, світ всієї планети свого мешкання, світ Сонячної системи, світ цілого Всесвіту. З еволюційної точки зору свідомість людини   корисна людині  на стільки і лише на стільки, наскільки вона спроможна надати правдиве відображення світу. А для цього свідомість людина  повинна бути здатною відображувати світ в його змінюваності і одноразово з цим в його постійності. З педагогічних міркувань, забігаючи дещо вперед,  скажемо, що здатність свідомості відображувати предмети, явища і процесси постійного характеру з боку свідомості забеспечується методами метафізичного дослідження, а  предмети, явища і процеси в їх змінюванності – методами діалектичного  дослідження.

    Слід сказати, що специфіка,  зміст, місце і значення свідомості в пізнанні світу довгий час не усвідомлювалась філософами та вченими. В другій половині 18 століття на це звернув увагу Імануїл Кант, коли взявся за створення научної теорії пізнання. Він справедливо говорив, що до його часу вчені та філософи  звертали увагу на те, на скільки зовнішній світ відповідає нашим уявленням про нього: «До цього часу вважали, - пише він, - що все наше пізнання має узгоджуватись з предметами… А може варто  спробувати, чи не виконаємо ми це завдання філософії краще, коли допустимо, що предмети повинні відповідати нашій свідомості». Кант і спробував здійснити відповідні дослідження, написавши великим розміром три гросбухи, що він назвав їх: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» та «Критика здатності суджень». «Свої Критики» він оцінив як коперниканський переворот в філософії. Кант дійшов висновку, що наша свідомість (за Канетом – відчуття, розсудок і розум) можуть пізнати феномен – те, в якому вигляді дійсніть постає в нашій суб'єктивній свідості – но ніяким чином не може піднати ноумен – те, яким предмети і явища природи є самі по собі, самі в собі, Dish an sich. З конкретним вирішення проблеми пізнання у філософії Канта можна погоджуватись чи не погоджуватись. Але епохальне значення Канта в цьому відношення полягає не в його конктретному вирішенні, а в самій постановці проблеми. «Критики» Канта дала поштовх до всебічного вивчення свідомості. Піднята Кантом проблема потім вирішуваалсь цілою низкою видатних філософів та науковців. Після Канта його майже учень Фіхте показав, що між «Я» і світом, що відображується в «Я» немає прірви, хоча і є певна «двоїстість». Шелінг та Гегель виступили прибічниками «Тотожності думки та дійсності». Шопергауер дійшов висновку.  «світ в нас» є не що інше, як продукт волі та уявлень. Фейєрбах говорив, що наші відчуття дают нам таке бачення світу, яке сприяє нашому виживанню в ньому, а який він, світ, є сам по собі – це нам показують наукові дослідження. Маркс і марксисти вчать, що, який є світ «сам по собі» нам дають докази не відчуття і не філософські роздуми, а практика. Були і до цього часу існують філософі та вчені, яких називають агностиками, які доводять, що ми не знаємо, який є світ сам по собі, і ніколи не взнаємо цього. Для них та їм подібних наші відчуття разом з розсудком та розумом є не відкитими дверима до пізнання світу, а нездоланною стіною між ними.

    Найбільш плідноми дослідженнями стосунків між свідомість та середовищем стали ті, що виходили та спиралися на загальнобіологічну концепцію Дарвіна про функціонування та розвиток тваринного світу. Найбілш значими, можна сказати етапніми, дослідженнями в цій галузі були наукові дослідження академіка  Иван Михалович Сєченова (1929 - 1905) «Рефлекси головного мозку», Зигмунда Фрейда та його школи : Адлера, Карла Юнга, Еріха Фромма, Маліновського), лауреата Нобелівської прамії академіка Ивана Петровича Павлова (1849 - 1936) та його учнів з дослідженнями мозку та умовних рефлексів, французьського дослідника детячої психології та педагогіки Піаже, найвидатнішого сучасного еволюціоніста і войовничого атеїста Річарда Докінса (Егоїстичний ген, Ілюзія Бога, дослідження про «Мем»), радянського філософа С.Н. Рубінштейна (1889 – 1960 – «Бытие и сознание», німецього гносеолога Еріха Фолмера (1928 -  «Еволюційна епістемологія») та багатьої-багатьох-багатьох подібних до названих. Особливо багато прояснено у вчені про свідомість марксистами, що внесли в свої дослідження філософське вченя про практику, як критерій істини.

    Наукові та філософські дослідження беззаперечно та наууково переконливо довели, що наша свідомість може в найбільшому наближені до істини відображати як метафізичні та діалектичні особливості природи, суспільства да думки. (Про це більш детально вестиметься мова в наступній теми нашого курсу). Коли в нашій свідомості фіксуються сталі предмети, речі або події тоді наша свідомість вступає як метафізик; коли ж схоплює змінність та суть цієї змінності, тоді вона виступає в ролі діалектика.

    Якщо ж звернутися до процесу розвитку та становлення еволюційного (онтологічного) чи на рівні особи (філогенічному) свідомості, то тут одноразово функціонують як «метафізичні» так і «діалектичні» функції нашої свідомості. Але здебільшого розподілити їх на шкалі послідовного часу важко.. Якщо ж звернутися до історії формування філософської думки, то  в  Китаї філософі перша за все в своїй творчості зафіксували наявність у всіх явищах природи двох протилежніх та взаємодіючих частинок – Ін та Ян: Холодне та Гаряче, Чоловіче та Жіноче, Світле та Темне тощо. Боротьба між ними та періодична перемога кожного з них створює нові умови, нові сутності.

     

     

    Відображууючи, перш за все оточуючі дійсність свідомість утворює ідеальну, духовній образ цієї дійснності.На першиїх онтологічних та філогенічних етапах розвитку та свідомості свідомості вона давала людині духовній, суб'єктивний образ матеріального світу та матеріальніх процесів. А тому це відображення можна вважати відображенням не лише примітивним, но і метафізични. Звичайно уже неа цьому рівні свідомість привностить в образ зовнішнього, оточуючого світу специфічно своє. По перше, це був суб'єктивний образ оточуючого світу, що залежа від спицифіки органів відчуття, через які світ «вливався» в субїйктивний світ людини, а по друге, він одержував свою оцінку в залежності від користі чи шкоди оточуючих явищ і процессів… (Але все це – гносеологія, про якау ми вже говорили в попередньому параграфі.

     

    Суть підсумку цього дослідження можна звести ось до чого.

    Важливу, чи найваждивішу, роль в пізнанні світу відіграє особливості функціювання пам'яті людського мозку.Задяки їй ми не лише відображаем складові оточуючої дійсності, але й утримуємо їх в своїй   свідомтсі. Накладені

    Плюралистичный матерализм: существуют материальные сущности (парамеетри: место, время, движение, качественная опреленность, причинная зависимость,) абстрактные сущности (число 4 органически приложимы к материальным сущностям, но материально не существуют. Программы комьютерные) и сущности ментальные: Бог. Дух, художественные образы = созданные воображением человека – оджи «вписываются нашим воображением в материальную действительность) .

     

    Метафізика.

    Вперше слово «матафізика» застосовано Андроніком Родоським стосовно філософських творів Арістотеля. Сам же Арістотель такого слова не вживав. Сукупність своїх філософських творів Арістотель називав першою філософією. На тему Першої філософії він написав 14 окремих і, здебільшого, незакінчених творів. Ці твори в першому столітті до нашої ери зібрав до купи Андронік Родоський і розмістив їх післся творів «Другої філософії», як називав  сукупність своїх досліджень про природу ((τα φυσικά), ta phisika) сам Арістотель.  Твори Арістотеля, що були в збірнику Анроніка Родоського і одержали заву «Після фізики» (μετά φυσικά meta phisika). І Лише в першому столітті вже нашої ери послідовник філософії Арістотеля, періпатетик Микола Дамаський, а за ним аж до часів німецької класичної філософии  вживають термін метафізика, як вчення Арістотеля про речі, що знаходяться за межами явищ природних («фізичних»), що стояють над явищами фізичними. Саме слово метафізика стало тлумачистися як вченя про позаприродні, надприродні явища. Сам же Арістотель предмет своїх філософських досліджень називав  роздумами про перші причини («роздуми про роди сущого»).

    В середні віки Надприродними стали називати явища божественного плану,і таким чином виключили їх з галузі власне філософського дослідження. В епоху Нового часу меетафізика поступово стає особливим, власне - філософським методом дослідження.  Сутність і предмет філософії/метафізики чітко для свого часу підсумував послідовник Готфрида Вільгельсма Лейбніца Христіан Вольф. У його системі філософії або метафізика визначається як раціональна наука про можливе, тобто про все те, що можна мислити логічно непротирічливо. Причому, за словами Християна Вольфа, вивченню філософії/метафізики повинна передувати логіка як наука про закони достовірного мислення. Система метафізики Вольфа включає в себе чотири складові: 1.Перша філософія яку філософ назвав Онтологією. Саму ж Онтологію Вольф трактував як вчення про перші/кінцеві основи всього сущого взагалі і вчення про людське пізнання; 2.Психологія чи пневматологія (емпірична і раціональна наука про душу); 3. Раціональна космологія ( вчення про матеріальний світ в цілому) і 4, Природнича теологія (раціональне вчення про бога, його сутність та ознаках).

    Система Християна Вольфа читалася у всіх вузах Європі як курс загальної філософії. А тому її зміст і особливості були знайомі повсюдно. У змісті системи метафізики Вольфа підсумковувались досягнення філософської думки   17-18 століття. Проте з точки зору методології, аргументації, зміст в ній викладалися жорстко, дещо схоластично і однозначно. Вольф свое вчення не аргументував, а проголошував. Ось якраз ця сторона його філософії дискридутувала саму метафізику і невдовзі стала об'єктом в'їдливої критики. Критика надала метафізиці нове значення, в світлі якого метафізика розглядається до цього часу. Найбільший «внесок» в таке розуміння метафізики внесли всі класики німецької філософії.

    Першим метафізику Вольфа піддав з позицій своєї філософії Імануїл Кант. Кенінгберський відлюдник, поділи вши явища світа на ноумен і феномен, став критикувати Воьфа за онтологычне вчення про зовнішній світченя, який будучи ноуменом пізнаню не піддається.Фіхтекритикував систему Вольфа за роздвоєння світу на матеріальний і духовний, в той час як світ, вчив Фіхте єєдиною творчістю «Я». Шеллінг  - з точки зору тотожності світу матеріального і духовного. Найбільш послідоіній критикці система Вольфа була піідана  Гегелем, який критикував сисему Вольфа як заскорузлу, мертву, протиставляючи ії діалектику свого Абсолютноьго ідеалізму.  Фейєебах метафізику Вольфа ототожнював з богослов'ям,Маркс системі метафіізики схоластичної  метафізики Вольфа, солідаризуючись з гегелем, протиставляв йому свою філософію діалектичного матеріалізму. Пцсля смерті Маркса своє розуміння метафізики виклав його найближчий соратний Фрідріх Єнгельс в своїй незакінченній роботі «Діалектика природи. Спираючись н Єнгельса марксизм постарався всебічно розписати сутність метафізики, зазначаючи її дійсні та придумі недоліки. Саме в  розумінні Єнгельса поняття матефізики прийнято в марксизмі вплия якого вийг8\шов за межі самого марксизму…Енгельс писав, що метафізика протистоїть діалектиці, як знаряддя філософського чи наукового пізнання та розуміння дійсності по всім параметрам, веде до хибнорго розуміння всього світу і всіх процессів, що відбуваються в ньому.



    Другие новости по теме:

  • Теми студентских рефератів
  • Філософська пропедевтика. Розділ 2.
  • Экзамены/зачёты по философии
  • Філософська пропедевтика. Розділ ІІ.
  • Реферат студента


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: