Календарь

«    Февраль 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728



  Популярное





» » Релігія, віруючі і комунізм

    Релігія, віруючі і комунізм

    20-06-2006 17:18 - ps - Свобода совести | Просмотров:


    :: Релігія, віруючі і комунізм

    Зміст:

    1.Релігія і світогляд віруючих .

    2.Релігія і концепція комунізму в її історичному розвитку.

    3.Комунізм і світогляди в концепціях комунізму.

    4.Матеріальні складові суспільного життя при комунізмі і релігія.

    5.Релігія в системі комуністичного суспільства.

    6.Релігійна свобода  і політична активність віруючих.

    Чи є і який зв’язок між релігією, зокрема християнством, й ідеалами комунізу?
    Чимало людей з порогу відкидають саму постановку такого питання, оскільки в їх розумінні комунізм нерозривно пов’язаний лише з атеїзмом. Тим часом це питання не таке просте. Розглянемо його докладно (наскільки дозволяють рамки статті), враховуючи, що воно має не лише  пізнавальне, але й важливе практичне значення, бо стосується виборців з числа віруючих, які становлять сьогодні і, певен, становитимуть й у віддаленому майбутньому велику частину населення як нашої країни, так і зарубіжного світу.

    1.Релігія і світогляд віруючих

    Духовне життя - складний, багатоманітний, безмежний за змістом феномен.Воно, духовне життя,
    для всебічного і в усіх деталях осягнення невичерпне, як невичерпний і той реальній світ, що в ньому відображується. До того ж духовний світ додає до відображуваного ним реального світу власні духовні витвори - фантазію, здогадки, спрощення, помилки і багато чого іншого. Можна сказа т и, що в духовному плані кожна людина неповторна. Недарма ряд сучасних філософів і поетів твердять, що коли помира є людина, то разом з нею помирає і її неповторний Всесвіт. Тому надзвичайно важким   завданням є класифікація типів світогляду, під яким наука розуміє систему узагальнюючих поглядів людини на світ і своє місце в ньому.

    І все ж, якщо групувати світогляд за певними ознаками, можна виділити ряд його типів. Одним з найпоширеніших з них є релігія - тип світогляду, в основі якого лежить віра в Бога.

    Релігійний світогляд почав формуватися десь 20-15 тисяч років тому і став логічним продовженням міфологічного світогляду. Тоді Людина своєю фантазією людина вже не лише населяє навколішню дійсність міфічними істотами, а й намагається встановити з ними певні зв’язки, одержати від міфічних істот підтримку в боротьбі за своє виживання. Згодом ці істоти уявою людей були поставлекні над природою.

    Світогляд віруючої, однак, не вичерпується елементами релігійного світогляду. В органічному зв’язку з   вірою в Бога   знаходяться його ж, віруючого, культурологічні, моральні, наукові, соціологічні та інші знання і переконання. При цьому позарелігійні елементи   вступають (і не можуть не вступати!) у конфлікт зі змістом віри в Бога. Цей внутрішній конфлікт   спричиняє психологічний дискомфорт, який спонукає віруючого до узгодження   віри в Бога з іншими елементами свого духовного життя. У кожному конкретному випадку це досягається чи то знайденням узгодження віри в Бога з іншими елементами духовного життя, чи то пристосування першого до других або других - до першого, чи то поступками з одного чи з другого боку. Як би то не було, а віруюча людина (а на її місці - всяка і кожна) не заспокоїться, поки не вийде з дискомфортного стану.
     
    У світогляді віруючої людини   хоч і домінує віра в Бога, але тільки номінально. При ближчому розгляді виявляється, що ця віра завжди похідна, бо сформувалася не сама по собі, а насамперед під впливом сімейного виховання, далі - під   впливом оточуючих і, нарешті, - як результат особистих зусиль самого віруючого. Домінуючим   системоутворюючим фактором тут, отже, виступає не чисто релігійний фактор, а соціальний. Цей фактор породжується і характером та станом суспільства, в якому живе віруючий, і соціальним статусом його сім’ї, і особистим соціальним рангом віруючого.

    Світогляд, безумовно, є духовною основою кожної людини, водночас сама людина з її світоглядом є не чим іншим як сукупністю суспільних відносин, що з науковою переконливістю вперше довів марксизм. Ці суспільні відносини і "виглядають" з релігійного світогляду, і разом   з цим сам віруючий починає дивитися на суспільство крізь релігійний світогляд. Таким чином встановлені та апробовані практикою суспільного життя елементи моральної, правової, політичної, наукової, художньої, філософської форм суспільної свідомості, що сприймаються віруючим чи й усім суспільством, в тій чи іншій мірі одержують релігійне утвердження, підносяться до рівня богоданних постулатів (заповідей, догм).

    Від того, що ті чи інші елементи суспільного життя одержали освячення іменем Бога, вони   не стали ні гіршими, ні кращими за своєю суттю. Релігійні освячення лише укріплюють або послаблюють певні сторони суспільного життя, гальмують або прискорюють соціальні процеси.

    Які саме сторони суспільного життя освячує релігія? Драматична історія людства свідчить, що немає жодної сторони суспільного життя, яка в тій чи іншій мірі, в той чи інший час, за тих чи інших обставин не освячувалася б і воднораз   не проклиналасяя іменем Бога. У релігії поза прокляттям залишався лише Бог своєї релігії. Але Бог - істота не суспільна, він - істота   надприродна, надсуспільна.

    Нема потреби доводити той очевидний факт, що рушієм соціального прогресу в переломні моменти історії були не верхи, не "еліта" суспільства, а низи, і що їхні  вимоги в опосередкованій та спотвореній формі виражалися в змісті релігійних вірувань.   Низи постійно були невдоволені своїм соціальним, станом вважали його таким, що не відповідає природі людини. Усе це чітко проглядається в історії взаємозв’язку релігії з ідеалами суспільного життя, і зокрема з ідеалами комунізму.

    Комунізм - це суспільство, в якому немає експлуатації людини людиною, немає приватної власності на засоби суспільного виробництва, всі люди соціально рівні і мають від суспільства рівне забезпечення. Таке суспільство  найбільшою мірою відповідає природі людини, бо лише воно може дати гарантію всім людям на  щасливе, осмислене, просякнуте справедливістю життя. Комунізм  забезпечує вищу продуктивність   праці, яка є єдиним джерелом багатства як окремої людини, так і всього суспільства. Первісний комунізм дав змогу людині відірватися від тваринного світу в суспільне життя. Лише та дорога, що веде до комунізму (в зазначеному вище ідеальному плані) і є тією єдино вірною дорогою, що нею від природи і від Бога призначено іти людству.
     
    Звичайно, ідеальний комунізм, втілюючись у реальне життя, ставить перед людьми, суспільством ряд проблем, що потребують нелегких рішень. Реальний комунізм може виявитися таким же далеким від   ідеального, як життя конкретної церкви, того чи іншого проповідника від ідеалів християнства (ісламу, буддизму тощо). А чи вина Ісуса Христа (Магомета,   Будди), що його адепти всупереч його застереженню   викидають бісер Євангелія (Корана, Трипітакі) на поталу свиням (Євангеліє від Матвія, 7:6; 2 Петра, 2:22) чи на загриз собакам (Притчі, 26:11; Филимону, 3:2;   Одкровення, 22:15)! Комунізм бере людину такою, якому вона дістається йому від природи. "Мы хотим построить социализм из тех людей, которые воспитаны капитализмом, им испорчены,развращены, но и зато закалены к борьбе, - говорил В. И. Ленин. - ... Мы хотим строить социализм немедленно из того матриала, который нам оставил капитализм из вчера на сегодня, теперь же, а не из тех людей, которые в парниках будут приготовлены, если забавляться этой побасенкой" (ПСС, т.32, стр. 54).   Комунізм будуватиметься з того материалу, який дістався людиниі від природи (або іншими словами: якою вона війшла з рук Творця). Комунізм ніколи не заявляв, що   у нього є такий чарівний камінь, за допомогою якого він в одну мить перетворить тваринні інстинкті людини в золото суспільнох поведінки. Комунізм сприймає людину такою, якою вона є, з усіма її досконалостями та вадами. Людина - найбільш трагічна істота в світі, але сам Господь Бог нічого кращого за людину не створив.

    До сказаного слід додати, що суспільну природу людини   тисячоліттями розбещувала приватна власність та експлуатація людини людиною(іншими словами: природа людини постійно псується гріхопадінням). Невже хтось плекає надію, що розпліднені   кравчуцько-кучмівсько-ющенковськими реформами рекетири, члени мафіозних структур, жирні коти, розгодована "еліта" нашого   суспільства ось так легко, ост так просто, за здорово живеш, згадають біблійну заповідь Бога: "В поті лиця їстимеш хліб свій" (Буття, 3:19; Псалом 127:2; Екклезіаст 3:22, 5:18, 11:6), виповзуть з побудованих на поті і крові простих віруючих і невіруючих кубелець і перетвориться на трудоголиків?! Ні в якому разі! Вони заздалегідь   оголосили і пригрозили, що їм є що захищати і є чим захищатися. А чи легко буде перейти на принцип оплати за працею   (по труду) тим, які вже вкусили солодощі паразитарно-нетрудових прибутків? Чи легко буде їм перейти на виготовлення своїми ручками хліба, до хліба, взуття, одягу,   якщо   за два-три дні торгової спекуляції, на перепродажу виробленого іншими вони можуть заробити в сотні і тисячі разів більше?   Наша верховна   бандократія   множить і множить   бомжів, попрошайок, проституток, наркоманів, гвалтівників, алкоголіків, знахарів, ворожбитів, не полишаючи їм ніяких надій.   Комунізм же на практиці показав (не всує згадаймо хоча б   Ф.Е.Джержинського та А.С.Макаренка), що навіть з перерахований вище соціальних покидьків   він може робити пристойних членів суспільства.

    2.Релігія і концепція комунізму в її історичному розвитку

    Термін "комунізм" і одну з перших концепцій комунізму в загальнолюдську культуру запровадив древньогрецький філософ Платон (428 -348 роки до нашої ери). До цієї концепції великий вчений дійшов в наслідок пошуків відповіді на запитання: "У чому смисл життя людини?"  На думку Платона, смисл життя людини - в щасті. Ми приходимо в цей світ для того, щоб одержати свою мірку щастя, щоб прожити в щасті. Але щастя кожної людини залежить від суспільного устрою. Отже, потрібно створити таке суспільство, в якому всі без винятку люди мають рівні права і рівні можливості на щастя. Таке суспільство рівно щасливих людей Платон   запропонував називати суспільство комуністичним (Від грецького слова " kommjunis " , комюніс - спільний, загальний, для всіх ) .

    У платонівському комунізмі немає приватної власності, немає експлуатації людини людиною; процеси суспільного життя знаходяться   під керівництвом і під контролем мудреців-філософів, а всю важку та непрестижну роботу виконують рабби та ілоти (вільні трударі). Отже, в його комунізмі були раби?! Великий Платон,   ігноруючи рабів, передбачав, що в такому суспільстві, соціальна рівність вступатиме в конфлікт з духовною нерівністю людей.   І тут він із сарказмом зауважував, що міщани комуністичного суспільства будуть відчувати себе некомфортно в присутності талантів та геніїв і заради свого та суспільного спокою змушені будуть виганяти таких "високо нерівних" людей з свого середовища. Тобто, Платон добре розумів, що соціальна рівність - лише матеріальна передумова щасливого життя для всіх. Але саме комуністичне суспільство матиме свої внутрішні проблеми, для розв’язання яких потрібні нові і нові ситуативні вирішення. Комунізм - це не кінцева мета прагнення людства, а лише початок їх   нового, повного складностей способу життя.

    Ідея комунізму з часів Платона не зникала з теренів духовного життя грецького, греко-римського та християнізованих пізніше народів. А практичне втілення недосконалі комуністичні концепції знаходили   в житті   віруючих трудівників усіх релігій та континентів. Показовим щодо цього є християнство. Воно розпочало своє життя суспільством комуністичним, де було усуспільнення майна всіх християн та розподіл продуктів кожному за потребами (Діяння,4:32 - 5:16). Правда, комунізм первісних християн не зміг себе утвердити в християнській церкві, хоча на користь комунізму потім висловлювалися такі видатні та визнані за святих діячі як Амвросій Медіоланський, Блаженний Августин, Василій Великий, Іоан Златоуст, перекладач Біблії на латинську мову Блаженний Єроним. Усі монастирі в усіх християнських церквах будувалися на принципах комунізму. Єретичні та революційні рухи кафарів, гуситів, моравських братів, мюнстерців - на Заході; стригольників, антитринітаріїв, соцініан - на землях Київської Русі надихалися біблійним християнським комунізмом.

    Слід сказати, що марксистський комунізм   бере свій початок з тих концепцій, які були створені глибоко віруючими християнами.Першу розгорнуту концепцію сучасного комунізму   виклав канцлер Англії, мученик і святий католицької церкви Томас Мор (1478 - 1535) у   знаменитому творі "Утопія". (Зараз католицький кафедральний, головний, собор в Нью-Йорку називається Сороборм святого Томаса Мора!) Керівник селянської війни в Німеччині, видатний діяч протестантизму Томас Мюнцер(1490 - 1525) закликав силою боротися за встановлення Царства божого (Комунізму) на землі. Значний внесок у розвиток ідей комуністичного суспільства зробив керівник повстання в Калабрії домініканський монах Томазо Кампанелла (1568-1639) своєю книгою "Місто Сонця". Видатні французькі ідеологи комунізму   Габрієль Маблі (1709-1785) та його сучасник Мореллі обидва були католицькими священиками. Безпосередній попередник марксистської концепції комунізму Клод Анрі Сен-Сімон (1760 - 1825) свою головну працю   про комунізм назвав "Нове християнство". Віруючих християнин Етьєн Кабе (1788 - 1856) ідеали комунізму виклав у книзі "Мандрування Ікара" (1840 рік) й одразу ж поїхав до Америки втілювати в життя свої ідеї. Свій вибір він зупинив на мормонах, яких нещадно переслідувала місцева влада. Мормонів вислали на вимирання   в пустелю штату Юта до солоного озера.   Кабе почав запроваджувати ідеї комуністичного устрою, і віруючі мормони   перетворили свої поселення на квітучий, багатий, населений фізично здоровими людьми край. Мормони до цього часу дотримуються колективних форм господарювання, постійної взаємовиручки тощо.
     
    Найбільш видатний домарксистський комуніст, атеїст за переконаннями Роберт Оуен (1771-1858), близьку спорідненість з ідеями якого настійно підкреслювали Маркс і Енгельс, підтримку своїх спроб створити комуністичні громади одержав перш за все серед віруючих США. Не можна також не згадати цілої когорти християнських соціалістів і християнських комуністів, які пропагували необхідність перебудови сучасного їм суспільства на засадах християнського світогляду, і   серед них - видатних представників християнського комунізму середини ХХ століття лютеранського пастора Бонгоффера, страченого фашистами в 1945 році, та настоятеля кентерберійського собору Х’юлета Джонсона, наших сучасників Фрай Бретто та діячів   християнського комунізму в Латинській Америці.

    Доречно також зазначити, що молодий Маркс розпочав свою діяльність не як ідеолог комунізму, а як філософ. В 1843 році він переходив від гегельянства на позиції філософських поглядів Людвіга Фейєрбаха і в одній з перших праць, як він сам потім зізнавався, "очищаючи свою совість від гегельянства", вжив вислів: "Релігія - опіум народу". Потім ці слова приписали самому Марксу і навіть вважали марксистським визначенням релігії. Проте, це не слова Маркса. Ці слова вперше виголосив і пустив в маси християнський соціаліст, священик англіканської церкви Чарльз Кінгслі (Kingsley) (1819-1875).   Чому та в якому плані Марксу сподобалися слова англіканського священика, - це тема окремої розмови. Тут лише зазначимо, що ні Маркс, ні Енгельс ніколи більше і ніде - ні у величезному рукописному спадку, ні в друкованих виданнях, ні в своїх багаточисельний виступах - не вживали виразу про релігію, як опіум народу.

    3.Комунізм і світогляди в концепціях комунізму.

    Найбільший внесок у розвиток ідей комуністичного суспільства зробив марксизм. Шукаючи відповіді на питання про суспільство, яке   найбільшою мірою відповідало б природі людини; спираючись на попередні ідеї комунізму і розвиваючи їх, марксизм розкрив закономірності побудови комуністичного суспільства, визначив шляхи переходу від капіталізму до комунізму;   дав опис загальних рис майбутнього комуністичного суспільства. Усі деталі практичного втілення в життя ідеалів комунізму марксизм залишив вирішувати тим, хто практично будуватиме комуністичне суспільство, тобто марксизм не зв’язував своїх адептів якимись заздалегідь встановленими догмами, а претендував лише на те, щоб бути керівництвом до дій.

    Правда,   марксизм окрім вчення про комунізм має в собі ще цілий ряд важливих ідей, ідеалів та концепцій. В.І.Ленін виділяв у марксизмі   три основні складові частини: соціальне вчення (власне, вчення про комунізм), систему філософських поглядів (потім цю система називали діалектичним та історичним матеріалізмом) і економічне вчення (марксистська політекономія). У поглядах Маркса та Енгельса і   у всіх їх ортодоксальних послідовників (наприклад, Ф. Мерінга, П. Лафарга, Бебеля, Леніна, Троцького, Сталіна, Тореза, Мао Цзедуна) всі ці частини не лише гармонували одна з одною, а й органічно   випливали одна з одної. Епігони ж марксизму,   відповідно до рівня свого розуму, згодом стали вважати кожну фразу Маркса, а потім і Енгельса, Леніна, Сталіна, кожного генсека КПРС   абсолютною істиною. Маркс рішуче відмежовувався від таких запопадливих "шанувальників" і одного разу   риторично заявив: "Я Маркс, але не марксист". Енгельс і Плеханов називали таких марксистів попами марксової парафії. 

    Поширюючи на соціальну концепцію комуністичного суспільства всі три складові частини марксизму, значна частина комуністів почала безпідставно   вважати   їх (всі три частини марксизму, а то й увесь - марксизм) невід’ємною рисою суспільного та особистого духовного життя   при комунізмі. Такі міркування і дії в зазначеному напрямі були не лише, так би мовити, "забіганням наперед", але   принциповою помилкою. Не можна уявляти собі, що при комунізмі всі будуть особами врівень (а то і   вище) геніального Маркса. Якщо всі будуть Марксами, тоді зникне різноманітність і неповторність кожної особи. Невже нам буде цікаво жити в суспільстві, подібному до кімнати з безліччю дзеркал, а в кожному дзеркалі лише - Я, Я і Я? Люди були, є і будуть завжди неповторними. Вони й прекрасні своєю неповторністю. Це по-перше.

    А по-друге, за людину ніхто і ніколи не вирішить всіх проблем її власного світогляду, її власних смисложиттєвих ідеалів. У людини завжди, навіть  у   Маркса, чи Ньютона, чи Наполеона, чи Моцарта, чи Шекспіра, чи Гегеля, чи Ейнштейна, чи сучасних найвидатніших вчених: Стіва Хавкіна, Карла Сагана чи   Річарда Давкінса, - були, є і будуть прогалини в знаннях, "чорні діри" в світогляді. Ось ці прогалини можуть заповнюватися хибними здогадками, в цих "чорних дірах" залюбки може знайти собі місце віра в "щось", "якусь вищу силу", "надприродну істоту", "бога". А чому б і ні?

    І, нарешті, по-третє, атеїзм у марксизмі є органічною частиною його філософського світогляду. Вимагаючи, щоб члени майбутнього комуністичного суспільства були марксистськими атеїстами, ми вимагаємо, що всі вони були філософами. Тим часом можна   повністю поділяти і сприймати вчення марксизму про комунізм як соціальний устрій суспільства і залишатися віруючим, і не лише віруючим. Зробити всіх марксистськими атеїстами є нереальними навіть у найвіддаленішій перспективі. Філософами люди стають за своїм природженим талантом від природи. Філософський талант так само рідкісний, як талант музиканта, поета чи художника. А тому справжніх філософів, що реалізували свій талант, тепер у світі щонайбільше - один на сто тисяч, тих, що мають здібності до філософії і шляхом навчання виробили собі філософський світогляд - близько 1-2%: ще 5-10% населення землі знають суть філософського світогляду, пасивно поділяють певні філософські концепції, але самі не є філософами; 20-30% просто, без особливих роздумів, сприймають на віру філософські погляди того чи іншого філософа, тієї чи іншої філософської школи. Для решти людей філософські положення про те, що матерія первинна, а свідомість вторинна; що суспільне буття визначає суспільну свідомість, сприймаються на їх буденному рівні, засвоюється на віру   так само, як віруючим християнином твердження Євангелія від Іоанна: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Богом"(1:1). Справа в тому, що для сприйняття світогляду (і свого власного світогляду і розуміння світогляду інших) на філософському рівні потрібні не лише соціальні умови, сприятливі   для вивчення і засвоєння філософії, а й   відповідні природжені чинники від природи. Фізичну, біологічну, фізіологічну чи психічну природу людини можна удосконалювати чи псувати, а переробляти неможливо і не слід.

    Я особисто - переконана атеїстка, абсолютно достовірно знаю, що Бога немає, що існування   Бога в будь-якій перспективі навіть   не передбачається. Але це зовсім не означає, що   в питаннях релігії і віри в Бога всі повинні бути чи коли-небудь будуть такими, як я. Ні в якому разі!   Хорошими людьми можуть бути (і багато є) як віруючі, так і невіруючі, так і байдужі до віри в Бога люди. На моє особисте переконання, лише комуністичне суспільство створює всі умови для того, щоби   кожен, хто приходить від небуття в цей світ, провів своє єдине і неповторне життя осмислено. Хай буяють всіма кольорами, духмяніють   неповторними ароматами всі різноманітні квіти на терені комуністичного суспільства!

    4.Матеріальні складові суспільного життя при комунізмі і релігія.

    Згідно з концепцією марксистського комунізму, для того, щоб квіти особистого життя кожної людини забуяли щастям, потрібно перш за все створити матеріальні передумови. Людина, що приходить у цей світ, повинна мати сприятливі умови для свого біологічного існування, дозрівання, відтворення роду людського. Без відповідного харчування, домашнього затишку, уречевленого спілкування з   подібними до себе людина біологічно не виживе і ні про яке духовне життя, ні про який смисл людського життя не може бути й мови.

    Комунізм вважає матеріальне забезпечення своїх громадян не лише передумовою, а й однїєю з найважливіших доброчинностей. Приниження матеріальних благ людини порівнянно з їх   благами суспільними чи особистими марксизм вважає святеництвом. Справді, про яке щастя можна говорити, якщо ми позбавимо людину домашнього затишку, залишимо її голодну та холодну, спокійно віддамо на поталу злим людям?

    Комуністичні погляди на визначальну цінність матеріальних благ, що задовольняють фізично-біологічні потреби людини, повністю збігаються з Євангельським вченням. Ось що говорить сам Ісус Христос про своє Друге пришестя та Страшний суд:

     

     

    "Коли ж прийде Син Людський у славі своїй, і всі Ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави своєї. Перед ним зберуться всі народи. Він відділить людей добрих від людей поганих, як ото відділяє пастух овець від козлів. Овець Він розмістить праворуч біля Себе, а козлів - далеко   від себе, ліворуч. Тоді скаже Він тим, хто праворуч від нього:  

     - Прийдіть, благословенні Отця Мого , заходьте в Царство, яке споконвіку приготовлене для вас. Бо ж я був голодний, - ви нагодували Мене; коли був спраглим, - ви дали Мені води; був бомжем, - ви приютили мене; не мав одягу, - ви мене одягли; був хворим, - ви мене лікували; був у неволі, - ви навіщали мене.  

    У відповідь праведники скажуть:  

     - Господи! Де і коли ми бачили тебе ми бачили тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ж це ми бачили тебе бомжем і дали притулок чи роздягненим і одягли? Коли ж це ми тебе хворого лікували і в неволі навіщали?  

    Син Людський відповість:  

     - Правду скажу вам: те, що ви вчинили по відношенню до будь-кого з щонайменших братів моїх , - те саме ви вчинили Мені особисто.  

    Тоді Син Людський звернеться до тих, хто ліворуч і скаже:  

     - Ідіть, прокляті, від Мене у вічний вогонь, що його уготовано дияволу та його прибічникам. Бо ж я був голодний, ви не нагодували Мене;   був спраглим, а ви не дали Мені води; був бомжем, а ви не дали Мені притулку; був роздягненим, а ви Мене не одягли; був хворим та у неволі, а ви навіть не відвідали Мене.  

    Тоді заговорять і козли, та й скажуть:  

     - Го-о-оспо-оди-и!.. Коли ж то ми бачили тебе голодного, чи спраглого, чи роздягненого, чи бомжем, чи хворого, чи у неволі, - і не прислужили Тобі?!  

    Тоді Син Людський дасть їм таку відповідь:  

     - Правду скажу і вам: що ви зробили кому-небудь з щонайменших братів Моїх, - те саме ви вчинили Мені особисто.  

    І підуть ці поганці в пекло на вічні муки, а праведники - в рай на вічне блаженство."  
                   Євангеліє від Матвія, 25:31-46.
                   (Переклад з грецького оригіналу  – П.Усенко.)  

     

     

    Поруч з матеріальним забезпеченням фізичного існування людини комунізм так само неухильно має оберігати свої соціальні параметри. Комунізм не гарантуватиме своїм громадянам поведінку за лозунгом Телемської обителі у творі Рабле "Гаргантюа і Пантагруєль", -   "Живи, як хочеш!"   Ні, комунізм діє за загальним принципом гуманізму: "Все - для людини! Все - в ім’я людини!" І в ім’я людини суспільна поведінка всіх загалом і кожного зокрема буде обмежена забороною чинити все те, що пригнічує людину   чи то матеріально, чи то соціально, чи то духовно.

    Ми говоримо про це, оскільки на адресу комуністів інколи робиться закид ніби вони   приносять людину в жертву суспільству. Це   звинувачення і справедливе, і несправедливе. Справа в тому, що людина окрім того, що є істотою біологічною,   вона   одночасно   і   значно більшою мірою є   істотою соціальною. Без суспільства і поза суспільством людина перестає бути людиною і перетворюється на біологічний вид "Гомо сапієнс". До того ж міра біологічного благополуччя людини, як такої,   забезпечується не зовнішньою природою, як у тваринному світі, а суспільством. Поза суспільством людина не може зберегти себе як біологічний вид. Суспільство вивело людину з тваринного світу і тим врятувало людину   біологічно. Без суспільного устрою свого життя людина не виживе і зараз. А комуністичне суспільство - це суспільство яке будується за мірками людини відповідно до потреб її природи. Оберігаючи   суспільство, ми оберігаємо і людину як біологічний вид.

    Матеріально-біологічне благополуччя та сталі соціальні параметри комуністичного суспільства є тим sine qua nonбез якого немає і не може   проявитися найголовніше в людині - її духовна неповторність та самобутність. А в основі   цієї самобутності і неповторності є, як ми вже говорили, світогляд людини. Для того щоб людина зажила багатим духовним життя, потрібно перш за все за всяку ціну зберегти цю людину від фізичної загибелі, а також включити її в суспільне життя та збагатити її, як казав Ленін у зверненні до молоді, "усім тим духовним багатством, що його накопичило людство протягом віків свого існування". Може, хтось знає, як збагатити духовне життя людини шляхом повного ізолюванням її від суспільства або розвалу   суспільного життя? Якщо такі спроби і були колись або є десь тепер, то наслідки їх завжди, без єдиного винятку, були, є і будуть згубними   для особистості людини.

    Реальні умови для вільного дотримання ідеалів свого світогляду всім членам суспільства, а не лише його верхівці чи "еліті", може забезпечити лише комунізм. Це ж стосуються і свободи людей з релігійним світоглядом.

    5.Релігія с системі комуністичного суспільства.

    Творці ідеологічних концепцій по-різному визначали місце релігії в комуністичному суспільстві. Християнські соціалісти 19-го століття вважали, що в суспільній свідомості комуністичного суспільства має неподільно панувати лише релігійний світогляд і лише християнського віросповідання. Творці марксистської концепції комунізму самі були атеїсти і вважали, що в далекому майбутньому, в умовах довгого існування комуністичного суспільства релігія... відімре сама по собі. Я особисто вважаю, що такі думки класиків марксизму-ленінізму були   -   їх приватними і дискусійними думками. На жаль,   більшістю марксистів приватні думки класиків марксизму   були сприйняті як "азбука марксизму"   і опинилися поза дискусією. Мало того, в практику побудови комунізму були внесені такі елементи ставлення до релігії, які докорінно суперечили науково вивіреним положенням марксизму. А спроби завести марксистську ідеологія в питаннях релігії на манівці були, і не поодинокі. Подібні збочення піддавалися різкій та аргументованій критиці ще Марксом та Енгельсом. Так, Енгельс критикував  дрібнобуржуазного соціаліста Є. Дюрінга, який свого часу писав: "У вільному суспільстві   не повинно бути ніякого культу, бо... соцілітарна система   повинна... скасувати всі аксесуари духовного чаклунства і, значить, всі істотні елементи культу".

    Заклики до насильницької адміністративної заборони релігії були характерною рисою анархістів, що в ХІХ столітті намагалися об'єднатися через Інтернаціонал з західноєвропейськими марксистами, а в 1917-1920 роках об’єднувалися з більшовиками. Так, їх ідеолог М. Бакунін писав: "Замінивши уявні і грубі насолоди фізичної та духовної розпусти витонченою різноманітністю насолод розвиненого людства, соціалістична революція, одна, буде мати владу одночасно заперти   шинки і всі церкви". На заперечення комуністів, що   комунізм будується для віруючих і невіруючих, з якими потрібно завжди йти разом; що серед віруючих людей є не лише "грубі віруючі", а й висококультурні люди, навіть   вчені, Бакунін з притаманною йому риторичністю запитував: "Віруючі вчені?..   Ха! Це - друзі, котрі нікому не потрібні, і вороги, котрі нікому не страшні! .."

    Що ж до власне марксизму, то у нього було чітке наукове бачення місця релігії і в боротьбі за побудову комунізму, і в умовах самого комунізму. Нагадаємо дещо з цих положень.

    "Кожний повинен мати можливість відправляти свої релігійні, так само як і тілесні, потреби без того, щоб поліція совала в це свій ніс" (К.Маркс. Критика Готської програми). "Державі не повинно бути діла до релігії, релігійні громади не повинні бути зв’язані з державною владою. Кожен повинен бути цілком вільний сповідувати яку завгодно релігію або не визнавати ніякої релігії... Ніякі відмінності між громадянами в їх правах залежно від релігійних вірувань зовсім не допустимі... Ніякої видачі державних сум церковним і релігійним громадам, які повинні стати цілком вільними, незалежними від влади союзами громадян-однодумців. Тільки виконання до кінця цих вимог може покінчити з тим ганебним і проклятим минулим, коли церква була у кріпосній залежності від держави, а російські громадяни були кріпосній залежності у державної церкви..." (В.І.Ленін. Соціалізм і релігія. ПЗТ, т.12, с.133). "Хто хоч трохи здатний серйозно поставитися до марксизму, вдуматися в його філософські основи і в досвід міжнародної соціал-демократії, той легко побачить, що тактика марксизму щодо релігії глибоко послідовна і продумана Марксом і Енгельсом; що те, що ділетанти або неуки вважають хитанням, є прямий і неминучий висновок з діалектичного матеріалізму. Глибоко помилково було б думати, що "позірна поміркованість" марксизму щодо релігії пояснюється так званими "тактичними" міркуваннями в розумінні бажання "не відстрашити" і т.п. Навпаки, політична лінія марксизму і в цьому питанні зв’язана з його філософськими основами". Торкаючись тої наступальної, войовничої, атеїстичної пропаганди, що розгорнулася було на перших порах Радянської влади, В.І.Ленін   різко виступив проти тих, хто "вносить гостроту" в   ідеологічну боротьбу з релігійними заабобонами, бо "така боротьба зміцнює поділ мас за принципом релігії, а наша сила в єднанні". (Промова на 1-му Всеросійському з’їзді робітниць. ПЗТ, т.37, с. 178.)

    Не зважаючи на те, що релігійні організації в нашій країні активно використовувалися внутрішньою та зовнішньої реакцією в антирадянських цілях, що нерідко змушувало місцеву та загальнодержавну влади до не завжди адекватних дій, -   за всі роки Радянської влади нікому не вдалося посіяти ворожнечу між віруючими і невіруючими чи між людьми різних   віросповіданнями. Про це яскраво свідчить і вся історія побудови соціалізму в СРСР, і всі події Великої Вітчизняної війни.

    6.Релігійна свобода і політична активність віруючих.

    С
    еред усіх світоглядів світу релігійний світогляд піднесений на п’єдестал найвищого авторитету. Його істинність і святість освячена іменем абсолютної істоти - іменем Бога. Релігійний світогляд сприймається за звичкою, легко і некритично. "Віруйте - і спасетесь", - закликають віруючих на кожній своїй сторінці   77 біблійних книг. Зазначимоо також, що 2/3 населення земної кулі в тій чи іншій мірі знаходяться під впливом релігії. Всі ці обставини можуть забезпечити віруючим, з одного боку, вирішальну роль у розв’язанні   важливих міжнародних, регіональних та особистих проблем сучасного суспільства і особи. З другого боку, люди з релігійним світоглядом можуть стати легкою здобиччю різних соціально-політичних спекулянтів. Прикладів і першого, і другого роду в історії і в сьогоденні більш ніж достатньо.

    Для того, щоб віруючий, шукаючи шляхи на небо, не заблукав на землі, Ісус Христос дав найслушнішу пораду, яка викладена в ним у загальновідомому виразі: "Кесарево - кесарю, а боже - Богу" (Євангеліє від Матвія, 21:22; від Марка, 12:17; від Луки, 20:25).



    Другие новости по теме:

  • Соціальні функції релігії
  • Методологія пізнання релігійного феномена
  • Реферат студента
  • Складнощі у вивченні релігії
  • Християнство як світова релігія


    • Комментарии (1):

      #1 Написал: EmaHog (Гости | 0/0) - 24 октября 2015 00:57
        Pour beaucoup sous l impulsion des jeunes. http://lenitsky.com/novyiy-singl-letokakosen/ A l inverse, d autres sont nettement plus positifs.

            Оставить комментарий:

          • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
            • Ваше Имя:

            • Ваш E-Mail: