Календарь

«    Март 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031



  Популярное





» » Філософя як квінтесенція духовної культури

    Філософя як квінтесенція духовної культури


    Новіков Б.В.Проф. Новіков Б.В. –

     

    доктор філософських наук, завідувач кафедрою філософії,

     

    декан соціологічного факультету НТУУ – «Київський політехнічний інститут»

     

     

     

    Філософія як квінтесенція

     

    духовної культури людства

     

     

     

     

     

    У зв’язку зі 110-річчям нашого славетного КПІ (НТУУ «КПІ») науково-популярний журнал для школярів та юнацтва «Країна знань» (№6 за 2008 рік) люб’язно запросив на свої сторінки представників різних галузей наук з НТУУ «КПІ». І мене. Нижче – вашій увазі те, що з цього вийшло...

     

    Що таке філософія?

     

    Для одних – ледь що не синонім слова «базікання». До того ж – безпредметне.

     

    Для інших – щось, зовсім необов’язкове для «нормальної» людини; те, без чого цілком спокійно можна обійтись у своєму власному життєвому поступі і поготів – у житті повсякденному та повсякчасному.

     

    Для когось – марне гаяння часу для вкрай неконкретних інтелектуальних вправ…

     

    Подібну «колекцію» вельми розхожих «характеристик» можна продовжувати як завгодно довго: адже відомо, що у глупоти меж немає. Тут діє єдина формула: «я так гадаю». «Я так бачу». «Мені так видається».

     

    Не буду полемізувати, не буду намагатись розвінчувати і т.д. По-перше, для полеміки з подібними опонентами здоров’я треба більш, аніж розуму; по-друге, універсальну протиотруту (антидот) проти подібного інтелектуального невігластва та незрідка – войовничого й агресивного жлобства вже давно винайшли у моєму рідному селі: «Ти ТАК бачиш? Хай би тобі повилазило». Ну, звісно, це коли хтось свідомо і до того ж – вельми енергійно намагається видавати чорне за біле, зло за добро, брехню та кривду за правду, потворне за прекрасне тощо.

     

    Сучасні випускники сучасних філософських факультетів (і, гадаю, такий стан справ не в одній лише Україні, адже гуманітарну сферу вони окуповували як першочерговий пріоритет: згадайте, на чиї гроші фонд «Відродження», (а точніш: фонд «Виродження», Сорос) в кінці 80-х – на початку 90-х видавались підручники та посібники для ВНЗ. І зважте: не підручники з математики, фізики, хімії, інформатики etc., але: з теорії пізнання, логіки, соціальної філософії, психології, етики, естетики, екології, політології, культурології і т.п.) – то вже дуже специфічні випускники.

     

    «Перебудовники», аж занадто оперативно опіклувались та подбали про навчальні програми відповідних факультетів і, – це, зазвичай, більш тривалий процес, – про викладацький корпус. Про професорсько-доцентсько-викладацький контингент. Про кадрову селекцію відповідну.

     

    І ось вже десь так років 10-15 – пішов «продукт». Пішов випускник. Пішов «фахівець». З філософії. І – близьких до неї царин людського духу. Що він собою являє? Мабуть, як і у ділі всякому, є винятки, але в масі своїй – це духовна каліч, добросовісно нафаршована продуктом із покидьків людського духу. У «філософській» царині – жахним фаршем: до, – анти, – поза, – квазі – науковими «обрізками». Є всього потроху: і герменевтики, і фрейдизму, і нео, і прагматизму, і постпозитивізму, і персоналізму, і структуралізму, і тейярдизму, і екзистенціалізму (вчора це була домінуюча «парадигма»). Сьогодні, поза сумнівом, поза конкуренцією на цьому ярмарку «розкутого філософування» – постмодернізм. Домінування – без застережень і повне.

     

    Ну як же: розгулятись є де. Адже основний імператив, кредо, – чергового у безкінечному ряду, адже у глупоти меж немає, цього видання псевдо – філософії: «у кожного своя істина». Ну, себто: «я так бачу». Все.

     

    ...Коли я бачу такого «фахівця», в уяві завжди постає один і той же сюжет, один і той же персонаж: Стецько із «Сватання на Гончарівці».

     

    Пригадуєте? Вроді й не олігофрен. По – своєму щирий і навіть безпосередній. Чим і обеззброює. Щоправда, з почуттям гумору – складно, на глузування та кепкування не реагує. Та наші ж люди добросердечні: не дуже – то й кепкують та глузують: убогий. А що з убогого візьмеш?!! Божа людина…

     

    Так от, дивлюсь я, слухаю нинішнього «молодого спеціаліста», а перед очима – Стецько. З низкою бубликів через плече. Один бублик – наратив. Другий – симулякр. Третій – деконструкт. Десятий – аттрактор. Тридцятий – парадигма. Семи десятий – дискурс...

     

    Стоїть, гризе собі черговий бублик. Згризе, через день – новий. Про старий – забуде. А який від того слід? До чого притулитись? Хіба що до стінок кишечника та шлунку.

     

    І з таким убожеством – до кращої в селі дівки: до Галі. «Галю, давай поженимось!».

     

    Галя: «Та й що будемо робити?».

     

    Стецько: «Батько казали, що ти будеш вправлятись по господарству, а я тебе битиму...».

     

    Не хоче Галя мати справу з перетвореною формою багатства: неправедно нажитими статками батька – глитая. Не хоче і край. Прагне багатства справжнього, цінностей не фальшивих, кохання щирого.

     

    ...Батька на сцені немає. Але наука і горизонти його вподобань, шкала цінностей, педагогічне кредо і все, тому подібне – зрозуміле... Як той самий бублик на шворці у сина. Бо все це – в сина інвестовано…

     

    Тому в мене не до клонованих «стецьків» запитання (цих дуже жалько, хоча вже майже нічого поробити не можна: час згаяно невідворотно і незворотно).

     

    В мене до «батьків» (і «матерок») відповідних, до «вчителів» і «наставників» ВНЗівських запитання: що ж ви дієте, що ж ви робите, що ж ви витворяєте, бісові душі?!!

     

    Адже всі ви, - без винятку найменшого, - отримували свого часу повноцінну і добротну освіту. Філософську. І в дипломах ваших, - погляньте, якщо забули, – написано: філософ, викладач.

     

    Філософ. Викладач. Себто викладач філософії. А не «філософії», а тим більш – «філософій». В режимі: «я так бачу». А, вірніш: Сорос так бачить. Сорос платить. Я роблю... Це ж про вас Тарас Григорович: «роби, враже, що пан каже».

     

    ...А що є «дискурс»? Блудити, ходити манівцями.

     

    А що є «парадигма»? Конвенція. «Ми так вважаємо...».

     

    Довільність як свавільність.

     

    То до чого ж тут наука?!!

     

    Йди в божевільню і там розказуй, що ти – Наполеон. І шкоди менш. І на душі свято.

     

    То що ж вона є: філософія?

     

    …Враховуючи, що філософія – то є у буквальному перекладі: «любов до мудрості»; не просто до цілком певного типу та стилю мислення, але до мислення найвищого гатунку: саме до мудрості («мудрість – то не лише звивини, але й зморшки»), спробую лаконічно відповісти на це питання («що є філософія?») – послуговуючись особистим життєвим досвідом. Вже й звивин «філософських» трохи є: їй віддано понад 30 років свідомого служіння, та й зморшки не за горами: в цьому році мені виповнюється 60… Отож, маю і фахове, і моральне право відповідати на поставлене питання від власного імені. А не від імені чиєгось. Відповідати і нести за те відповідальність повну.

     

    Коли, як і головне: чому це починалось? Відбувалось? Вибір філософії як професії, як роду діяльності та творчості, наразі – як життєвої долі?

     

    Думаю, деякі деталі, – на перший погляд, неістотні та випадкові, - пов’язані з відповіддю на ці питання, допоможуть і відповісти на головне питання: що є філософія? Що, чому, звідки, куди, як, для чого… Особливо ж – з огляду на те, до якої за віком аудиторії я звертаюсь…

     

    Так от. 1964 рік. Мені тоді стільки ж, або майже стільки, скільки нині основним читачам журналу «Країна знань». 16 років. 9-й клас Фастівської с/ш №1. Чому саме 9-й? Бо саме тоді, на уроці «суспільствознавства» (вела його наша шановна класний керівник Валентина Олександрівна Кірейчук) відбулось перше «інфікування» філософією… До слова, «Суспільствознавство» – це дівоче прізвище учбової дисципліни «Людина й світ», що вона ще донедавна викладалась у середній школі. Була профілюючою при вступі в ВНЗ з низки спеціальностей: філософія, соціологія, політологія тощо. З 2007 року – була свідомо знищена високими чиновниками від освіти. Гадаю, це «подвиг» з розряду геростратівських. До слова – лише один в довгому ряду подібних, що їх пережило за останні роки і нині переживає наше освітянство. Маю підозру: у повній відповідності до плану та мети – залишити в Україні в ближчі роки інтелектуальну (наукову, культурну, духовну, освітню тощо) ПУСТЕЛЮ.

     

    Скажіть мені на милість: звідки може зачерпнути хоча б первинної, хоча б побіжної інформації нинішній школяр наш про філософію, екологію, демографію, політологію, культурологію, політичну економію, соціологію, мистецтво, мораль? Враження таке, що курс на культурне виродження та докінечне здичавіння нашого народу заданий, – ким?!!, – чітко і дотримується неухильно. Втім, ким і для чого – то вже нині і для багатьох – не таємниця. Завтра буде очевидним – для ВСІХ.

     

    …Як зараз пам’ятаю, тема уроку була: «Основні закони діалектики». «Зачепила» незвичність формулювання одного з них: «закон заперечення заперечення»… По дорозі додому (в с. Веприк, що на Фастівщині) зайшов до книжкового магазину у Фастові і купив… «Філософський словник». Треба ж було розібратись, що це воно за закон такий: два слова в одному й тому ж відмінку, роді, числі. Без традиційного для законів інших наук чіткого визначення. Формулювання. Дефініції… Читати словник став так, як зазвичай читають белетристику: від сторінки першої до сторінки останньої… А починався він, словник, звісно, не з літери «З», а з літери «А».

     

    Абеляр. П’єр. Захоплюючий життєпис напрочуд цікавого, повного несподіванок і небезпек, напружених духовних пошуків життя філософа доби Середньовіччя. Але: лапідарний. Максимально стислий та лаконічний. Словник же. Різновид довідкової літератури.

     

    Захотілось взнати більш про Абеляра. Де шукати – знав: серія «Життя видатних людей» (рос.: «Жизнь замечательных людей», «ЖЗЛ»)… Принагідно хочу сказати сьогоднішнім юним: по-перше, варто, – і не просто варто, а вкрай бажано, – знайомитись з життєписом видатних (власне: нормальних) постатей нашої, – загальнолюдської, – культури. Нашої історії. Зі всіх без винятку її сфер, областей та галузей. І в цьому сенсі започаткована у 1930 році О.М. Горьким в СРСР вищеназвана серія – це унікальне за своєю значимістю і цінністю видання. І за рівнем та якістю виконання, і за переліком постатей, про які йшлось. На ньому, без перебільшення, виростали цілі покоління в нашій країні. І: які покоління! Неоцінима її значимість у справі самовиховання та самоосвіти постаючої людини. Юнака і юнки. Коли вирішується уже суто філософського сенсу та масштабу питання: «ким бути?», «яким бути?», «з кого робити життя?» і т.п. Адже за наростаючою силою ці питання та почуття, що їх супроводжують, цілком можна ставити поруч з силою перших юнацьких почуттів і головного з них: кохання.

     

    Зазначу, що я до своїх 16 років перечитав більшу частину книжок, що вийшли у вказаній серії (десь біля трьохсот). Продовжував це і в наступні шкільні та пошкільні роки.

     

    І по-друге. Я дійсно читав багато. Скрізь. Завжди. І – все. Повністю «вичитав» нашу шкільну бібліотеку. Практично повністю – сільську. З вдячністю безмежною згадую та пам’ятаю шкільного бібліотекаря Ніну Павлівну Бідненко та сільського – Катерину Сергіївну Смовж, які, як справжні інтелігенти, як справжні творці та берегині справжньої духовності та культури, прищеплювали мені, – і не лише мені, звісно, – смак до читання, поштиве, – майже трепетне, відношення до книги, - цього вікна (а, чи, може, дверей, найширших) у культуру минулу, нині сущу. І – в прийдешню. Адже: «чим більше пізнаю, тим менше знаю» (Й. Гете).

     

    …Дійшла черга й до міської (Фастівської) бібліотеки, яку я відвідував три роки поспіль (1964-1966).

     

    Я за все і безкінечно вдячний своїм батькам. Себто – як, власне, і повинно бути. Матусі моїй, вчительці початкових класів у веприцькій школі – Марії Терентіївні і батьку – фронтовику, колгоспному бригадиру, комуністу – Володимиру Кириловичу. Він мав 4 класи освіти. Але мудрішої, працьовитішої, добрішої, розважливішої людини я не стрічав у своєму житті. Може, таке відчуття ще й тому, що я вже пережив свого татуся на багато, багато років…

     

    Так от: я вдячний їм за все, але особливо вдячний за три речі: вони всіляко заохочували мій потяг до спорту; вони завжди рахувались з моїм вибором: професії, дружини, друзів, ворогів і т.ін.; вони прищепили мені любов та повагу до книги.

     

    Мало сказати – повагу. Поштивість і безмежну довіру. Словом – любов.

     

    Дивлячись на деякі нинішні «книги», гортаючи їх сторінки, ловлю себе на єдиному бажанні: відрубати подібному «літератору» язик та руки.

     

    До колоди. Привселюдно. Але перед тим – ретельно вимити руки. Ну, руки вимити можна, але ж дух і душу, – тим більш юну, – як від тих «літературних» помий відмити?!!

     

    Хто народивсь і жив у селі, той знає, що це значить: заохочувати до читання, створити у домі ледь що не культ книги. Адже в тому селі роботи – від світанку до захід сонця. Від зорі до зорі. А ти ж – перший помічник батькам своїм у тій роботі (сестричка була ще малою, та й що візьмеш з того дівчиська…).

     

    Копати садок, садити город, полоти, підсипати, косити, носити воду, пиляти та рубати дрова, пасти корову, йти за пашею для свиней, для кролів, для… Словом: це село. Це земля. Їй не збрешеш. Їй міфів та локшини на вуха не навішаєш. Скільки разів їй поклонишся – стільки разів вона тобі віддячить. Або ж, як казала моя матуся, царство їй небесне: «взувай синок чоботи, йди приберись у корови і свиней, бо якщо воно тобі не смердітиме у хліві, то воно ніколи не запахне на твоєму столі».

     

    Це – одвічна життєва мудрість. І вона супроводжує нас від самого народження і до самого фінішу життєвого. І в селі. І в місті, звичайно. Але в селі – ти весь на виду. І фактор: «що люди скажуть?» там є (був) ледь що не визначальним. І капітал твій найбільший – це твоя репутація. Авторитет. А чи то: «слава». І вибір - за тобою.

     

    І не приведи Господи набути її, тієї «слави»: «дурень», «ледащо», «злодій», «боягуз», «падлюка» тощо…

     

    Так от, закінчуючи думку про роль та місце книги. Роль – визначальна. Місце – першорядне. І тоді. І зараз.

     

    Що б і хто б не казав. І тоді було радіо. Було кіно. Був театр. Вже в 60-ті масово з’явилось (щоправда – чорно-біле) телебачення. Щоправда, не було Інтернету. Ну й що? Тепер є.

     

    Але книга – то є книга.

     

    А вчитель – то є вчитель.

     

    А батьки – то є батьки.

     

    А друзі – то є друзі.

     

    Вочевидь, масив сприйнятої з книг інформації, – ну, і з живого життя, звісно, – склав ту критичну масу, яка (спрацював закон взаємопереходу кількості та якості) визначила вибір долі. Адже прийшло загострене відчуття суперечливості між скороминучістю окремішнього людського життя та вічністю, безмежним багатоманіттям і безкінечністю, – як співвіднести!? – буття. Одних наук вже нині існує понад 3 тисячі. А професій та спеціальностей – понад 60 тисяч. Що можна встигнути? Як долучитись до всього: що було, що є і що буде?

     

    Виявляється, є така можливість. Є одна-єдина наука, що має своїм предметом не шматок, фрагмент буття і не масив його, а – все буття і небуття. Все суще. ВСЕ. Бо, як вже мовилось, стихія філософії наукової – то стихія всезагальності. І специфіка її полягає в одному – єдиному: вона геть – чисто позбавлена специфіки.

     

    Зрозуміло, що в журнальній статті, та ще й популярного видання, та ще й для юнацтва – не відповісти вичерпно і навіть у першому наближенні не відповісти на питання: «Що є філософія?».

     

    Але ж будь-який шлях починається з першого кроку. Відтак, продовжимо. Себто: рушимо у путь.

     

    …Коротше кажучи, допоки я дійшов у «Філософському словнику» до літери «З» («Заперечення заперечення закон»), то вже знав напевне: філософія і лише філософія. Ось та справа, що їй буде присвячене все моє життя. Без залишку.

     

    Звісно, що з моменту прийняття такого рішення зміст та характер читання мого (до того – безладного, масового та несистемного) став в т.ч. і більш цілеспрямованим. Це було природним. Я дорослішав. Формувались смаки та вподобання, з’являлась перебірливість. Зростала вимогливість до себе та до оточуючого середовища. Прийшло загострене відчуття цінності та швидкоплинності часу людського життя. Я почав більш селективно (вибірково) відноситися до літератури, більш ощадно – до часу, намагавсь читати в т.ч. і твори справжніх професійних філософів. Те, що узвичаєно називати «першоджерела». Класиків жанру. Адже за 2500 років від моменту виникнення філософування розумні люди дещо таки встигли і осмислити і написати...

     

    Відразу ж зазначу, що не розумів я в тих творах ... анічогісінько. Але підсвідомий інтерес та потяг лише наростав та зміцнювавсь. Адже незрозуміле та втаємничене так притягує та вабить. А вже про заборонене – і говорити нічого... Хочеш прикути увагу до якогось автора, ідеї, книги – заборони їх. І, до слова, цією обставиною користуються пройдисвіти всіх мастей… В т.ч. і пройдисвіти «від науки», «від культури», «від мистецтва»; та, власне – від усього.

     

    Коротше кажучи, вже в 11-му (випускному) класі я знав напевне: вступатиму на філософський факультет (тоді він ще називався і був історико-філософським факультетом) Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Він був єдиний в Україні і один з шести в СРСР (Москва, Ленінград, Ростов-на-Дону, Тбілісі, Алма-Ата). Лише в університетах названих міст були філософські факультети.

     

    Ну, прийняв рішення, сказав, зробив.

     

    В сенсі: в 1966 році ... почав вступати. Пролетів над мрією, як «фанера над Парижем». Не пройшов за конкурсом.

     

    Тут справа така. У ті далекі часи (60-70 рр.) згідно правил прийому у ВНЗ країни (СРСР), на т.з. гуманітарні факультети (філософський, економічний, юридичний, історичний) левова частка місць, – десь біля 90%, – виділялась для абітурієнтів з, як його називали, «виробничим стажем». Це могло бути що завгодно: робота на промисловому підприємстві, в колгоспі, радгоспі, служба в Збройних Силах країни. Так от, мінімальною межею цього стажу були 2 роки. Максимально – як завгодно багато, мінімально – не менше 2-х років. Не менше.

     

    А от на 10% відсотків, що залишались, можна було вступити і без наявності такого стажу. Включно – і відразу після набуття середньої освіти у школі (а чи то училищі чи технікумі). Тут шансів було всього два: або здати профілюючий предмет (зазвичай на вказані факультети це був «історія СРСР») на «відмінно», і, якщо ти був медаліст (або ж прирівняний до нього випускник технікуму, училища) – тебе зараховували у відповідності до тогочасних правил. Або: все треба було здавати на «відмінно». На історико-філософський факультет КДУ ім. Т.Г. Шевченка тоді це були: рідна мова та література (усний); рідна мова (твір); історія СРСР (усний); іноземна мова (усний).

     

    Оскільки медалі в мене не було, залишалось здавати все на «5». От я й намагавсь...

     

    Стосовно ж того, як я нині оцінюю оті самі «два роки виробничого стажу», скажу так: скорше позитивно, аніж негативно. Ну, можливо, не два, але – не менше одного. Але то вже інша тема...

     

    ...В 1967 – знову. І знову, – на вечірнє віділення, – те ж саме. А життя ж іде. Працював шліфувальником на Київському заводі «Комуніст». Восени 1967 р. призвали до армії. Служив у Групі Радянських Військ в Німеччині. В 1969 р. звільнився в запас. Мені вже 22 роки. Але мрія про філософію, і, відповідно – про філософський факультет – лише зміцнювалась. Бажання долучитись – лише наростало. Але: не можна ж бути «вічним абітурієнтом». Словом, думаю: «ну ще раз, 4-й. Останній. А там...» А що там? Та хто ж його знає. Тільки знаю я напевне і не з книг, як рве душу, коли 3 рази поспіль постійно … пролітаєш мимо мрії. Зверху. Ззаду. Збоку. Але: мимо.

     

    Так, в дев’ятнадцять, двадцять років рве. Але нині, коли вже, фактично, прожита більша частина життя взагалі і в своїй професії зокрема, я інколи ловлю себе на думці: «а, не дай би Боже, вступив я на філософський факультет омріяного університету відразу, сходу, прямо із-за шкільної парти – за стіл вузівської аудиторії. Не маючи життєвого досвіду уже, фактично, самостійного, – дорослого, – життя.

     

    Не знаючи, як пахне металева стружка, як влаштовуються відносини у трудовому, – виробничому, – колективі, що таке цінності і псевдо у людських стосунках, що таке дружба армійська і що таке армійська служба...

     

    Ні, ніякий книжковий світ і «начитаний» досвід не замінить досвіду реального та дійсного життя. Але і реальне та дійсне життя без того внутрішнього світу, що він формувався під впливом знайомства з величезним обширом книжкового світу – так і лишалось би реальним. А варто – щоб було у неперервному поступі у векторі до життя дійсного...

     

    Словом, скажу так: я вдячний долі, собі і людям, за те, що моє життя складалось і склалось (та й продовжує складатись) саме таким, яким воно було і є.

     

    Отож: 4-та спроба. Вступив. І – як проснувся. І – до цих пір заснути не можу.

     

    Он вже й своїх книг – біля десятка. А всього видруків – за три сотні перевалило. Та ще ж, вроді, й не вечір…

     

    ...Коли воно приходить: бажання і потреба долучатись до того, що є філософія? У когось – легенькі. Прохідні. У когось – непереборимі. Нездоланні.

     

    Не знаю. Вочевидь: у кожного – в свій час. І у людства в цілому. І – у окремішнього індивіда – так самісінько.

     

    У людства це відбулось десь в районі VIII-VII століть до нашої ери.

     

    У людини зазвичай відбувається – між 16-20 роками. Одні «інфікуються» на місяць. Інші – надовго. Дехто – на все життя.

     

    Що є філософія? Це, по-перше, рівень та цілком визначена якість розвитку свідомості. Це – цілком певні якість, стан, культура та організованість людського духу, почуттів та практик.

     

    Якщо умовно (в розрізі) уявити собі рівні розвитку свідомості, це буде: мислення одиничними формами; мислення загальними формами; мислення всезагальними формами. Або ж: категорійне мислення. Або ж, що є те ж саме: філософське мислення. Звісно, що повноцінне мислення – це спромога вільно володіти та оперувати всіма цими формами у їх діалектичному взаємопереплетенні, зв’язку, взаємодетермінуванні.

     

    Отож, стихія філософії – то, повторюю, є стихія всезагальності. Або ж так: специфіка філософії полягає в тому, що вона геть-чисто позбавлена специфіки. Іншими словами, час філософії пробиває там і тоді, де і коли питання (і варіанти відповіді на нього) формулюється: що (хто) є все? Чому?, як?, звідки-куди?, навіщо?

     

    З`явилось питання – будуть відповіді.

     

    Вперше подібного масштабу та гатунку питання були висловлені представниками (якщо брати давньогрецьку, – античну, – філософську традицію) мілетської школи: Фалесом, Анаксіменом, Анаксімандром. Йшлось про т.з. архé. Першопочаток. «Із чого все і що є все?». Про прасутність. Про те, що наявне у всьому.

     

    Перший сказав: «вода». Другий: «повітря». Третій: «апейрон».

     

    Геракліт – «вогонь». Піфагор – «число». Платон – «поняття». Емпедокл: «і вода, і вогонь, і земля, і повітря» (4 начала). Демокріт – «атом».

     

    Це – антична (давня) філософія. Колиска т.з. західної культури. Приблизно в той же час зародки древньої філософії виникають у др. Індії, др. Китаї, др. Єгипті, др. Вавилоні, др. Шумерах. Це т.з. орієнталістська філософія. (Орієнте – Схід). Постановка питань та характер відповідей на них тут, в цілому, кореспондувались з тим, як це мало місце у філософії античній.

     

    Ну, а на загал, розвиток світової філософської думки відбувався у таких послідовних, – головних, - її історичних формах. Антична (др. грецька та др. римська) VIII д.н.е. – V н.е.; філософія доби Середньовіччя (V-XV ст.); філософія епохи Відродження (XVI-XVII ст.); філософія Нового часу (XVII-XVIII ст.); німецька класична філософія (кінець XVIII – середина ХІХ ст.); філософія марксизму (друга половина ХІХ ст.), ленінський етап марксистської філософії (перша третина ХХ ст. – по теперішній час); сучасна західна (немарксистська) філософія (середина ХІХ ст. – по теперішній час). Ще раз підкреслюю: це типологія філософії в контексті т.з. західної культури. І від того, що ми мало знаємо про східну і зовсім нічого – про африканську або ж про латиноамериканську – зовсім не означає, що їх не було…

     

    Така лаконічна (звісно, більш ніж стисла) біографія світової філософської думки. Тепер кілька слів про якість людської свідомості. Або ж: інтелект у «вертикальному розрізі». Здоровий глузд («скільки бачу, стільки знаю»); розсудок («чорно-біле мислення»); розум. Розум – це і є повноцінний, «добудований до верху» інтелект, діалектичне мислення, мислення взаємопроникаючими, взаємоопосередкованими протилежностями. Мислення як здійснювана діалектична суперечність. Розум – це мислення, яке спроможне відображати і одиничне, і загальне, і всезагальне. В єдиному контексті. Це, повторюю, і є повноцінне мислення. Мислення як аналог мислимого. Себто, мислення істинне, мислення, спроможне осягати (відображати) сутність. Відображати не дзеркально, не змертвлено, не статично, але – креативно, евристично, маючи змогу адекватно реконструювати (відтворювати) посталі форми буття (минувшина); бачити те, що закрито часом і простором: вираховувати, послуговуючись такою властивістю науки як антиципація, – випереджаюче відображення, – форми буття майбутнього і лише тому бути в спромозі мислити сучасне, теперішнє як здійснювану діалектичну суперечність: як відношення протилежностей однієї сутності: минулого і майбутнього. Мислення, яке відтворює, відображає у формах руху себе самого форми і зміст руху всього сущого. «В сутності все – відносне» (Гегель). Бажаєш знати на рівні сутності – вчись мислити діалектично, вчись співвідносити протилежності однієї сутності у здійснюваній суперечності. Відтак розум – це мислення діалектичне. Мислення, максимально співпадаюче з мислимим. А таке співпадіння є ІСТИНА.

     

    Що таке форми мислення?

     

    Вихідні, з яких розпочинається життя свідомості: поняття, судження, умовиводи.

     

    Більш складні: теореми, леми, закони, принципи, правила, ідеї, вчення тощо.

     

    Основні принципи наукової філософії.

     

    Базові, засадничі утворення. Серед них: принцип субстанційності матерії; принцип розвитку; принцип відображення; принцип взаємодії всього зі всім; принцип сходження від абстрактного до конкретного; принцип історизму; принцип практики; принцип співпадіння онто – та філогенезу; принцип співпадіння історичного та логічного тощо.

     

    Основні закони матеріалістичної діалектики.

     

    Закон взаємного проникнення протилежностей («Чому?». Про джерело розвитку всього сущого. Розуміння розвитку як саморозвитку).

     

    Закон взаємного переходу кількості та якості. («Як?». Про взаємодію зовнішньої (кількісної) та внутрішньої (якісної) визначеностей буття).

     

    Закон заперечення заперечення. («Звідки-куди?». Про ритміку, архітектоніку, спрямованість буття).

     

    Закон дійсного гуманізму. («Для чого?». Смисложиттєвий вимір людського життя, його людиновимірність. Науково-бездоганне обґрунтування та практичне ствердження людини як цілі, як абсолютної самодостатності. Цілі, але не засобу. А це і є: дійсний гуманізм).

     

    Категорії наукової філософії (неосновні закони).

     

    Причина – наслідок.

     

    Зміст – форма.

     

    Сутність – явище.

     

    Одиничне – загальне – всезагальне.

     

    Необхідність – випадковість.

     

    Буття – небуття.

     

    І: так далі.

     

    Основне питання філософії: про відношення матеріального та ідеального. Матерії та свідомості.

     

    Два підпитання (дві сторони): що первинне? чи є світ пізнаваним? Відповідно до пропонованих рішень: матеріалізм та ідеалізм; признання (ствердна відповідь) можливості пізнання та його заперечення (агностицизм).

     

    Себто: чим складніший зміст мислимого, тим складніші форми мислення. Бо: не буває форми беззмістовної, а змісту – неоформленого.

     

    Філософія (як, зрештою, і будь-яка інша форма життя духу) може бути науковою і ненауковою. В свою чергу ненаукова: донауковою і антинауковою. Перша – не може. Це – не вина і не біда її. Це об’єктивний стан речей. Ну, не може дитина в 10 років те, що може доросла людина.

     

    Друга – не бажає. Це: і біда, і вина. Бо: свідоме виконання соціального (класового, національного, расового тощо) замовлення. Обслуговування відповідного інтересу.

     

    Бо: вже є наукова. Йди, бери, користуйся.

     

    Але: «не так все однозначно…». Є сили, є люди, є неспівпадаючі, а незрідка – протилежні устремління і інтереси. Звідси – різні відношення до філософії. І – різні «філософії». Наукова – єдина. Бо: єдина істина. Єдина для всіх. Не одна, а єдина. Себто: є філософія (наукова), і є «філософії». Безліч. Бо, повторюю, у глупоти меж немає. Існують фабрики філософського міфотворення, цей процес вже давно «індустріалізований».

     

    Є люди, є спільноти людей, які зовсім не зацікавлені в тому, щоб наука загалом і наукова філософія ближчим чином стали та були надбанням кожного, багатьох та всіх. Бо наукова філософія, то: «схоплена думкою необхідність». Всіляка необхідність: природна, технічна, суспільна. Будь-яка. Бо наука: то рафінований людський дух. Їй (науці) до снаги бачити те, що закрито простором і часом. Бо, окрім іншого, має таку властивість, як антиципація – випереджаюче відображення. І вперед. І назад. І в майбутнє. І в минуле. І тільки на цьому підґрунті – бути в спромозі осягати сучасне як діалектичну суперечність минулого та майбутнього. Як відношення протилежностей однієї сутності.

     

    Наразі, будь-яка наука, включно і наукова філософія, покликається до життя з однією-єдиною метою: бути об’єктивованою. Матеріалізованою. Уречевленою. Втіленою.

     

    Тому, спочатку – пізнання т.з. першої природи. Потім її (природи) практичне перетворення. Людьми. Суб’єктами діяльності та творчості. Через техніку, через технологію. Створення артефактів. Себто: створення предметів матеріальної культури. І водночас: формування культури почуттів та культури власне духовної (включно і філософської). Людини. Людей. Людства. Формування духовності та інтелігентності.

     

    Потім стає нагальною проблема адекватного (наукового) осягнення «природи другої»: світу суспільних відносин. Світу культури. Світу суспільних інститутів. Економічних, політичних, соціальних, духовних і т.д., і т.п. Осягнення і освоєння. Щоб ця природа не домінувала над людьми, не пригнічувала, не знічевлювала, не перетворювала і не використовувала як засіб, як товар серед товарів. Не експлуатувала. Не робила людину тотально відчуженою. Від всього та від всіх. Не перетворювала в раба, кріпака, пролетаря. Але: була умовою та засобом поставання та буття кожної людини – в якості цілі (цілісної людини), в якості, зрештою, нормальної людини – генія.

     

    «Геній – це нормальна людина. Всі інші – відхилення від норми». Професія нормальної людини – її ім’я (Маркс – марксизм; Ейнштейн – відповідно …). Спосіб буття нормальної людини – творчість: найбільш розвинена форма розвитку. Спосіб буття дійсного гуманізму. Суспільний лад, базований на свободі та творчості – дійсний гуманізм. Коли розум існує в розумній формі і до того ж – у формі практичної всезагальності. Незрідка такий суспільний лад, таке суспільство називають комуністичним. Власне, дійсний гуманізм і дійсний комунізм – це одне й те ж саме.

     

    …Звісно, що від того не вмирають, якщо не долучаються до філософії. Чи то свідомо її уникають. Або ж – просто розминаються. Скаже (або подумає) «простий обиватель». І – категорично помилиться. Бо: які думки, такі почуття і точнісінько такі – діла (справи) практичні. Якщо в голові – неправда, то в серці – ненависть, а в руках – зброя. Не мною сказано, але правда: чим далі від істини – тим ближче до крові. Бо ідеї (які б вони не були: донаукові, наукові, антинаукові), якщо вони оволодіють людиною (а іншого призначення у них просто немає!) – стають матеріальною силою. Стають уречевленим, практичним пізнанням та знанням. Об’єктивованою (втіленою) свідомістю, матеріальною культурою (а чи то – антикультурою) стають. Ну, а вибір – за людиною. Бо з вибору починається – свобода.

     

    От такими думками мені хотілося б поділитися з нинішньою юнню з приводу питання: «Що є філософія?».

     


    Наукове видання

     

     

     

    Новіков Борис Володимирович

     

     

     

     

     

     

     

    ОТЧУЖДЕНИЕ

     

     

     

     

     

    Сб. Статей

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    (Російською мовою)

     

     

     

     

     

     

     

     

     



    Другие новости по теме:

  • Реферат студента
  • Теми студентских рефератів
  • Религия как социально-исторический феномен
  • Экзамены/зачёты по философии
  • Метафизика и диалектика. Черновик


    • Комментарии (0):


      redvid esle