Проф. Дулуман Е.К.

ФИЛОСОФИЯ ЭПОХИ ВОЗРОЖДЕНИЯ

              3. Особенности культуры и мировоззрения

        эпохи Возрождения. 

3.а.    Средневековье ставило в центр своего мировоззрения и всей духовной жизни Бога, было, как говорят, Теоцентричным; а Возрождение вместо Бога в центр поставило Человека, было, как говорят, Антропоцентричным. Отсюда эпоху Возрождения называют также эпохой Гуманизма.

3.б.    Духовная культура масс в период Средневековья формировалась устною проповедью церковников. Господствовала сплошная неграмотность. Преобладающее большинство священников воспринимали от своих умудренных иерархов и богословов содержание религиозного учения на слух, поскольку и сами были неграмотными.

В 1445 году немецкий изобретатель Йоган Гутенберг (1399-1468) создал печатный станок,  на которой отпечатал текст Библии. Церковь - и православная, и католическая - проклинала книгопечатание, сжигала отпечатанные Библии вместе с ее владельцами. Средние века не случайно были прозваны веками темноты и мракобесия. Средневековому бескультурью и неграмотности  Возрождение противопоставило просвещение. А поэтому Возрождение называют еще эпохой Просвещения. Деятели Просвещения, кроме Библии, издают сочинения античных философов, курсы своих лекций, пишут и распространяют на национальных языках свои произведения.

3.в.   Возрождение прославилось расцветом  Реалистического искусства,

которое пришло на смену иконописного, условного и мистифицированного, искусства Средневековья. Возрождение дало человечеству таких гениев живопись, как Леонардо да Винчи, Рафаэль, Микельанджелло, Ботичелли; таких писателей, как Бокаччио, Франсуа Рабле, поэта Петрарка и других непревзойденных художников.

3.г.   И наконец. Возрождение было культурой Оптимизма в противоположность средневековой культуре -  Пессимизма.

Дулуман Є.К.

Філософія доби Відродження

     РОЗДІЛИ ЗМІСТУ:

1. Історичні передумови Відродження. 1

2. Ідеологічні (духовні) передумови і фактори епохи Відродження. 2

3. Особливості культури та світогляду доби Відродження. 3

4. Особливості філософської думки діячів доби Відродження. 4

5. Гуманізм. 4

6. Гносеологічні та натурфілософські погляди. 7

мислителів доби Відродження. 7

7. Науки, що беруть свій початок в добі  Відродження. 10

8. Монтень. 11

3. Особливості культури та світогляду доби Відродження         

3.а.    Середньовіччя в центр свого світогляду, як і всього духовного життя, ставило Бога, було Теоцентричним; а Відродження замість Бога в центр поставило Людину і було, як кажуть, Антропоцентричним. Звідсіль добу Відродження називають епохою Гуманізму.

3.б.    Духовна культура мас в період Середньовіччя формувалась засобами усної проповіді церковників. Тоді панувала суцільне неписьменність громадян. Переважна більшість близьких до народу священиків сприймала релігійне вчення  від своїх освічених ієрархів та богословів на слух, оскільки самі були неписьменні. В 1445 році німецький  винахідник Йоган Гутенберг (1399 – 1468) створив друкарський станок  за допомогою якого надрукував текст Біблії. Християнська церква – католицька і православна – проклинала книгодрукування, спалювала надруковані Біблії разом з їх власниками.

Діячі Просвіти окрім Біблії видають твори античних філософів, курси своїх лекцій, пишуть та розповсюджують національними мовами свої твори. Середні віки не випадково були названі віками неписьменності та безкультур’я. А тому Відродження на противагу Середньовіччю було названо ще епохою Просвітництва.

3.в.   Відродження уславилось розквітом Реалістичного мистецтва, яке прийшло на заміну іконописного, умовного та містифікованого мистецтва Середньовіччя. Відродження дало людству таких геніїв живопису, як Леонардо да Вінчі, Рафаель, Микельанджело, Ботичелли; таких письменників , як Бокаччіо, Франсуа Рабле, поета Петрарку та інших неперевершених митців.

3.г.  І, нарешті, Відродження було культурою Оптимізму в протилежність середньовічної культури – Песимізму.

Философия Средневековья

(Конспект лекции)

 

 

 

Предисловие

История философии Средневековья и Возрождения – наиболее длительный по времени и самый бедный по содержанию период в развитии философской мысли. Он длился более тысячу лет: от начала нашей эры (будем считать - от времени возникновения христианства) и до конца XVII столетия. Это время в философской мысли ушло  сначала 1. на преодоление, уничтожение и забвение античной культуры; затем – 2. на подчинения остатков философии богословию; наконец, - 3. на Возрождение применительно к новым историческим реалиям культуры и философии Древней Греции и Древнего Рима.

В этом заключается одна из сложностей вузовского изучения и усвоения курса по истории философии периода Средневековья и Возрождения. Приращение философских знаний в этот период было ничтожнейшее. Вырабатывались эти знания, как правило, богословами, которые к проблемам собственно философским имели косвенное отношение. Это были, несомненно, во-первых - крупнейшие богословы (Тертуллиан, Ориген, Августин Блаженный, Василий Великий, Григорий Нисский, Абеляр, Альберт Великий, Фома Аквинский, Бонавентура, Дунс Скотт, кардинал Николай Кузанский, Уильям Оккам и целая когорта других), а затем только во-вторых – философы или, там, просветители. Поэтому кучи  их творений надо основательно разгребать в поисках  жемчужных зерен подлинно философской мысли.  Вот почему изучающему философскую мысль деятелей указанного периода надо, кроме всего прочего, знать богословие и стиль богословского мышления, что не каждому дано или дается не с удовольствием.

Нельзя не сказать еще об одном затруднении при изучении философии Средневековья и Возрождения. За годы Советской власти всякая немарксистская философская мысль всячески дискредитировалась и замалчивалась. Врагом номер один философии марксизма объявлялся Идеализм и Метафизика[1]. А поскольку марксизм понимал религию, как «опиум народа» (Маркс), а богословие, - как «грубую форму идеализма» (Ленин), то отсюда в годы советской власти философскую мысль Средневековья старались не замечать, о ней поменьше говорить. В философии этого периода преподавателями марксизма отмечалось и подхватывалось только то, что в ней было или казалось антихристианским и антицерковным. А поэтому из опубликованных советских учебников, книг, брошюр и статьей можно получить о философии Средневековья и Возрождения одностороннее, до определенной меры - искаженное представление. Правда, в академических фундаментальных изданиях, таких как, например, «История философии». Том 1, издания 1940 года; в первом томе шеститомной «Истории философии» 1958 года, в монографиях восьмидесятых-девяностых годов прошлого столетия и  докторских диссертациях  этого же времени Майорова Г.Г., Гайденко В.П., Боргош Юзефа, Лосева А.Ф., Нуцибидзе, Чанышева А.Н, излагается более или менее  объективная история и содержание философии указанного периода.

В последнее, перестроечное, время публикуется богословами и ставшими вдруг апологетами христианства нашими философами достаточное множество книг и статей, в которых всячески восхваляются и пропагандируются богословские и, как бы, философские мысли Средневековья. Это, конечно, крен вправо от левого уклона марксизма. 

Современному студенту представляются полная возможность познакомится с подлинными мыслями деятелей Средневековья и Возрождения по их, публикуемых в настоящее время в изобилии, произведениям и в тоже время вместе с интерпретаторами посмотреть на них слева и справа.  Ведь только таким образом вырабатывается собственное философское мировоззрение, формируется профессионал по вопросам философии и религиоведения.

---

[1] «Метафизика» в ее марксистском понимании как «Философия, которой чужда диалектика».

Проф.Дулуман Є.К. -

Тема

Філософія Середньовіччя

4.1. “Середні віки” - поняття та історичні рамки.

4.1.а.   Для вивчення та орієнтації в історії людства вчені умовно поділили саму історію на ряд періодів. Середніми віками було визначено той період в історії людства, який наступив після Античності і продовжувався до наступу Нового часу. Отже, Середні віки знаходяться поміж (посередині)  Античності та Нового часу.

4.1.б.   За різних підходів дослідники початок Середніх віків позначають чи то роком падіння Римської імперії (476), чи то коронацією  Карла Великого (800), чи то роком першого Вселенського Собору християнської церкви (325), а його кінець - стратою англійського короля Карла І Стюарта (1649), а чи роком французької буржуазної революції (1789). Саме ж Середньовіччя поділяється на Середньовіччя раннє та Середньовіччя пізнє. До пізнього Середньовіччя відносять ще й період Відродження (Просвітництва, Гуманізму). В історії культури, а відтак і в історії філософської думки, доба Відродження розглядається як окремий історичний період. Слід тут же сказати, що між історичними періодами не існує ні  чіткої грані, ні абсолютного розмежування.  

4.1.в.  Середні віки - це період неподільного панування феодалізму, кріпосницького ладу. Середні віки - це в той же час період неподільного панування  християнської  релігії на європейському континенті. Ось ці дві особливості і в той же час два фактори - феодалізм і християнство - зумовили собою зміст, стан та соціальне місце філософії періоду Середньовіччя.

4.1.г.   Ми вже знаємо, що увесь духовний світ широких верст населення в історичному минулому повністю спирався і проростав на ґрунті світогляду релігійного. На початку нашої ери Римська імперія та релігія її населення потрапили в кризовий стан. Християнство за тих часів було  одноразово  відображенням релігійної кризи і  виходом з неї.

Християнство було якісним стрибком вперед; стало принципово новим етапом в історії розвитку релігії. Замість віри в багатьох богів (політеїзму) воно запропонувало віру в єдиного Бога (монотеїзм); замість повсюдних національних релігій вона стало релігією  для всіх народів (світовою). Будучи новою релігією, християнство могло вистояти і утвердитися в своїй якості, лише рішуче і всебічно заперечивши несумісні з ним якості тогочасного греко-римського світу.

В силу зазначених причин християнство розірвало ланцюг спадкоємності в розвитку історії всієї культури людства. За висновками цілого ряду дослідників - серед яких знаходиться чимала кількість і богословів - християнство на 1.000 років загальмувало соціальний і культурний розвиток людства. Це сталося наслідком того, що християнство знищило всю античну культуру, як культуру язичницьку, як культуру антихристиянську. Християни зруйнували грецькі храми, звалили статуї богів; заборонили театри, спортивні змагання; спалили книгосховища, в тому числі знамениту Олександрійську бібліотеку. Разом з античною культурою була знищена і антична філософія. [Декретом святого і християнолюбивого візантійського імператора Юстиніана остання антична школа платонізму в Афінах була ліквідована  в 529 році.]

4.2. Взаємини християнства з філософією.

4.2.а.   Християнство - релігія, а тому і світогляд християнства - це світогляд релігійний. А як ми вже знаємо, релігійний світогляд за рівнем свого розвитку стоїть нижче світогляду філософського. І не лише нижче. З перших же днів свого існування християнство заявило про своє вороже  ставлення до філософії.

Александрийская и Антиохийская богословские школы:

их влияние на становление

христианского мировоззрения и философии

Когда первоначальное христианство, пройдя полутара столетнее развитие, наконец, почувствовало себя относительно самостоятельным от иудаизма религиозным образованием и отличным от так называемого язычества религией, оно почувствовало крайнюю необходимость осознанать самое себя и привести в хоть какую-то систему свое религиозное мировоззрение. Сначала это было делом различного рода бродячих и осевших проповедников христианства: апостолов, пророков, пресвитеров, диаконов, целителей, глоссолальщиков (разговаривающих «иными» языками), епископов, толкователей и им подобных служителей Бога христианского. Со временем возникла необходимость специально подготавливать прозелитов ко крещению и принятия в общину христиан. Наметившихся овец христианства сначала зачисляли в число приближенных. Их в то время называли оглашенными, посколько им только вкратце «оглашали» христианское вероучение. В меру распространения христианства возникла необходимость квалифицированного изложения сущности христианства. Уже к концу второго столетия появляются катехизические школы или, по-другому,  школы «катехуменов» (от греческого слова «kat’echizo – оглашаю, излагаю усно), в которых учение христианства излагалось в виде ответов на вопросы. Катехизические школы существовали в городах и крупных населенных пунктах. Эти катехизические школы послужили основавой появившися в начале 3-го столетия христианских богословских школ, которые принялись за приведение в систему и аргументированное изложение сущности христианского вероучения. На протяжении 3-6 столетия в рамках христианства действовало несколько крупных и десятки мелких богословских школ. Эти школы пропагандировали различные варианты христианства и жестоко враждовали между собой, но вместе с тем своей взаимной неприязнью и в процессе взаимной борьбы способствовали постепенной выработке догматов и унификации христианского мировоззрения.

Мы не будем сейчас анализировать сущность богословских тонкостей разногласий между христианскими богословскими школами. Остановимся только на их отношениях к философии и мерой использования философии в своем богословствовании. А именно это обстоятельство послужило началом  формирования собственно средневековой, христианской, философии.

Значительная часть христианских богословских школ 3-4 столетия полностью отрицала значение и пользу для христианских верований философии, порицали последнюю и всячески избегала ее[1]. Среди таких следует отметить,  малоазийскую (Кападокийскую) и северо-африканскую (Карфагенскую) школы.  Другие же богословские школы старались использовать греко-римскую философию как для поднятия идеологического внешнего престижа христианства, так и для внутреннних потреб: систематизации и четкой формулировки основных положений христианского вероучения[2]. Среди таких школ доминирующее и решающее для будущего христианского вероучения  место занимали взаимно конкурирующие между собой Александрийская и Антиохийская богословские школы. Обе эти школы дружно пытались согласовать христианскую веру с разумом, догматы христианской церкви вложить в рамки философского дискурса. Бурная деятельность и непримиримая вражда между этими школами испирировала созыв шести Вселенских и десятки поместных соборов, на которых виднейшие иерахи и монашествующая братия в спорах, а нередко и на кулаках, доказывали свою правоту и утверждали истины христианской церкви, как то в классической форме было продемонстрирована в 449 году на Вселенском  Эфеском, прозванным «Разбойничьим», соборе[3].

[1] См. подробнее: Евграф Смирнов. История христианской церкви. СПБ, 1901, стр. 108-112.

[2] См. подробнее: Елпидинский. Общая церковная история. Вып. 1. СПБ. 1903, стр. 176-201.

[3] См. В.В. Болотов. Лекции по истории древней церкви. Том 3. СПБ, 1913, стр.320-345; А. Лебедев. Вселенские соборы 4 – 5 столетия. М., 1879, стр. 220 – 225

Поф. Дулуман Є.К. –

доктор філософських наук,

кандидат богослов’я.

Світогляд Т.Г. ШЕВЧЕНКА:

Релігія і Атеїзм

З М І С Т:

ВСТУП: Світогляд великих людей.

1.Ім’я Тараса Григоровича Шевченка в ідеологічній боротьбі.

2. Поет зневажливо ставився до церкви і попів.

3. Біблійні сюжети в творчості Т. Г. Шевченка.

4. Т.Г. Шевченко заперечував існування Бога.

5. Церковники про ставлення Т. Г. ШЕВЧЕНКА  до релігії.

6.Форми спотворення світогляду Т. Г. ШЕВЧЕНКА.

ЗАКЛЮЧЕННЯ:  Гімн черничий.

ВСТУП.

Світогляд великих людей – це та загальна духовна опора, на якій він стоїть, з точки зору якої дивиться на світ, бачить його і зображує своє бачення нам. За змістом і ґатунком світогляд різних великих людей, як і людей звичайних,  різний, що  дає нам формальні підстави вбачати в них, великих людях, своїх однодумців та вчителів, або чужих нам та опонентів.

Великі люди бачать дальше нас, глибше нас і краще нас. А тому ідеологи різних груп і верст населення всіляко намагаються впливових великих людей разом з їх творчістю зарахувати до своїх однодумців. При цьому їх в першу чергу цікавить не саме творчість великих людей, а  їх особистий авторитет. Проте в творчості велика людина виражає свою особистість лише опосередковано і не завжди адекватно. Так, в архітектурі чи в музиці  особистість творця виявляється меншою мірою, аніж то ми можемо побачити в творчості літературній. Іще до цього: людина, що пише церковну музику може бути зовсім не церковною; той, що пише патріотичні твори,  може виявитися зовсім не патріотом; той, що пише про насолоду випивки, не обов’язково алкоголік.

Зовсім іншу картину ми бачимо, коли людина творить в галузі художньої летератури. Тут автор худжожних творів пише про те яе він особисто бачить світ, як він особисто ставиться до того, що він описує в своїй творчості. Тут людина, якщо говорити узагальнено,  пише про свій світогляд. Світогляд – це не лише духовна основа людини, а це – сама людина в його духовно-особистому вимірі.

1. Місце Тараса Григоровича Шевченка в ідеологічній боротьбі.

В своїй  творчості Тарас Григорович Шевченко в найбільш адекватній формі виразив самого себе; своєю творчістю найбільш адекватно виразив почуття, суспільні та індивідуальні ідеали простого роботящого українця і у порівнянні з іншими діячами української культури справив найбільший вплив на образ  духовного життя всього українського народу.  В цьому полягає головна причина того, що різних відтінків українські ідеологи  - від фашиствуючих націоналістів до безбатченків-космополітів – намагаються зарахувати Великого Кобзаря в свої однодумці і таким чином використати його авторитет в своїх  особистих і соціальних інтересах.

2. Специфіка античної філософії

та її місце в культурі європейських народів.

4.2.а. Взаємини зі світоглядом релігійним;

    Філософія Стародавної Греції - це філософія, так би мовити, в  "чистому вигляді", -  філософія взагалі,  філософія  без яких би не було релігійних додатків.

Антична філософія не тільки не загравала з релігією, а і відкрито протиставляла себе стилю релігійного мислення, релігійному світогляду. Саме цю особливість філософії мав на увазі молодий Карл Маркс, який, будучи ще гегельянцем, у зверненні до богословів писав: "Але філософія говорить про релігійні і філософські предмети інакше, аніж говорите про це ви. Ви говорите про ці предмети, не вивчивши їх; вона ж говорить про них після їх вивчення;  ви звертаєтеся до почуття, вона звертається до розуму; ви проклинаєте, вона учить; ви обіцяєте небо й увесь світ, вона не обіцяє нічого, крім істини; ви вимагаєте віри у вашу віру, вона не вимагає віри у свої висновки, вона вимагає перевірки сумнівів; ви лякаєте, вона заспокоює. І, право, філософія досить знає життя, щоб зрозуміти, що її висновки не потурають гонитві за насолодою, не догоджають егоїзму - ні небесного,  ні земного світу. < ... >  Адже вам (віруючим християнам - Е.Д.)  було сказано, що скарби ваші - не від світу цього. Якщо ж ви визнаєте, що варто віддавати кесареве  - кесарю, а боже - богу, тоді шануйте  не лише золотого тільця, але, - принаймні, до такої ж міри, - і вільний розум владарем світу; "дію вільного розуму" ми і називаємо  філософствуванням."[1]

4.2.б. Широта філософської проблематики;

    Всесвітньо-історичне значення філософії Стародавної Греції полягає в тім, що саме вона заклала фундамент філософського мислення. Більш того, давньогрецька філософія відразу ж охопила всі проблеми світогляду і розпочала їх ефективно вирішувати. Фрідріх Енгельс справедливо відзначав, що в різноманітних формах грецької філософії вже в зародку, у процесі виникнення, було поставлено  питання всіх пізніших філософських шкіл Європи.[2]

4.2.в. Значення  для  європейської   філософської думки.

Грецька філософія поклала початок однієї з основних філософій світу. З неї не лише розпочинається європейська філософська думка, - вона підняла проблеми, що більш ніж на два тисячоліття визначили  тематику всієї наступної європейської філософії. Протягом двох з половиною тисяч років не було такої теми філософських дискусій, філософських розробок, джерела  яких не можна було б відшукати  в давньогрецькій філософії. У такий спосіб антична філософія запліднила собою всі напрямки філософської думки Європи, постійно була і є її невід'ємною частиною, постійно пульсує у висках  європейських філософів.

Представники сучасного постмодернізму почали висловлювати думку, що  наприкінці 20-сторіччя  наступив кінець історії античної філософії, яку вони, постмодерністи, в узагальненому вигляді називають філософією модернізму. Нам особисто здається, що це невірні оцінки, і дарма модерністи намагаються укласти античну філософію в труну. Антична філософія і зараз жива, вони і зараз є живлющим джерелом європейського філософського світогляду і, по нашій оцінці, разом з європейською філософією перетворюється в надбання всього людства, - поширює свій вплив на індійський і китайський культурні ареали.

[1] К.Маркс. Передовица в № 179 "Kolnische Zeitung".

[2] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. Том 20, стор. 347.

Студенты против омракобесивания

В четверг, 4 марта, в Московский инженерно-физический институт (МИФИ) нанес визит патриарх Московский и всея Руси Кирилл. В честь его приезда ректор вуза Михаил Стриханов и ученый совет вуза решили убрать из внутреннего дворика университетского городка памятник "МИФИческому студенту", который олицетворяет девиз вуза "Дорогу осилит идущий". Поздним вечером 1 марта на месте символа вуза был установлен православный крест. А "МИФИческий студент" переехал на задворки. Многие студенты не оценили замену. Наиболее активные из них создали группу противодействия политике руководства МИФИ.

Образование для «винтиков»

потребительского общества

Студент!

Сумей организовать своё

самообразование сам.

На минувшей неделе, к сожалению, Верховна Рада отклонила весьма здравый законопроект о возврате к 10-летнему школьному образованию. Однако главная беда даже не том, что детей превращают в недорослей, заставляя их лишних два года сидеть за школьными партами, а в том, чему учат в современных школах.

Вопиющим выглядит тот факт, что сегодня, несмотря на 12-летнее обучение, стандарты образования постоянно снижаются, причём за счёт сокращения фундаментальных дисциплин – математики, физики, химии, биологии. Вместо этого в порядке «гуманизации и гуманитаризации образования» учебные часы заполняются абсолютно не нужными предметами, не дающими системных знаний.

Подобных предметов и в помине не было в советские времена – тем не менее это не мешало советской школе готовить выдающихся ученых и специалистов, которые и построили ту хозяйственную систему, которую «доизнашивают» нынешние «незалежные» государства.

Но проблема современного обучения заключается не только в снижении отведённых на собственно научные предметы учебных часов и в соответствующем снижении уровня, но и в бессистемности, разорванности курсов как среднего, так и высшего образования. В результате на практике иногда оказывается, что дипломированные специалисты, легко бросающиеся «заумными» фразами, не могут понять сути элементарных вещей, связать следствие с причиной, сделать элементарный вывод – проще говоря, просто не умеют думать, хотя формально и знают «очень много» всего разного.

Філософська пропедевтика 

РОЗДІЛ   2.

ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ І ТИПИ ФІЛОСОФІЇ

План лекції:

1. Розмаїтість філософської думки і логічні підстави її класифікації.
2. Проблеми співвідношення духу і матерії у філософії.

3.  Методологічні підходи до осягнення світу.

4.  Засоби світоглядного осягнення світу.

5.  Ідея Бога у філософії.

6.  Кількість глибинних основ світу.

Ключові слова: Матеріалізм, Ідеалізм; Діалектика, Метафізика;  Раціоналізм, Сенсуалізм, Інтуїтивізм, Ірраціоналізм; Теологія (Богослов'я), Теїзм, Деїзм, Пантеїзм, Атеїзм; Монізм, Дуалізм, Плюралізм.

 Keyword: Philosophy. History of Philosophy. Materrialism. Idealism. Dialectics. Metaphysics. Rationalism. Sensualism. Intuition. Irrationalism. Theology. Theism. Deism. Pantheism. Atheism. Monism. Dualism. Pluralism..

1. Розмаїтість філософської думки і підстави її класифікації.

З проблем світогляду філософія пропонує нам  найрізноманітніші відповіді, оскільки різноманітним є світ, у якому ми живемо, різноманітним є і положення кожного з нас у цьому світі. Поряд з цим кожна окрема філософія (філософський твір, вчення окремого філософа чи усієї  філософської школи) не може ні охопити всі проблеми  світогляду, ні дати по якійсь одній світоглядній проблемі вичерпну відповідь чи, як говорять самі філософи, "запропонувати нам Абсолютну  Істину". Звичайно, філософія прагне до вичерпної відповіді в останній інстанції. Якби вона не прагнула до цього, то кому і навіщо потрібна була б така філософія? Але в дійсності, кожна філософія (філософський твір, школа), звичайно, зачіпає лише певну кількість(чи визначені) проблеми і до вирішення їх підходити з визначених позицій, з визначеним методом дослідження й у такий спосіб здобуває свої неповторні чи характерні риси.

Як ми вже знаємо, філософський світогляд – це теоретичний тип світогляду з усіма належними йому особливостями. Але окрім усього цього кожен філософський твір - це прояв індивідуального і неповторного світогляду того чи іншого філософа, а тому несе на собі відображення  неповторної особистості філософа. І скільки є оригінальних філософських творів, стільки є оригінальних і неповторних філософських світоглядів. А тому знайомиться з філософією можна шляхом вивчення філософських праць.