Календарь

«    Октябрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 



  Популярное





» » Классик украинского нацизма

    Классик украинского нацизма

    6-09-2007 04:47 - duluman - Политика | Просмотров:

                                                    МАРАЗМАТИЧНИЙ     ХАРИЗМАТ

       Одразу застерігаю: цим фривольним заголовко м я означив Дмитра Донцова   – першого і поки що   єдиного «творця» ідеології так зв. «чинного», або ж «інтегрального» українського націоналізму…Річ у тому, що у деяких радянських авторів від   кількості й розмаїття українських націоналістів рябіло в очах. Колись, у студентські роки, мене особливо вразила книжка В.Євдокименка «Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму», якому я зі слів повірив,   що навіть М.Драгоманов та П.Куліш були націоналістами. Та що там Євдокименко?...Загляньте й зараз у старі видання енциклопедій та їх словників, то побачите, скільки там ще значиться підозрілих   Тимчасом переді мною десяте фундаментальне дослідження нашого   земляка за походженням (родом із Дубна) Віктора Поліщука. У війну !5-річним підлітком разом із матір’ю та двома сестричками його вивезли до Казахстану Й лише в 1946 році матері, польці за національністю, дозволили переїхати   із дітьми   на землю її батьків. Віктору йшов уже 21-й рік, коли там він вперше почув про бандерівців, ОУН, УПА, СБ, котрі знищили 140 тисяч поляків, особливо на Волині та в Галичині.   Українців поляки не називали інакше, як «сокирники», «різуни», «путярі» і т.ін. Йому, українцеві, було боляче, що усіх його співвітчизників ототожнюють  із бандитами. Як людина високоосвічена    спочатку вчитель, потім адвокат, прокурор, а згодом і вчений     кандидат юридичних наук, доктор гуманітарних наук, – він все зріле життя присвятив вивченню феномену українського націоналізму. У Польщі з цього приводу мав навіть непорозуміння, і через це з 1981 року Віктор Варфоломійович живе в Канаді.   На жаль, в Україні немає   вченого, який би   зібрав стільки матеріалу   і написав стільки ґрунтовних  праць з цієї злободенної   проблеми. Повторюсь:   і зараз переді мною комп’ютерний  варіант його поки що десятого із досліджень    «Ідеологія українського націоналізму», яке зараз готується до видання в Україні. Прочитавши, дещо відредагувавши його (крім польської, англійської,   німецької і російської, автор пише й українською, хоч ні дня не   вчився в українській школі: читати української навчив його батько), я анонсую цю   працю рецензією.

           … Родовід українського націоналізму у вітчизняній науці ведеться з початку другої половини ХІХ ст., ледь не від Тараса .Шевченка…Але   погляди його представників (Миколи Міхновського, В’ячеслава Липинського, Юліана Бачинського та ін.) відзначалися патріотизмом, активною національною свідомістю і прагненням   встановити державну самостійність України. Тобто, це був самостійницький рух. А ідеологію «інтегрального» націоналізму   накреслив Дмитро Донцов у книжці «Націоналізм», котра опублікована в 1926 році. «Першим і найвизначним   ідеологом українського націоналізму    по першій світовій війні став д-р Дмитро Донцов», - пише автор з «Нарисів історії ОУН» Петро Мірчук

           Треба погодитися, що й книжка Д.Донцова «Націоналізм», і його концепції інтегрального націоналізму були зажадані часом   з його специфічними оцінками та інтерпретаціями українського минулого та актуальною в той час (початок 20-х років) українською дійсністю. Зазнав поразки спільний похід   польської й української армій на Київ 1920 р. Зазнала поразки Західно-Українська Народна Республіка. Галичина і Західна Волинь внаслідок Ризького договору 18 березня 1921 року   стали частиною Польської Держави. З цим не хотіли примиритися деякі колишні офіцери УГА та й отамана Симона Петлюри. Чимало з них разом із сім’ями виїхали до Західної Європи, в т.ч. й до Чехословаччини. Після І світової війни в Західній Європі зароджується фашизм. В 1922 році в Італії перемогла фашистська диктатура. В Німеччині зароджується нацизм. Ці нові політичні віяння не могли не вплинути   на українську емігрантську молодь. В 1921 році в Ліберці (Чехословаччина) постала група Української Національної Молоді. У першій половині 20-х років виникає ще ряд українських молодіжних націоналістичних організацій: Українське Національне об’єднання (Микола Сциборский), Союз Визволення України (В.Григорович), Союз Українських фашистів (Петро Кожевників) та ін. В листопаді 1925 р. вони об’єдналися, утворивши   Легію Українських Націоналістів й почали шукати обгрунтування в новітніх європейських рухах. У Празі з ініціативи Євге-на Коновальця в 1920 році створюється Українське   військове об’єднання (УВО)..На його базі   28 січня – 2 лютого 1929 у Відні відбувся І Конгрес, на якому створено Організацію українських націоналістів (ОУН). В його постанові сказано, що «Український націоналізм є духовий ( духовний,   тобто має свою ідеологію. – В.П.)   і   політичний рух, що зродився з   внутрішньої природи Української нації в час її зусильної   боротьби   за підстави і цілі творчого буття». Ідеологія ОУН була повністю запозичена із згаданої книжки Д.Донцова «Націоналізм». Це зафіксовано в «Нарисі історії ОУН» Петра Мір-чука: «Першим і найвизначним   ідеологом українського націоналізму по першій світовій війні став   д-р Дмитро Донцов» (с.47). Поза всяким сумнівом, після суперечок на Конгресі ОУН взяла на своє озброєння сформульовану Д.Донцовим   доктрину «чинного», «інтегрального націоналізму».

          Власне, сам Донцов найменував його «чинним» й інші епітети для його   позначення   ігнорував. Кореневим словом для цього епітета є « чин», цебто дія; отже це ідеологія діяльна, діюча для всього того, що призначалося   творити ОУН   в рамках її « духовості», ідеології. Щоправда, американський дослідник Дж. А..Армстронг у своїй ґрунтовній праці “ Ukrainian Nationalism’’ від латинського дієслова integrare (зводити в ціле, об’єднувати) утворив для позначення донцовського   націоналізму   епітет інтегральний, об’єднавчий. В цій ситуації Армстронг найменше керувався лінгвістичними міркуваннями: допитливий дослідник звернув увагу, що український націоналізм багато   чим вписується в контекст тих екстремальних рухів, що    на початку ХХ ст. виникли в кількох країнах Європи і притягували, об’єднували навколо себе маси,   яких уже тоді американці називали інтегральними націоналізмами. Армстронг навіть вказує такі характерні їх риси:.1. Переконання (віра), що нація становить найвишу цінність, якій мають бути підпорядковані всі інші цінності; 2. звернення   до містичних уявлень, як ідей солідарності людей, що утворюють націю, вказуючи на біологічні риси характеру або, в основі невідворотний, історичний розвиток, що об’єднує націю в органічну цілість; 3. підпорядкування раціональної, аналітичної думки «правильним інтуїтивним емоціям»; 4. висловлювання волі нації через посередництво   харизматичного вождя та еліту, через посередництво ентузіазму організованої монопартії; 5.звеличання подвигів, війни, насил-ля як проявів   біологічної зверхності і життєвості нації (John Armstrong, наведена праця, 2 вид., Нью-Йорк 1963,с.19). Отже, взаємовідношення між донцовською ідеологією українського націоналізму та українським організованим націоналістичним рухом можна б визначити так: без виникнення у ранніх 20-х роках українського націоналістичного руху (а також фашизму і його різновиду нацизму в Європі) не народилася б в розробці Донцова ідеологія українського націоналізму. І навпаки, без опрацьованої Донцовим націоналістичної ідеології не розвинувся б організований український націоналізм у вигляді, що проявився у міжвоєнний час індивідуальним терором в Західній Україні, і масовим терором в роки гітлерівської окупації на Волині, в Галичині, і навіть по той бік довоєнного польського кордону   на пограниччі із Західною Україною. Й ось тут час розглянути засади націоналістичної «теорії» Дмитра Донцова

    ЯК   Д. ДОНЦОВ РОЗУМІВ І ТЛУМАЧИВ «НАЦІЮ» ?

                Батьки Донцова були багатими –  володіли 1500 десятинами (до двох тисяч гектарів) врожайної, поблизу Мелітополя, землі та ще й   підприємством по продажу-купівлі сільськогосподарських машин…Синок здобув неповну середню освіту вдома, потім в Александринському (Царськосільскому) ліцей, далі юридичний факультет Петербузь-кого університету. Закінчивши його, змушений був втекти за національні (українські) переконання до Австрії, де закінчує ще й   Віденський університет й одружується на дочці греко-католицького попа Марії Бачинській. Вчиться ще й у Львові, отримавши там ступінь доктора юридичних наук. Зайнявся публіцистикою. В роки громадянської війни був навіть керівником пресбюро гетьмана–генерала Павла Скоропадсь кого. Зрадивши й цього тимчасового правителя, удостоївся високої посади –   начальника «пресового бюра» в Швейцарській місії Директорії в Берні. Після остаточного падіння української держави повертається до Відня, а далі з дружиною –  до Львова, де й прожили в гаразді аж до 1939 року….Найголовнішим творчим його здобутком   стала   книжка «Націоналізм».    На   початку 20-х років він остаточно   позбувся   своїх колишніх політичних і світоглядних уподобань ((Яких саме?))і твердо стояв на позиції націоналізму, був близьким із Євг. Коновальцем , навіть редагував його двотижневик «Заграва».

                У своїх працях Донцов багато разів говорить про націю, але читач від нього не дізнається, що воно таке, бо автор ніде не дає дефініції – визначення –   цього поняття. Довідатися про націю від Донцова можна лише індуктивним шляхом. Передусім, від ви-

         сокоосвіченого доктора наук, дізнаємося, що «нація є вічна» («Націоналізм», Лондон, 1966, с.325). Не подумайте, що це літературний прийом, чи метафора, чи сказано це у творчому екстазі: це вихідна точка   донцовської доктрини націоналізму. Й щоб ви не   тратили час на осягнення донцовського розуміння нації як вічної першооснови, субстанції, «єдиний і найвизначний «ідеольог» популярно роз’яснює»: «Бо що   нація, коли не скупчення мільйонів воль довкола   образу спільного ідеалу?» А оце словоблуддя зрозуміли?...

                     …Коли я навчався у Львівському університеті, кафедрою слов’янської філології завідував доцент Костянтин Романович   Пушкар. Було йому вже   під шістдесят, неодружений, харчувався в студентській їдальні, до того ж був вегетаріанцем. Мені він подобався своєю   інтелігентністю, культурою, обширними славістичними знаннями. Сам він закінчив свого часу Празький університет – і це була тенденція: галичани не полюбляли польські університети, бо, видно, відчували там зверхність студентів «титульної нації» - хай буде проклята ця фраза – я її вперше почув   у незалежній Україні. Я, закарпатський українець,   навчався в нашій, «русинській» школі руською мовою, але ні при чехах, ні   під час угорської окупації, коли я вже вчився в нижчих класах гімназії, теж «руській», ніхто не дорікав мені що я не з «титульних»…А ось мови державні я вивчав, бо мені й самому було це цікаво, і з доцентом К.Р.Пушкарем уже в радянські часи ми   часто спілкувалися чеською.   Я з першого курсу був комсоргом, а з другого водночас і членом партбюро філологічного факультету, тобто обертався у середовищі начальства...Не потрібно бути надміру допитливим, щоб не помітити, що «начальство»   ставилося   до доцента Пушкаря дещо упереджено,   і я не міг вловити, –   за що?   ..Та випадково я довідався, що він свого часу ніби написав «шкідливу» книжку. І   лише переїхавши до Рівного і працюючи у вільний час в обласному архіві, я виявив «шкідливу» книжку Костянтина Романовича – «Націоналізм. Критика фраз». Я   її тут же прочитав   і подумав, до чого іноді людина терпить ні за цапову душу. Адже, очевидно, в університетських кулуарах ішлося, що він автор…націоналістичної   книжки… Насправді   це був дотепний, ядовитий твір про донцовський «Націоналізм» - його небезпечний антисуспільний зміст, його беззмістовні фрази, його недоречність і шкідливість для суспільства. Для прикладу, давайте розберемось із зацитованою малозрозумілою фразою. «…Скупчення мільойонів воль…» З усього випливає, що це множина від поняття воля. Але воно у множині не вживається, форми такої не має…В однині ж (за граматичною нормою!), воля   - психічний процес, в якому виявляється здатність людини гальмувати чи переборювати свої безпосередні жадання і підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям. Воля є функцією мозку, однією з форм свідомого відображення світу . ((Не так))Але ж Донцов ігнорує розум, бо в нього йдеться не про об’єднання волі мільйонів людей як цілеспрямовану, обгрунтовану розумом й, отже, усвідомлену дію,   заради певної мети (скажімо, поліпшення, вдосконалення суспільного життя), а якесь містичне скупчення мільйонів воль довкола якогось образу спільного ідеалу. А може варто б одразу й назвати цей таємничий образ таємничого ідеалу, щоб потім не підсунути   дідько його матір знає – що…Адже омонімічно волю   можна зрозуміти   просто як   хотіння, бажання чогось, але коли це хочеться, не подумавши, то це асоціюється з волюнтаризмом, який є запереченням   опертої на розум, доцільної, раціональної поведінки …Але не вона є основним рушієм поведінки (а за Ніцше, Шопенгауером, Гартманоми,   волюнтаризм - рушій історії «до влади», «культу сили»…Недарма він був одним із елементів фашизму : «Хочу – і все!» Недарма і Донцов орієнтувався на віяння нових    політичних течій в Західній Європи першої половини ХХ ст..

                За Дм. Донцовим, нація – позачасова категорія («існує понад часом»), а отже про кількісно яке скупчення воль йдеться, сказати неможливо, бо «воно не передбачає визначеної кількості людей, а отже   «нація є неможливим для опису духом (???)»…І   щоб не вдаватися до   цього  «неможливого», автор «Націоналізму» для розкриття поняття   нації   звертається… до вчення Дарвіна… Щоб охрестити націю, оцю позаісторичну   субстанцію, Донцов запозичує від славетного природознавця латинський термін species (цит. пр., с.41), який   на українську перекладається як біологічний вид. Одна із основних праць вченого-природознавця названа «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя». Біологічні ж види, про якї йдеться, це реально, якісно відособлені динамічні системи близько споріднених організмів, зв’язаних в своєму походженні з певним середовищем і географічним ареалом В цьому плані людина також становить   окремий біологічний вид, хоча   в її походженні вирішальну роль відіграла праця як доцільна діяльність наших предків і статевий добір як форма природного добору. Але Донцову   припала до смаку  ідея нещадної боротьби видів за існування й виживання. Для цього ще можна б послатися на людину як біологічний вид, але жодним чином не націю. Та підміна одиничного (людини) загальним (нацією) давала Донцову   спертися на ідею боротьби нації за своє існування, використовуючи   для цього можливі й неможливі, а то  й категорично заборонені методи. Усе щойно сказане націоналістичного «ідеолога» абсолютно не бентежить і не відвертає від злочинних намірів, натомість уже у вступі до «Націоналізму» автор із захопленням пише про націю, як про «одну з найгарніших еманацій волі до боротьби і боротьби за волю», що вона, нація, «є одиноким (єдиним.- П.Р.) живим чинником міжнародного життя. Один із видатних діаспорних дослідників   Донцова й донцовщини Михайло Сосновський пише, що, згідно з Донцовим, «кожній здоровій нації «іманентний вічний гін народів до експансії і підбою» (загарбань), вічне прагнення до самовладства, бажання «бути   організованою і окремою політичною одиницею». В інтерпретації Донцова, нація – це історичне вивершення «індивідуальних воль», на базі яких формується окрема, надодинична «воля нації». При чому не йдеться тут про «суму індивідуальних воль даного покоління на конкретному історичному   етапі, а про «суму воль» цілих поколінь, ідейна лучність   (єднання.- П.Р.) яких    творить підвалини національної спільності» (М.Сосновський. Дмитро Донцов -   політичний портрет. Нью-Йорк – Торонто, 1974, с.337) . Та з цим намаганням розтлумачити його, Донцов не погоджується: «Через те, що нація є вічна, її воля не є ідентична з сумою поодиноких воль, але щось самостійне (,,,) Вона не повинна робити угод з жодними доктринами, що обмежують її неподільний вплив, ані в середині, ані на вні, лише має надавати зміст національної волі» (оце   «в середині» .і «на вні» так і потрібно по-донцовськи читати). Зі сказаного випливає, що для Донцова нація є своєрідною «особою», суспільним організмом, котрий має власну «волю»,   що нація є поняттям метафізичним, психологічною душею, що існує й поза людьми («Націоналізм», Львів-Жовква, 1926, с. 293). Це ж Донцов стверджує    і в першій  Заповіді Декалогу українського націоналіста, як e написав він сам: « Я – Дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи і поставив на грані двох світів творити нове життя». Решту 9 заповідей написав С.Ленкавський. І хоч, як стверджує В.Поліщук, усі узгоджуються із цілістю доктрини Д.Донцова, проте зміст першої, заповіді-преамбули, схопити важко, принаймні не можна раціонально осягти: «Українська   нація» говорить від свого власного   імені   («Я – Дух одвічної стихії…») як фатум, перед яким усі члени нації абсолютно безсилі, бо над ними стоїть оця надособистісна «воля». Американський історик Б Шапфер розкритикував цей погляд Донцова: «Нація це не метафізична і не психологічна душа понад і поза людьми. Нація складається з індивідів. Вони спільно посідають традиції й інституції, які історично розвинулися. Це, однак, не перетворює їх у живу спільність, у колективний організм. Нація не є істотою, як окрема людина, ні якоюсь надприродною істотою. Вона не є колективною особистістю, колективним розумом, колективною душею. Такі твердження є абсурдом, протирічністю (протиріччям. – П..Р.) в самому окресленні (визначенні. – В.П.) Нація не може думати, пам’ятати, творити, а можуть це творити тільки індивіди, з яких вона складається,      й тому тільки, що є індивідами, вони думають, пам’ятають і творять у різній формі. Їх думки, спогади, творчість можуть бути подібні чи тотожні, але їх не можна перетворити у щось більше від їх суми» (цит.за: М.Сосновський, вказ. праця, с.341).

                Донцовське розуміння нації знайшло своє відображення в постанові І Конгресу ОУН у такому формулюванні: «2.Українська нація це вихідне положення кожної чинності (діяльності. –П.Р.) та метове назначення кожного прямування українського націоналізму. 3. Органічна зв ’язаність націоналізму з нацією   є фактом природного порядку і на цьому основане ціле   розуміння істоти (суті.- В.П.) нації» (ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів і боротьби 1925-1955»,1955,с.5)  Сказано надто кострубато – на те він і «харизмат»…

                                        Внутрішня структура нації за Дмитром Донцовим.

         У монографії В.Поліщук наводить бібліографію праць Д.Донцова.   Не впевнений, що враховані всі його публікації, але   варті цього вміщені й нараховують 39 назв. Судячи із змісту та й назв публікацій,   до 30 років життя автор    віддав данину захоплення соціалістичними ідеями, зокрема УСДРП; з позицій марксизму критикував релігію, потім викривав її з позицій ідеалістичної філософії.. Починаючи з 20-х років він утверджується на позиціях українського націоналізму, ставши майже одразу найвизначнішим його ідеологом. У цій ділянці він працював продуктивно   до ІІ Світової війни включно.Після її закінчення,   щоб хоч трохи замести за собою сліди, він береться за перевидання найбільш вагомих своїх творів, охоче позбавляючись своїх колишніх і думок і їх фрагментів в нових умовах. Так, на коли йому вдалося чкурнути   на Новий Континент, в світі діяли вже такі акти ООН, як її   Статут (26.06.45), Конвенція в справі превенції (упередження)   і покарання злочинів народовбивства (9.12.48),   Загальна декларація прав людини (10.12. 48), а також Конвенція у справі ліквідації всіляких форм расової дискримінації (21.12. 65), Декларація в справі поширення серед молоді ідеалів миру, взаємної пошани і взаємного розуміння між народами (1.12.65), Резолюція в справі Міжнародного пакту економічних, громадських і культурних прав,   Міжнародного пакту громадянських і політичних прав (16.12.66) та ін. Часи стрімко мінялися, треба було завчасно уникати неприємностей. Так,   «Націонілізм» у Канаді витримав третє «перевидання-правку. Ось що писали його видавці у вступі: «Це вже третє перевидання «Націоналізму», справлене автором, з його новою передмовою., мовно зредаговане відповідно до сучасного правопису.Таким чином відзначаємо і великі заслуги Автора для оформлення (?) поняття українського націоналізму, публіциста-корифея(?), визначного ідеолога і політичного діяча. Попередні видання «Націоналізму»   (…) вже належать до бібліографічної рідкості; щоб заповнити цю прогалину, даємо українській спільноті наново цей твір, який за 40 років спричинився до духової (духовної.- В.П.) кристалізації української націії.(…) Шановний читач легко завважить, як виразно “ Націоналізм» вказує шлях до самостійності». Співвидавцями творів у Канаді і США були замасковані під різними вивісками   (Ліга Визволення Украіни;   ОЧСУ- Організація чотирьох свобод України   та ін.) бандерівські організації, а також Видавнича спілка у Лондоні. Саме тут в 1967 р. ними були перевидані 9 творів у книжці під спільною назвою «Хрестом і мечем». У вступному слові названі ці твори:1.«До наших традицій» 2.”За який провід?» 3.»Об'єднання чи роз'єднання?»; 4.»Маса і провід»;5.»Кількість чи якість?» 6.»Орден – не партія»;7. «Демаскування шашлів»; 8 «Хрест проти диявола»; 9. «Від містики до політикики». І знову із вступу: «Через що [ці твори] не тратять своєї актуальності? Через те, що проблеми(…),    трактовані в цій книжці, яка пробує дати відповідь на пекучі проблеми нашого і завтрашнього дня, на питання: Хто? Що і Як? Яка нова «еліта нації», які люди нового духа   мають розв’язувати пекучі проблеми: «бути чи не бути» Україні, під яким стягом і як? Це заклик до людей, які виступлять на боротьбу під знаком Хреста і Меча»

          Крім настроювання нації на нестримну боротьбу за виживання та експансію проти країн, де проживають українці, Донцов творить образ ієрархізованої нації. Самою природою, каже він, вона поділена на «касти», тобто соціальні стани і групи із закріпленими за ними правами і обов’ язками. На чолі цієї суспільної ієрархії стоїть «ініціативна меншість», або «аристократія». Тобто суспільство поділене на дві різко відмінні групи: меншу, яка править («правляча каста») та являється його активним центром цього суспільства, і більшу, якою правлять («підвладні касти») та яка є пасивною периферією активного осередку («Націоналізм», 3 вид., с.23) Доктор наук дозволяє собі називати простих людей, народ   – «юрбою», «плебсом» чи навіть «обузданим скотом», котрий «ішов   туди, де було призначене йому місце,   і робив те, в чім лежало його завдання» (Там же). «В   старій Україні цей поділ на касти був чимось самозрозумілим…Це було правилом у героїчні часи старої України. Це є постулатом України сучасної.»   («Дух нашої давнини», 2 вид., с.154) Зверніть увагу й на таку обставину: «нація вічна», тобто «позаісторична», й одначе в одному абзаці Донцов раптом згадує аж три історичні етапи історії України – Стару Україну (очевидно, Київську Русь); добу Козаччини й нарешті «Україну сучасну»…Що, не знає права, що робить ліва? Та й до того ж усі три вказані етапи історичного розвитку не можуть засвідчити якісь успіхи розвитку України. Що, кепсько історію знає Донцов?...

          Як прямий наслідок, ієрархічної структура нації підводить нас до «вождівства». У своїх міркуваннях Донцов   вишуканістю думок тут уже не відзначається. Свій погляд на «кастовість» він висловлює гранично зрозуміло: «Націю має репрезентувати не «трудова інтелігенція», «ні кляса хліборобів», не «монопартія», лише окрема верства «луччих людей», котрої завданням є застосовувати   «творче насильство». Причому деяку роль у цьому доборі відіграють расові   риси конкуруючих увійти до складу «еліти», а таких серед українців були «за походженням» начебто чотири раси: «нордійська», «дінарська» «середземноморська» і «остяцька». Це було пряме наслідування німецьких фашистів, які боролися за чистокровних «арійців», а для Донцова таким обраним мав бути українець нордійської раси…Хоч оскільки із расами в Україні було туго, Донцов запросто плутав їх з антропологічними типами…І все ж «ініціативна меншість» для Донцова – це суспільно-творча сила,    активний чинник, що несе   ідею. Її призначення теоретик націоналізму визначив вельми лапідарно: «Творче насильство –   як ЩО, ініціативна меншість – як ХТО, ось підстава всякого майже суспільного прогресу, спосіб, яким перемагає нова ідея…» Саме ця «меншість» призначена була для правлячої і порядкуючої сили нації.

               Сам Донцов у своїх працях ніде дослівно не говорить про вождівство, проте практика посилання оунівців на вождів Німеччини,Італії, Іспанії,   та зрештою і реакція на вбивство Євгена Коновальця свідчать про живучість принципу вождівства і в українському націоналізмі. У виданій з цього приводу відозві говориться: «Всі ми з Вождем у кермі творили і творимо один   духовий організм…»В організаційному неофіційному мельниківському органі «Наш шлях» у зв’язку з роковинами смерті Коновальця 17 травня 1942 р. читаємо: Помер полковник Євген Коновалець – живе Його Дух: Дух – Вождь! (…) Його наступник – Вождь Нації Української   Андрій Мельник…» Таким, вождем ОУН вважав себе і Степан Бандера, адже і розкол в організації стався через проблему вождівства, Й варто лише згадати, .скільки втрат понесли обидва уламки ОУН, коли через оце «вождівство» між ними розгорнувся   справжній газават..

         Ну   й не маємо права   не завершити цей 5 розділ книжки В.Поліщука нагадуванням тези Донцова, яка винесена в заголовок:, ,Війна – головний чинник відносин між націями!» Перевидаючи свої книжки в 1966-67 рр.   цей маразматик не здатний був помітити, що людство принаймні говорить, що час уже прямувати в історію без збройних конфліктів.

        Цікавим є вчення Донцова про рушійні сили нації, які розвинуті в цілій низці його праць: Крім «Націоналізму»,   про це йдеться в багатьох статтях і брошурах , включно до останньої його праці – «Дух нашої давнини», яку він завершив у 1944 р. Щоб не віднімати у читача час, ми ці «рушійні сили» викладемо украй стисло, бо написано все банально, без бажання піднести хоч би якусь   одну із цих «сил» оригінально, вдумливо, переконливо...Ось вони: 1.Воля. Вона абсолютно безінтелектна, бо належить не індивідам, не окремо взятій людині, а притаманна всій нації. А   для індивіда воля, за Донцовим,     що скажуть, те   роби…А це, властиво, кожен мав знати з Декалога Українського націоналіста. 2. Сила. Суть її виражена двома афоризмами: це в історії єдине мірило значности (очевидно, значущості) і Рацію має сильний (хоч скільки разів чуєш: Сила в розумі!) 3. Насильство. (Дуже сумнівна чеснота людини й нації!) 4. Експансія . Це має кілька значень в трохи різних сферах, але Донцов знає лише розширення території України за рахунок держав, де проживають українці: Польща, Румунія, Молдова, Сербія, Хорватія, Словаччина і Росія…Давай, давай! (На с.42 прочитайте цікавий наказ «героя» Івана Климіва-Легенди) 5. Расизм Мерзенні випади проти євреїв. (До речі, улюблена справа націоналістів – вбивати євреїв. Але про це трохи згодом); 6. Фанатизм, нещадність, ненависть (не все в одну масть, але докупи!) 7.Аморальність: мета виправдовує засоби! 8. Волюнтаризм – робиш щось, не подумавши! 9. Містицизм (віра   в велику місію своєї ідеї, або паранойя).

              Висновки   зробимо не за   бездарною книжкою Донцова, а за справами, на які вона надихала, і що їх   творили бандерівці упродовж майже десятка літ, й особливо в роки війни. Перше. Вони знищили на Волині, в Галичині, на Холмщині, Перемищині (ці останні дві в межах Польської держави) 140 тисяч поляків,   а в Україні – близьк о   130 тисяч євреїв  і понад 40 тисяч українців. Перші дві категорії загинули в нелюдських, жорстоких муках – від немовлят до старців   – за приналежність до чужої нації (їх називали зайдами), а українці   - «за політику»: спеціалісти освіти, культури, голови сільрад, комуністи, комсомольці, трактористи чи зоотехніки...Або, скажімо, чоловіка чи старшого військовозобов” язаного сина взяли до Радянської Армії, а всіх домашніх націоналістичні «герої» вкинули в колодязь, задушили кремпульцем чи повісили на яблуню, спалили живцем – вибір   способів знищення був багатий. Вбивство за національну приналежність   чи політичні або релігійні переконання кваліфікується за міжнародними законами як геноцид – злочин, який не має строку давності. Тільки звертатися за покараннями « ветеранів ОУН_УПА» слід не до президента Ющенка чи баби Параски (це – одне і те ж), а до міжнародного суду в Гаазі. Й коли на Україні не залишиться жодного бандерівця із старих схронів, так би мовити вояків-ветернів УПА, ми, нащадки бандерівських жертв, скажемо: звершилося! Правосуддя сказало своє слово!

                                                                                                    Петро   РУСИН ,

                                                                            кандидат філософських наук,

                                                                        учасник Великої Вітчизняної війни,

                                                                                                       інвалід І групи.

                                                                                                                      Рівне.



    Другие новости по теме:

  • Народ і вороже налаштована до нього еліта
  • Московський патріархат в особі одеського попа знову лізе в зовнішню політик ...
  • Галан. Слава Україні
  • Реферат студента
  • Украина сейчас и потом


    • Комментарии (0):

          Оставить комментарий:

        • Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
          • Ваше Имя:

          • Ваш E-Mail: