Календарь

«    Декабрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 



  Популярное





» » Онтологія як філософське вчення про буття

    Онтологія як філософське вчення про буття

    23-04-2011 07:00 - duluman - Философия | Просмотров:

    Проф. Дулуман Є.К.

    Тема 9.

    Онтологія.

    1.З авторської Програми курсу філософії: 1

    2.Історико-філософський вступ. 2

    3.Проблеми доказовості та завершеності в системі філософії. 4

    3.а. Філософські системи та філософські теми (проблеми) 4

    3.б. Теорема Геделя. 5

    3.в. З чого розпочинати філософію?. 5

    3.г. Буття як відправний пункт філософствування. 6

    4.Онтологія як наука про Буття. 7

    5 Буття - категорія і реальність, зміст та функції. 8

    5.а. Буття - філософська категорія. 8

    5.б.  Логічні характеристики Буття. 8

    6. “Абсурдність” Буття. 9

    7.Буття і Ніщо. 9

    8. “Рух” категорій від Буття до реальної дійсності. 10

    9._Складові Буття: Матерія і Дух. 11

    9.а. Логічне місце Матерії та Духу в Бутті 11

    9.б.  Матерія як філософська категорія. 11

    9.в. Дух як філософська категорія. 12

    10. Матеріалізм та ідеалізм. 13

    10.a. Матеріалізм і матеріалісти. 13

    10.б. Ідеалізм та ідеалісти. 14

    10.в. Онтологічний дуалізм.. 15

    11. Схема “Руху” категорій в світогляді Гегеля. 16

     

     

    Категорії: Теорема Геделя. Буття і  Ніщо. Онтологія. Матерія і Дух. Простір,    Час, Рух. Матеріалізм, ідеалізм. Дуалізм. Субстанція. Субстрат. Сутність. Бог, боги. Теософія. Віртуальна реальність.

     

    1.З авторської Програми курсу філософії:

    „Онтологія. Матеріалізм та ідеалізм”

     

    Проблема доказовості та завершеності в філософії. Проблеми в творчості філософів і філософські системи. Теорема Геделя і проблеми внутрішньої доказовості філософії. Декарт, Кант і Гегель про початок  філософії.

     

    Категорія “Буття” в системі філософської думки. Буття як вихідна (початкова) світоглядно-філософська категорія і як категорія найширшого (найвищого) узагальнення. Становлення категорії “Буття” в історії розвитку філософської думки: гілікійці, елати, (Парменід), Платон, Аристотель. Середньовічна філософія про “чисте” (надприродне) Буття.

     

    Онтологія як наука про Буття. Причини появи Онтології як окремої філософської науки. Християн Вольф про Онтологію як філософську науку поруч з Раціональною теологією, Космологією та Раціональною психологією. Онтологія в філософії Гегеля. Ставлення марксизму до Онтології. Онтологія в сучасних філософських системах (Гартман, Гуссерль, Хейдеггер).

     

    Логічні характеристики Буття. Буття як ознака, що належить всім та передує всім, а йому не належить нічого, йому ніщо не передує. Буття як дане. Абсурдність Буття. Буття і Ніщо. “Рух” категорій від Буття до реальної дійсності. Безпідставність ототожнення Буття з матерією, існуванням.

     

    “Складові” Буття. Найвища “простота” Буття. Безпідставність пошуків “видів” буття. Логічне місце Матерії і Духу  в Бутті. Матерія як філософська категорія. Визначення та ознаки матерії. Дух як філософська категорія. Визначення та ознаки Духу.

     

    Матеріалізм та матеріалісти. Ідеалізм та ідеалісти. Онтологічний дуалізм і плюралізм.

    2.Історико-філософський вступ.

    З курсу філософії ми з вами з початку семестру розглянули в короткому викладі, зі значними пропусками, історію філософії від її зародження до наших днів. Зараз приступаємо до розгляду змісту окремих (тільки – головних) тем філософських знань. Розпочнемо, як то й відбувалося в історії філософської думки та зазначається у викладі всіх підручників з філософії. Отже, приступаємо до вивчення філософської Онтології.

    «Онтологія» (від грецького слова on, ontos – буття, існування; і logos – вчення, наука)- це філософська наука про Буття. Поняття про Буття вперше ввів у філософську думку древньогрецький філософ елеат (елеєць) Парменід (540 – 450 до н.е.). Для Парменіда Буття (to on) вважалося таким, що охоплює собою все існуюче і в той же час причетне до всього існуючого, але не зливається з ним і не розчиняється у всьому. Воно – є, а без нього й поза ним нічого немає. Для унаочнення він пропонував дивитися на Буття як всеохоплюючу кулю. «Буття – єдино, - писав він. - Буття є, а небуття немає». Буття суцільне і в ньому немає прогалин. Воно - вічне. Буття не виникало і не може зникнути.

    Запропоноване Парменідом поняття Буття всебічно плідно використовувалось і всіма представниками філософської школі елеатів. Так, родоначальник школи Критикуючи уявлення віруючих греків про свої олімпійських богів говорив: Всеєдине - ось що таке Бог». А учень Парменіда Зенон, спираючись на визначення Буття як чогось суцільного без прогалин і порожнин, поширив це твердження на поняття простору, часу і руху. Оскільки всі вони, як і Буття та його ознаки, суцільні та безперервні, то рух – не що інше, як перебування рухомого тіла у всіх точках траєкторії. Отже, стріла по траєкторії не рухається, а Ахіллес не здогонить черепаху. З вчення Парменіда про вічне буття елеєць Мелліс та гілікієць Анаксимен виробили поняття про Ніщо («to our on» - не-Буття). Останній говори: «З нічого ніколи не може виникнути щось». Звідсіль через римського філософа Лукреція Кара в загальноєвропейську культуру увійшло: «Ex nihilo nihilo fit” (З нічого нічого не вийде).

    Вийшовши з теренів елейської школи, філософське вчення про буття зразу ж почалося розвиватися, удосконалюватись и перекручуватись. Уже Анаксимен, сприймаючи вчення елеатів про те, що буття вічне і не може виникати з нічого, чи знищуватись до нічого, звернув увагу на те, що в рослинному та тваринному світі постійно спостерігається виникнення нового та загибель старого, почав говорити про те, що нове виникає не з нічого, а народжується і виростає з притаманним всім стихіям (речовинам) апейронів.  Ці плідні апейрони Арістотель назвав гомеомеріями ( від грецьких слів  homoioméreia: от homoes - «подібний»  «похожий» і mereis -  «частинка», «долька»). Апейрон/гомеомерія в філософській та науковій європейській думці протягом століть та тисячоліть проросли такими поняттями як панспермія, преформізм та самозародження.

    Платон,       намагаючись  з позицій об’єктивного ідеалізму уяснити парменідівське розуміння буття пришов до висновку, що саме буття не єдине, а подвійне бо складається зі світу ідей, як справжнього і вищого буття, і матерії, як буття інертного, мертвого, нерухомого, що може оживати та рухатись завдяки прилучення до нього до ідей зі світу емпірей (Грецьке слово ‘piros’ – від якого походить наше слово “піротехніка» - означає вогонь: em piros – заповнений вогнем, вогняний. Емпірією греки називала верхню частину небесної сфери, що заповнена вогнем. Платон в емпірії розмістив свої ідей, поселив світ ідей.). Платон протилежний світу  чистому світу ідей, чистому Буттю. Протиставляє не Ніщо (to our ouk), який він назвав словом «to mi on» - світ інертний, нерухомий, нежиттєвий, мертвий. Якраз від Платона в європейську  ідеалістичну філософію та богослов’я увійшло презирливе поняття про міоничний початок, що вносить в світ гріх та безлад. (Звідсіль походить так же і медицинський термін «міома» - пухлина,)

      Арістотель ототожнив Буття з Формою всіх форм.

    В Середні віки християнські богослови та схоласти Чисте Буття приписували природі, «тілу», Бога. У відповідності з схоласт-платоник і реаліст Анзельм Кентерберійський виступив першим творцем  так званого Онтологічного доведення Буття Бога. Виходячи з чистої природи Бога, англійський церковник і богослов говорив, що природа Бога абсолютно чиста, позбавлена будь-яких матеріальних, принизивих ознак. А оскільки це так, то Бог настільки досконалий, що ми і увити собі щось більш досконале не можемо. А оскільки ми щось більш досконале, аніж чистого буття Бога. уявити собі не можемо, то Бог повинен мати й таке досконале явище, як існування. «Боже! – молитовно вигукував Анзельм Кентерберійський. – Ти воістину існуєш, бо ми і уявити тебе неіснуючим не можемо!»

    У Декарта Буття було двоїсте, бо воно вважалось одночасно і матеріальним (просторовим) і духовним». Спіноза в трактуванні проблем буття дотримувався погляду пантеїстичного, оскільки Бог і Природа – це одне і те ж. Для опису свого розуміння Буття він вживав вислів (Deus sive Natura - Бог, або Природа). Важливого значення кате оргії Буття надає Гегель в своїй системі Абсолютного ідеалізму. Вів вважає, що категорія Буття знаходиться в діалектиному з’язку з Ніщо; що з Буття все розспочинається і в кінцевому рахуунку діалектичного розвитку, прошовши Логіку, Природу і Духа вертається зі збагаченим змістом в Буття.

    В посткласичний період філософська категорія Буття набула сугубо суб’єктивного бачення майже у кожного автора нової філософської системи. Категорію Буття здебільшого ототожнюють зі змістом категорії існування, чи смислу. Мовляв, якощо в чомусь є смисл, то в ньому і є буття; а якщо немає смислу, то немає і буття. Окремі філософи доходять до того, що починають твердити, що в світі можуть існувати речі і процеси, які… позбавлені буття. Виходить, що щось може й існувати, але воно не існує. Так, в одному з сучасних українських підручників по філософії читаємо: «В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття. Виходячи з цих засад, можна розглянути існуючі концепції буття».(Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. Філософія. Підручник.  Київ. Академвидав. 2007. Розділ 3: «Проблема буття у філософії»). Отже, в тій чи іншій речі, процесі: є суще – є буття; немає сущого – немає Буття. (В дужках зауважимо, що категорії: «Буття», Існування», «Сущого» - це різні за змістом і за функцією філософські категорії)

    Ескізно розглянувши різноманітні тлумачення категорії буття, перейдемо до викладу змісту самої Онтології.

     

    3.Проблеми доказовості та завершеності в системі філософії.

     3.а. Філософські системи та філософські теми (проблеми)  

    Ми вже знаємо, що філософія, окрім всього іншого, є також теоретичним видом світогляду. В ній на теоретичному рівні досліджуються та утримуються абсолютно всі проблеми і зміст світогляду. Творцями філософського світогляду виступають філософи.

    Кожний окремий філософ, як правило, розробляє не усі параметри світогляд, а ту чи іншу його сторону. Лише одиниці з них намагалися висвітлити майже всі сторони світогляду. (Платон, Аристотель, Альберт Великий.) і лише одиниці з них - викласти свою філософію у вигляді цілісної і завершеної системи (Фома Аквінський, Декарт, Спіноза, Християн Вольф, Гегель, марксизм, неотомізм). Але з часом виявлялося, що системи останніх не були ні цілісними, ні завершеними, ні безперечними. Кожній з них притаманні ті чи інші вади, в тому числі вади внутрішнього і теоретичного порядку.

    В чому ж причина такого стану філософських систем? Відкладемо в сторону  наукові знання, зміст і рівень яких докорінним чином змінився в часу створення кожної конкретної філософської системи. Зміст і рівень знань - це щось зовнішнє для філософської системи, а порочність філософської системи здебільшого криється в ній самій. Одна з цих причин можне бути роз’яснена теоремою Геделя.

    3.б. Теорема Геделя 

    Видатний австрійський математик і логік 20 століття Курт Гедель (1906 - ?) переконливо довів, що не може бути такої раціонально-теоретичної системи, яка була б одночасно і несуперечливою сама з собою за своїми складовими елементами і в той же час доказовою у всіх своїх частинах (Теорема Геделя). Таким чином будь-яка теоретична система (гіпотеза, концепція, теорія, теорема, вчення тощо) утримує в собі такі положення, що їх сприймається без доведення, або істинність яких може бути доведена лише в іншій, “більш високій теоретичній системі - в мета системі. (При строгому застосуванні теореми Геделя може виявитися, що й сама теорема Геделя є незавершеною, “частково нераціональною сама в собі”.) В сучасних умовах мета системою всіх наук виступає філософія, що дає раціонально-теоретичне обґрунтування всім вихідним, основоположним і недоведеним в науці положенням. Так, жодна наука не може обійтися без користування такими поняттями, як Кількість, Якість, Матерія, Закон, Форма, Зміст, Число, Міра, Простір, Час, Факт тощо, але теоретичний зміст цих понять і доказ міри їх достовірності з’ясовується лише філософським чином, в філософії. Це становище зумовлено тим, що Філософія є тією раціонально-теоретичною системою, вище якої не може бути ніяких раціонально-теоретичних систем. Для кожної конкретної науки в галузі філософських знань сформовані і функціонують зараз такі науки, як Метабіологія, Метаматематика, Метакібернетика, Метакосмологія тощо.

    3.в. З чого розпочинати філософію? 

    Хоча теорема Геделя була раціонально-теоретично сформована і доведена лише в 20 століття, філософія ще з її перших кроків історичного існування постійно намагалася знайти раціонально-теоретичні основі самої себе в самій собі. І це теж закономірно, бо філософія, будучи найвищою формою раціонально-теоретичної система, немає нічого вищого над собою. Правда,   філософами, що займалися частковими проблемами або окремими темами світоглядних знань, ця проблема гостро не ставилася. Проте її ніяк не могли уникнути ті, хто намагався дати повну систему філософського світогляду. Більшість з них вважали, що вимог теореми Геделя можна уникнути, якщо, перш за все, почати філософію з найбільш значущого, основоположного, початкового, зазначивши яке, можна безперешкодно розвивати світоглядні проблеми до їх повної вичерпаності.

     Ми вже знаємо, що Декарт дійшов висновку - розпочинати філософію слід з безсумнівного: “Cogito ergo sum” (Думаю, отже існую); Кант - з дослідження здібностей суджень; Платон - з поза світових ідей; Августин і Фома Аквінський - з Бога і так далі. Проте значна частина філософів для початку свого філософствування шукали таке всезагальне поняття (категорію), на яке можна було б покласти увесь світ (все світобачення), а відправляючись від нього, цього всезагального, шляхом раціонально-логічного мислення, підтвердженого доказовими знаннями, дійти до всіх різноманітних елементів світогляду та перевірити міру їх вірогідності. Такий підхід в історії філософської думки був найбільш поширеним і, на нашу думку, найбільш плідним.  Сама історія філософської думки розпочалася саме з пошуків загальної  першооснови Всесвіту та всіх його складових.

    До такої Першооснови філософи йшли двома логічними шляхами. По-перше, шукали те, з чого все розпочинається. В грецькій міфології ним оголошувався хаос, в релігійному світогляді - Бог чи боги, у Спінози  - субстанція з модусами мислення та простору...  По-друге, зазначеною першоосновою оголошувалося те, що є у всіх без винятку предметах. Таку першооснову виявляли або шляхом спостереження (що знаходилося у всіх предметах) або шляхом логічного абстрагування: Микола - чоловік - люди - тварини - живе - матеріальне - все існуюче. Найвище логічне узагальнення і приймалося філософами за першооснову.

    Перший грецькі філософи, гілікійці (грецьке слово “гілікі” означає “речовина”) основу і першопочаток світу вбачали в “стихіях” (речовинах) природи: у воді (Фалес), у повітрі (Анаксимен) у вогні (Геракліт), у невидимому елементі апейрон (Анаксимандр), чи в декількох одноразово елементах (Емпедокл, китайська філософія), чи в ефірі.

    3.г. Буття як відправний пункт філософствування  

    Згодом філософія дійшла висновку, що найбільш загальною категорією (поняттям) є Буття; що саме з роз’яснення змісту та особливостей Буття і слід розпочинати філософію. Першим категорію Буття запровадив у філософське мислення  грецький філософ Парменід, а від нього і  його школа елеатів в 5-му столітті до нашої ери. Парменід говорив, що Буття забезпечує Всесвіту єдність. Буття - скрізь; все знаходиться в Бутті, як у всеохоплюючій кулі. Буття - вічне, нерухоме, однорідне. “Все наповнено Буттям, а тому все безперервне”.

    Платон, заперечуючи гілікійцям, матеріалістам та елеатам, висунув вчення про те, що першоосновою всього реального світу є світ ідей (світ ідеального), якому протистоїть світ відчуттів (матерії, світ неістинного). Арістотель заперечує поділ світу на  істинний (ідеальний) та неістинний (відчуттєвий), визнає вчення Парменіда про Буття, але намагається просунутися дальше і побачити за цим Буттям ентелехію - віддалену мету, рух до кінцевої мети – або  “Форму форм”. В період Середньовіччя схоласти за філософське тлумачення «Формі форм» безпідставно приписували Аристотелю вчення про “Першорушія Бога”. 

    Богослови і філософи Середньовіччя розвинули вчення про Буття, що поділяється на буття духовне (чисте буття) і буття матеріальне. Перше оголошувалося приналежністю Бога та ангелів. Матеріальне ж - оголошувалося буттям не-істиним, міоничним початком ( від грецького слова “мі он” - не існуюче, не-суще). Про буття (природу буття) Бога, ангелів, чортів написано гори богословських томів. В системі розгляду категорії Буття богослови викладали і до цього часу викладають докази існування Бога (доказательства бытия бога). За словами сучасного (публікація - в 1995 році) англійського профессора Oппи,  зараз існує 7 видів онтологічного доведення буття та існування Бога.

     

     

    4.Онтологія як наука про Буття.

    Розвиток і диференціація світоглядно-філософських знань створили можливість і спричинили формування окремої філософської науки про Буття, що одержала назву онтології. Термін “Онтологія було запропоновано професором логіки марбурзького університету Рудольфом Гокленієм (1547-1628)[1][1]. Проте справжнім автором і творцем першого курсу під назвою “Онтологія” був професор філософії Берлінського університету Християн Вольф (1679-1754). 

    До Вольфа всі проблеми Онтології викладалися в курсі Першої філософії, яка тоді ще називалася Метафізикою. Вольф чітко відокремив Онтологію, як науку про Буття, від Гносеології, як науку про пізнання. Пізніше Християн Вольф написав повний курс філософії, що на століття заполонив всі університети Європи під назвою Лейбніце-Вольфіанської філософії. В системі Вольфа філософія поділялася на чотири розділи: Онтологія, Раціональна теологія, Космологія та Раціональна психологія.

    Християн Вольф вперше звів докупи і систематизував категорії Онтології. Він оголосив Онтологія наукою про найбільш загальні властивості всього того, що існую само по собі безвідносно до наших знань про нього[2][2], тобто - не залежно від того, знаємо ми про це чи не знаємо.)

    Кант виступив проти будь-якої Онтології, оскільки для людини у світі достовірно існує лише феномен, тобто лише  те, що існує в її свідомості. А існуюче поза свідомістю є ноуменом, що ні в якій мірі не доступно людській свідомості.

     Заперечував Онтологію Вольфа також Гегель, оскільки на його думку Буття і свідомість тотожні (Тождество бытия и сознания): Буття існує в свідомості ( в ідеї, в дусі), а свідомість (ідея, дух) адекватно реалізується в Бутті. До того ж Гегель, “на запах (на дух) не сприймав” Вольфа з його Метафізикою, якій рішуче протиставляв свою Діалектику. Протягом усіх своїх праць Гегель то відкрито вороже, то приховано  постійно воює з усіма параметрами та змістом вольфіанської філософії... Але, не дивлячись на все це, Гегель все ж таки розпочинає викладати свою систему філософії саме з категорії Буття. Перший розділ його філософської системи, як вже зазначалося в належному місті, так і називається: “Буття” (Бытие, Dasein).

    Марксизм, сліпо наслідуючи Гегелю,  теж висміює і заперечує Онтологію, як ... буржуазну та антинаукову  філософію. В марксистський підручниках проблеми Онтології розпорошені між проблемами матеріалізму та ідеалізму, діалектики та метафізики, природознавства та соціології. 

    За змістом проблеми Онтології - це одвічні і постійні проблеми філософського знання та світогляду. Вони і зараз знаходяться в центрі уваги сучасної філософії та філософських дискусій. Так, проблеми Буття є вихідною в  філософії екзистенціалізму. Сама назва цієї філософії походить від близького  до категорії Буття слова: Existencia - існування, перебування. Проблемі Буття  присвятили свої головні твори такі видатні філософи 20 століття, як М.Хейдеггер (“Буття і час”), Н.Гартман (“Основи Онтології” та “Новий шлях Онтології”), Г.Губер (“Буття і Абсолют”), Ле Сен (Вступ до Онтології Лавелля”), Е.Гуссерль (“Трансцендентальна Онтологія”). На ці теми пишуть такі філософи як Сартр, Ясперс, Тейяр де Шарден та багато і багато інших. Взагалі, в історії філософії важко знайти філософа, який зумів би обійти проблеми Онтології.

    5 Буття - категорія і реальність, зміст та функції.

    5.а. Буття - філософська категорія

    Буття” - це не якась конкретна річ чи явище. Дати йому логічне визначення (через рід і видову ознаку) неможливо, бо у Буття немає родового поняття, - немає такого поняття, в яке входило б Буття поруч з однорідними йому частинами (складовими). Буття не можна також визначити через перерахування його суттєвих частин, - бо воно немає ніяких ознак, у нього відсутні будь-які частини. Буття не доступне відчуттєвому спостереженню, воно доступно лише розуму і таким чином являється наслідком процесу абстрактного мислення. Буття - це філософська категорія найвищого рівня.

    5.б.  Логічні характеристики Буття 

    З точки зору логіки “Буття” є поняттям найбільш широкого і високого узагальнення. Воно охоплює  собою все те, що ПЕРЕБУВАЄ: речі, факти і явища. Саме слово “Буття”  походить від слова “Бути” (Перебувати), що в логічно побудованому реченні (S є P) виконує функції зв’язки (є) між підметом (Р) та присудком (S). [ S є Р: Іван є (перебуває) чоловік; Рожа є (перебуває) червона.] З логіки відомо, що чим ширше за об’ємом (обхватом) поняття, тим воно бідніше  за змістом. А оскільки Буття за обсягом безмірне (нескінченно велике), бо поширюється на речі, явища та факти всього  Всесвіту, то згідно логічного закону про обернений зв’язок між обсягом та змістом поняття, то його зміст дорівнює нулю, у нього практично немає ніякого власного змісту, другими словами - у ньому немає нічого змістовного. Отже, Буття - це те, що належить всьому, а йому не належить нічого. Другими словами можна сказати, що Буття є у всьому, а в Бутті немає нічого.

    Поруч з зазначеним категорія Буття виконує в філософії ще й функцію першопочатку. Буття є те, що передує (предшествует) всьому, а йому не передує нічого. Перед Буттям, над ним немає нічого, а саме Буття стоїть перед всім і наді всім.

    Відправляючись від Буття, ми можемо раціонально доказово і логічно послідовно осягнути (постичь, понять) всю дійсність, зобразити її в логічно несуперечливій системі. На нашу думку, у філософії це завдання до певної міри успішно розв’язав Гегель. Стосовно нашого часу, зрозуміло, потрібен новий Гегель і нова філософська система.

     

    6. “Абсурдність” Буття.

    Ще раз відзначимо: Буття філософська категорія; до категорії “Буття” філософи дійшли (“здобули” собі Буття) шляхом логічного абстрагування. Здобувши сходженням уверх “Буття”, філософи відправляються в зворотній шлях -  до реального і багатоманітного світу, уже маючи Буття як свою початкову логічну опору (логічний засновок). Отже, в цьому випадку Буття служить раціонально-логічною основою всього наступного філософствування, що починається з самого початку і йде до самого кінця. Але при всьому при цьому саме Буття логічно  не обґрунтовується. Філософи його знайшли і констатували його, так би мовити, наявність (наличие), сприймають Буття як дане. До буття як даного не ставляться питання: звідкіль? на підставі чого? чому?.. Буття перебуває не внаслідок обґрунтування чи спричинення, а без всяких логічних обґрунтувань, без всякої зовнішньої йому причини. Буття перебуває - і все!

    Сучасний філософський екзистенціалізм дійшов кардинального для себе висновку, що оскільки Буття не має ні причин, ні логічного обґрунтування, то воно з точки зору логіки і раціоналізму - абсурдно. Ми вже зазначали, що теза про абсурдність Буття, а звідсіль також - існування, є стержневим положенням філософії екзистенціалізму. В такій побудові філософської системи як не може бути кращим чином підтверджується теорема Геделя про неможливість побудови завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи.

     

    7.Буття і Ніщо.

    Не будучи знайомим з теоремою Геделя про неможливість створення завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи,  великий Гегель зробив було спробу здолати нездоланні перешкоди на шляху створення логічно завершеної філософської системи. Виклад свої системи він розпочинає з того, що передує Буттю.  А що ж передує Буттю? Гегель справедливо твердить: що перед Буттям нічого не стоїть, “бо воно як таке, створює собою початок".  а першопочаток не може бути чимось опосередкованим або чимось визначеним” (Енциклопедія філософських наук. Том 1, §86). За словами Гегеля перед (за, вище, по той бік) Буттям уже нічого не стоїть, другими словами - за Буттям стоїть Ніщо (Там же, §87). А Ніщо, будучи нічим, не потребує ніякого обґрунтування. Для Ніщо нічого не потрібно, бо в ньому нічого немає, в ньому немає що обґрунтовувати... Далі Гегель каже, що в Бутті, як і Ніщо, теж нічого немає, бо в ньому, як ми вже зазначили, немає ніяких властивих йому ознак. Воно - всезагальне і позбавлене будь-яких ознак. (Буття належить всьому, але йому не належить нічого.) “І завдячуючи цьому, - пише Гегель, -  Буття і є Ніщо в своїй невизначеності ( §87). Проте між Буттям і  Ніщо немає тотожності, а лише є діалектична єдність”... Таким чином Гегель, по суті, розпочинає свою філософію не з даного, не з абсурдного, не з Буття, а з Ніщо, яке і абсурдно і раціонально; цілком раціонально виводить Буття з Ніщо.

    Торкаючись проблеми співставлення Буття і ніщо, Гегель розвиває свою думку ось так. Він розпочитає з вказівки на те, що Буття за своїми ознаками співпадає з Ніщо:

    "Когда мы вообще говорим о некоем различии, мы этим предполагаем две вещи, каждая из которых обладает определением, которым не обладает другая. Но бытие есть как раз то, что совершенно лишено определений, и ничто есть такое же отсутствие определений. Различие между ними есть, следовательно, лишь различие мнимое (по содержанию, разумеется, - Е.Д.), совершенно абстрактное различие, которое вместе с тем не есть различие" (т. I, с. 150).

    "Если мы, например, говорим о двух различных видах, то род есть то, что обще обоим видам" (с. 150). "Но различие между бытием и ничто не имеет общей почвы, и именно поэтому оно вовсе и не есть различие" (с. 150).

    "Бытие и ничто суть одно и то же", хотя "одно не есть то, что есть другое,  так как различие здесь еще не определилось, ибо бытие и ничто суть именно непосредственные определения, то оно здесь невыразимо, есть одно лишь мнение" (с. 151)

    Слід сказати, що виникнення Щось (Буття, всього існуючого)  з Ніщо було вперше опрацьовано в грецькій філософії неоплатоніків ще на початку нашої ери. Потім християнська церква трансформувала це вчення в догмат про творення Богом світу з нічого (creation ex nihilo - творення з нічого), хоча в Біблії  немає подібного твердження. Як не дивно може комусь видатися, але гегелівське вчення про зв’язок Буття з Ніщо виявилося не лише у вищій мірі раціональним, але й знайшло своє плідне застосування в побудові найновіших наукових концепцій походження нашого Всесвіту, Про виникнення нашого Всесвіту з Нічого та зникнення його в Ніщо ми будемо говорити в темі про Натурфілософію.

    А тепер закінчимо аналіз категорії Буття. Завершимо співставлення Буття і Ніщо.  Про міру їх тотожності ми вже говорили: а тепер скажемо про їх протилежності. Ніщо по змісту пусте, а Буття - чисте; Ніщо - це нічого, а Буття - вже щось; Ніщо - немає, а Буття - є.

    Співвідношення між Ніщо і Буття можна зобразити такою схемою:

    Н І Щ О

    Б У Т Т Я

    1.За ознакою - пусте.

    1.За Ознакою - чисте.                                  

    2.За наявністю - немає

    2.За наявністю – є

    3.За змістом - нічого

    3.За змістом – щось

     

    4.В просторі - відсутнє

    4.В просторі – присутнє (Простір наповнюється буттям)

    5.В часі – немає потреби

    5.Час без буття себе не проявляє

     

    В історії розвитку філософської думки категорія Буття і категорія Ніщо тлумачилися в найрізноманітнішому плані, ракурсі і змісті. Тим, хто бажає з цим познайомитися, рекомендуємо звернутись безпосередньо до творів видатних філософів, оскільки кожен з них в тій чи іншій мірі торкався проблеми Буття. В добірці про це можна прочитати в першому томі хрестоматії „Мир философии”, яка є в бібліотеці нашого університету. В  лабораторії кафедри філософії обидва томи хрестоматії є в електронному записі, який можна перенести на свою дискету і читати на моніторі персонального комп’ютера чи роздрукувати потрібне на папері. В ескізному вигляді трактування категорії Буття викладена в рефераті «Бытие как смысл существования», електронний запис якого знаходиться в лабораторії кафедри філософії.

    В філософських творах можна зустрітися не лише з цікавими, але також з несподіваними роздумами. В цьому випадку варто прочитати статтю сучасного відомого російського філософа А.Н. Чанишева „Трактат о небытии” в журналі „Вопросы философии” №10 за 1990 год. Професор намагається довести, що Буття немає, а є лише Ніщо; що Буття – позірне, а дійсним є лише і перш за все Ніщо. В електронному запису стаття є в лабораторії кафедри філософії.

     

    8. “Рух” категорій від Буття до реальної дійсності.

    В першому томі своєї “Енциклопедії філософських наук”, що називається  “Наука Логіки”, Гегель розглядає зв’язок логічних категорій в їх діалектичному розвитку: теза - антитеза - синтез. Стосовно Буття це у нього виглядає так: Буття - теза, антитезою якому служить Ніщо. Вони одночасно і тотожні одне одному (по змісту: вони пусті і чисті) і протилежні (по наявності: Буття - є, Ніщо - немає). В цьому плані Буття стверджує ніщо, а Ніщо заперечує буття. Внаслідок логічної взаємодії протиріччя між ними в синтезі знімаються і  відбувається становлення нового, -  і ми переходимо до  Буття наявного (Бытие наличное), або як його ще називає Гегель - “в-собі-буття” (§90-91) . Наявне буття здобуло свою визначеність і перейшло в стан якості ( качества). Якість і є  нічим іншим як визначеним буттям (определившимся бытием).

    Таким же чином Гегель показує логіку переходу від Якості до Кількості, а від Кількості через Міру - до Сутності - Існуванню - Речі - Явищу - Формі та Змісту - Дійсності і знову -  до Понять. В цьому русі Гегель піднімає всю систему логіко-філософських категорій своєї філософської системи. Але це рух є рухом лише логічних категорій, а не самої дійсності чи елементів світогляду. Проблемам матеріальної і духовної дійсності Гегель присвятив окремі твори, науково-теоретичний рівень яких зумовлений і його часом і його особистими політичними та духовними уподобаннями. Процеси і становлення реальної дійсності (Всесвіту і всього того, що в ньому) - це проблема не лише філософії, а і науки. Як спільними зусиллями розв’язуються ці проблеми, ми будемо вести мову в інших темах нашого курсу.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    11. СХЕМА  “Руху” категорій (“Руху” Буття)
    в філософській системі  Гегеля

    3.Філософія

    духу

    1.ЛОГІКА

     



































    Н І Щ О

    Б  У  Т  Т  Я

    А. Якість

    B. Кількість

     

     

    Буття

    Наявне Буття

    Для-себе-буття

     

    Кількість чиста

    К-сть визначена

    Ступінь

    C. Міра

    ІІ. Сутність

    А. Сутність як

    основа

    існування

    Тотожність

    Розрізнення

    Основа

    B. Явище

    Світ явищ

    Зміст і форма

    Відношення

    С. Дійсність

    Відношення

             субстанційні

    Причинні  відн-ння

    Взаємодія

     

    Власність

    Договір

    Право проти пору-

    шеного права

     

    І. Суб’єктивний дух

    Відчуттєва душа

    Природна душа

    А. Антропо-

    логія

    Розум

    Самосвідомість

    Свідомість

    В.Феномено-

    логія духа

    Вільний дух

    Практичний дух

    Теоретичний дух

    С. Психоло-

    гія

    ІІ. Об’єктивний дух

    А. Право

    Добро і зло

    Благі наміри

    Навмисні вчинки

    В. Мораль

    Держава

    Громадянське сус-

    пільство

    Сім’я

    С. Доброчес-

    ття

    (Нравственность)

    ІІІ. Абсолютний дух

    А. Мистецтво

    В. Релігія одкровення

    С. ФІЛОСОФІЯ

    ІІІ. Філософія природи

    А. Механіка

    Простір і час

    Матерія і рух

    Абсолютна механіка

    В. Фізика

    Фізика загальна

    Фізика конкретна

    Хімічний процес

     

     

    Геологічна природа

    Рослинний світ

    Світ тварин

    С. Органична

    фізика

     

     

     

     

    9._Складові Буття: Матерія і Дух.

    9.а. Логічне місце Матерії та Духу в Бутті 

    Буття, повторимося, - категорія найбільш широкого узагальнення. З цієї, логічної, точки зору Буттям охоплена вся дійсність, бо абсолютно все, що є у світі, має в собі буття. Якщо ж ми спробуємо зробити найбільш широкі узагальнення в рамках уже існуючого світу, то все в останньому можна розділити на дві групи (класи явищ), а саме - на явища, речі і факти матеріальні; та явища, речі і факти духовні. Отже, Матерія і Дух - категорії, що знаходяться зразу ж після Буття на нижчій сходинці, будучи для всієї решти явищ предметів і речей родовими явищами. З цієї точки зору можна говорити про те, Матерія і Дух є найближчими видовими складовими категорії Буття, або спрощено: Матерія і Дух - це перші складові Буття, або що Буття  складається з Матерії та Духа. Буття стоїть над Матерією та Духом, оскільки охоплює їх собою.

    Виходячи з того, що Буття  пусте за змістом, Матерію і Дух не можна логічно визначати через найближчий рід та видову ознаку (difinitio fit per genus et differentiam specificam), бо таке визначення не матиме ніякого змісту (через беззмістовності роду, Буття). Можна, звичайно, говорити, що Матерія (Дух) - це складове Буття. Але це  буде не визначення, а лише констатацією факту. Ось чому, майже одностайно  дійшовши висновку, що Буття складається з Матерії та Духу,  філософи до цього часу не дійшли між собою згоди щодо логічного визначення понять Матерія і поняття Дух. Виявляється, що найбільш змістовно ці поняття (категорії) можна визначити лише співставленням їх одне одному: Матерія - це все те, що не є Духом; а Дух є всім тим, що не є Матерією. Розкриємо ці визначення.

    9.б.  Матерія як філософська категорія

    Матерія - це об’єктивна реальність, що існує поза свідомістю і незалежно від неї. Матерія - це складова усього об’єктивного, зовнішнього для нас, світу, у якому ми живемо. В.І.Ленін, намагаючись роз’яснити пролетаріату поняття матерії, занадто популярно писав: “Матерія - це філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них”. Цей занадто популярний опис поняття матерії за часів Радянської влади було оголошено “класичним визначенням матерії” і навіть - “узагальненням усієї історії людської практики і наукового пізнання” (Філософський словник. К., 1973, стор. 281).

    Матерія - це абстрактне поняття; її неможливо сприйняти відчуттями. Це - по-перше. А по-друге, не все матеріальне може сприйматися нашими відчуттями, чи “фотографуватися” ними (нейтрони, Метагалактика); наші відчуття можуть відображувати і явища духовного світу, який без відображення в наших відчуттях не існував би для нас.

    Слово “Матерія” (materia) - латинського походження і дослівно означає “речовина”[3][3]. В філософії матерією називали все те, з чого складаються всі речі. Матерія - це субстанція (substantia - підставка; те, що лежить в основі; з чого складається) всіх речей, всього уречевленого. Колись такою субстанцією всього існуючого вважали “стихії природі” (землю,  воду, повітря, вогонь, апейрон, ефір), найменші і найпростіші корпускули: неподільні атоми (Демокрит, Ньютон) тощо. З кінця 19 століття під впливом наукових відкриттів було відкинуто уявлення про матерію, як найменші частинки речей. Було виявлено окрім речовини ще таке не уречевлене явище, як хвильове поле (магнітне, електричне, гравітаційне тощо). Почалися розмови про  те, що матерія - це речовина і поле. Але в такому випадку сама матерія перестає бути найпростішим елементом всього існуючого в об’єктивній дійсності... Внаслідок цього відбулося розділення філософського та наукового розуміння матерії.

    В філософії матерія - це філософська категорія для означення субстанції об’єктивної дійсності. В науці ж  Матерія - складний, до кінця непізнаний і за змістом невичерпний предмет дослідження. (Про наукові уявлення структури матеріальної дійсності ми вестимемо мову в темі про Натурфілософію.) Найбільш загальними - філософського плану - властивостями матерії  на відміну від Духу є її перебування в просторі, часі та русі. За цими властивостями матерію можна визначити як те, що перебуває в русі, часі та просторі.

    (Визначення і зміст філософських категорій простору: руху та часу студенти вивчають за підручниками та філософськими словниками.)

    9.в. Дух як філософська категорія   

    ДУХ - одне з найбільш заплутаних явищ та понять. ДУХ - це всі ті реальні явища і предмети, у яких відсутній матеріальний субстрат [substactum - витягнення (извлечение), залишок]. Як сказав Христос, дух - це те, що “тіла і кісток не має” (Євангеліє від Луки, 24:39). Духовні явища існують не в об’єктивному світі: не в просторі і часі, а в світі духовному, точніше в свідомості людини. Безпосереднім носієм духовних явищ є не матерія, а свідомість, точніше – безпосереднім носієм духовних явищ є слово[4][4].

    В історії філософської думки категорія Духа трактувалася і до цього часу трактується по-різному. Ми звернемо уваги лише на три такі розуміння Духу.

    1.Дух - це продукт свідомості. Дух - це уявлення, думки, поняття, концепції та все те, що людина своїм розумом та розумінням вкладає в оточуючий світ і таким чином одухотворяє його або творить свій особливий, духовний, віртуальний світ В такому розумінні краса природи, художні твори, зміст книги тощо є явищами духовного життя, що певним чином матеріалізовані. В цьому плані ми можемо говорити про духовне як реальність уявну (віртуальну, суб’єктивну)  на відміну від матерії як реальності  дійсної. Чисто духовними явищами є всі ті, смисложиттєві ідеали, реалізація яких робить осмисленим життя людини[5][5].

    В широкому розумінні зазначеного поняття, Духом називають свідомість взагалі. Така концепція Духа найбільш послідовно і переконливо проводиться марксизмом.

    2. Дух - це понад матеріальні сутності, які домінують над матеріальним світом, вносять рух та певну упорядкованість, закономірність в інертну матерію. Для Платона таким духом (духами) був потойбічний світ ідей. Для Геракліта таким єдиним і величним духом був Логос - закон руху і розвитку світу. Для Аристотеля - ентелехія (Форма форм) як мета, до якої рухається і планово  розвивається світ. Тейяр де Шарден називав цей дух Альфою і Омегою - відправною та кінцевою точкою розвитку (еволюції) Всесвіту. Гегель називав його Абсолютним духом, який знайшов своє втілення і адекватне відображення в системі його філософії...

    3. Дух - це надприродні істоти: боги, ангели, чорти, душі... Всі ці істоти являються уособленням явищ духовного життя: ідеї найвищою і купи вищих істот, Творця, Керівника та  Судді Всесвіту; людської психіки (душі); незрозумілих “злих” та “добрих” явищ суспільного та природного життя. Переважно, ці істоти випадають з стилю філософського мислення і знаходять собі притулок в релігії. В філософію вони потрапляють при аналізі релігії як форми суспільної свідомості; заносяться богословами, теософами, що намагаються філософським чином захистити свої релігійні вірування або свої фантастичні уявлення. Всі духи такого роду є приналежністю не філософського раціонально розуму та знань, а предметом сліпої віри релігійних чи квазірелігійних людей.

     

    10. Матеріалізм та ідеалізм.

    Філософи, визнаючи Матерію і Дух найбільш широкими після Буття категоріями, неоднозначно оцінювали співвідношення між ними. За ознаками надання в цьому співвідношенні переваги Матерії чи Духу утворилося два філософськи напрямки (школи): матеріалізм та ідеалізм.

    10.a. Матеріалізм і матеріалісти

    Матеріалізм єдиною основою світу оголошує матерію. Гаслом матеріалізму є положення: “Матерія - первинна, Дух, свідомість - вторинні!”. Матеріалісти, як правило, намагаються послідовно свою думку про первинність матерії і вторинність духу проводити не лише в Онтології, але також - в Гносеології, Методології, Антропології, Соціології та у всіх інших галузях філософських знань.

    В історії філософської  думки найбільш видатними та послідовними матеріалістами були: індійська школа чарваки, китайський філософ Ван Чун, а в європейській філософській думці - Демокрит, Епікур, Лукрецій Кар, Гоббс, французькі матеріалісти 18 століття (Гольбах, Дені Дідро, Д’Аламбер та інші), Фейєрбах, Маркс та їх учні і послідовники. Визнаючи матерію первинною і всеохоплюючою, вказані матеріалісти вважали за непотрібне звертатися до Буття, як такого, що за своїм обхватом є поняттям ширшим; що в логічному розумінні стоїть над матерією. Для них в цьому плані матерія і є буттям. Не випадково марксизм замість “Матерія - первинна; дух, свідомість - вторинні” здебільшого вживає вислови: “Буття - первинне, свідомість - вторинна”, “Буття визначає свідомість”; “Суспільне буття визначає суспільну свідомість”. За логічними оцінками такі вживання понять (категорій) Буття і Матерія некоректні, хоча увійшли у вжиток повсюдно.

     Є такі матеріалісти, що  не визнають існування духу як такого. Дух, духовні явища вони оголошують не лише продуктом матерії, а й матеріальним по своїй суті. Німецькі матеріалісти кінця 19 століття Людвіг Бюхнер (1824-1899) та Якоб Молешотт (1822-1893) говорили: “Мозок виділяє думку точно как же, як печінка - жовч, а нирки - сечовину”. Такі матеріалісти в історії філософської думки одержали назву вульгарних матеріалістів.

    До типу вульгарних матеріалістів слід віднести і тих, які намагаються якимось чином “ловити” думку, “передавати” думку на велику віддаль, або, як говорив Оноре де Бальзак, “не виходячи з паризької квартири, думкою вбити китайського мандарина і одержати за цей подвиг орден”. Вся ця орда психопа... ні-ні - телепатів, телекінезчиків, магнетизерів, баб стефаній,  ніяким чином не належать ні до когорти філософів, ні до числа вчених. Але всі вони  гуртом ще знаходять собі притулок у світогляді і в гаманцях простодушних людей.

     

    10.б. Ідеалізм та ідеалісти

    Ідеалізм у взаємодії Духу і Матерії перевагу віддає Духу (ідеям, ідеальному; звідсіль їх назва - ідеалізм). Гаслом ідеалістів є вислів: “Дух (ідея, ідеал, свідомість) - первинний, матерія - вторинна”. Видатний внесок в розвиток ідеалізму внесли такі філософи, як Платон, Августин, Фома Аквінський, Декарт, Лейбніц, Шеллінг, Гегель.

    Крайні ідеалісти (вони, як правило, єднаються з богословами) ототожнюють Дух з Буттям (з природою Бога або й з самим Богом). Для них Дух є не лише первинним, а й Творцем і постійним керівником Всесвіту. Більше того, ця школа ідеалізму твердить, що істинним Буттям є лише Дух, а матерія - це міоничне (від грецького слова “μη ον “, мі он - не суще, без своєї суті, неіснуюче) начало.

    Об’єктивний ідеалізм вважає Дух тим, що реально існує в світі і домінує над мертвою і нерухомою матерією. Дух рухає і оживлює матерію, надає їй того чи іншого значення, форми,  смислу. Дух проявляє себе у вигляді закономірностей, Логосу, гармонії. На відміну від ідеалізму крайнього та богослов’я об’єктивний ідеалізм не сприймає Духа, ідеї, закони, Логосу, гармонію тощо за якійсь надприродні істоти (богів, ангелів, чортів). Більше того, ряд об’єктивних ідеалістів були переконаними атеїстами, піддавали нещадній критиці релігійний світогляд (неогегельянці: Бруно Бауер, Фрідріх Штраус).

    Суб’єктивний ідеалізм в філософії доводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву  є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями.  Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний (утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ. Видатним і послідовним суб’єктивним ідеалістом був шотландський філософ Давид Юм.

    Крайній вид суб’єктивного ідеалізму твердив що у світі існує лише Я, а все інше - мої уявлення. Такий філософський напрямок думки одержав назву “Соліпсизм” (Solus ego - тільки я). В філософській думці важко послідовно і до кінця провести соліпсизм. Але прагнення в цьому напрямку є. Так в період занепаду рівня свого філософського мислення до соліпсизму прийшов Дж. Берклі, класик німецької філософії Й.-Г. Фіхте, частково – великий австрійський вчений  і філософ Ернст Мах.

    10.в. Онтологічний дуалізм

    Не кожному навіть великому філософу вдавалося послідовно провести матеріалізм чи ідеалізм через всю свою філософську систему. Здебільшого у висвітлені одних проблем філософ ставав на позиції матеріалізму, а в інших - на позиції матеріалізму.  Таких філософів називали дуалістами. Класичним прикладом такого дуаліста був Декарт, який вважав, що послідовний і доказовий філософських світогляд можна викласти лише за умов, коли буде визнано не одне, а два незалежних одне від одного начал, а саме: просторовість (матеріальне) і мислення (духовне). У інших філософів (Аристотеля, Геракліта, Бекона, Лейбніца, Канта та майже у всієї решти) знаходяться дуже помітні ознаки їх коливання між матеріалізмом та ідеалізмом. Отже, не можна всіх філософів та філософські школи чітко розподілити, як то намагається зробити марксизм, на матеріалістів та ідеалістів.

    *                                  *

    *

    Поняття матеріалізму (матеріаліста) та ідеалізму (ідеаліста) вийшло далеко за рамки філософії, находить своє застосування навіть на буденному рівні. В цих сферах, яких ми не будемо торкатися зараз, поняття матеріалізму та ідеалізму трансформувалося до тлумачення ідеалізму як безпідставного прожектерства та примітивної  наївності, а матеріалізму як приземленості та бездуховності. Таке розуміння філософських категорій хоч і пов’язані з філософією, але, як уже сказано, виходить за рамки філософії.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    11. СХЕМА  “Руху” категорій (“Руху” Буття)
    в філософській системі  Гегеля

    3.Філософія

    духу

    1.ЛОГІКА

     



































    Н І Щ О

    Б  У  Т  Т  Я

    А. Якість

    B. Кількість

     

     

    Буття

    Наявне Буття

    Для-себе-буття

     

    Кількість чиста

    К-сть визначена

    Ступінь

    C. Міра

    ІІ. Сутність

    А. Сутність як

    основа

    існування

    Тотожність

    Розрізнення

    Основа

    B. Явище

    Світ явищ

    Зміст і форма

    Відношення

    С. Дійсність

    Відношення

             субстанційні

    Причинні  відн-ння

    Взаємодія

     

    Власність

    Договір

    Право проти пору-

    шеного права

     

    І. Суб’єктивний дух

    Справжня душа

    Відчуттєва душа

    Природна душа

    А. Антропо-

    логія

    Розум

    Самосвідомість

    Свідомість

    В.Феномено-

    логія духа

    Вільний дух

    Практичний дух

    Теоретичний дух

    С. Психоло-

    гія

    ІІ. Об’єктивний дух

    А. Право

    Добро і зло

    Благі наміри

    Навмисні вчинки

    В. Мораль

    Держава

    Громадянське сус-

    пільство

    Сім’я

    С. Доброчес-

    ття

    (Нравственность)

    ІІІ. Абсолютний дух

    А. Мистецтво

    В. Релігія одкровення

    С. ФІЛОСОФІЯ

    ІІІ. Філософія природи

    А. Механіка

    Простір і час

    Матерія і рух

    Абсолютна механіка

    В. Фізика

    Фізика загальна

    Фізика конкретна

    Хімічний процес

     

     

    Геологічна природа

    Рослинний світ

    Світ тварин

    С. Органична

    фізика

     

     

     

    02. РУХ ТА ЯКІСНЕ НАПОВНЕННЯ БУТТЯ



    БУТТЯ

    НІЩО

    МАТЕРИЯ             ДУХ

     

    П Р И Р О Д А

    [Сукупність закономірних і об’єктивних умов існування людини і суспільства.

    Це вся реальна (естественная) дійсність; це середовище життя людини.

    Примітка: Матерія не включає в себе психічних і духовних явищ.

    Природа не включає в себе суспільного життя,

    людини та її духовного світу. ]

     

     

     

     

    План семинарского занятия по теме:

    «Онтология. Материализм и идеализм»

    (4 часа)

    1. Категория "Бытие" в системе  философской мысли.
    2. Категория «Бытие» в истории философской мысли.
    3. Онтология как философская наука о бытии.
    4. Бытие и Ничто.
    5. Составные бытия: Материя и Дух.
    6. Материализм. Идеализм. Онтологический дуализм и плюрализм.

     

    К семинарскому занятию студенты должны прочитать и законспектировать из Философской Энциклопедии (Философского Словаря) категории:

    Теорема Геделя. Буття і  Ніщо. Онтологія. Матерія і Дух. Простір, Час, Рух. Матеріалізм, ідеалізм. Дуалізм. Субстанція. Субстрат. Сутність. Бог, боги. Теософія. Віртуальна реальність.

     

    Литература:

    Конспект аудиторної лекції «Онтология на сайте – http://www.sotref.com

    Хрестоматии: «Мир философии», том 1.

    «Онтология» в Философской энциклопедии.

    Учебники по курсу философии для вузов, рекомендованные

          Министерством науки и образования  Украины.

     

    На кафедре философии и в библиотеке ИПСА имеются в электронной записи:

    Дулуман Є.К. Онтологія. Лекція з курсу по філософії.

    Дулуман Є.К. Філософська пропедевтика.

    Суворова А.Н. Бытие и сущность.

    Рубанов С.Н. Бытие как смысл существования.

    БСЭ. Онтология.

    ВикиЗнание. Онтология.

    Чанышев А.Н. Трактат о небытии.

    Фуко Мишель. Слова и вещи.

    Тиллих. Бытие и вопрос о Боге.

    Чанышев А.Н. Трактат о Небытии.

     

     

     

     



    [1][1] В історію науки Гокленій  увійшов як дослідник соритів  (скорочених силогізмів), в яких пропускається велика посилка.

    [2][2] Марксизм подібну думку виражає словами: “Що існує незалежно від свідомості”.

    [3][3] Грецькі філософи називали речовину - “гілікі”, звідсіль і походить назва “Гілікійці”.

    [4][4] Про місце слова в духовному житті ми говоритимемо в розділі про Гносеологію.

    [5][5] Дивись розділ „Смисложиттєві ідеали” теми „Філософська пропедевтика”.



    Другие новости по теме:

  • Онтологія - філософське вчення про Буття
  • Экзамены/зачёты по философии
  • Теми студентских рефератів
  • Філософська пропедевтика. Розділ ІІ.
  • Філософська пропедевтика. Розділ 2.


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: