Календарь

«    Август 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031 



  Популярное





» » Філософська пропедевтика. Розділ ІІ.

    Філософська пропедевтика. Розділ ІІ.


    Філософська пропедевтика 

     

    РОЗДІЛ   2.

    ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ І ТИПИ ФІЛОСОФІЇ


     

     

     

    План лекції:

    1. Розмаїтість філософської думки і логічні підстави її класифікації.
    2. Проблеми співвідношення духу і матерії у філософії.

    3.  Методологічні підходи до осягнення світу.

    4.  Засоби світоглядного осягнення світу.

    5.  Ідея Бога у філософії.

    6.  Кількість глибинних основ світу.

     

    Ключові слова: Матеріалізм, Ідеалізм; Діалектика, Метафізика;  Раціоналізм, Сенсуалізм, Інтуїтивізм, Ірраціоналізм; Теологія (Богослов'я), Теїзм, Деїзм, Пантеїзм, Атеїзм; Монізм, Дуалізм, Плюралізм.

     Keyword: Philosophy. History of Philosophy. Materrialism. Idealism. Dialectics. Metaphysics. Rationalism. Sensualism. Intuition. Irrationalism. Theology. Theism. Deism. Pantheism. Atheism. Monism. Dualism. Pluralism..

     

      

    1. Розмаїтість філософської думки і підстави її класифікації.

    З проблем світогляду філософія пропонує нам  найрізноманітніші відповіді, оскільки різноманітним є світ, у якому ми живемо, різноманітним є і положення кожного з нас у цьому світі. Поряд з цим кожна окрема філософія (філософський твір, вчення окремого філософа чи усієї  філософської школи) не може ні охопити всі проблеми  світогляду, ні дати по якійсь одній світоглядній проблемі вичерпну відповідь чи, як говорять самі філософи, "запропонувати нам Абсолютну  Істину". Звичайно, філософія прагне до вичерпної відповіді в останній інстанції. Якби вона не прагнула до цього, то кому і навіщо потрібна була б така філософія? Але в дійсності, кожна філософія (філософський твір, школа), звичайно, зачіпає лише певну кількість(чи визначені) проблеми і до вирішення їх підходити з визначених позицій, з визначеним методом дослідження й у такий спосіб здобуває свої неповторні чи характерні риси.

    Як ми вже знаємо, філософський світогляд – це теоретичний тип світогляду з усіма належними йому особливостями. Але окрім усього цього кожен філософський твір - це прояв індивідуального і неповторного світогляду того чи іншого філософа, а тому несе на собі відображення  неповторної особистості філософа. І скільки є оригінальних філософських творів, стільки є оригінальних і неповторних філософських світоглядів. А тому знайомиться з філософією можна шляхом вивчення філософських праць.

    Фрідріх Енгельс якось навіть говорив, що навчиться філософствувати можна єдиним способом - читанням філософських книг. З цим твердженням можна, з одного боку, погодиться, а з іншого, заперечувати його правомірність. Без читання філософських творів, справді, не можна стати філософом, але  й одного читання філософських книг зовсім недостатньо для того, щоб самому писати філософські твори  чи стати філософом. До того ж, усього життя однієї людини не вистачить тільки для того, щоб з розумінням перечитати - не говорячи вже про вивчення! - усі твори хоча би лише найбільш  видатних філософів.

    Хоча на початкових етапах розвитку філософської думки з філософією знайомилися тільки шляхом читання праць філософів, протягом століть нагромаджувалася кількість і обсяг філософських творів і для їхнього вивчення і засвоєння необхідний був науково-педагогічний підхід.

    Як і в кожній науці, вивчення філософських творів почалося зі збору матеріалу і його упорядкування: добір за визначеними ознаками і розподіл по групах, - тобто його класифікація. Пророблена робота дала можливість визначити загальне і відмінне в різних філософських творах (різних авторів, філософських працях) і в такий спосіб зіставити їх непорівнянне - неповторність світоглядного змісту кожного філософського твору. Усе це дало можливість глибше і конкретніше вивчити саму філософію, визначити сутність вирішення філософією світоглядних проблем.

      Світоглядні погляди філософів, філософських творів і філософських шкіл прийнято групувати (класифікувати) за такими показниками (ознакам):

    По змісту рішення філософією світоглядних проблем. Тут мається на увазі, що саме говорить філософ чи його школа з приводу тих чи інших світоглядних проблем; що нового в  порівнянні  зі своїми попередниками вносить у філософію даний філософ, а в чому він повторює інших чи  чим протиставляє себе іншим.

    Яка оцінка філософом співвідношення духу і матерії? За цією ознакою філософську думку можна поділити на ідеалізм, матеріалізм і дуалізм.

    По методології дослідження світоглядних проблем. А така методологія, як і філософія, може бути метафізичною чи діалектичною.

    По тій ролі, що філософія відводить розуму і почуттям в осягненні світоглядних проблем. Відповідно до цього показника розрізняють два види філософії: філософський раціоналізм і філософський сенсуалізм.

    По місцеві і змісту  Ідеї Бога у філософії. За цією ознакою розрізняють такі філософські школи: Теїзм,  Деїзм, Пантеїзм, Атеїзм.

    По кількості домінуючих факторів (початків, першопричин) у світі філософія розділяється на Монізм, Дуалізм і Плюралізм.

     І, нарешті, по національній специфіці й історичному часі функціонування філософської  думки.

    За перерахованими ознаками ми можемо охопити, оцінити й описати майже усю філософську спадщину і напрямки філософської думки. При більш детальному вивченні філософії ми будемо використовувати й інші ознаки класифікації філософської думки, про що буде йти мова в наступних філософських курсу.

    Ту саму філософію можна (і справді так робиться) характеризувати за різними ознаками. Двох чи більше філософів по одним показниках можна зараховувати до одного і того ж типу,  а по іншим - до різних і навіть ворожих один одному. Усе це ми побачимо і при вивченні історії філософської думки і при вивченні окремих філософських дисциплін.

    А тепер перейдемо до розгляду основних типів (класів, напрямків) філософської думки.

     

    2. Проблеми співвідношення духу і матерії у філософії.

       2.а.           Вивчаючи світ у цілому в його світоглядному сприйнятті, філософія давно установила, що все існуюче у світі можна розділити на два якісно відмінних один від одного види: Матерія і Дух. Виявивши ці дві групи явищ, філософи  здавна намагаються визначити специфіку кожного з них; установити характер взаємозв'язку і взаємодії між ними; звести їх один до одного чи рішуче розмежувати їх. В історії філософії важко знайти філософа, філософську школу чи хоча б творчість одного філософа, які б тим чи іншим чином не торкалися цієї проблеми чи сліпо  не виходили б з уже готового вирішення проблеми співвідношення Духа і Матерії.

    Марксистська філософія вважає проблему співвідношення Духа і Матерії (Марксисти в даному випадку вживають вираз: "Співвідношення Буття і Свідомості", що трохи некоректно, про що ми будемо говорити в наступних лекціях.) головним і чи ледве не єдиним серйозним питанням філософського обговорення.

    2.б.          Ті філософи (філософські школи), що віддавали перевагу Матерії, вважали її первинної, а Дух (Свідомість) – похідним, вторинним,  і залежним від Матерії називалися філософськими школами матеріалізму, чи просто - Матеріалізмом. Матеріалізмом є філософія марксизму, філософія Людвіга Фейєрбаха, французьких матеріалістів 18 сторіччя, Лукреція Кара, Епікура, Демокрита, китайського філософа Ван Чуна, індійських філософів школи чарваки.

    Загалом у рамках матеріалістичної філософії можна зустріти різні форми матеріалізму. Вульгарний матеріалізм  не вбачає у світі нічого іншого, крім матерії. Для нього навіть думка матеріальна. Німецький матеріаліст 19 сторіччя Бюхнер твердив, що мозок виділяє думку точно так, як нирки - сечу. Метафізичний матеріалізм визнає матерію споконвіку незмінною основою дійсності, а звідси, на його думку, у світі (у самій матерії) немає ніяких внутрішніх протиріч, немає ніякого розвитку, ніяких якісних змін. Зміни, що ми, мабуть, спостерігаємо, по філософії метафізичних матеріалістів, - це тільки тимчасові зв'язки між собою тих чи інших елементів матерії. А оскільки кількість елементів вичерпна, те і варіанти комбінацій цих елементів також вичерпні, через що у світі відбувається не розвиток, а повторення через визначений проміжок часу того самого. А вид комбінацій матеріальних часток обумовлений не внутрішніми, а зовнішніми причинами, як ось: випадок, закон тяжіння, положення в просторі тощо. Марксизм на противагу вульгарному матеріалізму називає себе матеріалізмом науковим, а на противагу матеріалізму метафізичному називає себе матеріалізмом діалектичним.

    У повсякденному світоглядному баченні матеріалістами називають тих, хто завжди,  чи в даному конкретному випадку, при вирішенні тієї чи іншої життєвої проблеми на перше місце ставить матеріальні інтереси (матеріальні фактори), а факторами і наслідками  духовними зневажає.

    2.в.      Філософія, що проголошує Дух (Свідомість) первинним, а матерію - вторинною називається Ідеалізмом. Ті філософські школи, що визнають існування Духа, як такого, котрий ні від чого не залежить; як Закон (закони), що існує сам по собі і керує процесами світу, розкриває себе у світі; як якісь Ідеї, що знаходяться над світом, але дають світу життя і напрямок розвитку, - називають школами Об'єктивного ідеалізму. Найбільш типовим представником об'єктивного ідеалізму був Платон і Гегель.

    Ті філософські школи, що визнають існування суб'єктивного духу, тобто існування сукупності тих явищ, що ми називаємо продуктом нашої свідомості (почуття, спонукання, уявлення, поняття) і які по оцінками таких філософів, "створюють" світ і усе, що в ньому, називають Суб'єктивними ідеалістами. Найбільш типових представників цієї філософської школи є  більшість представників ортодоксальної індійської філософії, а також Давид Г'юм, Джордж Берклі, Фіхте, частково - Імануїл Кант.

     

     

     

     

    1. Методологічні підходи до осягнення світу.

    Світ, який ми пізнаємо, вся дійсність, яку прагне осягнути філософія, є сталими і в той же час таким, що постійно змінюються. Вірно пізнати і вірно зафіксувати цей сталозмінюванний світ – одне з найбільш складних для філософського, логічного і наукового вирішення проблем. І справді. Якщо ми звернемо увагу на сталі якості, величини та процеси в світі, то  ми будем мати про цей світ однобоке, а отже уже на половину хибне уявлення про нього. Зображуючи світ в постійних величинах, ми проігноруємо його змінювані параметри, хоча  світ і все що ньому постійно і очевидно змінюється. Це з одного боку. А з другого боку, намагаючись ухопити світ в його змінюваності, ми двічі  ускладнимо проблему пізнання світу. По-перше, постійно змінюване невпинно відходить у минуле, а тому, виходить, ми можемо узнавати речі, події і процеси, яких вже немає. Пізнання в такому разі неможливе, а якщо і можливе, то немає ніякого сенсу, бо пізнаване нами змінилося і уже є не таким, як воно було колись. А по-друге, ми наслідки пізнання світу фіксуємо у вигляді знань. Знання ж, з процесуального боку, є ні чим іншим, як зафіксованою інформацією. Запам’ятаємо: інформацією зафіксованою. А раз зафіксованою, то уже - сталою, постійною, так би мовити, затверділою. Наша пам’ять налаштована так, що вона може фіксувати і утримувати в собі все лише у конкретному, чіткому, застиглому вигляді. В нашій пам’яті на рівні конкретних уявлень можна тримати, а отже і знати, лише постійні сторони дійсності.

    В історії філософської думки протягом довгих віків  проблема пізнання усталеного і змінюваного світу, дійсності,  вирішувалась однобоко: чи то на користь пізнання світу в його сталих величинах, чи на користь спроб “ухопити” світ в його змінюваності. Так, одні з перших філософів Стародавньої Греції направили свої зусилля на те, щоб виявити в світі постійні параметри його буття. Представники найдавнішої грецької школи (мілетці: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, а потім –Геракліт,  Демокрит, Емпедокл та інші) в пізнанні світу шукали і «докопувалися» до сталих основ, які “знаходили” в  якихось фундаментальних і сталих і таких  постійних елементах, як земля, вода, повітря, вогонь, атом, ефір, апейрон тощо. А філософи елейської школі ще в 6-5 століття до нашої ери вчили, що світ в своїй основі – постійний і незмінний. елеэць Парменід говорив, що Буття – незмінне і нерухоме. Його однодумець  і найбільш видатний представник елейської школи Зенон доводив, що навіть випущена з лука стріла не рухається...

    Правда, філософи не могли не помітити, що світ і все в ньому змінюється. Таких філософів в той час називали діалектиками (від грецького слова ‘dialegomai’ – діалегоме - розмовляємо вдвох, веду бесіду, сперечаюсь, полемізую). Видатним діалектиком (можна сказати навіть – родоначальником діалектики) був, наприклад, древньогрецький філософ Геракліт Ефеський та послідовники. Геракліт говорив: “Все тече, все змінюється” (Panta rei); «В одну і ту ж річку неможливо увійти двічі”. В цьому ж плані видатними діалектиками  були Сократ і Платон.

    Але при всьому при цьому навіть  ці діалектики все ж таки дошукувались чогось постійного і незмінне в цих змінах. І якраз незмінне і постійне вважали основою основ всієї дійсності.  Так, той же великий діалектик Геракліт говорив, що в основі матеріального і постійно змінюваного світу лежить вогонь, що сам світ  -  це “Вогонь, що закономірно  спалахує і закономірно загасає”, що в основі всіх змін світу лежить Логос (Закон). Діалектик Платон головним здобутком своєї філософії вважав вчення про вищий світ незмінних ідей і блага; Арістотель дійшов до того, що увесь початок руху поклав на  Непорушного Рушія (Першодвигуна) и так далі. Згодом переважна більшість філософів в написаних ними творах почали вишукувати найвищі і постійні (сталі і незмінні) основи, на яких грунтувалося все, з яких , як щось другорядне і похідне, виходило все інше. Всі ці пошуки неухильно виводили філософів за межі матеріального, фізичного, змінюваного світу, називалися пошуками “поза фізичними”, метафізичними[1]. За своїм змістом метафізичним  було вчення про Буття взагалі, про сутність Бога, про час та простір взагалі, про властивості взагалі, про початок і кінець всього і так далі. Філософські рішення цих проблем оголошувалися і сприймалися як Абсолютна (вічна, незмінна і незаперечна) істина. В силу інерції на Західній Європі до цього часу філософія взагалі, принаймні вирішення нею онтологічних проблем, називається метафізикою. 

    Проте у філософії метафізикою називають також протилежний діалектиці підхід до бачення і осягнення світу. Для метафізики світ в своїй основі постійний, сталий, а для діалектики він - суперечливий, постійно зміцнюваний, плинний. Такий поділ філософського пізнання на метафізичне і діалектичне   вніс у дослідженні  історії розвитку філософської думки Гегель, а за ним і марксизм.  (В скобках зауважимо, що в позамарксистскій філософії метафізикою до цього називається, власне, всяке філософське дослідження.). За марксизмом метафізична філософія (повторимо, оскільки це дуже важливо при вивчені саме марксистської філософської думки) шукає у світі його стійкі і вічні основи. Усе мінливе, непостійне вона вважає другорядним, несуттєвим і неістинним буттям. Для цієї філософії характерні пошуки і розкриття змісту  кінцевих основ усього сущого. Вона намагається схопити світ у його постійності, у "зупиненому вигляді".  Їй притаманне відстоювання думки і спроба "спростити" дійсність, звести її до схем, редукціонувати складні процеси дійсності. Для метафізичного філософствування характерна відсталість думки, преклоніння перед авторитетами минулого.  Доказ істинності своїх суджень тут часто "підтверджується" цитатами з авторитетних творів минулого. Метафізики насторожено ставляться до нових наукових відкриттів, намагаються втиснути їх у старі схеми. Для викладу сутності світогляду метафізикам досить формальної логіки. Гегель вважав, що типовим прикладом втілення метафізики була філософія Християна Вольфа. Марксизм, у його крайнім вияві, вважає, що усі філософії, крім марксизму, є філософіями метафізичними. Метафізика зараз знаходить широке застосування в богослов'ї і  "релігійній філософії".

    Діалектика намагається описати світ у його мінливості, русі, розвитку. Причину розвитку вона вбачає в протиріччях, що притаманні усім без винятку предметам, явищами і процесам дійсності. Для діалектиків  "Мир зітканий із протиріч". Видним представником діалектичної філософії був давньогрецький філософ Геракліт, німецький філософ першої половини 19-го сторіччя Гегель. Діалектичною філософією є марксизм. Він вчить, що всім речам, явищам і процесам притаманні внутрішні протиріччя, які є причиною їх (речей, явищ і процесів) закономірних змін. Зміни ж ці відбуваються згідно трьом законам діалектики, які стисло можна назвати: 1. Закон єдності і боротьби протиріч; 2.Закон переходу кількісних змін в зміни якості; 3.Закон заперечення заперечення. Саме по цим трьом законам діалектики відбуваються всі зміни і розвиток в природі, суспільстві і в мисленні.

    Я не збираюсь зараз хвалити/гудити метафізику чи діалектику як методи філософського і наукового осягнення дійсності. Марксизм незмінно на словах підносить діалектику над метафізикою, а інколи, взагалі, вбачає в ній лише хибну методології пізнання і уявлення дійсності. Якщо ж бути не упередженим, рахуватися з історією розвитку філософських думки, яка розвивалася і “метафізиками” і “діалектиками”, то скажемо щось позитивне про обидві методології. Метафізика цінна тим, що вона націлена на пошуки найбільш загальних і непохитних основ дійсності. І нічого поганого в цьому немає, а навіть навпаки - є багато схвального, мобілізуючого. Це по-перше. А по-друге, досягнуті наукові чи філософські пошуки здобутки потрібно якось зафіксувати, хоча би зафіксувати рівень досягнутого на дорозі до Абсолютної істини. Бо не зафіксувавши здобутків, наприклад, Піфагор, людство не одержало б здобутків Декарта, Паскаля, Чебишева, Маркова, Лобачевського, Рімана, Ейнштейна. Без Птоломея не було б Коперника – Кеплера – Галілея -  Гершеля – Леметра – Стефана Хавкина. Як казав великий Ньютон, вчені завжди стоять на плечах своїх великих попередників.  Фіксування проміжних досягнень можливо лише в метафізичних параметрах. Та й сама діалектика свої досягнення формулює по суті метафізично. Взяти той же вислів Геракліта про “Панта реї”, що каже нам про ту саму метафізичну, вічну та неухильну  істину; або й всі три законі діалектики, які є певним чином теж метафізично сформульованими  вічними законами. Отже в нашому світі нікуди подітися від  всюдисущих метафізики і діалектики.

    Слід зазначити, що в сучасній немарксистській філософії не використовують марксистського розуміння суті діалектичної методології і діалектичного підходу до вивчення дійсності. В той же час немарксистська філософія визнає факт суперечливості дійсності та її постійну змінюваність, але вони обходяться без  осягнення та відображення цієї змінюваності в категоріях марксистської чи гегелівської діалектики. Все це там описується в рамках так званої “Філософії процесу”, засновником якої був англійський математик, логік і філософ Альфред Норт Уайтхед (Alfred North Whitehead, 1861 - 1947). Ця філософія вчить, що світ уцілому і всі без винятку його складові  знаходяться в процесі постійних змін. Філософія процессу виробила ряд методологічних засад, спираючись на які ми, начебто, маємо можливість адекватно осягти дійсність. Ряд видатних сучасних християнських (Чарльз Хатшорн - Charles Hartshorne, 1898-2000; Джон Б. Кобб, та Девід Рай Гриффин), а також іудейських  (Макс Каддушин, Мільтон Штейнберг, Леві А. Олен та Генрі Шломінський)   богословів методами Філософії процесса намагаються зараз розв’язати всі нездолані було протиріччя у вченні про библейського і монотеїстичного Бога. Можна нагадати, що шанувальник філософії Гегеля датський пастор, богослов і філософ Сьорен К’єркегор (1813-1855) свого часу намагався було розв’язати аналогічну проблему, створивши “Діалектичну теологію”.

     

    4.  Засоби світоглядного осягнення світу.

    Добуваючи і пропонуючи  істину з світоглядних проблемам, філософія при цьому користується - і нам пропонує користуватися - різними засобами ("знаряддями") осягнення (постижения) світу. З огляду на цю обставину, дослідники відносять окремих  філософів, філософські школи до наступних типів:

     

    4.а.  Раціоналізм (від латинського слова  "ratio" - розумію; розум) - це така філософія, що вирішує світоглядні проблеми тільки за допомогою розуму, шляхом раціонального, логічного мислення,  умовиводами. Класичним прикладом раціоналістичної філософії є картезіанство (школа послідовників Декарта), гегельянство, філософія Арістотеля, Спінози, Лейбніца, французький матеріалістів 18 сторіччя, сучасного позитивізму, марксизму.  Філософія взагалі раціоналістична навіть у тому випадку, якщо вона офіційно заперечує і принижує розум, виступає проти раціоналізму. Без теоретичного, раціонального мислення немає ніякої філософії. Згадаємо, що філософія, по визначенню, - це теоретичний тип світогляду. А теоретичного мислення не буває без уживання раціональних здібностей людини. Якщо яка-небудь антираціональна філософія виступає проти раціоналізму, то вона свою антираціональність спочатку повинна  раціонально обґрунтувати, і тільки після цього зможе перейти до викладу суть свого антинаціонального світогляду.

     

    4.б  Сенсуалізм (від латинського слова  "sensus" -  почуття, сприйняття)   проголошує почуття головним чи навіть єдиним джерелом одержання знань. Типовим представником сенсуалізму був англійський філософ Джон Локк. шотландський філософ Давид Юм. Сенсуалізм може входити складовою частиною в різні філософські школи ідеалізму і матеріалізму, діалектики і метафізики. У той же час на ґрунті гіперболізації ролі почуттів у пізнанні може виростати як суб'єктивний ідеалізм, так і вульгарний матеріалізм.

     

    4.в. Інтуїтивізм (від  латинського слова  "intuery" - придивлятися, "бачити наскрізь") вважає, що світоглядні істини людина може відкрити і засвоїти не за допомогою розуму чи почуттів, а шляхом алогічної здогадки, невимовного  "прозріння",  натхнення, "одкровення зверху". Типовим представником інтуїтивізму був бельгійський філософ Анрі Бергсон (1850-1941); німецький філософ Вільгельм Шуппе (1836 – 1913). Інтуїцію як додатковий, чи - третій шлях пізнання визнавали Декарт, Спіноза, Локк і інші філософи, учені, художники.

     

     4.г.  Ірраціоналізм  -  відкидання, заперечення позитивного значення "раціо", розуму; філософія, що вважає неможливим осягти і викласти світоглядну істину в раціональній формі, засуджує здоровий глузд, вихваляє абсурд і тарабарщину. Видним представником ірраціоналізму був датський філософ Сьорен К’єркегор (1813 - 1855). Значне місце ірраціоналізму приділяється у філософії Ніцше, екзистенціалізмі 20-го сторіччя, сучасному постмодернізмі.

     

     

     

    5. Ідея Бога у філософії.

     5.а.Оскільки релігійний світогляд, серцевиною якого є віра в Бога, був і залишається найбільш розповсюдженим світоглядом, то відношення до ідеї Бога було і залишається важливим показником у справі класифікації філософії, філософських шкіл і напрямків. По цьому показнику зміст філософської думки може бути розподілений на такі типи: Деїзм, Пантеїзм, Теїзм, Атеїзм. Ці типи, за винятком атеїзму, допускають існування Бога і Світу (Природі, Всесвіту), але визначають для себе Бога і світ по-різному, по різному трактують і співвідношення та стосунки між ними.  Якщо поняття Бога і Світу зобразити колами Ейлера, то співвідношення між ними  виглядатимуть так:

     

     

     

     

     

     

     

    НЕСУМІСНІ

    (Трансцендентні)

     

               Б О Г                С В І Т

     

     

     

    =        ДЕЇЗМ

     

    ТОТОЖНІ

    (Іманентні)

     

     

     

     

             БОГ  СВІТ

     

      =  ПАНТЕЇЗМ

     

    ПІДПОРЯДКУВАННЯ

     

    (Трансцендентно-

    іманентні)

     

     

    Б О Г

     

    Світ

     

     

          =      ТЕЇЗМ

     

    БОГА  - немає

     

     

     

     

    С  В  І  Т

     

     

         =     АТЕЇЗМ

     

     

    5.б.Деїзм ( від латинського слова "Deus" - Бог) розмежовує Бога і світ непрохідною і нездоланною прірвою. Бог трансцендентний (від латинського слова "transcendentis" - що  переступає, виходить за межі)   світу. Деїзм вважає Бога надсвітовим; допускає, що в якийсь момент Бог створив світ: створив матерію з нічого і вклав у матерію закони, за якими вона існує, згідно з якими здійснюються усі природні процеси. Створивши світ і підпорядкувавши процеси і дії в ньому законам, Бог більше не втручається в цей світ, оскільки його втручання свідчило б про те, що Бог сам себе виправляє, а це принижувало б достоїнство самого Бога. Створивши світ, Бог зовсім відмежувався від нього. Пізнати суть Бога неможливо, оскільки Бог знаходиться поза світом і нічим себе в цьому світі не виявляє. Це з одного боку, а з іншого, - Бог   якісно відмінний від світу і ніяк не може бути описаний (утиснутий в) параметрами цього світу. Деїзм говорить, що з розгляду  світу ми можемо тільки здогадуватися, що є Творець цього світу (матерії і її законів), але Він ніяким чином  не втручається в справи світу,  і ніякі особистісні взаємини з Ним не можливі. Він, просто, - творець і законодавець  світу; Він - вища позасвітова сила. 

    5.в.Пантеїзм (від грецьких слів: "pan" - все і "theos" - бог;  дослівно -  "всебожжя") вважає, що  Бога іманентний (від латинського слова "immanentis" – властивий, притаманний, нерозривно зв'язаний) світу. Бог злитий з Природою чи розлитий у ній. Зміст пантеїстичних поглядів добре виражено словами Спінози: "Deus sive Natura" – «Бог чи Природа». Бог - це сама природи. Ніяким окремої від природи існуванням чи відмінними від природи ознаками Бог, відповідно до пантеїзму, не володіє. Бог не має якості особистості, він не чує наших молитов,  не відповідає на наші звертання до нього. Вивчаючи, підкоряючи і шануючи   Природу, ми вивчаємо, підкоряємося і вшановуємо Бога.

        Деїсти і пантеїсти, на словах визнаючи Бога, користуються  ідею Бога для вирішення деяких своїх світоглядних проблем (наприклад, виникнення світу, походження закономірностей у світі і подібних "позамежових” проблем),  виступали проти віри в Бога, як в особистісну істоту, з яким людині можна спілкуватися, одержувати від Всевишнього якусь допомогу, очікувати чуда тощо. Представники деїзму і пантеїзму негативно ставилися до всіх існуючих релігій, критикували їх віровчення і практику. Сучасники вважали деїстів і пантеїстів прихованими, замаскованими атеїстами. Частково - це так. Але по своєму змісту деїзм і пантеїзм можна одночасно вважати і непослідовним, не до кінця атеїзмом і в той же час непослідовним і не до кінця світоглядом релігійним. Розроблювальні деїстами і пантеїстами ідеї Бога і його взаємодії з природою можуть бути використані - використовувалися і зараз використовуються  - як для захисту атеїзму, так і для захисту релігії, і в той же час, як проти релігії, так і проти атеїзму. Це видно хоча б на прикладі такого філософсько-релігійного світогляду, яким є теїзм.

    5.г. Теїзм  - на словах намагається поєднати в собі риси деїзму і пантеїзму, оскільки вважає, що Бог одночасно й іманентний природі й у той же час трансцендентний по відношенні до неї. Причому іманентність і трансцендентність Бога теїзм витлумачує в своєму специфічному розумінню.

    Теїзм стверджує, що трансцендентність Бога полягає в тім, що Він - вище створеної їм природи, недоступний своїм творінням, не збагненний розумом людини. У цьому випадку вони свої погляди підкріплюють не тільки філософськими ідеями деїстів, але і посиланнями, наприклад, на Біблію, яка твердить, що "Бог у світі живе неприступному, Його ж ніхто з людей не бачив і бачити не може" (1-оі Тимофію, 6:16; Іоанна, 1:18;  1-оі Іоанна 4:12). А іманентність Бога теїзм розуміє в тому плані, що Бог не відокремлений від людини, але знаходиться поруч з нею; що людина Богом "живе, рухається й існує" (Діяння, 17:28). У цьому плані "іманентний" Бог завжди чує наші звертання до нього, завжди готовий прийти до нас на допомогу. Виходячи з цього теїзм визнає Бога істотою і особою, хоча описувати самі властивості цієї істоти і особи ухиляється.

    Теїзм дуже близький до богослов'я, але не тотожний  з ним. Богослов'я (теологія) завжди конфесіональна. Завдання останнього - дати теоретичне виправдання релігійним ідеям (догматам, концепціям) і практиці (культу) свого віросповідання. Немає богослов'я взагалі, а є богослов'я православне, католицьке, баптистське, єговістське, шиїтське, вахабістське, хасидистське, ламаїстське і так далі. У цьому плані богослов'я у значній  мірі  користується ідеями теїзму, але  завжди конкретизує їх зміст у відповідності зі своїм віросповіданням.

     

    5.в.  Атеїзм (від грецьких слів "а" - без, не; і "theos" - Бог) - безбожництво, заперечення існування Бога. Існують різні відтінки атеїзму: від віри в те, що Бога немає (релігійна людина вірить, що Бог є, а такий атеїст вірить, що Бога немає), до сумніву в існуванні Бога (може бути є, а може бути і немає) і до твердого заперечення існування чого б те не було надприродного (тверді, послідовні атеїсти).

    Деїсти, пантеїсти і різного роду атеїсти в даний час ведуть свою власну пропаганду, але також об’єднуються між собою в міжнародні і регіональні організації і ведуть боротьбу проти релігії, релігійного фундаменталізму, примітивних релігійних вірувань. Різного роду містико-релігійні нові(молоді)  організації типу теософських організацій, ілюмінатів, масонів, Нью-Эйдж (Нова епоха),    Білого братства, мунізму, Аум синрикьо, -  кожне по-своєму використовують і спираються на теїстичну і богословську філософську спадщину.

     

     

    6. Кількість глибинних основ світу.

    Філософія, узагальнюючи спостереження і вивчення світу,  неминуче зупиняється перед проблемою: один, два чи багато існує глибинних основ (початків, першопричин, вихідних принципів) самого світу? При вирішенні цієї проблеми виникають такі типи філософії, як   Монізм, Дуалізм, Плюралізм. 

    а.    Монізм (від грецького слова  "монос" - один) в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, чи ідеалістичним, коли  такою єдиною основою проголошує  дух (ідею, почуття). Матеріалістичним монізмом є філософія Ван Чуна, Демокрита, Епікура, Лукреція Кара, французьких матеріалістів 18-го сторіччя, Фейєрбаха, марксизм, позитивізм. Ідеалістичний монізм найбільше послідовно виражений у філософії Платона, Юма, Гегеля, Володимира Соловйов, сучасного неотомізму, теїзму.

    б.    Дуалізм (від латинського слова "duo" - два) - це світогляд, що бачить у світі прояв двох протилежних один одному початків (факторів), боротьба між який і створює все те, що є в дійсності. Цією Двійкою можуть бути різні факторі: Бог і Світ; Дух і Матерія; Добро і Зло; Біле і Чорне; Бог і Диявол; Світло і Пітьма; Ін і Ян; Чоловіче і Жіноче і так далі. Дуалізм притаманний багатьом філософам і філософським школам. Він займає важливе місце у філософії Декарта, Спінози, Кьєркегора, сучасних екзистенціалістів... Його можна знайти в Платона, Гегеля, у марксизмі (Праця і Капітал) і в багатьох інших філософів.

    в.     Плюралізм (від латинського слова  "pluralis" - множинний, багато) - визнає існування у світі багато взаємодіючих факторів і початків. Саме слово "Плюралізм" застосовується для опису  різних областей духовного життя.  Плюралізмом називають право одночасного існування багатьох варіантів політичних поглядів і партій у тому самому суспільстві; правомірність існування різних і навіть - суперечливих один одному світоглядів, світоглядних підходів тощо.

     

     

     

     

     

    Запитання для закріплення матеріалу теми

    та атестації:

    1. За якими головними  показниками філософська думка

                   поділяється на школи та   напрямки?

    2. Як називаються ті філософські школи,

    що першість у співвідношенні Матерії та Духа віддають Матерії?

    3. Які є школи (форми) філософського матеріалізму?

    4. Які є школи (форми) філософського ідеалізму?

    5.Які існують види філософської методології пізнання  світу?

    6. Що таке діалектика?

    7. Що таке метафізика?

    8. Перерахуйте головні типи філософії за ознаками знарядь здобуття

    світоглядних істин?

    9. Що таке філософський раціоналізм?

    10. Що таке філософський сенсуалізм?

    11. Що таке інтуїтивізм?

    12. Що таке філософський ірраціоналізм?

    13. Які є філософські напрямки в ставленні до ідеї Бога?

    14. Як називаються філософські погляди, що приписують Богу

    створення Всесвіту, але не допускають Його втручання в події цього Всесвіту?

    15. Як називаються філософські погляди, що заперечують існування Бога?

    16. Як називаються ті філософські погляди, що ототожнюють Бога

                з природою,  вважають Бога “розчиненим” в природі?

    17. Як називаються філософські погляди, що визнають Бога

             як Творця і одночасно Управителя подіями Всесвіту?

    18.Назвіть види філософії, що різняться між собою за ознакою

              визнання кількості  чинників (“початків”) у світі?

    19.Яким поняттям характеризується та філософія, що визнає

               лише один визначальний чинник у світі?

    20.Яким поняттям характеризується та філософія, що визнає

           два протилежних  один одному  визначальних чинників у світі?

    21.Яким поняттям характеризується та філософія, що визнає

                багато  визначальних чинників у світі?

     

     



    [1] Від грецького слова  “meta phisika” – після фізики, поза фізикою. Про походження слова Метафізика вестиметься мова в темі про античну філософію.



    Другие новости по теме:

  • Філософська пропедевтика. Розділ 2.
  • Теми студентских рефератів
  • Метафизика и диалектика. Черновик
  • Экзамены/зачёты по философии
  • Реферат студента


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: