Календарь

«    Декабрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 



  Популярное





» » Відгук на дисертацію про іслам

    Відгук на дисертацію про іслам

    24-09-2009 06:24 - duluman - Религия | Просмотров:

     

     

    ВІДГУК

    офіційного опонента доктора філософських наук, професора Дулумана Є.К. на дисертацію ЛУБСЬКОЇ Марії Володимирівни:

    Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен”,

    подану у вигляді рукопису на здобуття наукового ступеня

    доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство

     

    Бісмі л лаха л рахмані л рахман

     

    Вельмишановний Головуючий!

    Шановні члени Спеціалізованої Ради!

    Пани та панянки присутні!

    Ми зібралися тут для того, щоб заслухати, обговорити та оцінити науковий рівень докторської дисертації «Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен», що її подала на захист Марія Володимирівна Лубська.

    Наукове дослідження релігійних феноменів – справа не лише трудомістка, але в той же час винятково специфічна. В ній дослідник, по-перше, має справу з надприродним, в той час як наука скрізь без винятку вивчає лише явища природні. По-друге, серцевиною релігії є віра в бога (богів, демонів, ангелів, чортів, духів), всі з яких є творенням сугубо суб’єктивного духу. Як науковому релігієзнавцю проникнути в суб єктивний світ релігії та віруючого, знайти там об єктивні основи і фактори показати їх громадськості? По-третьому, сам дослідник – чи то віруючий, чи невіруючий; чи то християнин, мусульманин, буддист чи якоїсь іншої релігійної віри – ще до свого дослідження певним чином упереджений (доброзично, вороже чи байдуже) до об єкту свого дослідження. До цього слід додати, що особистий досвід набутих дослідником знань про ту чи іншу релігію теж значною мірою впливає не лише на процес, але й на наслідки того чи іншого конкретного релігієзнавчого дослідження. І якщо релігієзнавець не може справитись з вказаними трьома суб’єктивно-об’єктивними перепонами (зрозуміла річ, що таких перепон в дослідженні релігійних феноменів є набагато більше), то все це негативно відіб’ється на наслідках його наукового доробку.

    Вивченням релігії і записом наслідків свого дослідження людство займається з давніх-давен, ще з часів винайдення писемності:  від клинописі - до сучасного комп’ютерного Word’а. Правда, це були дослідження з точки зору тої чи іншої релігії, а потім дослідження місіонерсько-богословські. Фундамент справжнього філософського наукового дослідження [1] започаткував і поклав видатний шотландський філософ Давид Юм (1711 – 1776). З того часу здійснено та опубліковано ряд всесвітньо відомих філософських досліджень релігії починаючи з плеяди французьких матеріалістів 18 століття і закінчуючи нашими сучасниками: енциклопедист Мірча Еліаде, протестант Отто Рудольф і богослов Пауль Тіле, рабин Мартин Бубер та плеяда сучасних феноменологів релігії. Здавалося б, перелопачено гори конкретно матеріалу про релігію, написано гори книжок з релігієзнавства, проте сучасне світове релігієзнавство буквально б є на сполох. Проаналізувавши здобутки та прорахунки в спадщині релігієзнавства, фахівці дійшли висновку, що для наступних і справді наукових досліджень релігійного феномену нам конче потрібно виробити і жорстоко слідувати відповідним методологічним правилам дослідження релігійного феномену. В основу цієї методології слід, на думку провідних релігієзнавців світу, покласти загально методологічні принципи філософського дослідження, що їх виробив Едмунд Гуссерль (1859 – 1936),   засновник розгалуженої зараз філософської школи феноменалізму. Виявилося, що запропонована Гуссерлем методологія філософського дослідження може стати найбільш плідною саме в дослідженні релігійних феноменів.

    Мені дуже хотілося б викласти, проаналізувати і поагітувати за гусерліанських метод феноменологічного дослідження. Проте зараз і тут це робити недоречно. Проте, не можу не сказати, що наша сьогоднішня дисертантка вельмишановна та - з вашого дозволу скажу - вельми симпатична Марія Володимирівна чи то зі знанням справи, чи то стихійно (самотужки дійшла до цього) при дослідженні та написанні   роботі на тему: «Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен»   користувалася саме феноменологічним методом дослідження теми. Давайте подивимось.

    Гуссерль говорив, що, приступаючи до наукового філософського дослідження, сам дослідник має перш за все має   здійснити над собою « акт епохе», тобто утриматись від будь-якого попереднього щодо теми твердження. Потім дослідник має з допомогою « редукції» очистити свою свідомість від побічного з теми змісту матнріалу. В наслідок цього у дослідники настає « цілісне бачення феномена в його нерозривній єдності». Гуссерль називає такий стан: « Інтенціональність, як чиста структуру свідомості, що вільна від індивідуальних (психологічних, соціальних, расових і подібне) характеристик». Лише за таких умов, справедливо твердить Гуссерль, дослідник в змозі « побачити сутність в існуванні».

    Якщо не всі, то переважна більшість присутніх тут, звикли дивитися на всі релігії якщо не з точки зору християнства, то у всякому випадку скрізь наші знання про християнство. Саме так, наприклад, дивилися на наших тисячолітньої давнини предків прибулі до нас після «Хрещення Русі»   візантійські монахи. В ритуалі побратимства [2] візантійські літописці бачили в слов’янах кровопійців. У нічних купальських святах молоді – розпусту. В незнанні християнських молитов грецькою мовою – повних невігласів. А чи всі присутні тут можуть зрозуміти іслам без співставлення його з християнством? – Не думаю.

    Читаючи назву теми дисертації «Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен» стороння до релігієзнавства освічена людина думає по-християнське: «А як це може бути: «право» - одночасно єдиним філософським та релігійним феноменом?». По-християнськи не може. А по-мусульманськи – не лише може, а насправді є. Адже іслам – це одночасно і релігія і спосіб життя віруючих мусульман. В своєму дослідженні Лубська М.В. зазначає: «З усіх світових релігій іслам найбільш близько пов‘язаний з державою та правом. З'єднуючою ланкою тут виступає мусульманське право як ісламська правова ідеологія. Підкреслюючи державний характер ісламу, мусульманське право завжди сприймалося не лише як система норм, але й як досконала політико-правова і релігійна доктрина» (стор. 6). Марія Володимирівна сама побачила   мусульманське право   як органічно єдиний для релігієзнавства і філософії феномен. Побачила – і нам показала. І ми побачили не лише місце мусульманського права в ісламі, але побачили також сам іслам сам по собі ( sui generis, як говорив Бенедикт Спіноза); сам по собі і як релігія, і як спосіб життя.

       Правда, дивитися на іслам так, як він є насправді, сам по собі, sui generis, – справа не з легких для тих, хто просякнутий християнським баченням світу та побуту віруючих християн. Відверто скажу, що мені, який провів десятиліття у вивчення християнства з обох боків, довелося не стільки читати дисертацію Марії Володимирівни, скільки поглиблювати свої знання з проблем ісламу по написаному нашою сьогоднішньою дисертанткою. А вивчати – завжди важкий труд, хоч і труд в радість. Я з трудом читав і конспектував роботу «Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен» і радістю здобував нові для себе знання.

    Перейдемо тепер до змісту дисертації.

    Після Вступу який написано в повній відповідності до вимог Вищої атестаційної комісії України, дисертантка перший розділ присвятила розгляду « МЕТОДОЛОГІЧНИХІ ЗАСАД ТА АНАЛІТИЧНОМУ ОГЛЯДУ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ З ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ЗМІСТУ   МУСУЛЬМАНСЬКОГО ПРАВА»   (стор. 19 - 41). Віддаючи належне своїм попередникам в дослідженні ісламу, вона в той же час вказує на їх головний недолік – висвітлення проблем ісламу чрез призму християнського бачення.  Диссертант підкреслено зазначає : « Перші серйозні дослідження мусульманського світу розпочалися в Західній Європі в другій половині ХІХ ст. і тривали   у ХХ-ХХІ ст. Серед класичних робіт європейського ісламознавства варто назвати роботи І.Гольдцигера [56], Г.фон Грюнебаума [61], А. фон Кремера [158], А.Массе [214], Р.Шарля [364], Ф.Шюона [371] та ін. Намагаючись бути максимально об’єктивними, ці автори часто, іноді свідомо чи несвідомо, керувалися євроцентричними стереотипами щодо оцінки ісламу, ісламського способу життя »(стор.19 -20) [Підкреслення опонента].

    В другому розділі : « МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА  СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ІНСТИТУТАЛІЗАЦІЇ ІСЛАМУ » (стор. 42 – 98) автор спочатку розглядає співвідношення та взаємозв’язок понять “шаріат”, “фікх» та “мусульманське право », а вже потім переходить до   філософсько-релігієзнавчого   контексту Корану і сунни як головних джерел мусульманського права.

    В третьому розділі : « ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНОЇ ТА   РЕЛІГІЙНО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ   В РАННЬОМУ  ІСЛАМІ » (стор. 99 – 180) автор висвітлює такі проблеми: Ісламське теоретичне богослов’я і фікх; Філософсько-раціоналізовані й містичні підходи до розгляду шаріату і фікху; Утворення ранніх релігійно-правових шкіл та методів вирішення духовно-правових питань.

    В четвертому розділі (стор. 1181 – 241) автор розглядає історії утворення і співвідношення між собою основних   чотирьох сунітських ( Ханіфітський, малікітський шафіїтський і ханбалітський мазхаби) і двох шиїтських (абхаріти та усуліти).

    В Розділі п’ятому дисертації автор піддала всебічному – змістовному,   історичному, богословському та юридичному – аналізу твір «Муватта»  Маліка ібн Анаса ( стор. 242 – 347) -   засновника першого мазхабу в ісламі.

    В заключному, шостому Розділі  дисертантка розглядає сучасний стан правовідносин в мусульманських державах та місце шаріату в цих правовідносинах.

    Як видно з перерахування розділів, дисертація написана за строгим планом, що диктувався темою дослідження і дозволив пошуканці вченого ступеня доктора філософських наук дати всебічне і повне висвітлення теми: «Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен».

     

              При цьому нею запропоновано ряд наукових положень, висновків і рекомендацій, отриманих на основі вивчення значної кількості наукових, філософських, релігійних, правових джерел з даної проблематики (перелік опрацьованих першоджерел складає 676 назв). При цьому введення до наукового обігу такого значного фактологічного матеріалу з проблеми філософсько-релігієзнавчого осмислення мусульманського права здійснюється вперше не лише в українській, але також в межах колишнього Радянського Союзу..

    Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у новому погляді на мусульманське право, що дало можливість визначити й розглянути його як   цілісну структуру з внутрішньо узгодженими, взаємопов’язаними, соціально-однорідними релігійно-правовими та моральними засобами, за допомогою яких здійснюється регулятивний, організуючий і стабілізуючий впливи на соціальні відносини й поведінку людей шляхом ісламізації правової практики. Глибокий аналіз такого складного феномену дає змогу М.В. Лубській запропонувати ряд нових наукових положень, висловлених уперше.

    Розглядаючи співвідношення і взаємозв’язок таких понять як „мусульманське право”, „фікх”, „шаріат” щодо яких у науковій і теологічній літературі немає єдиної думки, дисертантка проводить їх чітку диференціацію, стверджуючи, що м усульманське право є узагальнюючим терміном, оскільки включає широкий комплекс ісламських норм, притаманних як шаріату, так і фікху, що шаріат є раз і назавжди встановленим і незмінним, а фікх і мусульманське право можуть змінюватися відповідно до обставин застосування.

    У роботі на основі широкого використання джерельної бази зроблений фундаментальний аналіз взаємозв’язку філософсько-релігійної релігійно-правової думки саме у ранньому ісламі, оскільки саме у цей період   закладалися основи цього взаємозв’язку. Автор розвиває ідею про те, що а рабо-мусульманська філософія, що виникла приблизно через сто років після появи ісламу, все ж таки мала власне проблемне поле, так само як і своє проблемне поле мало мусульманське право. Але М.В. Лубська віднайшла саме такий блок проблематики, що є спільним для мусульманської філософії й мусульманського права, а саме: вчення про людину, яка має здатність до дії і пізнання, її ставлення до світу і першопочатку, де об’єктом є людина, а предметом – її дії, а спільним джерелом арабо-мусульманської філософії й мусульманського права виступає Коран, який містить релігійно-філософські світоглядні положення, а також релігійно-правові норми ісламу.

    Дисертантка встановила, що саме мутазіліти активно займалися питаннями фікху у його зв’язку з філософською проблематикою, а розуміння свободи волі людини у суфізмі полягає у незалежному від зовнішніх мирських мотивів волінні яке узгоджується з вибором індивіда. Критерієм моральності виступає особисте судження про те, що є добро, хоча, як справедливо підкреслює автор, вільний вибір у мутазілітів є обмеженим, а   у суфізмі він пов’язаний з обов’язком підкорення наставнику.

    Одним із завдань дисертаційного дослідження було здійснення аналізу взаємозв’язку ісламського теоретичного богослов’я та мусульманського права. Автор аргументовано доводить, що мусульманське богослов’я, яке зародилось наприкінці VII - VIII ст., безпосередньо впливало на мусульманське право, оскільки людські вчинки та дії розглядались не лише у головних джерелах мусульманського права – Корані й сунні, –   але й були предметом для розгляду засновниками та представниками різними шкіл. Адже ранні мусульманські релігійно-правовові школи поділялись на дві групи: учені першої з них ( ахль аль-хадіс) домагались того, щоб у своїх власних висловах не виходити за межі існуючих і доступних текстів Корану і сунни, а другої ( ахль ар-ра’й) – надавали перевагу широкому використанню дедуктивного мислення. Автор підкреслює, що вчені-правники першої школи більше уваги приділяли практичним рішенням, яке ґрунтув алось на реальних існуючих у ті часи проблемах, а вчені другої школи використовували власн е раціональн е судження для того , щоб з найти можливі причини, з подальшим застосуванням закону для інших випадків, що виникали у подібних обставинах.

    Розглядаючи мусульманське право як надзвичайно неоднозначне явище, яке являє собою складний комплекс соціальних норм, фундаментом і головною частиною яких виступають релігійній установлення і приписи ісламу, а також органічно пов’язані з ними, сповнені релігійним духом, моральні та юридичні норми,   М.В. Лубська справедливо підкреслює, що мусульманське право є не територіальним правом, а персональним, тобто поширюється лише на членів мусульманської громади (умми). Тому для його сутнісної характеристики надзвичайно важливим є розгляд   взаємозв’язку моралі і мусульманського права. Автор, виокремивши категорії “намір-вчинок”, “провина”, “гріх”, встановлює, що з точки зору відповідальності за реально здійснений з певним наміром вчинок, в ісламі можна відзначити дві системи оцінок: релігійно-правову й моральну, які часто співпадають між собою, однак остання є дещо ширшою, оскільки дозволяє також оцінити ті вчинки, що є “нейтральними” ( мубах - адіафори) з точки зору мусульманського права. А поняття “провина”, “гріх” як в ісламській теології, так і праві, пов’язані з порушенням або невиконанням обов’язкового, а не з причетністю до зла як такого. Цьому сприяє відсутність в ісламському теоретичному богослов’ї будь-якого згадування про первородний гріх й, відповідно, невизнання гріховності людини від народження.

    М.В. Лубська приділила значну увагу з’ясуванню сутнісної характеристики діяльності ісламських релігійно-правових шкіл – мазхабов, які хоч і визнають головними джерелами мусульманського права Коран і сунну, однак мають певні розбіжності у їх застосуванні, які й аналізує автор.   Методи вирішення духовно-правових питань у межах сунітських мазхабів ґрунтуються на застосуванні таких методів як іджма, а також кійас, як на логічних умовиводах, хоча шафіїти ухиляються від складного логічного аналізу, а ханбаліти зовсім відкидають традиціоналістичні методи. В той же час, як констатує автор, ханіфіти і малікіти приділяють велику увагу звичаєвому праву, особливо мединському (амаль), в той час як інші мазхаби його не використовують.

    Шиїтські богослови створили свою власну релігійно-філософську доктрину, в якій імамат виступає як найважливіша космічна сила, як еманація “вічного божого світу”, а імами – як виконавці “божественного припису”, як вищі авторитети у справах віри і мирського життя, в тому числі і його правових сторін . Джерелами релігійно-правового знання шиїтів виступають Коран, сунна, іджма і акл, а відмінності, у порівнянні із сунітськими мазхабами, полягають у запереченні тези про “закриття воріт іджтіхаду”, у визнанні інституту тимчасового шлюбу і застосуванні принципу розумного приховування віри ( ат-такійа). Тому шиїтське мислення орієнтоване на відкриття не нового шаріату, але на повну маніфестацію всіх потаємних смислів одкровення Аллаха.

    У передостанньому розділі дисертації М.В. Лубська вперше в українському релігієзнавстві розглядає одну з найвизначніших пам’яток ісламської релігійно-правової думки – твір Маліка Ібн Анаса „ Муватта”. При аналізі автор доходить висновку, що цей твір є однією з найбільш ранніх редакцій мусульманського права і одночасно однією з перших великих збірок хадісів і показує як саме закон можна здобути безпосередньо з Корану, священного переказу та зі звичаїв ( амалю). Ця книга була першою у своєму роді, яка допомогла побудувати систему релігійно-правових положень, норм, частково основаних на цих джерелах.

    Можна погодитися з М.В. Лубською , що у Медині, в часи Маліка, сунна була відома скоріше як амаль, аніж хадіс, тому вони часто розглядались як тотожні. Хоча, як твердить автор, можна сказати, що хадіс скоріше виступав як ілюстрація, підтвердження авторитетності й правового розуміння Корану й сунни як джерел права та справедливості мединського амалю. У творі „ Муватта” доводиться, що амаль і сунна не є рівнозначними, оскільки сунна показує Коран як дію з елементами тлумачення певних дій Пророком, а амаль таким, що складається з приписів Корану, а також тлумачень сунни з елементами іджтіхаду, що здійснювався споборниками, послідовниками Пророка, халіфами, вченими-правознавцями.

    Логічно дисертацію завершує останній, заключний, розділ, у якому М.В. Лубська, досліджуючи філософсько-релігієзнавчий контекст сучасного мусульманського права, справедливо підкреслює, що мусульманське право, яке виникло у УП ст., зберігає своє позиції у повному обсязі лише в окремих країнах, наприклад таких як Саудівська Аравія, Оман , Об’єднані Арабські Емірати. У більшості мусульманських країн мусульманське право в наш час складає лише частину правової системи, регулюючи, головним чином, питання „особистого статусу”, серед яких правосуб’єктність, шлюб, успадкування, заповіт. Інші галузі охоплює законодавство, що запозичене з романо-германської правової системи чи системи загального права. Однак у ряді країн, серед яких Афганістан, Іран, Судан, Пакистан, Лівія, Ємен, як на цьому наголошує автор дисертації, починаючи з 80-90-х рр. ХХ ст. мусульманське право знову поширило свою дію: відбулася ісламізація кримінального права.

    Автор дисертації робить цілком обґрунтований висновок щодо того, що   специфіка ісламської правосвідомості полягає у тому, що саме мусульманське право має релігійний характер, оскільки орієнтація останнього на шаріат є невід’ємною умовою його легітимності. Таке теологічне обґрунтування забезпечує мусульманському праву авторитет в очах мусульман, які сприймають право як відображення Божественного світу і відтворення постулатів власної віри. Якби мусульманське право не мало цих якостей, воно не могло б функціонувати в ісламському суспільстві в умовах всеосяжного соціально-релігійного контролю.

    У моєму виступі велася мова про теоретичний бік дисертації. Проте робота Лубської М.В. органічно пов язана з потребами та практикою сьогодення. Практичне значення виконаної дисертації полягає у тому, що основні її положення можуть і мають   бути використані у філософських і релігієзнавчих наукових розробках, а також у дослідженнях із загальної теорії держави і права, історії держави і права, при вирішенні державно-конфесійних питань в Україні.

     Правда, на адресу наукової роботи такого масштабу можна висловити ряд побажань та зауважень, в тому числі і зауважень критичних.   До того ж Інструкція ВАК України опонентам вимагає саме критичних зауважень. Таких зауважень, між іншим, можна легко набрати на адресу кожної наукової праці. При чому, чим більш вагомий науковий доробок, тим більше можна його критикувати.   Адже нове, до того ж значуще нове, не вкладається в прокрустове ложе навіть звання і доктора наук, і академіка. Отже, мої зауваження:

    І. В авторефераті дисертації авторка другий підрозділ Третього розділу своєї дисертації назвала: « Філософські й містичні підходи до розгляду шаріату і фікху ”(стор. 15). Назва двічі хибна. Філософські підходи у висвітленні проблем можуть бути як містичні, так і раціональні. Отже, філософські і містичні підходи, по законам логіки, не можна діаметрально протиставляти одні одним. Це – по-перше. А по-друге, в тексті самої дисертації другий розділ називається вірно і по змісту і по формі, а саме: « Філософсько-раціоналізовані й містичні підходи до розгляду шаріату і фікху».

    ІІ. Якщо ставити собі на меті винести   свої знань ісламу на терени українського релігієзнавства, слід поняття, терміни і категорії ісламу ввести в український мовний простір. Це, звичайно, дуже і дуже складна справа, бо найбільш адекватно категорії ісламського релігієзнавства висловлюються якраз арабськими словами. І тільки арабськими, тим більше, що іслам офіційно засуджує переклад Корана (а морально-правові терміни ісламу взяті саме з тексту Корана) на інші мови. Але облегшити новоявленому читачу розуміння змісту категорій мусульманського права можна, коли спочатку написати потрібний вираз не в зовсім незрозумілому українцю арабському звучанні (як то зроблено в дисертації [3] , та публікація пошуканки), а спочатку викласти зміст українською мовою, а потім в дужках його арабський оригінал, як то частково зроблено в авторефераті.

    ІІІ. Марія Володимирівна використала з посиланнями біля 700 джерел українською, російською, англійською, арабською мовами. Користуючись змістом цих джерел, дисертант, буває, на знаходить відповідних слів для передачі змісту іншомовних джерел. Так, протягом всієї дисертації російський вислів « соратники пророка» скрізь перекладаються як   « споборники пророка». Слід перекладати як: «безпосередні учні пророка».   «Соратники» і російською мовою погано, бо у пророка Магомета не було рівних йому засновників ісламу.

    Протягом всієї дисертації пишеться, що закони мусульманського права безпосередньо « вилучалися з Корану» ( стор. 326). Так, на мою думку, Марія Володимирівна невірно перекладає російський термін « извлекались из Корана». Російське слово «Извлекать» багатозначне: « Извлечь корень квадратн ы й» - « Здобути корінь квадратний». « Извлечь урок» - « Зробити висновок». « Извлечь кошку из укр ы тия»   - « Витягти кицьку». А українське слово « вилучити» означає –   відібрати, виключити, викинути, чого ніяк не мала на увазі дисертантка.

     « Однак навіть мусульмани-секуляристи неодмінно стикнуться [ зіткнуться ] з наслідками використання шаріату як особливого закону мусульман у сфері конституційних прав і прав людини» (стор 345)

    Протягом тексту дисертації декілька разів згадується мусульманський правознавець Ібн Рушд (1126-1198) (стор. 156). Авторка дисертації один раз згадує, що Ібн Рушд буд до того філософом періпатетиком. Мені дуже хотілось поряд з іменем Ібн Рушд  прочитати його європейську назву як Авероес, який знайомий, принаймні, всім студентам філософського факультету.

    ІІІ. В роботі мається ряд чисто друкарських упущень.

    На стор 136 написано: « « Наділяючи Аллаха сіма [ всіма – Є.Д ] позитивними субстанційними атрибутами (136).

    Стор.164: «Отже, муджтахід-мутлах має знати яким чином слід розуміти закони шаріату, їх розділи і методи їх обґрунтування, а також тіе  [ті], яким чином вони вказують на свої значення, визнані для них умови.»

    Стор.169: « Тлумачення будь-якого казусу з позицій шаріату або богословсько-правовий висновок, зроблений для роз’яснення і практичного застосування будь-якого припису шаріату носить назву фатва » [4] .

    Стор. 215 : « після встановлення в Єгипті влади Османської імперії, остання стала надавати перевагу ханафізму» [ ханіфізму ].

    Перед лицем такого фундаментального дослідження як дисертація на тему: « Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен » та в світлі того, що я сам позитивно говорив про неї перед присутніми, мої зауваження   не зачіпають і ніяким чином не знижують високого наукового рівня виконаної Марією Володимирівною роботи. Вони виглядять просто як вигадані придирки. І я б не придирався, якби мене не зобов ’язувала до цього І нструкц і я ВАК Укра ї ни.

     

     

    Висловлені ж критичні зауваження мають, переважно, характер побажань щодо подальших наукових досліджень автора в цій галузі. Робота М.В. Лубської має зв’язок з науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, науково-дослідною роботою № 06БФ041-01   філософського факультету   “Філософія і політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання”, як складова частина цієї тематики. Дисертація М.В. Лубської   – оригінальне та цілісне наукове дослідження, що є результатом самостійної дослідницької роботи автора.

    Концепції й висновки дослідження засвідчують достатній науковий рівень дисертантки. Її наукові публікації відповідають змісту дисертації. Автореферат виконано у відповідності з вимогами ВАК України, він повністю відповідає змісту дисертації. Опрацьований М.В. Лубською матеріал частково вже використаний при написанні підручників і навчальних посібників, а також слугуватиме подальшим дослідженням у даній галузі.

    Все вищенаведене дає підстави твердити, що дисертація Марії Володимирівни Лубської „Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен” є актуальною, має наукову новизну і практичну значущість, відповідає вимогам ВАК України, а її автор заслуговує на присудження наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство.

     

    Офіційний опонент

    доктор філософських наук,

    професор, завідувач кафедри релігієзнавства

    Донецького державного інституту

    штучного інтелекту                                            Є.К. Дулуман

     

    #1 Написал: MichaelSl (Гости | 0/0) - 28 июля 2015 23:33
      Ou plus exactement, le code de la route . http://www.connect.org/a-map-en-lasix | en lasix Il est 22 heures. http://www.connect.org/a-map-fr-kamagra | fr kamagra Vincent Lambert correspond Г  un Г©tat vГ©gГ©tatif. http://www.servaturhotels.com/a-map-de-aricept | a-map-de-aricept

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: